Gerty Radnitz Cori
Laurea Candiani e Alessia Carofiglio

Tonka Uzu

La prima scienziata a vincere il Premio Nobel per la Medicina. Una vita caratterizzata da discriminazioni di genere. Il premio le fu conferito per la scoperta degli enzimi coinvolti nelle reazioni di conversione del glicogeno in glucosio e viceversa. La loro sintesi di glicogeno nel test tube è senza dubbio uno dei più brillanti raggiungimenti della biochimica moderna.

Gerty Theresa Radnitz nacque a Praga, allora parte dell’Impero Austro-Ungarico, il 15 agosto del 1896 da una ricca famiglia ebraica. Crebbe in condizioni agiate: suo padre Otto era un chimico che divenne direttore di raffinerie di barbabietole dopo aver trovato un metodo efficace per ottenere lo zucchero. Questo probabilmente portò la figlia a fare dello studio degli zuccheri il centro delle ricerche future. Sua madre Martha, amica di Franz Kafka, era una donna colta e distinta. Gerty fu educata in casa fino all’età di dieci anni; successivamente si iscrisse a un liceo femminile e decise di voler diventare medica. Su consiglio dello zio materno, professore di Pediatria, frequentò la scuola di medicina, così studiò e superò l'esame di ammissione all'università. Crescendo in un'epoca in cui le donne erano emarginate nella scienza e venivano concesse loro poche opportunità educative, Gerty scoprì che le mancavano i prerequisiti in latino, fisica, chimica e matematica per accedere alla facoltà. Materie che non aveva mai studiato prima, dato che nella scuola femminile si insegnavano solo discipline ritenute allora idonee a una ragazza. Nel corso di un anno riuscì a recuperare l'equivalente di otto anni di latino, cinque di scienze e cinque di matematica. Fu ammessa al corso di Medicina della Karl-Ferdinands Universität di Praga nel 1914. Un risultato straordinario per una ragazza di quei tempi. Finalmente entrò nella facoltà di Medicina dell’Università Tedesca della sua città, dove in seguito conseguì il dottorato. Nel 1920 sposò il suo compagno di corso e collega Carl Ferdinand Cori, le cui doti si compensavano reciprocamente e con il quale condivise la passione per la ricerca. Durante lo stesso anno si laurearono entrambi; intanto Gerty si era convertita alla fede cattolica, così da potersi sposare in chiesa.

Di lì a poco, nel 1922, sia per le conseguenze della Prima guerra mondiale che per la difficile situazione economica in Europa, nonché per il diffuso antisemitismo, Carl e Gerty emigrarono negli Stati Uniti, dove il marito ricevette diverse offerte di lavoro presso importanti laboratori e poté procedere con la ricerca medica presso il Roswell Park Cancer Institute a Buffalo, New York. In quell'epoca, nella comunità scientifica, la posizione delle donne era difficile e discriminata: Gerty fu dunque assunta come semplice volontaria, pur di continuare a lavorare col marito, senza alcun compenso né possibilità di avanzamento per la sua carriera scientifica. A Roswell, la coppia fu più volte scoraggiata dal lavorare insieme, invece continuarono a farlo, specializzandosi nello studio del metabolismo dei carboidrati. Negli Usa ebbero un figlio, Tom, che non proseguirà la carriera dei genitori e dal 1928 ottennero la cittadinanza americana. Nel 1929 proposero il ciclo teorico per il quale vinceranno entrambi il Premio Nobel, ovvero il Ciclo Cori. Questo ciclo è concentrato sullo studio del metabolismo dei carboidrati, con particolare attenzione a come l’organismo umano assorba il glucosio, e al conseguente ruolo di ormoni come l’insulina e l’adrenalina. Nel 1931 lasciarono Roswell, ma mentre Carl ricevette interessanti proposte di lavoro da parte di diverse università, tutte rifiutarono di assumere sua moglie. Allora era considerato "anti-americano" per una coppia sposata lavorare insieme: ciò era avvertito come una minaccia per la carriera dell'uomo.

