Rita Levi Montalcini
Elisabetta Mattei

Martina Zinni

Nel 1986 il Premio Nobel per la Fisiologia o la Medicina viene assegnato congiuntamente a Rita Levi-Montalcini e Stanley Cohen «per le scoperte di fondamentale importanza per la comprensione dei meccanismi che regolano la crescita di cellule e organi. Il modello di crescita cellulare è noto da tempo, ma sono la biologa dello sviluppo italiana Rita Levi-Montalcini e il biochimico americano Stanley Cohen con la loro scoperta rispettivamente del fattore di crescita nervoso (NGF) e del fattore di crescita epidermico (EGF), che potrebbero mostrare come sono regolati la crescita e il differenziamento di una cellula. NGF ed EGF sono state le prime di molte sostanze di regolazione della crescita ad essere scoperte e caratterizzate. La scoperta di NGF e EGF ha aperto nuovi settori di grande importanza per le scienze di base che ampliano la nostra comprensione di molti stati patologici come malformazioni dello sviluppo, alterazioni degenerative nella demenza senile, malattie tumorali e ritardo nella guarigione delle ferite. La caratterizzazione di questi fattori di crescita dovrebbe quindi portare, nel prossimo futuro, allo sviluppo di nuovi agenti terapeutici e al miglioramento del trattamento di varie malattie».

«La scoperta del NGF all'inizio degli anni Cinquanta è un esempio affascinante di come un osservatore acuto possa estrarre ipotesi valide da un apparente caos. In precedenza i neurobiologi non avevano idea di quali processi intervenissero nella corretta innervazione degli organi e tessuti dell'organismo. L'esplorazione del ruolo del NGF sia nello sviluppo che nell'organismo adulto sono stati oggetto di indagine al quale Rita Levi-Montalcini ha dedicato tutta la sua vita». (da Elogio dell'imperfezione).

«Una piccola signora dalla volontà indomita e dal piglio di principessa, che sulla strada scelta tanti anni addietro sta tuttora proseguendo con energia geniale, e con quella rara combinazione di pazienza e d'impazienza che è propria dei grandi innovatori». (Primo Levi)

Il percorso che porta Rita Levi-Montalcini alla scoperta dell’NGF inizia nel 1947, quando il dott.Viktor Hamburger la invita a lavorare alla Washington University di St.Louis. Rita aveva a quel tempo trentotto anni e aveva una formazione scientifica di tutto rispetto per una donna della sua epoca. Nata nel 1909 a Torino da una colta famiglia ebrea sefardita, sfida giovanissima la contrarietà del padre e si iscrive alla facoltà di Medicina dell’Università di Torino dove si laurea nel 1930 sotto la guida di Giuseppe Levi, titolare della cattedra di Istologia e maestro di altri due futuri Nobel, Renato Dulbecco e Salvatore Luria, con cui Rita mantiene sempre rapporti di amicizia e di collaborazione scientifica. Ben presto tuttavia si rende conto di non avere il distacco emotivo necessario a far fronte alle sofferenze delle/dei pazienti e decide di «curare la malattia e non il malato», dedicandosi alla ricerca. Le leggi razziali emanate dal governo fascista nel 1938 la costringono ad emigrare in Belgio, ospite dell’Istituto di neurologia dell’Università di Bruxelles. Nel 1940 torna a Torino ma, in quanto ebrea, le è proibito lavorare all’università. Allestisce quindi un laboratorio di fortuna in casa dove, con il suo maestro Giuseppe Levi, studia lo sviluppo del sistema nervoso negli embrioni di pollo. Nel suo libro autobiografico Elogio dell’imperfezione racconta: «Malgrado le condizioni proibitive, dovute alle difficoltà di procurarmi le uova fecondate e alle continue interruzioni dell'energia elettrica da cui dipendeva il funzionamento del mio termostato e lo sviluppo degli embrioni, portai a termine alcune ricerche che avrei proseguito alcuni anni dopo, negli Stati Uniti».

L’invito di Hamburger a passare un periodo nel suo laboratorio di St.Luis è per lei «un salutare antidoto allo stato di sfiducia e di pessimismo sui risultati che avevo ottenuto fino a quel momento». Aveva previsto di restare sei mesi, ma lascerà definitivamente gli Stati Uniti solo nel 1977. Alla Washington University di St Louis insegna prima come professoressa associata (fino al 1958) e poi come ordinaria e prosegue le sue ricerche sullo sviluppo del sistema nervoso partendo dall’osservazione di un allievo di Hamburger, Elmer Bueker, che aveva scoperto che l’innesto di un frammento di tumore di topo negli embrioni di pollo promuoveva la crescita di fibre nervose nell’embrione stesso. Determinante per la scoperta del fattore di crescita neuronale è il periodo che Rita passa in Brasile tra il 1952 e il 1953, ospite nel laboratorio della sua amica e collega Hertha Meyer. Qui, utilizzando il metodo della coltura in vitro, evidenzia che il tumore rilascia un fattore di crescita solubile che stimola la crescita di fibre dai gangli sensoriali dell’embrione di pollo isolati e messi in coltura. Da Rio de Janeiro invia al dottor Hamburger immagini del modo spettacolare in cui questo agente, ancora sconosciuto, induce la crescita di fibre a partire dal ganglio nervoso.

