Jane Addams
Laura Candiani

Dongni Wei

Premio Nobel per la Pace nel 1931, fu scrittrice, femminista, riformatrice e pacifista, prima statunitense a ricevere questa onorificenza, insieme a Nicholas Murray Butler, promotore del Patto di Parigi, «per il loro assiduo sforzo di ravvivare l'ideale della pace e per riaccendere lo spirito di pace nella propria nazione e nell'umanità intera». Fu la seconda donna premiata per la pace, dopo Bertha von Suttner (1905), sarà seguìta dall'amica e prosecutrice della sua attività Emily Greene Balch (1946).

Era nata nell'Illinois, nel villaggio di Cedarville, il 6 settembre 1860, ultima di otto figli, quattro dei quali morirono molto giovani. Il padre era un agiato uomo d'affari, attivamente impegnato in politica e sostenitore di Lincoln. Quando aveva due anni, le morì la madre e a quattro ebbe una grave malattia alla colonna vertebrale che le lasciò strascichi per tutta la vita e le impedì di giocare e muoversi liberamente. Jane avrebbe voluto praticare la medicina, ma il padre la fece studiare vicino a casa, tuttavia alla sua morte improvvisa poté trasferirsi a Filadelfia con la matrigna e una sorella dove iniziò a frequentare l'università. Nuovi seri problemi di salute suoi e della matrigna stessa le costrinsero a rientrare nel villaggio d'origine. Nel 1883 tuttavia le due donne affrontarono un viaggio in Europa, dove Jane ritornò a più riprese negli anni successivi. Intanto cominciò a prendere coscienza dei problemi sociali e a interessarsi alla questione femminile, leggendo testi di Tolstoj, Mazzini, Stuart Mill. Una svolta avvenne quando seppe della nascita a Londra della prima casa di accoglienza al mondo, e poi la potè visitare, traendo ispirazione per la propria: insieme all'amica Ellen Gates Starr fondò infatti Hull House a Chicago, in cui venivano accolte donne in difficoltà, ma anche si facevano dibattiti, studi, ricerche. Era dotata di scuola per adulte/i, di un centro giovanile, di laboratori artistici, palestra, bagno pubblico, cucina, teatro, biblioteca, sale riunioni che accoglievano persone della più varia provenienza e condizione; tutta la struttura costituiva di fatto un banco di prova per le assistenti che si venivano formando e un forte legame con l'ambiente sociale circostante.

Nel 1901 fondò la Juvenile Protective Association volta alla salvaguardia delle lavoratrici e dei minori, sfruttati all'inverosimile nelle fabbriche. A partire dal 1907 fino a tutti gli anni Quaranta vennero portate avanti analisi sugli effetti delle droghe, sulla prostituzione, sulle discriminazioni, ma pure sulla corruzione della politica e sulla mancanza di riforme. Studiò con le collaboratrici, fra l'altro, le cause e conseguenze del tifo, dovuto soprattutto a carenze igienico-sanitarie. Non per nulla venne organizzata la "guerra della spazzatura", con il relativo controllo sul territorio, a cui seguivano continui esposti alle autorità cittadine, che ottennero il risultato di migliorare la situazione e di contenere le epidemie. Ma già dal 1894 Addams era diventata la prima ispettrice sanitaria del 19° distretto di Chicago.

Nel 1909 pubblicò il saggio The Spirit of Youth and the City Streets in cui esprimeva le sue convinzioni relative al bene della gioventù, alla necessità di una crescita morale e culturale, al bisogno di cooperazione. Si batté per ottenere tribunali minorili, edificazione di decorose case popolari, ispezioni sui luoghi di lavoro, giornata lavorativa di otto ore per le donne e giuste retribuzioni. Ma Addams si era avvicinata anche ai movimenti a favore del suffragio femminile e con le attività via via promosse dimostrava l'importanza delle donne, non solo nei ruoli tradizionali, ma pure nell'arte, nella cultura, nello studio, nelle professioni. A questo proposito scrisse due autobiografie dedicate al suo impegno per la promozione sociale, nel suo ruolo di "Mother of Social Work" (Twenty Years at Hull House; The Second Twenty Years at Hull House) e continuò a occuparsi di temi scottanti per l'epoca come la schiavitù sessuale e la prostituzione (A New Conscience and an Ancient Evil).

