Gertrude B. Elion
Alessia Carofiglio
Martina Zinni
Gertrude Belle Elion, farmacologa e biochimica, è considerata l’innovatrice della ricerca farmacologica. Ha contribuito allo sviluppo di farmaci in grado di trattare molte malattie importanti. Ha vinto il Premio Nobel per la medicina nel 1988.
Gertrude alla cerimonia per il ritiro del premio Nobel
Gertrude Belle Elion nacque a New York (Usa) il 23 gennaio del 1918. Il padre era un dentista di origini lituane e la madre una sarta, immigrata ebrea polacca. Visse un’infanzia felice nel Bronx. Era una studente eccelsa e si diplomò alla Walton High School a 15 anni. Durante quel periodo suo nonno materno morì di cancro allo stomaco. Assistere alla sofferenza causata dalla malattia fu cruciale e la motivò a perseguire una carriera nella scienza e nella medicina. Così frequentò l’Hunter College, una istituzione femminile dove si diplomò con il massimo dei voti nel 1937. Nell’autunno del 1939 si iscrisse alla New York University, dove era l’unica donna a frequentare i corsi di chimica. Dopo un anno aveva già sostenuto tutti gli esami e nel 1941 si specializzò in Chimica organica.
La sua vita fu caratterizzata da un’ulteriore perdita: il suo fidanzato si ammalò di endocardite batterica e morì, solo due anni prima che la penicillina fosse scoperta, e «questo mi convinse ancora di più dell’importanza delle scoperte scientifiche». Non si sposò mai, in quanto all'epoca non era facile avere una famiglia e una carriera. Inoltre, negli anni Quaranta, per una donna, non era semplice ottenere una posizione come chimica e sentiva ripetere continuamente la stessa frase: «Lei ha le qualifiche giuste, ma non abbiamo mai avuto una donna in laboratorio e questo potrebbe diventare una distrazione». L’inizio della Seconda guerra mondiale portò maggiori opportunità lavorative per le donne nel settore dell’industria, soprattutto perché molti uomini partirono per il fronte e le aziende cominciarono ad accogliere anche manodopera femminile. Gertrude ottenne un lavoro come supervisora della qualità del cibo nei laboratori della catena di supermercati A&P. La sua mansione consisteva nel controllare il livello di acidità dei sottaceti, esaminare il colore dei tuorli d’uovo usati per fare la maionese e verificare che non ci fosse muffa nelle fragole utilizzate per le marmellate. Dopo due anni decise di licenziarsi poichè l’impiego era demotivante e monotono. Gertrude conservava in sé il desiderio di proseguire la strada della ricerca. In seguito lavorò nel laboratorio di Johnson&Johnson, ma chiuse sei mesi dopo. Di nuovo disoccupata, nel 1944 troverà il lavoro che imprimerà una svolta decisiva alla sua vita. Finalmente, ottenne una occupazione presso l’azienda farmaceutica Burroughs Wellcome di Tuckahoe, vicino New York, oggi conosciuta come il colosso farmaceutico Glaxo Smith Kline. Lavorò come assistente di laboratorio con il medico George Hitchings, con il quale condividerà il Premio Nobel 44 anni dopo. Fu assunta per cinquanta dollari a settimana. Il chimico la coinvolse sin dall’inizio nelle sue ricerche mirate allo sviluppo di nuovi farmaci, ampliando le sue conoscenze non solo nel campo della chimica organica, ma anche in biochimica, microbiologia, farmacologia, immunologia e virologia. Nel frattempo, proseguì gli studi presso la scuola serale della Tandon School of Engineering (allora Brooklyn Polytechnic Institute) che la pose di fronte a una scelta drastica: per completare il dottorato di ricerca avrebbe dovuto lasciare il lavoro per dedicarsi agli studi a tempo pieno. Elion rinunciò al dottorato e decise di continuare a collaborare con Hitchings. La loro fu indubbiamente una delle collaborazioni più produttive nella storia della scienza del Novecento. Anni dopo però ricevette tre dottorati onorari dalla George Washington University, dalla Boston University e dalla Università del Michigan.