Al suo ritorno dal Brasile Rita Levi-Montalcini inizia la preziosa collaborazione con il biochimico Stanley Cohen, che nel frattempo si era unito al gruppo di ricerca di St. Louis e con cui condividerà il Premio Nobel. Cohen purifica dai tessuti tumorali un estratto capace di stimolare la crescita nervosa in vitro, contenente sia proteine che acidi nucleici. Cercando di determinare quale delle due componenti fosse quella attiva aggiunge del veleno di serpente, un potente agente di degradazione degli acidi nucleici e, con grande sorpresa, scopre che il veleno di serpente è molto più efficace dell’estratto tumorale nel promuovere la crescita di fibre nervose. A questo punto il gruppo di St.Louis si concentra sulla ricerca del fattore di crescita, ormai battezzato ufficialmente NGF, in vari tessuti dimostrando che è contenuto in grandi quantità nelle ghiandole salivari di topo ed è presente in una grande varietà di specie, dai pesci ai mammiferi. La scoperta di NGF è presto seguita da quella del fattore di crescita epidermico (EGF), e di lì in poi all’identificazione, in vari laboratori del mondo, di un numero sempre crescente di fattori di crescita di natura proteica.

Gli studi sviluppati negli anni successivi dal gruppo di ricerca di Levi-Montalcini chiariscono che il NGF esercita la sua funzione in tessuti diversi controllando non solo la crescita e il differenziamento di cellule nel sistema nervoso ma anche nel sistema immunitario, endocrino ed epiteliale. Negli anni Sessanta Rita lavora tra gli Stati Uniti e Roma, dove organizza il Centro di ricerche di neurobiologia del Consiglio Nazionale delle Ricerche (Cnr): «Nell'atmosfera pervasa di allegria e ottimismo della prima metà degli anni Sessanta, nell'aria tersa e luminosa di Roma, ogni nuovo risultato suscitava grandi speranze, e il problema di decifrare il meccanismo d'azione del NGF si prospettava di vicina soluzione».

Dopo il suo rientro definitivo in Italia nel 1977, dirige il Laboratorio di Biologia cellulare del Cnr fino ai “raggiunti limiti di età”, che per lei non sono un limite, tanto è vero che prosegue le sue ricerche sullo spettro di azione dell'NGF fino al 1995 collaborando con l'Istituto di neurobiologia del Cnr. All’attività scientifica affianca l’impegno in campo sociale e politico prodigandosi a favore dell'alfabetizzazione delle donne africane attraverso l'assegnazione di borse di studio erogate dalla Fondazione che porta il suo nome. Negli anni Settanta partecipa all'attività del Movimento di Liberazione Femminile per la regolamentazione dell'aborto. Dal 1993 al 1998 presiede e rilancia l'Istituto dell'Enciclopedia italiana e nel 1999 è nominata ambasciatrice della Fao per contribuire alla campagna contro la fame nel mondo. È membro delle maggiori accademie scientifiche nazionali e internazionali, tra cui la National Academy of Sciences, la Royal Society, l'Accademia dei Lincei ed è stata la prima donna a essere ammessa alla Pontificia Accademia delle scienze. Nel 2001 il Presidente della Repubblica Carlo Azeglio Ciampi la nomina senatrice a vita per gli altissimi meriti in campo scientifico e sociale. Nello stesso anno Rita Levi-Montalcini fonda a Roma l'Istituto Europeo di Ricerca sul Cervello (Ebri), dove prosegue, fino a poco prima di morire, la sua attività di ricerca. Muore nella sua casa nella capitale il 30 dicembre 2012, all'età di 103 anni.

«Quando muore il corpo, sopravvive quello che hai fatto. Il messaggio che hai dato». (dall’intervista di Paolo Giordano a Rita Levi-Montalcini, La Repubblica, 19 febbraio 2009)

Traduzione francese
Guenoah Mroue

En 1986, le Prix Nobel de Physiologie ou de Médecine est décerné conjointement à Rita Levi-Montalcini et Stanley Cohen pour des découvertes d’une importance fondamentale pour la compréhension des mécanismes qui régissent la croissance des cellules et des organes. Le modèle de croissance cellulaire est connu depuis longtemps, mais c’est la biologiste du développement italienne Rita Levi-Montalcini et le biochimiste américain Stanley Cohen avec leur découverte respectivement du facteur de croissance nerveux (NGF) et du facteur de croissance épidermique (EGF)qui pourraient montrer comment la croissance et la différenciation d’une cellule sont régulées. NGF et EGF ont été les premières substances régulatrices de croissance à être découvertes et caractérisées. La découverte de NGF et d’EGF a ouvert de nouveaux domaines de grande importance pour les sciences fondamentales qui élargissent notre compréhension de beaucoup d’états pathologiques comme les malformations de développement, les altérations dégénératives dans la démence sénile, maladies tumorales et retard dans la cicatrisation des plaies. La caractérisation de ces facteurs de croissance devrait donc conduire, dans un proche avenir, au développement de nouveaux agents thérapeutiques et à l’amélioration du traitement de diverses maladies».