Nello stesso anno si trasferirono a St. Louis, nel Missouri, poiché la Washington University offrì a entrambi lavoro, anche se il grado e lo stipendio di Gerty erano decisamente più bassi, addirittura le fu offerto un posto come associata di ricerca, con un compenso pari al venti per cento rispetto a quello del marito. Nel 1931 Carl ottenne la carica di presidente del Dipartimento di Farmacologia della Washington University School of Medicine. Solo molto tempo dopo, nel luglio del 1947, Gerty, mentre Carl dirigeva il dipartimento di Biochimica, acquisì il titolo di professoressa in Chimica biologica e, poco prima di vincere il Premio Nobel, fu promossa professoressa ordinaria, incarico che mantenne fino alla morte. Nello stesso anno scoprì casualmente di essere affetta da displasia mieloide, una rara malattia del midollo osseo; nonostante ciò, continuò a lavorare accanto al marito, rifiutandosi di abbandonare il suo minuscolo laboratorio dove si riposava di tanto in tanto su una semplice brandina. Nel 1955 fu nominata membro dell'Accademia Nazionale delle Scienze e nell'estate del 1957 pubblicò il suo ultimo studio sulle malattie legate alla sintesi del glucosio nell'infanzia. Morì a Cambridge, nel Missouri, nell’ottobre seguente all’età di 61 anni con il marito al suo fianco, come sempre.

Il fulcro della ricerca dei coniugi Cori fu il meccanismo con cui il corpo trasporta energia ai tessuti, anche durante il digiuno o durante l’esercizio fisico. La coppia trovò risposta nel glicogeno, zucchero di riserva in grado di immagazzinare il glucosio nella cellula. Inoltre, fu notata l’esistenza di un legame fra il glucosio presente nei muscoli e il glicogeno immagazzinato nel fegato. Questa correlazione venne descritta e prese il nome di Ciclo di Cori. Si tratta di un meccanismo biochimico che mette in relazione muscoli e fegato, impedisce al lattato (prodotto metabolico del corpo durante la produzione di energia) di rimanere nel muscolo, cosicché attraverso un meccanismo di trasporto sanguigno raggiunge il fegato e attraverso specifici enzimi viene riconvertito in glucosio. Successivamente ritorna in circolo o viene immagazzinato come zucchero di riserva sotto forma di glicogeno. La coppia descrisse anche le molecole coinvolte nel ciclo.

Gerty e Carl Cori vinsero il Premio Nobel per la Medicina nel 1947 «per la loro scoperta del corso della conversione catalitica del glicogeno», insieme al fisiologo argentino Bernardo Houssay «per la sua scoperta del ruolo svolto dall'ormone del lobo pituitario anteriore nel metabolismo degli zuccheri». Oltre al Ciclo di Cori, Gerty e Carl s’interessarono anche all’enzimologia e compresero quanto fosse importante studiare e isolare gli enzimi. Purificare, cristallizzare e caratterizzare gli enzimi coinvolti nel metabolismo del glucosio portò a un metodo innovativo di fare ricerca: partendo dallo studio di una via metabolica o di un enzima si potevano capire infatti le cause di alcune malattie, per esempio, che determinate patologie, tra cui il diabete, erano causate dalla mancanza di un metabolita o dal malfunzionamento di un enzima. Il loro lavoro continuò a definire i meccanismi del metabolismo dei carboidrati. Queste scoperte furono cruciali nello sviluppo di trattamenti per le persone diabetiche e nel dare il via allo studio di alcune malattie ereditarie.

 Nonostante il progredire della malattia, Gerty continuò gli studi con dedizione, occupandosi della ricerca fino alla fine dei suoi giorni. È stata dunque una figura femminile esemplare, importante in ambito scientifico in quanto nella sua vita inizialmente fu discriminata, ma alla fine fu premiata per gli ottimi risultati, nonché per la determinazione e la tenacia. La sua storia umana e professionale insegna come la passione può essere più forte di qualunque pregiudizio. «I momenti indimenticabili della mia vita sono quelli rari che arrivano dopo anni di lavoro faticoso, quando il velo sul segreto della natura sembra improvvisamente sollevarsi, e quando ciò che era oscuro e caotico appare sotto la luce di uno schema chiaro e bello».

Traduzione francese
Guenoah Mroue

La première scientifique à avoir remporté le prix Nobel de médecine. Une vie caractérisée par la discrimination entre les sexes. Le prix lui a été décerné pour la découverte des enzymes impliquées dans les réactions de conversion du glycogène en glucose et vice versa. Leur synthèse de glycogène dans le tube d’essai est sans aucun doute l’un des accomplissements les plus brillants de la biochimie moderne.