Intanto aveva una fitta agenda di incontri pubblici, conferenze, lezioni, ma senza legarsi ad alcuna università o ente. Preziosa fu la collaborazione con l'amica Ellen Starr, ma anche Marie Rozet Smith fu determinante sia perché contribuì largamente con il suo patrimonio ai progetti condotti a Hull House sia perché fu sua compagna di vita per quasi quaranta anni. L'attivismo di Addams era assiduo pure in campo politico, si prodigò a favore dell'elezione di Theodore Roosevelt e contestò duramente l'annessione delle Filippine da parte degli Usa, unendosi alla Lega anti-imperialista (tematiche affrontate nei saggi Democracy and Social Ethics, del 1902, e Newer Ideals of Peace, del 1907). Nel 1915 fu alla presidenza dell'International Congress of Women, esperienza di cui trattò con altre delegate nel libro Women at Hague. Con lo scoppio della Prima guerra mondiale Addams si espose a tal punto contro l'intervento e l'uso delle armi da venire giudicata antipatriottica; raggiunse L'Aja dove era in corso una conferenza per la pace indetta dalla suffragista olandese Aletta Jacobs e fece parte di una delegazione che cercò di convincere i capi di Stato a trovare una soluzione pacifica agli eventi. In Europa assisté invece all'orrore del conflitto, ma il suo pacifismo sincero e duraturo continuò a mostrarsi anche dopo, con la vicinanza alle posizioni di Gandhi che le espresse tutta la sua stima. Fu eletta presidente del Comitato internazionale femminile per una pace duratura, divenuto nel 1919 Women's International League for Peace and Freedom, a cui donò buona parte dei proventi del Premio Nobel. Proprio in quel periodo pubblicò il saggio Tolstoj and Gandhi in cui ribadiva l'uso di mezzi non violenti, unica forma possibile di resistenza.

Fu una grande sostenitrice della giustizia per le persone immigrate e le genti di colore, tanto che diventò socia fondatrice della National Association for the Advancement of Colored People. Tra i progetti promossi dai membri di Hull House si ricordano pure l’Immigrants’ Protective League e la Juvenile Psichopathic Clinic. Gli scritti e i discorsi di Addams a difesa della pace e a favore della formazione della Società delle Nazioni influenzarono la successiva nascita ed evoluzione dell'Onu. Morì il 21 maggio 1935 a Chicago e fu sepolta nel paese di nascita. In suo ricordo sono stati edificati vari memoriali, fra cui il Memorial Park a Chicago; le è stato dedicato un francobollo, alcune scuole hanno preso il suo nome e nell'Illinois, dal 2007, viene celebrato il Jane Addams Day. Nel 2014, è stata una delle 20 celebrità premiate con una targa di bronzo del San Francisco’s Rainbow Honor Walk rendendo omaggio a eroi ed eroine LGBT. Una curiosità riguarda un film muto del 1916: Shoes è infatti basato su un racconto della suffragista americana Stella Wynne Herron che si era ispirata a una storia vera rintracciata e riferita da Addams, quella di una giovane talmente povera da non avere i soldi per risuolare l'ennesima volta le scarpe così malridotte da doverci inserire pezzi di cartone, e poi costretta a prostituirsi per sopravvivere.

«Per Pace non si intende semplicemente assenza di guerra, ma il dispiegamento di tutta una serie di processi costruttivi e vitali che si rivolgono alla realizzazione di uno sviluppo comune. La Pace non è semplicemente qualcosa su cui tenere congressi e su cui discutere come se fosse un dogma astratto. Essa assomiglia piuttosto a una marea portatrice di sentimenti morali che sta emergendo sempre di più e che piano piano inghiottirà tutta la superbia della conquista e renderà la guerra impossibile»: parole, le sue, oltremodo attuali e profetiche.

Povegliano Veronese, Foto di Nadia Cario

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Prix Nobel de la Paix en 1931, elle fut écrivain, féministe, réformatrice et pacifiste, première américaine à recevoir cette distinction, avec Nicholas Murray Butler, promoteur du Pacte de Paris, «pour leur effort assidu de raviver l’idéal de la paix et pour rallumer l’esprit de paix dans leur propre nation et dans l’humanité entière». Après Bertha von Suttner (1905), elle est la deuxième femme à être récompensée pour la paix et sera suivie par son amie Emily Greene Balch (1946).