Gertrude e George Hitching
Gertrude e George sperimentarono un metodo innovativo di sviluppare farmaci, imitando intenzionalmente i composti naturali anzichè attraverso prove ed errori. Fino agli anni Settanta, la maggior parte dei farmaci venivano scoperti per tentativi o per caso, come per esempio avvenne per la penicillina di Alexander Fleming, che rivoluzionò il trattamento delle infezioni batteriche. Il loro metodo segnò un cambiamento radicale rispetto all’approccio utilizzato sino a quel momento in farmacologia. Consisteva in un’analisi accurata delle differenze tra la biochimica delle cellule umane sane e quelle di cellule tumorali, batteri, virus e altri agenti patogeni, con lo scopo di individuare le differenze in cui gli acidi nucleici venivano metabolizzati. Le informazioni ottenute venivano utilizzate per lo sviluppo di farmaci in grado di uccidere l’agente patogeno o di inibirne la riproduzione, lasciando intatte le cellule sane. Ciò aprì la strada a nuove strategie terapeutiche per il trattamento di malattie i cui rimedi non esistevano o erano poco soddisfacenti. Sintetizzarono la diaminopurina, che interferisce con il metabolismo degli acidi nucleici, e la 6-mercaptopurina, primo chemioterapico efficace nel trattamento della leucemia, che aiutò molti bambini e bambine a sopravvivere alla malattia, ancora oggi utilizzato contro alcune forme di cancro. Grazie alle loro ricerche nascono farmaci per la cura di leucemia, malaria, infezioni e gotta. A lei si deve l’azatioprina, un immunosoppressore in grado di evitare i rigetti, per aiutare pazienti che necessitavano di trapianti di organi. Inoltre, elaborò l’acyclovir, il primo composto efficace contro virus come l’herpes simplex. Un potente inibitore dei virus dell'herpes con una tossicità notevolmente bassa, a differenza di tutti gli altri antivirali sperimentati fino ad allora, poco efficaci e altamente tossici. Questa scoperta contraddisse le ipotesi di molti scienziati del tempo, tra cui lo stesso George, che credevano fosse impossibile scoprire antivirali validi. Nel 1988 i due ricercatori vinsero, insieme al farmacologo britannico James W. Black, il Premio Nobel per la Medicina e la fisiologia per «le loro scoperte di importanti principi per il trattamento farmacologico».
Gertrude e colleghi in laboratorio
Il ruolo di Elion fu significativo pure nello sviluppo dell'Azt, farmaco antitumorale utilizzato negli anni Sessanta, che fu impiegato con successo per il trattamento dell’Hiv e l’Aids. Nel 1991 fu insignita della prestigiosa medaglia Nazionale della scienza e fu anche la prima donna a essere inserita nella National Inventors Hall of Fame. Inoltre, nel 1997, le fu assegnato il Lemelson-Mit Lifetime Achievement Award, premio oggi non più esistente. Oltre alla passione per la scienza, tra i suoi hobby vi erano la fotografia, i viaggi, l'opera e il balletto, a cui si accompagnava l'ascolto della musica. Si ritirò nel 1983 dai laboratori Burroughs Wellcome per viaggiare e frequentare i teatri d'opera. Continuò comunque a dare importanti contributi scientifici rimanendo a lavorare quasi a tempo pieno in laboratorio. Una delle sue attività durante questo periodo consisteva nell'incoraggiare altre donne a perseguire una carriera nella scienza. Gertrude Belle Elion morì a Chapell Hill, in North Carolina nel 1999, a 81 anni.
Gertrude, la sua famiglia e i monarchi svedesi alla sua cerimonia di premiazione
Dedicò la vita intera alla ricerca e alla scienza, anche se in laboratorio non le sembrava di lavorare: «È importante trovare un lavoro gratificante. […] Sono molto fortunata perché nel mio caso questo lavoro consiste nello sviluppare farmaci utili a contrastare gravi malattie. L’emozione di vedere star bene persone che altrimenti morirebbero di leucemia, insufficienza renale o encefalite erpetica è qualcosa di indescrivibile».
Traduzione francese
Guenoah Mroue
Gertrude Belle Elion, pharmacologue et biochimiste, est considérée comme l'innovatrice de la recherche pharmacologique. Elle a contribué au développement de médicaments capables de traiter de nombreuses maladies importantes. Elle a remporté le prix Nobel de médecine en 1988.