Gerty Theresa Radnitz est née à Prague, qui faisait alors partie de l’Empire austro-hongrois, le 15 août 1896, dans une riche famille juive. Elle grandit dans des conditions aisées : son père Otto était un chimiste qui devint directeur de raffineries de betteraves après avoir trouvé une méthode efficace pour obtenir du sucre. Cela a probablement conduit sa fille à faire de l’étude des sucres le centre des recherches futures. Sa mère Martha, amie de Franz Kafka, était une femme cultivée et distinguée. Gerty a été éduquée à la maison jusqu’à l’âge de dix ans; plus tard, elle s’est inscrite dans un lycée pour filles et a décidé de devenir médecin. Sur les conseils de son oncle maternel, professeur de pédiatrie, elle a fréquenté l’école de médecine, elle a donc étudié et réussi l’examen d’entrée à l’université. En grandissant à une époque où les femmes étaient marginalisées dans la science et recevaient peu d’opportunités éducatives, Gerty a découvert qu’elle manquait des prérequis en latin, en physique, en chimie et en mathématiques pour accéder à la faculté. Des matières qu’elle n’avait jamais étudiées auparavant, étant donné que dans l’école des filles on enseignait seulement des disciplines jugées alors aptes à une fille. Au cours d’une année, elle réussit à récupérer l’équivalent de huit années de latin, cinq de sciences et cinq de mathématiques. Elle a été admise au cours de médecine de la Karl-Ferdinands Universität de Prague en 1914. Une réalisation extraordinaire pour une jeune fille de cette époque. Elle est finalement entré à la faculté de médecine de l’Université allemande de sa ville, où elle a ensuite obtenu son doctorat. En 1920, elle épouse son camarade de classe et collègue Carl Ferdinand Cori, dont les compétences se compensent mutuellement et avec qui elle partage une passion pour la recherche. Au cours de la même année, tous deux obtiennent leur diplôme; pendant ce temps, Gerty s’était convertie à la foi catholique, afin de pouvoir se marier à l’église.

Peu de temps après, en 1922, à cause des conséquences de la Première Guerre mondiale et de la situation économique difficile en Europe, ainsi que de l’antisémitisme généralisé, Carl et Gerty ont émigré aux États-Unis, où le mari a reçu plusieurs offres d’emploi dans d’importants laboratoires et a pu procéder à des recherches médicales au Roswell Park Cancer Institute à Buffalo, New York. À cette époque, dans la communauté scientifique, la position des femmes était difficile et discriminée : Gerty fut engagée comme simple volontaire pour continuer à travailler avec son mari, sans aucune compensation ni possibilité d’avancement pour sa carrière scientifique. À Roswell, le couple a été découragé à plusieurs reprises de travailler ensemble, mais ils ont continué à le faire, en se spécialisant dans l’étude du métabolisme des glucides. Aux États-Unis, ils eurent un fils, Tom, qui ne poursuivra pas la carrière de ses parents et qui, depuis 1928, obtinrent la citoyenneté américaine. En 1929, ils proposent le cycle théorique pour lequel ils remportent tous deux le prix Nobel, le cycle Cori. Ce cycle se concentre sur l’étude du métabolisme des glucides, en mettant l’accent sur la façon dont l’organisme humain absorbe le glucose, et sur le rôle qui en résulte des hormones telles que l’insuline et l’adrénaline. En 1931, ils ont quitté Roswell, mais alors que Carl a reçu des propositions de travail intéressantes de plusieurs universités, toutes ont refusé d’embaucher sa femme. Il était alors considéré comme "anti-américain" pour un couple marié de travailler ensemble : cela était perçu comme une menace pour la carrière de l’homme.

La même année, ils déménagent à St. Louis, dans le Missouri, car l’Université de Washington leur offre du travail, bien que le grade et le salaire de Gerty soient nettement inférieurs, et même qu’on lui offre un poste d’associée de recherche, avec une rémunération de 20 % par rapport à celle de son mari. En 1931, Carl est nommé président du département de pharmacologie de la Washington University School of Medicine. Ce n’est que bien plus tard, en juillet 1947, que Gerty, alors que Carl dirigeait le département de biochimie, acquit le titre de professeur en chimie biologique et, peu avant de gagner le prix Nobel, fut promue professeur ordinaire, poste qu’elle occupa jusqu’à sa mort. La même année, elle a découvert par hasard qu’elle souffrait de dysplasie myéloïde, une maladie rare de la moelle osseuse; malgré cela, elle a continué à travailler aux côtés de son mari, refusant d’abandonner son minuscule laboratoire où elle se reposait de temps en temps sur un simple lit de camp. En 1955, elle a été nommée membre de l’Académie nationale des sciences et à l’été 1957, elle a publié sa dernière étude sur les maladies liées à la synthèse du glucose chez les enfants. Elle meurt à Cambridge, dans le Missouri, en octobre suivant à l’âge de 61 ans avec son mari à ses côtés, comme toujours.