Elle est née dans l’Illinois, dans le village de Cedarville, le 6 septembre 1860, dernière de huit enfants, dont quatre meurent très jeunes. Son père était un homme d’affaires aisé, activement engagé dans la politique et partisan de Lincoln. Quand elle avait deux ans, sa mère est morte et à quatre ans, elle a eu une maladie grave de la colonne vertébrale qui lui a laissé des séquelles toute sa vie et l’a empêchée de jouer et de se déplacer librement. Jane aurait voulu pratiquer la médecine, mais son père l’a fait étudier près de chez elle, mais à sa mort soudaine, elle a pu déménager à Philadelphie avec sa belle-mère et une sœur où elle a commencé à aller à l’université. De nouveaux problèmes de santé sérieux et de celle de sa belle-mère l’obligent à rentrer dans son village d’origine. En 1883, les deux femmes entreprennent un voyage en Europe, où Jane revient à plusieurs reprises les années suivantes. Pendant ce temps, elle commence à prendre conscience des problèmes sociaux et à s’intéresser à la question féminine, lisant des textes de Tolstoï, Mazzini, Stuart Mill. Un tournant s’est produit quand elle a appris la naissance à Londres de la première maison d’accueil au monde, qu’elle a pu ensuite visiter, en s’inspirant de la sienne : avec son amie Ellen Gates Starr, elle a fondé Hull House à Chicago, où étaient accueillies des femmes en difficulté, mais aussi des débats, des études, des recherches. Elle avait une école pour adultes, un centre de jeunesse, un ateliers artistiques, une salle de sport, des toilettes publiques, une cuisine, un théâtre, une bibliothèque, et des salles de réunion accueillant des personnes de toutes origines et conditions, toute la structure constituait en fait un banc d’essai pour les assistantes qui se formaient et avaient un lien fort avec le milieu social environnant.

En 1901, elle fonda l'Association de protection des mineurs dans le but de protéger les travailleurs et les mineurs, exploités à l'improbable dans les usines. De 1907 aux années 1940, des analyses ont été effectuées sur les effets de la drogue, de la prostitution, de la discrimination, mais aussi sur la corruption de la politique et l'absence de réformes. Elle a étudié avec les collaborateurs, entre autres, les causes et les conséquences du typhus, principalement en raison de carences en matière d'hygiène et de santé. Ce n'est pas pour rien que la "guerre des ordures" a été organisée, avec son contrôle sur le territoire, suivie d'une exposition continue aux autorités municipales, qui ont obtenu le résultat de l'amélioration de la situation et de la maîtrise des épidémies. Mais dès 1894, Addams était devenu la premier inspectrice de la santé dans le 19e district de Chicago.

En 1909, elle a publié l'essai The Spirit of Youth and the City Streets dans lequel elle a exprimé ses convictions concernant le bien de la jeunesse, le besoin de croissance morale et culturelle, le besoin de coopération. Elle s'est battue dans des tribunaux pour mineurs, la construction de logements sociaux décents, des inspections du lieu de travail, une journée de travail de huit heures pour les femmes et un salaire équitable. Mais Addams avait également abordé les mouvements de suffrage féminin et, avec des activités progressivement promues, en démontrant l'importance des femmes, non seulement dans les rôles traditionnels, mais aussi dans l'art, la culture, les études, les professions. À cet égard, elle a écrit deux autobiographies consacrées à son engagement en faveur de la promotion sociale, dans son rôle de "Mère du travail social" (Vingt ans à Hull House ; Les vingt deuxièmes ans à Hull House) et elle a continué à traiter des questions brûlantes pour l'époque telles que l'esclavage sexuel et la prostitution (A New Conscience and an Ancient Evil).

Entre temps, elle avait un agenda chargé de réunions publiques, de conférences, mais sans se lier à aucune université ou organisme. La collaboration avec son amie Ellen Starr fut précieuse, mais Marie Rozet Smith fut également déterminante, car elle contribua largement aux projets de Hull House et parce qu’elle fut sa compagne de vie pendant près de quarante ans. L’activisme d’Addams était aussi assidu dans le domaine politique, elle se prodigua en faveur de l’élection de Theodore Roosevelt et contesta durement l’annexion des Philippines par les États-Unis, rejoignant la Ligue anti-impérialiste (thématiques abordées dans les essais Democracy and Social Ethics, de 1902, et Newer Ideals of Peace, de 1907). En 1915, elle préside le Congrès international des femmes, dont elle traite avec d’autres déléguées dans le livre Women at Hague. Avec le déclenchement de la Première Guerre mondiale, Addams s’exposa à tel point contre l’intervention et l’utilisation des armes à être jugées antipatriotiques. Elle rejoint La Haye où se tient une conférence de paix organisée par la suffragiste néerlandaise Aletta Jacobs et fait partie d’une délégation qui tente de convaincre les chefs d’État de trouver une solution pacifique aux événements. En Europe, au contraire, elle assiste à l’horreur du conflit, mais son pacifisme sincère et durable continua à se manifester même après, avec la proximité des positions de Gandhi qui lui exprimèrent toute son estime. Elle fut élue présidente du Comité international des femmes pour une paix durable, devenu en 1919 Women’s International League for Peace and Freedom, à qui elle donna une grande partie des bénéfices du Prix Nobel. C’est à cette époque qu’il publia l’essai Tolstoï et Gandhi, dans lequel il insistait sur l’utilisation de moyens non violents, seule forme possible de résistance.