« La découverte du NGF au début des années 1950 est un exemple fascinant de la façon dont un observateur avisé peut extraire des hypothèses valables d’un chaos apparent. Auparavant, les neurobiologistes n’avaient aucune idée des processus qui intervenaient dans l’innervation correcte des organes et des tissus de l’organisme. L’exploration du rôle du NGF tant dans le développement que dans l’organisme adulte a fait l’objet d’une enquête à laquelle Rita Levi-Montalcini a consacré toute sa vie». (par Eloge de l’imperfection)

«Une petite dame à la volonté indomptée et à l’allure de princesse, qui sur la route choisie il y a tant d’années continue encore avec une énergie géniale, et avec cette rare combinaison de patience et d’impatience qui est propre aux grands innovateurs». (Primo Levi)

Rita Levi-Montalcini découvre le NGF en 1947 lorsque le Dr Viktor Hamburger l’invite à travailler à l’Université de Washington à St.Louis. Rita avait alors trente-huit ans et avait une formation scientifique respectable pour une femme de son époque. Née en 1909 à Turin d’une famille juive séfarade cultivée, elle défie très jeune l’opposition de son père et s’inscrit à la faculté de médecine de l’Université de Turin où elle obtient son diplôme en 1930 sous la direction de Giuseppe Levi, Titulaire de la chaire d’histologie et maître de deux autres futurs Nobel, Renato Dulbecco et Salvatore Luria, avec qui Rita maintient toujours des relations d’amitié et de collaboration. Mais elle se rend vite compte qu’elle n’a pas le détachement émotionnel nécessaire pour faire face aux souffrances des patients et décide de « soigner la maladie et non le malade », en se consacrant à la recherche. Les lois raciales promulguées par le gouvernement fasciste en 1938 l’obligent à émigrer en Belgique, hôte de l’Institut de neurologie de l’Université de Bruxelles. En 1940, elle retourne à Turin mais, en tant que juive, il lui est interdit de travailler à l’université. Elle installe ensuite un laboratoire de fortune à la maison où, avec son maître Giuseppe Levi, elle étudie le développement du système nerveux chez les embryons de poulet. Dans son livre autobiographique, Éloge de l’imperfection elle raconte : «Malgré les conditions prohibitives, dues aux difficultés de me procurer les oeufs fécondés et aux interruptions continues de l’énergie électrique dont dépendait le fonctionnement de mon thermostat et le développement des embryons, j’ai mené à bien des recherches que j’aurais poursuivies quelques années plus tard, aux États-Unis».

L’invitation de Hamburger à passer un moment dans son atelier de St.Luis est pour elle « un antidote salutaire à l’état de méfiance et de pessimisme sur les résultats que j’avais obtenus jusque-là ». Elle avait prévu de rester six mois, mais elle ne quittera définitivement les États-Unis qu’en 1977. À l’Université de Washington à St Louis, elle enseigne d’abord en tant que professeur associée (jusqu’en 1958), puis comme professeur ordinaire et poursuit ses recherches sur le développement du système nerveux à partir de l’observation d’un élève de Hamburger, Elmer Bueker, qui avait découvert que la greffe d’un fragment de tumeur de souris dans les embryons de poulet favorisait la croissance des fibres nerveuses dans l’embryon lui-même. La période de passage de Rita au Brésil entre 1952 et 1953, invitée dans le laboratoire de son amie et collègue Hertha Meyer, est déterminante pour la découverte du facteur de croissance neuronal. Ici, en utilisant la méthode de culture in vitro, elle souligne que la tumeur libère un facteur de croissance soluble qui stimule la croissance des fibres des ganglions sensoriels de l’embryon de poulet isolés et mis en culture. De Rio de Janeiro, elle envoie au Dr Hamburger des images de la façon spectaculaire dont cet agent, encore inconnu, induit la croissance des fibres à partir du ganglion nerveux.

À son retour du Brésil, Rita Levi-Montalcini commence une collaboration précieuse avec le biochimiste Stanley Cohen, qui entre-temps avait rejoint l’équipe de recherche de St. Louis et avec qui elle partagera le prix Nobel. Cohen purifie des tissus tumoraux un extrait capable de stimuler la croissance nerveuse en vitro, contenant à la fois des protéines et des acides nucléiques. En essayant de déterminer lequel des deux composants était le plus actif ajoute du venin de serpent, un puissant agent de dégradation des acides nucléiques et, à sa grande surprise, elle découvre que le venin de serpent est beaucoup plus efficace que l’extrait tumoral pour favoriser la croissance des fibres nerveuses. À ce stade, le groupe de St.Louis se concentre sur la recherche du facteur de croissance, désormais officiellement appelé NGF, dans divers tissus démontrant qu’il est contenu en grandes quantités dans les glandes salivaires de souris et il est présent dans une grande variété d’espèces, des poissons aux mammifères. La découverte de NGF est rapidement suivie par celle du facteur de croissance épidermique (EGF), puis par l’identification, dans divers laboratoires du monde, d’un nombre toujours croissant de facteurs de croissance de nature protéique.