Le cœur de la recherche des conjoints Cori a été le mécanisme par lequel le corps transporte l’énergie aux tissus, même pendant le jeûne ou pendant l’exercice physique. Le couple a trouvé une réponse dans le glycogène, un sucre de réserve capable de stocker le glucose dans la cellule. En outre, on a noté l’existence d’un lien entre le glucose présent dans les muscles et le glycogène stocké dans le foie. Cette corrélation fut décrite et prit le nom de Cycle de Chœurs. Il s’agit d’un mécanisme biochimique qui relie les muscles et le foie, et empêche le lactate (produit métabolique du corps pendant la production d’énergie) de rester dans le muscle. Ainsi, par un mécanisme de transport sanguin, il atteint le foie et par des enzymes spécifiques il est reconverti en glucose. Il revient ensuite dans le sang ou est stocké sous forme de sucre de réserve sous forme de glycogène. Le couple a également décrit les molécules impliquées dans le cycle.

Gerty et Carl Cori ont remporté le prix Nobel de médecine en 1947 « pour leur découverte du cours de la conversion catalytique du glycogène », avec le physiologiste argentin Bernardo Houssay «pour sa découverte du rôle joué par l’hormone du lobe pituitaire antérieur dans le métabolisme des sucres». En plus du cycle de Cori, Gerty et Carl s’intéressèrent également à l’enzymologie et comprirent combien il était important d’étudier et d’isoler les enzymes. Purifier, cristalliser et caractériser les enzymes impliquées dans le métabolisme du glucose a conduit à une méthode innovante de recherche : en partant de l’étude d’une voie métabolique ou d’une enzyme, on pouvait comprendre les causes de certaines maladies, y compris le diabète, qui étaient causées par l’absence d’un métabolite ou par le dysfonctionnement d’une enzyme. Leur travail a continué à définir les mécanismes du métabolisme des glucides. Ces découvertes ont été cruciales dans le développement de traitements pour les personnes diabétiques et dans l’étude de certaines maladies héréditaires.

Malgré la progression de la maladie, Gerty a continué ses études avec dévouement, tout en s’occupant de la recherche jusqu’à la fin de ses jours. Elle a donc été une figure féminine exemplaire et importante dans le domaine scientifique car dans sa vie elle a d’abord été discriminée, mais a finalement été récompensée pour ses excellents résultats, ainsi que pour sa détermination et sa ténacité. Son histoire humaine et professionnelle enseigne comment la passion peut être plus forte que n’importe quel préjugé. «Les moments inoubliables de ma vie sont les rares qui arrivent après des années de travail fatigant, quand le voile sur le secret de la nature semble soudainement se lever, et quand ce qui était obscur et chaotique apparaît sous la lumière d’un schéma clair et beau».

Traduzione inglese
Syd Stapleton

In 1947, Cori was the first female scientist to win the Nobel Prize in Medicine, despite the fact that her life had been marked by gender discrimination. The prize was awarded to her and to her husband for the discovery of enzymes involved in the conversion reactions of glycogen to glucose and vice versa. Their synthesis of glycogen in the test tube was undoubtedly one of the most brilliant achievements of modern biochemistry.

Gerty Theresa Radnitz was born in Prague, then part of the Austro-Hungarian Empire, on August 15, 1896, to a wealthy Jewish family and grew up in affluent circumstances. Her father Otto was a chemist who became a beet refinery manager after finding an effective method of obtaining sugar. This probably helped lead his daughter to make the study of sugars a focus of her future research. Her mother Martha, a friend of Franz Kafka, was a cultured and distinguished woman. Gerty was educated at home until the age of ten. She later enrolled in a high school for girls and decided she wanted to become a doctor. Her maternal uncle, a professor of pediatrics, encouraged her to attend medical school. She studied for and passed the university entrance exam. Growing up in a time when women were marginalized in science and given few educational opportunities, Gerty discovered that she lacked the prerequisites in Latin, physics, chemistry and mathematics to enter the school. They were subjects she had never studied before, as only subjects then deemed suitable for a girl were taught in the schools for girls. In the course of one year she managed to make up the equivalent of eight years of Latin, five years of science and five years of math. She was admitted to the medical school at Karl-Ferdinands Universität in Prague in 1914. An extraordinary achievement for a girl in those days. She finally entered the School of Medicine at the German University in her hometown, where she later earned her doctorate. In 1920 she married her classmate and colleague Carl Ferdinand Cori. Their talents meshed well and both shared a passion for research. Gerty converted to the Catholic faith the same year they graduated so that she could marry in the church.