Elle était une fervente partisane de la justice pour les immigrants et les personnes de couleur, et elle est devenue l’une des fondatrices de la National Association for the Advancement of Colored People. Parmi les projets promus par les membres de Hull House figurent également l’Immigrants' Protective League et la Juvenile Psichopathic Clinic. Les écrits et les discours d’Addams pour la défense de la paix et pour la formation de la Société des Nations influencèrent la naissance et l’évolution ultérieures de l’Onu. Elle meurt le 21 mai 1935 à Chicago et elle est enterrée dans son pays natal. Plusieurs mémoriaux ont été écrites en sa mémoire, dont le Memorial Park à Chicago ; un timbre lui a été dédié, certaines écoles ont pris son nom et la Jane Addams Day est célébrée en Illinois depuis 2007. En 2014, elle a été l’une des 20 célébrités récompensées par une plaque de bronze du Rainbow Honor Walk de San Francisco rendant hommage aux héros et héroïnes LGBT. Une curiosité concerne un film muet de 1916 : Shoes est en fait basé sur une histoire de la suffragiste américaine Stella Wynne Herron qui s’était inspirée d’une histoire vraie tracée et rapportée par Addams, celle d’une jeune fille si pauvre qu’elle n’a pas l’argent pour ressemeler de nouveau les chaussures si mal rétrécies qu’elle doit y mettre des morceaux de carton, puis se prostituer pour survivre.

«La paix n'est pas simplement l'absence de guerre, mais le déploiement de toute une série de processus constructifs et vitaux qui visent à la réalisation d'un développement commun. La paix n'est pas simplement quelque chose dont il faut organiser des congrès et discuter comme s'il s'agissait d'un dogme abstrait. Au contraire, elle ressemble à une marée de sentiments moraux qui émerge de plus en plus et qui engloutira lentement tout l'orgueil de la conquête et rendra la guerre impossible»: des paroles, les siennes, extrêmement actuelles et prophétiques.

Povegliano Veronese, Photo de Nadia Cario

Traduzione inglese
Syd Stapleton

A Nobel Peace Prize winner in 1931, Jane Addams was a writer, feminist, reformer and pacifist, the first American woman to receive this honor, along with Nicholas Murray Butler, promoter of the Paris Pact, "for their assiduous efforts to revive the ideal of peace and to rekindle the spirit of peace in their own nation and in all humanity." She was the second woman honored for peace, after Bertha von Suttner (1905), and she would be followed by her friend and continuer Emily Greene Balch (in 1946).

She was born in Illinois, in the village of Cedarville, on September 6, 1860, the last of eight children, four of whom died very young. Her father was a wealthy businessman, actively involved in politics and a supporter of Lincoln. When she was two years old, her mother died, and at four she had a serious spinal disease that resulted in a lifelong disability and prevented her from playing and moving freely. Jane would have liked to practice medicine, but her father made her study close to home. However, upon his sudden death, she was able to move to Philadelphia with her stepmother and a sister, where she began attending college. Serious new health problems of her stepmother's and her own forced them to return to their home village. In 1883 the two women were able to embark on a trip to Europe, where Jane returned on several occasions in the following years. Meanwhile, she began to become aware of social problems and interested in the women's question, reading texts by Tolstoy, Mazzini, and Stuart Mill. A turning point came when she learned of the birth in London of the world's first shelter house. She was able to visit it, drawing inspiration for her own work. Together with her friend Ellen Gates Starr she founded Hull House in Chicago, where women in distress were welcomed, but also debates, studies, and research were carried out. It was equipped with a school for adults, a youth center, art workshops, a gymnasium, a public bath, a kitchen, a theater, a library, and meeting rooms that welcomed people of the most varied backgrounds and conditions. The whole structure served as a testing ground for the caregivers who were being trained, as well as a strong link with the surrounding social environment.

In 1901 she founded the Juvenile Protective Association aimed at safeguarding women workers and minors, exploited to the hilt in factories. From 1907 through the 1940s, analyses were carried out on the effects of drugs, prostitution, and discrimination, as well as on the corruption of politics and the lack of reform. She studied with female collaborators, among other things, the causes and consequences of typhoid, which was mainly due to poor sanitation. It was not for nothing that the "garbage war" was organized, with the corresponding surveillance of the territory, which was followed by continuous exposures to the city authorities, and which achieved the result of improving the situation and containing epidemics. By 1894 Addams had already become the first sanitary inspector of Chicago's 19th district.

In 1909 she published the essay The Spirit of Youth and the City Streets in which she expressed her beliefs concerning the wellbeing of youth, the need for moral and cultural growth, and the need for cooperation. She fought for juvenile courts, the building of decent public housing, workplace inspections, an eight-hour workday for women and fair wages. But Addams had also become close to the movements for women's suffrage. And, with the activities she promoted as she worked, she demonstrated the importance of women, not only in traditional roles, but also in the arts, culture, study, and the professions. In this regard, she wrote two autobiographies devoted to her commitment to social advancement in her role as "Mother of Social Work" (Twenty Years at Hull House and The Second Twenty Years at Hull House) and continued to deal with burning issues for the time, such as sexual slavery and prostitution (A New Conscience and an Ancient Evil).