Gertrude à la cérémonie de remise du prix Nobel/em>
Gertrude Belle Elion est née à New York, aux États-Unis, le 23 janvier 1918. Son père était dentiste d'origine lituanienne et sa mère couturière, immigrante juive polonaise. Elle a vécu une enfance heureuse dans le Bronx. Elle était une excellente élève et elle a obtenu son diplôme de la Walton High School à 15 ans. Pendant ce temps, son grand-père maternel est mort d'un cancer de l'estomac. Être témoin de la souffrance causée par la maladie était crucial l'a motivée à poursuivre une carrière en science et en médecine. Elle a donc fréquenté le Hunter College, un établissement pour femmes où elle a obtenu son diplôme avec mention en 1937. À l'automne 1939, elle s'est inscrite à l'université de New York, où elle a été la seule femme à suivre des cours de chimie. Après un an, elle avait déjà passé tous les examens et s'était spécialisé en chimie organique en 1941.
Sa vie a été caractérisée par d'autres pertes : son petit ami est tombé malade d'endocardite bactérienne et il est mort deux ans seulement avant la découverte de la pénicilline, et « cela m'a convaincu encore plus de l'importance des découvertes scientifiques ». Elle ne s'est jamais mariée car il n'était pas facile d'avoir une famille et une carrière à l'époque. De plus, dans les années 1940, pour une femme, il n'était pas facile d'obtenir un poste de chimiste et elle a entendu la même phrase répétée tout le temps : « Elle a les bonnes qualifications, mais nous n'avons jamais eu de femme dans le laboratoire et cela pourrait devenir une distraction. » Le début de la Seconde Guerre mondiale a apporté plus de possibilités d'emploi pour les femmes dans l'industrie, d'autant plus que de nombreux hommes sont partis pour le front et que les entreprises ont également commencé à accueillir la main-d'œuvre féminine. Gertrude a obtenu un emploi de superviseure de la qualité alimentaire dans les laboratoires de la chaîne de supermarchés A&P. Son travail consistait à vérifier le niveau d'acidité des cornichons, à examiner la couleur des jaunes d'œufs utilisés pour faire de la mayonnaise et à vérifier qu'il n'y avait pas de moisissure dans les fraises utilisées pour les confitures. Après deux ans, elle a décidé de démissionner parce que le poste était démotivant et monotone. Gertrude a conservé en elle le désir de poursuivre le chemin de la recherche. Plus tard, elle a travaillé dans le laboratoire de Johnson&Johnson qui a fermé ses portes six mois plus tard. Chômeuse à nouveau, elle trouvera en 1944 l'emploi qui marquera un tournant décisif dans sa vie. Enfin, elle a obtenu un emploi à la société pharmaceutique Burroughs Wellcome à Tuckahoe, près de New York, maintenant connue sous le nom de géant pharmaceutique Glaxo Smith Kline. Elle a travaillé comme assistante de laboratoire avec le médecin George Hitchings, avec qui elle a partagé le prix Nobel 44 ans plus tard. Elle était embauchée pour cinquante dollars par semaine. La chimiste l'a impliquée dès le début dans ses recherches visant à développer de nouveaux médicaments, élargissant ses connaissances non seulement dans le domaine de la chimie organique, mais aussi en biochimie, en microbiologie, en pharmacologie, en immunologie et en virologie. Pendant ce temps, elle a poursuivi ses études à l'école du soir de la Tandon School of Engineering (alors Brooklyn Polytechnic Institute) qui l'a confrontée à un choix drastique : pour terminer son doctorat, elle devrait quitter son emploi pour se consacrer à des études à temps plein. Elion a abandonné son doctorat et a décidé de continuer à collaborer avec Hitchings. Leur collaboration a sans aucun doute été l'une des collaborations les plus productives de l'histoire de la science du XXe siècle. Des années plus tard, cependant, elle a reçu trois doctorats honorifiques de l'Université George Washington, de l'Université de Boston et de l'Université du Michigan.