Shortly thereafter, in 1922, due to both the aftermath of World War I and the difficult economic situation in Europe, as well as widespread anti-Semitism, Carl and Gerty emigrated to the United States, where her husband received several job offers at major laboratories and was able to proceed with medical research at the Roswell Park Cancer Institute in Buffalo, New York. At that time, in the scientific community, the position of women was difficult and discriminated against. As a result, Gerty was only allowed to work with her husband as a mere volunteer, without any compensation or possibility of advancement in her scientific career. In the Roswell Institute, the couple was repeatedly discouraged from working together, but they continued to do so, specializing in the study of carbohydrate metabolism. In the U.S. they had a son, Tom, who would not continue in his parents' career, and by 1928 they obtained American citizenship. In 1929 they proposed the theoretical cycle for which they would both win the Nobel Prize, namely the Cori Cycle. This cycle focused on the study of carbohydrate metabolism, with particular attention to how the human body absorbs glucose, and the consequent role of hormones such as insulin and adrenaline. In 1931 they left Roswell, but while Carl received attractive job offers from several universities, all refused to hire his wife. At the time it was considered "un-American" for a married couple to work together, since this was perceived as a threat to the man's career.

In the same year they moved to St. Louis, Missouri, as Washington University offered them both jobs, although Gerty's rank and salary were significantly lower. She was only offered a position as a research associate, at twenty percent of her husband's compensation. In 1931 Carl obtained the position of chairman of the Department of Pharmacology at Washington University School of Medicine. It was not until much later, in July 1947, that Gerty, while Carl headed the Department of Biochemistry, acquired the title of professor of biological chemistry and, shortly before winning the Nobel Prize, was promoted to full professor, a position she held until her death. That same year she discovered that she was suffering from myeloid dysplasia, a rare bone marrow disease. Nevertheless, she continued to work alongside her husband, refusing to leave her tiny laboratory where she rested from time to time on a simple cot. In 1955 she was made a member of the National Academy of Sciences, and in the summer of 1957 she published her last study on diseases related to glucose synthesis in childhood. She died in Cambridge, Missouri, the following October at the age of 61 with her husband at her side, as always.

The focus of the Cori couple's research was the mechanism by which the body transports energy to tissues, during fasting or exercise. The couple found the answer in glycogen, a reserve sugar that can store glucose in the cell. In addition, a link was noted between glucose in muscles and glycogen stored in the liver. This correlation was described and was named the Cori Cycle. This is a biochemical mechanism that links muscle and liver, it prevents lactate (metabolic product of the body during energy production) from remaining in the muscle, so that through a blood transport mechanism it reaches the liver and through specific enzymes is converted back to glucose. It then returns to the bloodstream or is stored as a reserve sugar in the form of glycogen. The pair also described the molecules involved in the cycle.

Gerty and Carl Cori won the Nobel Prize in Medicine in 1947 "for their discovery of the course of catalytic conversion of glycogen," along with Argentine physiologist Bernardo Houssay "for his discovery of the role played by anterior pituitary lobe hormone in sugar metabolism." In addition to the Cori Cycle, Gerty and Carl also became interested in enzymology and understood how important it was to study and isolate enzymes. Purifying, crystallizing, and characterizing the enzymes involved in glucose metabolism led to an innovative way of doing research: starting from the study of a metabolic pathway or an enzyme, one could in fact understand the causes of certain diseases, for example, that certain diseases, including diabetes, were caused by the lack of a metabolite or the malfunction of an enzyme. Their work continued to define the mechanisms of carbohydrate metabolism. These discoveries were crucial in developing treatments for people with diabetes and in initiating the study of some inherited diseases.

Despite the progression of her disease, Gerty continued her studies with dedication, pursuing her research until the end of her days. She was an exemplary female figure, as important in science as she was initially discriminated against in her life. She was eventually rewarded for her excellent results as well as her determination and tenacity. Her human and professional story teaches how passion can be stronger than any prejudice. «The unforgettable moments in my life are those rare ones that come after years of hard work, when the veil over the secrets of nature suddenly seems to lift, and when what was dark and chaotic appears in the light of a clear and beautiful pattern.»

Traduzione spagnola
Francesco Rapisarda

La primera científica en ganar el Premio Nobel de Medicina. Una vida caracterizada por la discriminación de género. Se le otorgó el premio por el descubrimiento de las enzimas involucradas en las reacciones de conversión de glucógeno en glucosa y viceversa. Su síntesis de glucógeno en la sonda es sin duda uno de los logros más brillantes de la bioquímica moderna.