Les études développées dans les années suivantes par l’équipe de recherche de Levi-Montalcini précisent que le NGF exerce sa fonction dans différents tissus en contrôlant non seulement la croissance et la différenciation de cellules dans le système nerveux mais également dans le système immunitaire, endocrinien et épithélial. Dans les années 60, Rita travaille entre les États-Unis et Rome, où elle organise le Centre de recherche en neurobiologie du Conseil national de la recherche (CNR) : «Dans l’atmosphère omniprésente de joie et d’optimisme de la première moitié des années Soixante, dans l’air clair et lumineux de Rome, chaque nouveau résultat suscitait de grands espoirs, et le problème de déchiffrer le mécanisme d’action du NGF s’annonçait de proche solution».

Après son retour définitif en Italie en 1977, elle dirige le Laboratoire de Biologie cellulaire du CNR jusqu’aux "limites d’âge atteintes", elle poursuit ses recherches sur le spectre d’action du NGF jusqu’en 1995 en collaborant avec l’Institut de neurobiologie du CNR. Parallèlement à l’activité scientifique, elle s’engage dans le domaine social et politique en œuvrant en faveur de l’alphabétisation des femmes africaines à travers l’attribution de bourses d’études fournies par la Fondation qui porte son nom. Dans les années 1970, elle participe à l’activité du Mouvement de Libération Féminine pour la réglementation de l’avortement. De 1993 à 1998 elle préside et relance l’Institut de l’Encyclopédie italienne et en 1999 elle est nommée ambassadrice de la FAO pour contribuer à la campagne contre la faim dans le monde. Elle est membre des plus grandes académies scientifiques nationales et internationales, dont la National Academy of Sciences, la Royal Society, l’Accademia dei Lincei et a été la première femme à être admise à l’Académie pontificale des sciences. En 2001, le Président de la République Carlo Azeglio Ciampi la nomme sénatrice à vie pour les plus grands mérites dans le domaine scientifique et social. La même année, Rita Levi-Montalcini fonde à Rome l’Institut Européen de Recherche sur le Cerveau (Ebri), où elle poursuit, jusqu’à peu avant sa mort, son activité de recherche. Elle meurt dans sa maison de la capitale le 30 décembre 2012, à l’âge de 103 ans.

«Quand le corps meurt, ce que tu as fait survit. Le message que tu as donné ». (de l’interview de Paolo Giordano à Rita Levi-Montalcini, La Repubblica, 19 février 2009)

Traduzione inglese
Syd Stapleton

In 1986, the Nobel Prize in Physiology or Medicine was awarded jointly to Rita Levi-Montalcini and Stanley Cohen "for discoveries of fundamental importance for understanding the mechanisms that regulate cell and organ growth. The pattern of cell growth has long been known, but it is Italian developmental biologist Rita Levi-Montalcini and American biochemist Stanley Cohen with their discovery of nerve growth factor (NGF) and epidermal growth factor (EGF), respectively, who could show how a cell's growth and differentiation are regulated. NGF and EGF were the first of many growth-regulating substances to be discovered and characterized. The discovery of NGF and EGF has opened up major new areas of basic science that expand our understanding of many disease states such as developmental malformations, degenerative changes in dementia, cancer diseases, and delayed wound healing. Characterization of these growth factors should therefore lead to the development of new therapeutic agents and improved treatment of various diseases in the near future." 

"The discovery of NGF in the early 1950s is a fascinating example of how a keen observer can extract valid hypotheses from apparent chaos. Previously, neurobiologists had no idea what processes were involved in the proper innervation of the body's organs and tissues. Exploration of the role of NGF in both development and the adult organism were subjects of investigation to which Rita Levi-Montalcini devoted her entire life." (from In Praise of Imperfection)

"A little lady with an indomitable will and the confidence of a princess, who, on a path chosen so many years ago, is still continuing with brilliant energy, and with that rare combination of patience and impatience that is characteristic of great innovators." (Primo Levi).

The path leading Rita Levi-Montalcini to the discovery of NGF began in 1947, when Dr. Viktor Hamburger invited her to work at Washington University in St. Louis. Rita was thirty-eight years old at the time and had an impressive scientific background for a woman of her time. Born in 1909 in Turin to a cultured Sephardic Jewish family, at a very young age she defied her father's opposition and enrolled in the Faculty of Medicine at the University of Turin. She graduated there in 1930 under the guidance of Giuseppe Levi, holder of the Chair of Histology and teacher of two other future Nobel Laureates, Renato Dulbecco and Salvatore Luria, with whom Rita always maintained friendly relations and scientific collaboration. Soon, however, she realized that she lacked the emotional detachment necessary to cope with the suffering of patients and decided to "treat the disease and not the sick," devoting herself to research. The racial laws enacted by the fascist government in 1938 forced her to emigrate to Belgium, a guest of the Institute of Neurology at the University of Brussels. In 1940 she returned to Turin but, as a Jew, was forbidden to work at the university. She then set up a makeshift laboratory at home where, with her teacher, Giuseppe Levi, she studied the development of the nervous system in chicken embryos. In her autobiographical book In Praise of Imperfection, she recounts, "In spite of prohibitive conditions, due to the difficulties of procuring fertilized eggs and the constant power outages on which the operation of my thermostat and the development of the embryos depended, I completed some research that I would continue a few years later, in the United States."