Gertrude et George Hitching
Gertrude et George ont expérimenté une méthode innovante de développement de médicaments, imitant intentionnellement des composés naturels plutôt que par essais et erreurs. Jusque dans les années 1970, la plupart des médicaments ont été découverts par essais et erreurs ou par accident, comme la pénicilline d'Alexander Fleming, qui a révolutionné le traitement des infections bactériennes. Leur méthode a marqué un changement radical par rapport à l'approche utilisée jusque-là en pharmacologie. Il consistait en une analyse précise des différences entre la biochimie des cellules humaines saines et celles des cellules cancéreuses, des bactéries, des virus et d'autres agents pathogènes, dans le but d'identifier les différences dans lesquelles les acides nucléiques ont été métabolisés. Les informations obtenues ont été utilisées pour le développement de médicaments qui peuvent tuer l'agent pathogène ou inhiber sa reproduction, laissant intactes les cellules saines. Cela a ouvert la voie à de nouvelles stratégies thérapeutiques pour traiter des maladies dont les remèdes n'existaient pas ou étaient insatisfaisants. Ils ont résumé la diaminopurine, qui interfère avec le métabolisme des acides nucléiques, et la 6-mercaptopurine, la première chimiothérapie efficace dans le traitement de la leucémie, qui a aidé de nombreux garçons et filles à survivre à la maladie, encore utilisée contre certaines formes de cancer aujourd'hui. Grâce à leurs recherches, les médicaments ont vue le jour pour traiter la leucémie, le paludisme, les infections et la goutte. Elle est responsable de l'azathioprine, un immunosuppresseur qui peut éviter les rejets, pour aider les patients qui ont besoin d'une greffe d'organe. De plus, elle a développé de l'acyclovir, le premier composé efficace contre des virus tels que l'herpès simplex. Un puissant inhibiteur du virus de l'herpès avec une toxicité remarquablement faible, contrairement à tous les autres médicaments antiviraux rencontrés jusque-là, inefficace et hautement toxique. Cette découverte contredisait les hypothèses de nombreux scientifiques de l'époque, y compris George lui-même, qui croyait qu'il était impossible de découvrir des médicaments antiviraux valides. En 1988, les deux chercheurs ont gagné, ainsi que le pharmacologue britannique James W. Black, le prix Nobel de médecine et de physiologie pour «leurs découvertes de principes importants pour le traitement de la toxicomanie».
Gertrude et ses collègues au laboratoire
Le rôle d'Elion a également été important dans le développement d'Azt, un médicament anticancéreux utilisé dans les années 1960, qui a été utilisé avec succès pour le traitement du VIH et du sida. En 1991, elle a reçu la prestigieuse Médaille nationale des sciences et a également été la première femme à être intronisée au Temple de la renommée des inventeurs nationaux. De plus, en 1997, elle a reçu le Lemelson-Mit Lifetime Achievement Award, un prix qui n'existe plus aujourd'hui. En plus de sa passion pour la science, ses passe-temps comprenaient la photographie, les voyages, l'opéra et le ballet, qui étaient accompagnés par l'écoute de musique. Elle a pris sa retraite en 1983 des ateliers Burroughs Wellcome pour voyager et assister à des opéras. Cependant, elle a continué à apporter d'importantes contributions scientifiques tout en restant à travailler presque à temps plein en laboratoire. Une de ses activités pendant cette période était d'encourager d'autres femmes à poursuivre une carrière scientifique. Gertrude Belle Elion est décédée à Chapell Hill, en Caroline du Nord, en 1999, à l'âge de 81 ans.
Gertrude, sa famille et les monarques suédois lors de sa cérémonie de remise des prix
Elle a consacré toute sa vie à la recherche et à la science, même si elle ne semblait pas travailler en laboratoire : «Il est important de trouver un emploi gratifiant. [...] J'ai beaucoup de chance parce que, dans mon cas, ce travail consiste à développer des médicaments utiles pour lutter contre les maladies graves. Le frisson de voir se sentir bien qui, autrement, mourraient de leucémie, d'insuffisance rénale ou d'encéphalite herpétique est quelque chose d'indescriptible.»
Traduzione inglese
Syd Stapleton
Gertrude Belle Elion, who won the Nobel Prize in Medicine in 1988, was a pharmacologist and biochemist, and is considered a key innovator in drug research. She contributed to the development of drugs that can treat many important diseases.
Gertrude at the Nobel Prize acceptance ceremony/em>
Gertrude Belle Elion was born in New York City, USA, on January 23, 1918. Her father was a dentist of Lithuanian descent and her mother a seamstress, a Polish Jewish immigrant. She lived a happy childhood in the Bronx. She was an outstanding student and graduated from Walton High School at age 15. During that time her maternal grandfather died of stomach cancer. Witnessing the suffering caused by the disease was crucial and motivated her to pursue a career in science and medicine. She attended Hunter College, a women's institution where she graduated with honors in 1937. In the fall of 1939 she enrolled at New York University, where she was the only woman in chemistry classes. After a year she had already passed all her exams, and in 1941 she majored in organic chemistry.