Gerty Theresa Radnitz nació en Praga, entonces parte del Imperio Austro-Húngaro, el 15 de agosto de 1896 en una rica familia judía. Se crió en condiciones acomodadas: su padre Otto era un químico que se convirtió en director de refinerías de remolacha tras haber encontrado un método eficaz para obtener azúcar. Esto probablemente llevó a su hija a hacer del estudio de los azúcares el centro de su investigación futura. Su madre Martha, amiga de Franz Kafka, era una mujer culta y distinguida. Gerty fue educada en casa hasta los diez años; luego se matriculó en un instituto femenino y decidió que quería ser médica. Por consejo de su tío materno, profesor de Pediatría, asistió a la escuela de medicina, gracias a lo que estudió y aprobó el examen de acceso a la universidad. Al crecer en una época en la que las mujeres estaban marginadas en la ciencia y se les daban pocas oportunidades educativas, Gerty descubrió que le faltaban los requisitos previos en latín, física, química y matemáticas para acceder a la facultad. Materias que nunca había estudiado antes, ya que en la escuela femenina sólo se enseñaban disciplinas que en aquel entonces se consideraban adecuadas para una chica. En el transcurso de un año consiguió recuperar el equivalente de ocho años de latín, cinco de ciencias y cinco de matemáticas. Fue admitida en el curso de Medicina de la Karl-Ferdinands Universität de Praga en 1914. Un logro extraordinario para una chica de aquella época. Finalmente entró en la Facultad de Medicina de la Universidad Alemana de su ciudad, donde más tarde obtuvo su doctorado. En 1920 se casó con su compañero de curso Carl Ferdinand Cori, cuyas habilidades se compensaban mutuamente y con el que compartió su pasión por la investigación. Durante el mismo año ambos se graduaron; mientras tanto, Gerty se había convertido a la fe católica para poderse casar por la iglesia.

Poco después, en 1922, tanto por las consecuencias de la Primera Guerra Mundial como por la difícil situación económica en Europa, así como por el antisemitismo generalizado, Carl y Gerty emigraron a Estados Unidos, donde su marido recibió varias ofertas de trabajo en importantes laboratorios y pudo continuar con la investigación médica en el Roswell Park Cancer Institute en Buffalo, Nueva York. En aquella época, en la comunidad científica, la posición de las mujeres era difícil y discriminada: Gerty fue contratada como simple voluntaria, con tal de seguir trabajando con su marido, sin ningúna compensación ni posibilidad de avance para su carrera científica. En Roswell, les desanimaron varias veces a trabajar juntos, aunque siguieron haciéndolo, especializándose en el estudio del metabolismo de los carbohidratos. En Estados Unidos tuvieron un hijo, Tom, que no continuaría la carrera de sus padres, y obtuvieron la ciudadanía estadounidense en 1928. En 1929 propusieron el ciclo teórico por el que ambos ganarán el Premio Nobel, el Ciclo Cori. Este ciclo se centra en el estudio del metabolismo de los carbohidratos, con especial atención a cómo el cuerpo humano absorbe la glucosa, y al consiguiente papel de algunas hormonas como la insulina y la adrenalina. En 1931 abandonaron Roswell y si bien Carl recibió interesantes propuestas de trabajo procedentes de varias universidades, las mismas se negaron a contratar a su esposa. En aquella época se consideraba “antiamericano” que los dos componentes de una matrimonio trabajaran juntos: esto se advertía como una amenaza para la carrera del hombre.

Ese mismo año se trasladaron a St. Louis, en Missouri, ya que la Universidad de Washington les ofreció trabajo a los dos, aunque el grado y el salario de Gerty eran mucho más bajos, incluso le ofrecieron un puesto como asociada de investigación con una remuneración del veinte por ciento respecto a la de su esposo. En 1931, Carl obtuvo el cargo de director del departamento de Farmacología de la Escuela de Medicina de la Universidad de Washington. Sólo mucho después, en julio de 1947, Gerty, mientras Carl dirigía el departamento de Bioquímica, obtuvo el título de profesora de Química Biológica y, poco antes de ganar el Premio Nobel, fue ascendida a catedrática, nivel que mantuvo hasta su muerte. Ese mismo año descubrió casualmente que sufría de displasia mieloide, una rara enfermedad de la médula ósea; sin embargo, siguió trabajando junto a su marido, negándose a abandonar su pequeño laboratorio, donde descansaba de vez en cuando en un simple catre. En 1955 entró a formar parte de la Academia Nacional de Ciencias y en el verano de 1957 publicó su último estudio sobre las enfermedades relacionadas con la síntesis de glucosa en la infancia. Murió en Cambridge, Missouri, el octubre siguiente a la edad de 61 años con su esposo al lado, como siempre.