Hamburger's invitation to spend some time in the St. Louis laboratory was for her "a healthy antidote to the state of distrust and pessimism about the results I had achieved up to that time." She had planned to stay six months, but didn’t actually leave the United States for good until 1977. At Washington University in St. Louis, she taught first as an associate professor (until 1958) and then as a full professor. She continued her research on nervous system development, starting with the observation of a Hamburger student, Elmer Bueker, who had discovered that grafting a mouse tumor fragment into chicken embryos promoted the growth of nerve fibers in the embryo itself. Crucial to the discovery of the neuronal growth factor was the period Rita spent in Brazil between 1952 and 1953, a guest in the laboratory of her friend and colleague Hertha Meyer. Here, using the in vitro culture method, she showed that the tumor released a soluble growth factor that stimulated the growth of fibers from the sensory ganglia of the chicken embryo isolated and placed in culture. From Rio de Janeiro she sent Dr. Hamburger images of the spectacular way in which this as yet unknown agent induced fiber growth from the nerve ganglion.

Upon her return from Brazil, Rita Levi-Montalcini began a valuable collaboration with biochemist Stanley Cohen, who had meanwhile joined the St. Louis research group and with whom she would share the Nobel Prize. Cohen purified from tumor tissue an extract capable of stimulating nerve growth in vitro, containing both proteins and nucleic acids. Trying to determine which of the two components was the active one, he added snake venom, a potent nucleic acid-degrading agent, and, much to his surprise, discovered that the snake venom treated compound was much more effective than the untreated tumor extract in promoting nerve fiber growth. At this point the St. Louis group focused on finding the growth factor, now officially christened NGF, in various tissues, showing that it is contained in large quantities in mouse salivary glands and is present in a wide variety of species, from fish to mammals. The discovery of NGF was soon followed by that of epidermal growth factor (EGF), and from there on to the identification, in various laboratories around the world, of an ever-increasing number of growth factors of a protein nature.

Studies developed in subsequent years by Levi-Montalcini's research group clarified that NGF exerts its function in different tissues by controlling not only the growth and differentiation of cells in the nervous system but also in the immune, endocrine, and epithelial systems. In the 1960s Rita worked between the United States and Rome, where she organized the National Research Council's Center for Neurobiology Research (CNR): "In an atmosphere pervaded with the cheerfulness and optimism of the first half of the 1960s, in the clear, bright air of Rome, every new result aroused great hope, and the problem of deciphering the mechanism of action of NGF loomed close to solution."

After her definitive return to Italy in 1977, she directed the CNR Laboratory of Cell Biology until "reaching the limits of age," which for her were not much of a limitation. She continued her research on the spectrum of NGF action until 1995, collaborating with the CNR Institute of Neurobiology. Alongside her scientific activity, she was committed to social and political work, doing her utmost for the literacy of African women through the awarding of scholarships provided by the Foundation that bears her name. In the 1970s she participated in the activities of the Women's Liberation Movement for the legalization of abortion. From 1993 to 1998 she chaired and relaunched the Italian Encyclopedia Institute, and in 1999 she was appointed Goodwill Ambassador for the FAO (Food and Agriculture Organization of the UN) to contribute to the campaign against world hunger. She was a member of major national and international scientific academies, including the National Academy of Sciences, the Royal Society, the Accademia dei Lincei and was the first woman to be admitted to the Pontifical Academy of Sciences. In 2001, President of the Republic Carlo Azeglio Ciampi named her a senator for life for her high merits in both scientific and social fields. In the same year Rita Levi-Montalcini founded the European Brain Research Institute (EBRI) in Rome, where she continued her research activities until shortly before her death. She died at her home in Rome on December 30, 2012, at the age of 103.

Traduzione spagnola
Francesco Rapisarda

En 1986, el Premio Nobel de Fisiología o Medicina fue otorgado conjuntamente a Rita Levi-Montalcini y Stanley Cohen “por los descubrimientos de fundamental importancia para la comprensión de los mecanismos que regulan el crecimiento de células y órganos». El modelo de crecimiento celular se conoce desde hace tiempo, pero son la bióloga del desarrollo italiana Rita Levi-Montalcini y el bioquímico estadounidense Stanley Cohen con su descubrimiento, respectivamente, del factor de crecimiento nervioso (NGF) y del factor de crecimiento epidérmico (EGF), quienes podrán mostrar cómo se regulan el crecimiento y la diferenciación de una célula. NGF y EGF fueron las primeras de muchas sustancias reguladoras del crecimiento en ser descubiertas y caracterizadas. El descubrimiento de NGF y EGF abrió nuevos sectores de gran importancia para las ciencias básicas que amplían nuestra comprensión de muchos estados patológicos como malformaciones del desarrollo, alteraciones degenerativas en la demencia senil, enfermedades tumorales y retraso en la cicatrización de heridas. Por lo tanto, la caracterización de estos factores de crecimiento debería conducir, en un futuro próximo, al desarrollo de nuevos agentes terapéuticos y a la mejora del tratamiento de diversas enfermedades.