Her life was marked by important losses. Her fiancé became ill with bacterial endocarditis and died only two years before penicillin was discovered, and "this convinced me even more of the importance of scientific discoveries." She never married, as it was not easy at that time to have a family and a career. Also, in the 1940s, it was not easy for a woman to get a position as a chemist, and she heard the same phrase over and over again, "You have the right qualifications, but we have never had a woman in the laboratory and this could become a distraction." The onset of World War II brought more job opportunities for women in industry, especially as many men left for the front and companies began to take in female workers in their places. Gertrude got a job as a food quality supervisor in the laboratories of the A&P supermarket chain. Her duties involved checking the acidity level of pickles, examining the color of egg yolks used to make mayonnaise, and checking strawberries used for jams for mold. After two years she decided to quit, as the employment was demotivating and monotonous. Gertrude continued to strongly feel the desire to pursue the path of research. She later worked in the Johnson & Johnson's laboratory, but left that job only six months later. Unemployed again, she found the job in 1944 that would mark a decisive turning point in her life. Finally, she obtained employment with the Burroughs Wellcome pharmaceutical company in Tuckahoe, New York, now known as the pharmaceutical giant GlaxoSmithKline. She worked as a laboratory assistant with physician George Hitchings, with whom she would share the Nobel Prize 44 years later. She was hired for $50 a week. Hitchings involved her early on in his research aimed at developing new drugs, expanding her knowledge not only of organic chemistry but also of biochemistry, microbiology, pharmacology, immunology and virology. In the meantime, she continued her studies at night school at the Tandon School of Engineering (then Brooklyn Polytechnic Institute). This confronted her with a drastic choice - to complete her Ph.D., she would have to quit her job to devote herself to full-time studies. Elion gave up her doctorate and decided to continue collaborating with Hitchings. Theirs was undoubtedly one of the most productive collaborations in the history of twentieth-century science. Years later, however, she received honorary doctorates from George Washington University, Boston University, the University of Michigan and Harvard University.
Gertrude and George Hitching
Gertrude Elion and George Hitchings pioneered an innovative method of developing drugs by intentionally imitating natural compounds instead of through trial and error. Until the 1970s, most drugs were discovered by trial and error or by chance, as was the case, for example, with Alexander Fleming's penicillin, which revolutionized the treatment of bacterial infections. Their method marked a radical change from the approach used until then in pharmacology. It consisted of a careful analysis of the differences between the biochemistry of healthy human cells and those of cancer cells, bacteria, viruses and other pathogens, with the aim of identifying the differences in which nucleic acids were metabolized. The information obtained was used to develop drugs that could kill the pathogen or inhibit its reproduction, leaving healthy cells intact. This opened the way for new therapeutic strategies to treat diseases for which remedies did not exist, or were unsatisfactory. They synthesized diaminopurine, which interferes with nucleic acid metabolism, and 6-mercaptopurine, the first chemotherapy drug effective in the treatment of leukemia, which helped many boys and girls survive the disease and is still used today against some forms of cancer. Thanks to their research, drugs for the treatment of leukemia, malaria, infections and gout were born. She is credited with azathioprine, an immunosuppressant that can prevent the rejection of needed organ transplants. She also developed acyclovir, the first compound effective against viruses such as herpes simplex. A potent inhibitor of herpes viruses with remarkably low toxicity, unlike all other antivirals tested until then, which were ineffective and highly toxic. This discovery contradicted the assumptions of many scientists of the time, including George Hitchings himself, who believed it was impossible to discover viable antivirals. In 1988 the two researchers won, along with British pharmacologist James W. Black, the Nobel Prize in Medicine and Physiology for «their discoveries of important principles for pharmacological treatment.»
Gertrude together with her lab mates
Elion's role was significant as well in the development of AZT, an anticancer drug that, beginning in the late1960s, was successfully employed to treat HIV and AIDS. In 1991, she was awarded the prestigious National Medal of Science and was also the first woman to be inducted into the National Inventors Hall of Fame. In addition, in 1997, she was awarded the Lemelson-MIT Lifetime Achievement Award, an award that no longer exists today. In addition to her passion for science, her hobbies included photography, music, travel, opera and ballet. She retired in 1983 from Burroughs Wellcome Laboratories to travel and attend operas. She continued to make important scientific contributions, however, remaining to work almost full-time in the laboratory. One of her activities during this period was to encourage other women to pursue careers in science. Gertrude Belle Elion died in Chapel Hill, North Carolina in 1999 at the age of 81.