Gerty y Carl Cori ganaron el Premio Nobel de Medicina en 1947 “por su descubrimiento del mecanismo de la conversión catalítica del glucógeno” junto con el fisiólogo argentino Bernardo Houssay “por su descubrimiento de la influencia del lóbulo anterior de la hipófisis en la distribución de la glucosa en el cuerpo, de importancia para el desarrollo de la diabetes”. Además del Ciclo de Cori, Gerty y Carl también se interesaron por la enzimología y entendieron lo importante que era estudiar y aislar las enzimas. Purificar, cristalizar y caracterizar las enzimas involucradas en el metabolismo de la glucosa condujo a un método innovador de investigación: en efecto, partiendo del estudio de una vía metabólica o de una enzima se podían entender las causas de ciertas enfermedades, por ejemplo, que ciertas patologías, incluida la diabetes, eran causadas por la falta de un metabolito o por el mal funcionamiento de una enzima. Su trabajo continuó definiendo los mecanismos del metabolismo de los carbohidratos. Estos hallazgos fueron cruciales en el desarrollo de tratamientos para las personas diabéticas y en el inicio del estudio de algunas enfermedades hereditarias.

A pesar de que su enfermedad progresara, Gerty continuó sus estudios con dedicación, ocupándose de la investigación hasta el final de sus días. Por lo tanto, fue una figura femenina ejemplar, importante en el ámbito científico, ya que en su vida fue inicialmente discriminada, pero al final fue recompensada por sus excelentes resultados, así como por su determinación y tenacidad. Su historia humana y profesional enseña cómo la pasión puede ser más fuerte que cualquier prejuicio. «Los momentos inolvidables de mi vida son los raros que llegan después de años de trabajo agotador, cuando el velo sobre el secreto de la naturaleza parece levantarse de repente, y cuando lo que era oscuro y caótico aparece bajo la luz de un esquema claro y hermoso”.

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Перша жінка-науковець, яка стала лауреатом Нобелівської премії з медицини. Життя, що характеризується гендерною дискримінацією. Премія була присуджена їй за відкриття ферментів, що беруть участь у реакціях перетворення глікогену в глюкозу і навпаки. Їхній синтез глікогену в пробірці, безсумнівно, є одним з найблискучіших досягнень сучасної біохімії.

Герті Тереза Радніц народилася 15 серпня 1896 року в Празі, яка на той час входила до складу Австро-Угорської імперії, у заможній єврейській родині. Вона виросла в заможних родинах: її батько Отто був хіміком, який став керівником бурякопереробного заводу після того, як знайшов ефективний метод отримання цукру. Це, ймовірно, спонукало його доньку зробити вивчення цукру основним напрямком майбутніх досліджень. Її мати Марта, подруга Франца Кафки, була культурною та поважною жінкою. До десяти років Герті навчалася вдома, потім вступила до жіночої гімназії і вирішила, що хоче стати лікарем. За порадою дядька по матері, професора педіатрії, вступила до медичного училища, навчалася і склала вступні іспити до університету. Зростаючи в часи, коли жінки були маргіналізовані в науці і мали мало освітніх можливостей, Герті виявила, що їй не вистачало знань з латини, фізики, хімії та математики для вступу на факультет. Предмети, які вона ніколи раніше не вивчала, оскільки в школі для дівчат викладалися лише ті предмети, які на той час вважалися придатними для дівчат. За один рік їй вдалося надолужити еквівалент восьми років латинської мови, п'яти природничих наук і п'яти математики. У 1914 році вступила на медичний факультет Празького університету ім. Карла-Фердинанда. Надзвичайне досягнення для дівчини в ті часи. Зрештою, вона вступила на медичний факультет Німецького університету у своєму рідному місті, де згодом здобула ступінь доктора наук. У 1920 році вона вийшла заміж за свого однокурсника і колегу Карла Фердинанда Корі, таланти яких доповнювали один одного і з яким вона поділяла пристрасть до досліджень. Того ж року вони обидва закінчили школу; тим часом Герті прийняла католицьку віру, щоб мати змогу одружитися в церкві.

Незабаром після цього, у 1922 році, через наслідки Першої світової війни та складну економічну ситуацію в Європі, а також поширений антисемітизм, Карл і Герті емігрували до Сполучених Штатів Америки, де її чоловік отримав кілька пропозицій про роботу у важливих лабораторіях і зміг продовжити медичні дослідження в Інституті раку Розуелл-Парк в Буффало, штат Нью-Йорк. У той час у науковому середовищі становище жінок було складним і дискримінованим. Тому Герті була прийнята на роботу як простий волонтер, щоб продовжувати працювати разом з чоловіком, без будь-якої винагороди або можливості просування по науковій кар'єрі. У Розуеллі подружжя неодноразово відмовляли від спільної роботи, натомість вони продовжували це робити, спеціалізуючись на вивченні вуглеводного обміну. У США у них народився син Том, який не продовжив кар'єру батьків, а у 1928 році вони отримали американське громадянство. У 1929 році вони запропонували теоретичний цикл, за який вони обидва отримають Нобелівську премію - цикл Корі. Цей цикл був зосереджений на вивченні вуглеводного обміну, з особливою увагою до того, як організм людини засвоює глюкозу, і подальшої ролі гормонів, таких як інсулін і адреналін. У 1931 році вони покинули Розуелл, але хоча Карл отримав цікаві пропозиції роботи від кількох університетів, всі вони відмовили його дружині у працевлаштуванні. На той час вважалося "не по-американськи", коли подружня пара працювала разом: це сприймалося як загроза кар'єрі чоловіка.