Meanwhile, she had a busy schedule of public meetings, lectures, and classes, but without tying herself to any university or institution. Her collaboration with her friend Ellen Starr was valuable, but Marie Rozet Smith was also instrumental both because she contributed generously from her estate to the projects conducted at Hull House and because she was Addam’s life partner for nearly forty years. Addams's activism was assiduous in the political arena as well. She campaigned for the election of Theodore Roosevelt and strongly contested the U.S. annexation of the Philippines, joining the Anti-Imperialist League (issues addressed in the essays Democracy and Social Ethics, 1902, and Newer Ideals of Peace, 1907). In 1915 she served as president of the International Congress of Women, an experience she discussed with other delegates in the book Women at The Hague. With the outbreak of World War I, Addams spoke out so strongly against intervention and the use of arms that she was judged, by some, to be unpatriotic. She reached The Hague where a peace conference called by Dutch suffragist Aletta Jacobs was underway and was part of a delegation that tried to persuade heads of state to find a peaceful solution to events. Instead, in Europe she witnessed the horror of the conflict, but her sincere and enduring pacifism continued to be demonstrated afterwards with her closeness to the positions of Gandhi, who expressed his high regard for her. She was elected president of the Women's International Committee for Enduring Peace, which became the Women's International League for Peace and Freedom in 1919, to which she donated much of the proceeds of the Nobel Prize. During that time she published the essay Tolstoy and Gandhi in which she reiterated the use of nonviolent means as the only possible form of resistance.

She was a great advocate of justice for immigrant people and people of color, so much so that she became a founding member of the National Association for the Advancement of Colored People. Projects promoted by Hull House members also included the Immigrants' Protective League and the Juvenile Psychopathic Clinic. Addams' writings and speeches in defense of peace and in favor of the formation of the League of Nations influenced the subsequent birth and evolution of the UN. She died on May 21, 1935 in Chicago and was buried in the country of her birth. Several memorials have been created in her memory, including Memorial Park in Chicago. A postage stamp has been dedicated to her, schools have been named after her, and in Illinois, Jane Addams Day has been celebrated since 2007. In 2014, she was one of 20 individuals honored with a bronze plaque from San Francisco's Rainbow Honor Walk honoring LGBT heroes and heroines. One curiosity concerns a silent film from 1916 – Shoes – which was based on a story by American suffragist Stella Wynne Herron who had been inspired by a true story tracked down and reported by Addams, of a young woman so poor that she did not have the money to resole her shoes, so badly worn that she had to put pieces of cardboard in them, and who was then forced into prostitution to survive.

«Peace does not mean simply the absence of war, but the unfolding of a whole series of constructive and vital processes that are directed toward the realization of common development. Peace is not simply something to hold congresses about and to discuss as if it were an abstract dogma. Rather, it resembles a tide carrying moral sentiments that is emerging more and more and will slowly swallow up all the pride of conquest and make war impossible». These words of hers are exceedingly relevant and prophetic.

Povegliano Veronese, Photo by Nadia Cario

Traduzione spagnola
Anastasia Grasso

Premio Nobel de la Paz en 1931, fue escritora, feminista, reformadora y pacifista, primera estadounidense en recibir este honor, junto con Nicholas Murray Butler, impulsor del Pacto de París, “por sus asiduos esfuerzos a fin de revivir el ideal de paz y reavivar el espíritu de paz en la propia nación y en toda la humanidad”. Fue la segunda mujer premiada por la paz, después de Bertha von Suttner (1905), le seguirá su amiga, y continuadora de sus actividades, Emily Greene Balch (1946).