«El descubrimiento del NGF a principios de los años cincuenta es un ejemplo fascinante de cómo un observador agudo puede extraer hipótesis válidas de un caos aparente. Anteriormente, los neurobiólogos no tenían ni idea de qué procesos intervenían en la correcta inervación de los órganos y tejidos del organismo. La exploración del papel del NGF tanto en el desarrollo como en el organismo adulto ha sido objeto de investigación al que Rita Levi- Montalcini ha dedicado toda su vida». (en Elogio de la imperfección).

«Una pequeña dama con una voluntad indomable y un aspecto de princesa, que todavía continúa en el camino elegido hace muchos años con una energía genial, y con esa rara combinación de paciencia e impaciencia propia de los grandes innovadores». (Primo Levi)

El camino que lleva a Rita Levi-Montalcini al descubrimiento del NGF comienza en 1947, cuando el Dr. Viktor Hamburger la invita a trabajar en la Universidad de Washington en St. Louis. Rita tenía, en aquella época, treinta y ocho años y tenía una formación científica respetable para una mujer de su época. Nacida en 1909 en Turín de una culta familia judía sefardí, desafía muy joven la oposición de su padre y se matricula en la Facultad de Medicina de la Universidad de Turín, donde se gradúa en 1930 bajo la dirección de Giuseppe Levi, titular de la cátedra de Histología y maestro de otros dos futuros premio Nobel, Renato Dulbecco y Salvatore Luria con los que Rita mantiene siempre relaciones amistosas y de colaboración científica. Sin embargo, pronto se da cuenta de que no tiene el desapego emocional necesario para hacer frente al sufrimiento de los pacientes y decide «Curar la enfermedad y no al enfermo», dedicándose a la investigación. Las leyes raciales promulgadas por el gobierno fascista en 1938 la obligan a emigrar a Bélgica, invitada por el Instituto de Neurología de la Universidad de Bruselas. En 1940 regresó a Turín pero, como judía, se le prohibió trabajar en la universidad. A continuación, instala un laboratorio de fortuna en su casa donde, con su maestro Giuseppe Levi, estudia el desarrollo del sistema nervioso en los embriones de pollo. En su libro autobiográfico Elogio de la imperfección.cuenta: «A pesar de las condiciones prohibitivas, debidas a las dificultades para conseguir los huevos fecundados y a las continuas interrupciones de la energía eléctrica de la que dependía el funcionamiento de mi termostato y el desarrollo de los embriones, terminé algunas investigaciones que continuaría unos años después, en los Estados Unidos».

La invitación de Hamburger a pasar un tiempo en su laboratorio de St. Louis es para ella «un saludable antídoto al estado de desconfianza y pesimismo sobre los resultados que había obtenido hasta aquel momento». Había previsto quedarse seis meses, pero no dejará definitivamente Estados Unidos hasta 1977. En la Universidad de Washington en St. Louis enseña primero como profesora titular (hasta 1958) y luego como catedrática y continúa su investigación sobre el desarrollo del sistema nervioso a partir de la observación realizada por un alumno de Hamburger, Elmer Bueker, que había descubierto que el injerto de un fragmento de tumor de ratón en embriones de pollo promovía el crecimiento de fibras nerviosas en el propio embrión. Es determinante para el descubrimiento del factor de crecimiento neuronal el período que Rita pasa en Brasil entre 1952 y 1953, invitada en el laboratorio de su amiga y compañera Hertha Meyer. Aquí, utilizando el método de cultivo in vitro, observa que el tumor libera un factor de crecimiento soluble que estimula el crecimiento de fibras a partir de los ganglios sensoriales del embrión de pollo aislados y en cultivo. Desde Río de Janeiro le envía al doctor Hamburger imágenes de la espectacular forma en que este agente, aún desconocido, induce el crecimiento de fibra a partir del ganglio nervioso.

A su regreso de Brasil, Rita Levi-Montalcini comienza la valiosa colaboración con el bioquímico Stanley Cohen, que mientras tanto se había unido al grupo de investigación de St. Louis y con quien compartirá el Premio Nobel. Cohen purifica un extracto de los tejidos tumorales capaz de estimular el crecimiento nervioso in vitro, que contiene tanto proteínas como ácidos nucleicos. Tratando de determinar cuál de los dos componentes era el activo, añade veneno de serpiente, un potente agente de degradación de ácidos nucleicos y, para gran sorpresa, descubre que el veneno de serpiente es mucho más eficaz que el extracto tumoral para promover el crecimiento de fibras nerviosas. A estas alturas, el grupo de St. Louis se concentra en la investigación del factor de crecimiento, ahora bautizado oficialmente como NGF, en varios tejidos, demostrando que se encuentra en grandes cantidades en las glándulas salivales de ratón y está presente en una gran variedad de especies, desde los peces hasta los mamíferos. Al descubrimiento de NGF pronto le sigue el del factor de crecimiento epidérmico (EGF), y de ahí se llega a la identificación, en varios laboratorios del mundo, de un número cada vez mayor de factores de crecimiento de naturaleza proteica.