Того ж року вони переїхали до Сент-Луїса, штат Міссурі, оскільки Вашингтонський університет запропонував їм обом роботу, хоча ранг і зарплата Герті були значно нижчими, їй навіть запропонували посаду наукового співробітника з зарплатою на двадцять відсотків від зарплати її чоловіка. У 1931 році Карл отримав посаду завідувача кафедри фармакології в Школі медицини Вашингтонського університету. Лише набагато пізніше, в липні 1947 року, Герті, коли Карл очолював кафедру біохімії, отримала звання професора біологічної хімії і незадовго до отримання Нобелівської премії була підвищена до звання професора, яке вона обіймала до самої смерті. У тому ж році вона випадково виявила, що страждає на мієлоїдну дисплазію, рідкісне захворювання кісткового мозку. Незважаючи на це, вона продовжувала працювати разом з чоловіком, відмовляючись залишати свою крихітну лабораторію, де час від часу відпочивала на простій розкладачці. У 1955 році вона була обрана членом Національної академії наук, а влітку 1957 року опублікувала своє останнє дослідження, присвячене захворюванням, пов'язаним з синтезом глюкози в дитячому віці. Вона померла в Кембриджі, штат Міссурі, у жовтні наступного року у віці 61 року, як завжди поруч з чоловіком.

У фокусі досліджень у подружжя Корі був механізм, за допомогою якого організм транспортує енергію до тканин, навіть під час голодування або фізичних навантажень. Відповідь подружжя знайшло в глікогені - резервному цукрі, здатному зберігати глюкозу в клітині. Крім того, було відзначено існування зв'язку між глюкозою в м'язах і глікогеном, що зберігається в печінці. Ця кореляція була описана і отримала назву циклу Корі. Це біохімічний механізм, який пов'язує м'язи і печінку, не дає лактату (продукту метаболізму організму під час вироблення енергії) залишатися в м'язах, щоб через механізм транспорту крові він досяг печінки і за допомогою специфічних ферментів знову перетворився в глюкозу. Потім він повертається в обіг або відкладається як резервний цукор у вигляді глікогену. Вони також описали молекули, що беруть участь у циклі.

Герті і Карл Корі стали лауреатами Нобелівської премії з медицини в 1947 році "за відкриття процесу каталітичного перетворення глікогену" разом з аргентинським фізіологом Бернардо Хуссей "за відкриття ролі гормону передньої долі гіпофіза в обміні цукру". Крім циклу Корі, Герті і Карл також зацікавилися ензимологією і зрозуміли, наскільки важливо вивчати і виділяти ферменти. Очищення, кристалізація та характеристика ферментів, що беруть участь у метаболізмі глюкози, призвели до інноваційного способу проведення досліджень: вивчаючи метаболічний шлях або фермент, можна було зрозуміти причини певних захворювань, наприклад, що деякі захворювання, в тому числі діабет, викликані відсутністю метаболіту або неправильним функціонуванням ферменту. Їхні роботи продовжували визначати механізми вуглеводного обміну. Ці відкриття мали вирішальне значення у розробці методів лікування людей, хворих на цукровий діабет, а також у започаткуванні вивчення деяких спадкових захворювань.

Незважаючи на прогресування хвороби, Герті самовіддано продовжувала навчання, працюючи над своїми дослідженнями до кінця своїх днів. Таким чином, вона була зразковою жіночою постаттю, важливою в наукових колах, оскільки спочатку зазнавала дискримінації в своєму житті, але врешті-решт була винагороджена за свої відмінні результати, а також за свою рішучість і наполегливість. Її людська та професійна історія вчить, як пристрасть може бути сильнішою за будь-які упередження. "Незабутні моменти в моєму житті - це ті рідкісні моменти, які приходять після років напруженої праці, коли завіса над таємницею природи раптом ніби піднімається, і коли те, що було темним і хаотичним, постає у світлі ясного і прекрасного візерунка».