Nació en Illinois, en el pueblo de Cedarville, el 6 de septiembre de 1860 y fue la última de ocho hijos, cuatro de los cuales murieron muy jóvenes. Su padre era un acaudalado hombre de negocios, involucrado activamente en la política y partidario de Lincoln. A los dos años murió su madre y a los cuatro tuvo una grave enfermedad de la columna vertebral que le dejó una secuela de por vida y le impidió jugar y moverse libremente. A Jane le hubiera gustado ejercer la medicina, pero su padre la obligó a estudiar cerca de casa. Sin embargo, tras su repentina muerte, pudo trasladarse a Filadelfia con su madrastra y su hermana, donde comenzó a asistir a la universidad. Nuevos y graves problemas de salud suyos y de su madrastra las obligaron a regresar a su pueblo natal. En 1883, sin embargo, las dos mujeres se embarcaron en un viaje a Europa, a la que Jane regresó varias veces en los años siguientes. Mientras tanto, toma conciencia de los problemas sociales y se interesa por la cuestión femenina, leyendo textos de Tolstoi, Mazzini y Stuart Mill. Vivió un momento importante cuando se enteró del nacimiento en Londres del primer refugio del mundo para mujeres, que más tarde visitó, inspirándose para el suyo propio: en efecto, junto con su amiga Ellen Gates Starr, fundó Hull House en Chicago, donde las mujeres en apuros hallaban acogida, pero también tenían lugar debates y se llevaban a cabo estudios e investigaciones. Hull House estaba dotado de una escuela para personas adultas, un centro juvenil, talleres de arte, un gimnasio, un baño público, una cocina, un teatro, una biblioteca y salas de reunión que acogían a personas de los más variados orígenes y condiciones; toda la estructura era, de hecho, un banco de pruebas para las asistentes que se formaban allí y un fuerte vínculo con el entorno social.

En 1901 fundó la Juvenile Protective Association, destinada a proteger a las trabajadoras y a los menores, explotados hasta la inverosimilitud en las fábricas. Desde 1907 hasta el final de los años 40, allí se realizaron estudios sobre los efectos de la droga, la prostitución, la discriminación, así como sobre la corrupción de la política y la falta de reformas. Jane Addams y sus colaboradores estudiaron, entre otras cosas, las causas y las consecuencias del tifus, que se debía principalmente a las malas condiciones higiénico-sanitarias. No en vano se organizó la "guerra a la basura", con el correspondiente control del territorio, seguido de continuas denuncias a las autoridades de la ciudad, que tuvieron como resultado la mejora de la situación y la contención de las epidemias. En 1894 Addams ya se había convertido en la primera inspectora de salud del distrito 19 de Chicago.

En 1909 publicó el ensayo The Spirit of Youth and the City Streets, en el que expresaba sus convicciones sobre el bien de la juventud, la importancia de un crecimiento moral y cultural y la necesidad de cooperación. Luchó para obtener tribunales de menores, que se construyeran viviendas públicas decentes, inspecciones en los centros de trabajo, una jornada laboral de ocho horas para las mujeres y salarios justos. Pero Addams también se había involucrado en el movimiento a favor del sufragio femenino y, con las actividades que promovió, demostró la importancia de las mujeres, no sólo en los roles tradicionales, sino también en el arte, la cultura, el estudio y las profesiones. A este respecto, escribió dos autobiografías dedicadas a su compromiso con la promoción social, en su papel de “Mother of Social Work” (Twenty Years at Hull House; The Second Twenty Years at Hull House) y siguió tratando temas candentes para la época como la esclavitud sexual y la prostitución (A New Conscience and an Ancient Evil).

Mientras tanto, tenía una apretada agenda de reuniones públicas, conferencias, clases, pero sin atarse a ninguna universidad o institución. Su colaboración con su amiga Ellen Starr fue inestimable, pero también Marie Rozet Smith fue decisiva, tanto porque contribuyó con gran parte de su patrimonio a los proyectos realizados en Hull House, como porque fue su compañera de vida durante casi cuarenta años. El activismo de Addams también era asiduo en la esfera política; hizo campaña por la elección de Theodore Roosevelt y se opuso firmemente a la anexión de las Filipinas por parte de Estados Unidos, uniéndose a la Liga Antiimperialista (temas tratados en los ensayos Democracy and Social Ethics de 1902, y Newer Ideals of Peace de 1907). En 1915 fue presidenta del Primer Congreso Internacional de Mujeres (La Haya) una experiencia que comentó con otras delegadas en el libro Women at Hague. Con el estallido de la Primera Guerra Mundial, Addams se pronunció en contra de la intervención y el uso de las armas hasta el punto de ser juzgada como antipatriótica; viajó a La Haya, donde se celebraba una conferencia de paz convocada por la sufragista holandesa Aletta Jacobs, y formó parte de una delegación que intentó convencer a los jefes de Estado para encontrar una solución pacífica a los acontecimientos. En Europa fue testigo del horror del conflicto, pero su pacifismo sincero y perdurable siguió manifestándose después, con su cercanía a las posiciones de Gandhi, que le expresó su estima. Fue elegida presidenta del Comité Internacional de Mujeres por una paz duradera, que en 1919 se convirtió en Women's International League for Peace and Freedom, a la que donó gran parte de la recaudación del Premio Nobel. Justo en esa época publicó el ensayo Tolstoj and Gandhi en el que hacía hincapié en el uso de medios no violentos como única forma posible de resistencia.