Los estudios desarrollados en los años siguientes por el grupo de investigación de Levi-Montalcini aclaran que el NGF ejerce su función en diferentes tejidos controlando no solo el crecimiento y la diferenciación de células en el sistema nervioso, sino también en el sistema inmunológico, endocrino y epitelial. En los años sesenta Rita trabaja entre Estados Unidos y Roma, donde organiza el Centro de Investigación de Neurociencia del Consejo Nacional italiano de Investigaciones (CNR): «En la atmósfera impregnada de alegría y optimismo de la primera mitad de los años sesenta, en el aire despejado y luminoso de Roma, cada nuevo resultado suscitaba grandes esperanzas, y el problema de descifrar el mecanismo de acción del NGF parecía tener una solución cercana».

Después de su regreso definitivo a Italia en 1977, dirige el Laboratorio de Biología Celular del CNR hasta los “límites de edad”, que para ella no son un límite, de hecho continúa su investigación sobre el espectro de acción del NGF hasta 1995 colaborando con el Instituto de Neurociencia del CNR. A la actividad científica se une la dedicación en el campo social y político prodigándose a favor de la alfabetización de las mujeres africanas a través de la concesión de becas otorgadas por la Fundación que lleva su nombre. En los años setenta participa en la actividad del Movimiento de Liberación Femenina para la regulación del aborto. De 1993 a 1998 presidió y contribuyó al relanzamiento del Instituto de la Enciclopedia Italiana y en 1999 fue nombrada embajadora de la FAO para contribuir a la campaña contra el hambre en el mundo. Es componente de las principales academias científicas nacionales e internacionales, como la National Accademy of Sciences (NAS), la Royal Society, la Accademia dei Lincei y fue la primera mujer en ser admitida en la Pontificia Accademia di Scienze. En 2001 el Presidente de la República italiana, Carlo Azeglio Ciampi, la nombra senadora vitalicia por sus altísimos méritos en el campo científico y social. Ese mismo año, Rita Levi-Montalcini funda en Roma el Instituto Europeo de Investigación del Cerebro (Ebri), donde continúa, hasta poco antes de morir, su actividad de investigación. Fallece en su casa de Roma el 30 de diciembre de 2012, a la edad de 103 años.

«Cuando el cuerpo muere, sobrevive lo que has hecho. El mensaje que has dado». (de la entrevista de Paolo Giordano a Rita Levi-Montalcini, «La Repubblica,» 19 de febrero de 2009)

Traduzione ucraina
Alina Petelko

У 1986 році Нобелівська премія з фізіології та медицини була присуджена спільно Ріті Леві-Монтальчіні та Стенлі Коену «за відкриття, що мають фундаментальне значення для розуміння механізмів, що регулюють ріст клітин і органів. Модель клітинного росту відома давно, але саме італійський біолог Ріта Леві-Монтальчіні та американський біохімік Стенлі Коен відкрили фактор росту нервів (NGF) і епідермальний фактор росту (EGF), які можуть показати, як ріст і диференціація клітини регулюється. NGF і EGF були першими з багатьох речовин, що регулюють ріст, які було відкрито та охарактеризовано. Відкриття NGF і EGF відкрило нові сфери, які мають велике значення для фундаментальних наук, які розширюють наше розуміння багатьох патологічних станів, таких як вади розвитку, дегенеративні зміни при старечому недоумстві, ракові захворювання та уповільнене загоєння ран. Таким чином, характеристика цих факторів росту має призвести в найближчому майбутньому до розробки нових терапевтичних засобів і до вдосконалення лікування різних захворювань».

Відкриття NGF на початку 1950-х років є захоплюючим прикладом того, як проникливий спостерігач може витягнути дійсні гіпотези з явного хаосу. Раніше нейробіологи не здогадувалися, які процеси задіяні в правильній іннервації органів і тканин організму. Вивчення ролі NGF як у розвитку, так і в організмі дорослої людини було предметом дослідження, якому Ріта Леві-Монтальчіні присвятила все своє життя». (з Elogio dell'imperfezione)

«Маленька леді з незламною волею та виглядом принцеси, яка все ще продовжує йти шляхом, обраним багато років тому, з блискучою енергією та тим рідкісним поєднанням терпіння та нетерпіння, яке є типовим для великих новаторів». (Прімо Леві).

Подорож, яка привела Риту Леві-Монтальчині до відкриття NGF, почалася в 1947 році, коли доктор Віктор Гамбургер запросив її працювати у Вашингтонському університеті в Сент-Луїсі. Ріті на той час було тридцять вісім, і вона мала поважний науковий досвід для жінки свого часу. Вона народилася в 1909 році в Турині в родині культурних сефардських євреїв, вступила на медичний факультет Туринського університету, який закінчила в 1930 році під керівництвом Джузеппе Леві, завідувач кафедри гістології та викладач двох інших майбутніх лауреатів Нобелівської премії, Ренато Дульбекко та Сальваторе Лурії, з якими Ріта завжди підтримує дружбу та наукову співпрацю. Однак невдовзі вона розуміє, що їй не вистачає емоційної відстороненості, необхідної для того, щоб зіткнутися зі стражданнями пацієнтів, і вирішує «лікувати хворобу, а не пацієнта», присвятивши себе дослідженню. Расові закони, видані фашистським урядом у 1938 році, змусили її емігрувати до Бельгії, як гостя Інституту неврології Брюссельського університету. У 1940 році вона повернулася до Турина, але, як єврейка, їй було заборонено працювати в університеті. Потім вона створює вдома імпровізовану лабораторію, де разом зі своїм учителем Джузеппе Леві вивчає розвиток нервової системи курячих ембріонів. У своїй автобіографічній книзі Elogio dell'imperfezione вона розповідає: «Незважаючи на заборонні умови, через труднощі з отриманням запліднених яйцеклітин і постійні перебої в електриці, від якої залежало функціонування мого термостата та розвиток ембріонів,я завершила деякі дослідження, які продовжила би через кілька років у Сполучених Штатах».