Fue una gran defensora de la justicia para los inmigrantes y la gente de color, hasta el punto de convertirse en cofundadora de la National Association for the Advancement of Colored People. Entre los proyectos promovidos por los miembros de Hull House se encuentran la Immigrants’ Protective League y la Juvenile Psichopathic Clinic. Los escritos y discursos de Addams en defensa de la paz y a favor de la formación de la Sociedad de Naciones influyeron en el posterior nacimiento y evolución de la ONU. Murió el 21 de mayo de 1935 en Chicago y fue enterrada en su lugar de nacimiento. Se han construido varios monumentos en su memoria, como el Memorial Park de Chicago; se le ha dedicado un sello de correos, algunas escuelas llevan su nombre y en Illinois se celebra desde 2007 el Jane Addams Day. En 2014, fue una de las 20 celebridades premiadas con una placa de bronce del San Francisco’s Rainbow Honor Walk, que rindió homenaje a los héroes y heroínas LGBT. Hay una curiosidad sobre una película muda de 1916, Shoes: efectivamente, se basa en un relato de la sufragista estadounidense Stella Wynne Herron, que se inspiró en una historia real rastreada y relatada por Addams, la de una joven tan pobre que no tenía dinero para volver a reparar la suela de sus zapatos, tan desgastados que tuvo que ponerles unos trozos de cartón, y después se vio obligada a prostituirse para sobrevivir.

«La paz no es simplemente la ausencia de guerra, sino el despliegue de toda una serie de procesos constructivos y vitales que se dirigen a la realización de un desarrollo común. La paz no es simplemente algo sobre lo que celebrar conferencias y discutir como si fuera un dogma abstracto. Más bien se asemeja a una marea de sentimientos morales que está surgiendo cada vez más y que poco a poco se tragará todo el orgullo de la conquista y hará imposible la guerra»: palabras, las suyas, sumamente pertinentes y proféticas.

Povegliano Veronese, Foto de Nadia Cario

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Лауреат Нобелівської премії миру 1931 року, письменниця, феміністка, реформатор і пацифістка, перша американка, удостоєна цієї честі разом з Ніколасом Мюрреєм Батлером, промоутером Паризького пакту, "за їхні наполегливі зусилля, спрямовані на відродження ідеалу миру та відродження духу миру у власній нації і в усьому людстві". Вона стала другою жінкою, нагородженою премією миру, після Берти фон Саттнер (1905 р.), а її подруга і послідовниця Емілі Грін Балч (1946 р.) - третьою жінкою, нагородженою цією премією.

Вона народилася в штаті Іллінойс, в селі Седарвілл, 6 вересня 1860 року, останньою з восьми дітей, четверо з яких померли дуже молодими. Її батько був заможним бізнесменом, активно займався політикою і був прихильником Лінкольна. Коли їй було два роки, померла її мати, а коли їй було чотири роки, вона отримала важку хворобу хребта, яка залишила її з похміллям на все життя і заважала їй грати і вільно пересуватися. Джейн хотіла б займатися медичною практикою, але батько змусив її навчатися ближче до дому. Однак після його раптової смерті вона змогла переїхати до Філадельфії разом з мачухою та сестрою, де почала відвідувати університет. Нові серйозні проблеми зі здоров'ям у неї та її мачухи змусили їх повернутися до рідного села. Однак у 1883 році обидві жінки вирушили в подорож до Європи, куди Джейн поверталася кілька разів протягом наступних років. У той же час, читаючи тексти Толстого, Мацціні та Стюарта Мілля, вона усвідомила соціальні проблеми та зацікавилася жіночим питанням. Переломним моментом стало те, що вона почула про народження першого в світі жіночого притулку в Лондоні, а потім змогла його відвідати, черпаючи натхнення для власного: разом з подругою Еллен Гейтс Старр вона заснувала "Халл Хаус" в Чикаго, де не тільки приймали жінок, які потрапили в біду, але й проводили дебати, навчання та дослідження. Він був обладнаний школою для дорослих, молодіжним центром, художніми майстернями, гімнастичним залом, громадською лазнею, кухнею, театром, бібліотекою, конференц-залами, які приймали людей найрізноманітнішого походження і стану; вся ця структура була фактично полігоном для підготовки асистентів і міцним зв'язком з навколишнім соціальним середовищем.

У 1901 році заснував Товариство захисту неповнолітніх, метою якого був захист робітниць і неповнолітніх, яких жорстоко експлуатували на фабриках. З 1907 до 1940-х років проводився аналіз впливу наркотиків, проституції, дискримінації, а також корумпованості політики і відсутності реформ. Він та його співробітники вивчали, серед іншого, причини та наслідки висипного тифу, який в основному був пов'язаний з поганою санітарією. Не дарма була організована "сміттєва війна" з відповідним контролем території, з подальшими постійними скаргами до міської влади, що мало наслідком покращення ситуації та стримування епідемій. Але вже в 1894 році Аддамс став першим санітарним інспектором у 19-му районі Чикаго.