Запрошення Гамбургера провести деякий час у його лабораторії в Сент-Луїсі є для неї «здоровою протиотрутою від стану недовіри та песимізму щодо результатів, які я отримала до того моменту».Вона планувала залишитися тут на шість місяців, але назавжди залишить Сполучені Штати лише в 1977 році. У Вашингтонському університеті в Сент-Луїсі вона викладає спочатку як ад’юнкт-професор (до 1958 року), а потім як повний професор і продовжує свої дослідження розвитку нервової системи, починаючи зі спостережень студента з Гамбурга Елмера Букера, який відкрив що трансплантація фрагмента мишачої пухлини в курячі ембріони сприяла росту нервових волокон у самому ембріоні. Вирішальним для відкриття фактора росту нейронів є період, який Рита провела в Бразилії між 1952 і 1953 роками, будучи гостем у лабораторії своєї подруги та колеги Герти Майєр. Тут, використовуючи метод культури in vitro, вона підкреслює, що пухлина вивільняє розчинний фактор росту, який стимулює ріст волокон сенсорних гангліїв ізольованого та культивованого курячого ембріона. З Ріо-де-Жанейро вона надсилає доктору Гамбургеру зображення вражаючого способу, за допомогою якого цей досі невідомий агент індукує ріст волокон нервових гангліїв.

Повернувшись із Бразилії, Рита Леві-Монтальчині починає свою дорогоцінну співпрацю з біохіміком Стенлі Коеном, який тим часом приєднався до дослідницької групи Сент-Луїса і з яким вона розділить Нобелівську премію. Коен очищає з пухлинних тканин екстракт, здатний стимулювати ріст нервів in vitro, що містить як білки, так і нуклеїнові кислоти. Намагаючись визначити, який із двох компонентів був активним, він додає зміїну отруту, потужний агент, що руйнує нуклеїнову кислоту, і, на свій подив, виявляє, що зміїна отрута є набагато ефективнішою, ніж екстракт пухлини, у стимулюванні росту волокон. У той момент група Сент-Луїса зосередилася на пошуку фактора росту, який тепер офіційно називають NGF, у різних тканинах, продемонструвавши, що він міститься у великих кількостях у слинних залозах мишей і присутній у багатьох видах, від риб до ссавців. За відкриттям NGF незабаром послідувало відкриття епідермального фактора росту (EGF), а згодом у різних лабораторіях по всьому світу було виявлено дедалі більшу кількість білкових факторів росту.

Дослідження, проведені в наступні роки дослідницькою групою Леві-Монтальчині, уточнюють, що NGF виконує свою функцію в різних тканинах, контролюючи не тільки ріст і диференціацію клітин у нервовій системі, але також в імунній, ендокринній та епітеліальній системах. У 1960-х Ріта працювала між Сполученими Штатами та Римом, де вона організувала Дослідницький центр нейробіології Національної дослідницької ради (Cnr):«В атмосфері, пройнятій радістю й оптимізмом першої половини шістдесятих років, у чистому й світлому повітрі Риму кожен новий результат породжував великі надії, а проблема розшифровки механізму дії NGF обіцяла близьке вирішення».

Після свого остаточного повернення до Італії в 1977 році вона керує Лабораторією клітинної біології Cnr до «вікових меж», які для неї не є межею, настільки, що вона продовжує свої дослідження спектру дії NGF. , до 1995 р., співпрацюючи з Інститутом нейробіології CNR. Поряд з науковою діяльністю, вона віддана соціальній і політичній сферах, роблячи все можливе для сприяння грамотності африканських жінок через призначення стипендій, наданих Фондом, який носить її ім'я. У сімдесятих роках брала участь у діяльності Жіночого визвольного руху за регулювання абортів. З 1993 по 1998 рік вона очолювала та відновила Інститут італійської енциклопедії, а в 1999 році її призначили послом ФАО, щоб сприяти кампанії проти голоду у світі. Вона є членом основних національних і міжнародних наукових академій, включаючи Національну академію наук, Королівське товариство, Академію Лінчея, і була першою жінкою, прийнятою до Папської академії наук. У 2001 році президент республіки Карло Азельо Чампі висунув її на посаду довічного сенатора за видатні заслуги в науковій і громадській сферах. У тому ж році Рита Леві-Монтальчіні заснувала в Римі Європейський інститут дослідження мозку (Ebri), де продовжувала дослідницьку діяльність незадовго до своєї смерті. Вона померла у своєму будинку в столиці 30 грудня 2012 року у віці 103 років.

«Quando muore il corpo, sopravvive quello che hai fatto. Il messaggio che hai dato». (dall’intervista di Paolo Giordano a Rita Levi-Montalcini, La Repubblica, 19 febbraio 2009)