У 1909 році він опублікував есе "Дух молоді і міські вулиці", в якому висловив свої переконання щодо блага молоді, необхідності морального і культурного зростання, а також необхідності співпраці. Вона боролася за ювенальні суди, будівництво гідного соціального житла, інспекції на робочих місцях, восьмигодинний робочий день для жінок та справедливу оплату праці. Але Аддамс також долучилася до руху за виборчі права жінок і своєю діяльністю продемонструвала важливість жінок не лише у традиційних ролях, але й у мистецтві, культурі, навчанні та професіях. У зв'язку з цим вона написала дві автобіографії, присвячені своїй відданості соціальній роботі в ролі "матері соціальної роботи" (Twenty Years at Hull House; The Second Twenty Years at Hull House) і продовжувала займатися актуальними для того часу питаннями, такими як сексуальне рабство і проституція (A New Conscience and an Ancient Evil).

Тим часом він мав щільний графік публічних зустрічей, лекцій, занять, але не прив'язуючи себе до жодного університету чи інституту. Її співпраця з подругою Еллен Старр була неоціненною, але Марі Розет Сміт також відіграла важливу роль, як тому, що вона зробила значний внесок зі свого маєтку в проекти, що проводилися в Халл Хаусі, так і тому, що вона була її супутницею життя протягом майже сорока років. Активність Аддамса була також і в політичній сфері: він проводив кампанію на користь обрання Теодора Рузвельта і рішуче виступав проти анексії Філіппін США, приєднавшись до антиімперіалістичної ліги (темам, викладеним в есе "Демократія і соціальна етика", 1902 р., і "Нові ідеали миру", 1907 р.). У 1915 році вона була президентом Міжнародного конгресу жінок, досвід якого вона обговорила з іншими делегатами у книзі "Жінки в Гаазі". З початком Першої світової війни Аддамс виступала проти інтервенції та застосування зброї настільки, що її звинуватили в непатріотизмі; вона поїхала до Гааги, де проходила мирна конференція, скликана голландською суфражисткою Алеттою Якобс, і входила до складу делегації, яка намагалася переконати голів держав знайти мирне вирішення подій. У Європі вона стала свідком жаху конфлікту, але її щирий і стійкий пацифізм продовжував проявлятися і після цього, з її близькістю до позицій Ганді, який висловлював свою повагу до неї. Була обрана президентом Міжнародного жіночого комітету боротьби за міцний мир, який у 1919 році перетворився на Міжнародну жіночу лігу боротьби за мир і свободу, якій пожертвувала значну частину коштів, отриманих від Нобелівської премії. Саме в цей час вона опублікувала есе "Толстой і Ганді", в якому ще раз наголосила на використанні ненасильницьких засобів як єдино можливої форми опору.

Вона була великим прихильником справедливості для іммігрантів та кольорових людей, настільки, що стала членом-засновником Національної асоціації сприяння просуванню кольорових людей. Серед проектів, які підтримують члени Халл Хауз, - Ліга захисту іммігрантів та Клініка для неповнолітніх психопатів. Праці та виступи Аддамса на захист миру та на користь створення Ліги Націй вплинули на подальше народження та еволюцію Організації Об'єднаних Націй. Померла 21 травня 1935 року в Чикаго і похована на батьківщині. В її пам'ять споруджено кілька меморіалів, в т.ч. Меморіальний парк в Чикаго, їй присвячено поштову марку, її ім'ям названо кілька шкіл, а в штаті Іллінойс з 2007 року відзначається День Джейн Аддамс. У 2014 році вона стала однією з 20 знаменитостей, удостоєних бронзової дошки на Веселковій алеї честі в Сан-Франциско на честь героїв і героїнь ЛГБТ-спільноти. Цікавим є німий фільм 1916 року: "Взуття" насправді заснований на історії американської суфражистки Стелли Вінн Херрон, яка була натхненна реальною історією, розшуканою та описаною Аддамс, про молоду жінку, настільки бідну, що не мала грошей, щоб знову перевзутися, настільки зношену, що їй довелося підкладати шматки картону, а потім змушена була займатися проституцією, щоб вижити.

«Мир - це не просто відсутність війни, а реалізація низки конструктивних і життєво важливих процесів, спрямованих на здійснення спільного розвитку. Мир - це не просто те, що можна обговорювати на конференціях як абстрактну догму. Скоріше, це нагадує приплив моральних почуттів, які стають все більш і більш очевидними і повільно поглинуть всю гордість завоювання і зроблять війну неможливою», - її слова, надзвичайно своєчасні і пророчі.

Повельяно Веронезе, фото Надії Каріо