Gertrude, her family and the Swedish monarchs at her awards ceremony
She devoted her entire life to research and science, including her work in the laboratories. «It is important to find rewarding work» she said, «I am very fortunate because in my case this work consists of developing useful drugs to combat serious diseases. The thrill of seeing people get well who would otherwise die of leukemia, kidney failure or herpetic encephalitis is something indescribable.»
Traduzione spagnola
Daniela Leonardi
Gertrude Belle Elion, farmacóloga y bioquímica, es considerada la innovadora de la investigación farmacológica. Contribuyó al desarrollo de medicamentos capaces de tratar muchas enfermedades importantes. Ganó el Premio Nobel en Medicina en 1988.
Gertrude en la ceremonia de aceptación del Premio Nobel/em>
Gertrude Belle Elion nació en Nueva York (Estados Unidos) el 23 de enero de 1918. Su padre era un dentista de origen lituano y su madre una costurera inmigrante, judía y polaca. Vivió una infancia feliz en el Bronx. Era una estudiante excelente y realizó los estudios secundarios en la Walton High School. En aquella época, su abuelo materno murió de cáncer de estómago. Asistir al sufrimiento causado por la enfermedad fue crucial y la motivó a seguir una carrera universitaria en la ciencia y la medicina. Estudió en el Hunter College, una institución femenina donde se graduó con matrícula de honor en 1937. En el otoño de 1939 se matriculó en la Universidad de Nueva York, donde era la única mujer que asistía a los cursos de química. Después de un año ya había aprobado todos los exámenes y en 1941 se especializó en Química orgánica.
Su vida se caracterizó por una pérdida adicional: su novio enfermó de endocarditis bacteriana y murió, solo dos años antes de que se descubriera la penicilina, y «esto me convenció aún más de la importancia de los descubrimientos científicos». Nunca se casó, ya que en ese momento no era fácil dedicarse a una familia y la carrera. Además, en los años cuarenta, para una mujer no era fácil obtener una posición como química y oía repetir continuamente la misma frase: «Usted tiene las cualificaciones adecuadas, pero nunca hemos tenido una mujer en el laboratorio y esto podría convertirse en una distracción». El comienzo de la Segunda Guerra Mundial ofreció más oportunidades de trabajo para las mujeres en la industria, especialmente porque muchos hombres se fueron al frente, y las empresas también comenzaron a aceptar mano de obra femenina. Gertrude consiguió un trabajo como supervisora de la calidad de los alimentos en los laboratorios de la cadena de supermercados A&P. Su trabajo consistía en controlar el nivel de acidez de los pepinillos, examinar el color de las yemas de huevo utilizadas para hacer mayonesa y verificar que no hubiera moho en las fresas utilizadas para las mermeladas. Al cabo de dos años decidió renunciar porque el empleo era poco motivador y monótono. Gertrude conservaba dentro de sí misma el deseo de proseguir con la investigación. Más tarde trabajó en el laboratorio de Johnson&Johnson, pero cerró seis meses después. De nuevo desempleada, en 1944 encontrará el trabajo que dará un giro decisivo a su vida. Finalmente, obtuvo un empleo en la compañía farmacéutica Burroughs Wellcome en Tuckahoe, cerca de Nueva York, ahora conocida como el gigante farmacéutico Glaxo Smith Kline. Trabajó como asistente de laboratorio con el médico George Hitchings, con quien compartirá el Premio Nobel 44 años después. La contrataron por 50 dólares a la semana. Este químico la involucró desde el principio en sus investigaciones dirigidas al desarrollo de nuevos medicamentos, ampliando sus conocimientos no solo en el campo de la química orgánica, sino también en bioquímica, microbiología, farmacología, inmunología y virología. Mientras tanto, continuó sus estudios en la escuela nocturna de la Tandon School of Engineering (entonces Brooklyn Polytechnic Institute), que la enfrentó a una drástica elección: para completar el doctorado, tendría que dejar su trabajo para dedicarse a los estudios a tiempo completo. Elion renunció a su doctorado y decidió seguir colaborando con Hitchings. La suya fue sin duda una de las colaboraciones más productivas en la historia de la ciencia del siglo XX. Años más tarde, fue nombrada Doctora honoris causa por la Universidad de George Washington, la Universidad de Boston y la Universidad de Michigan.
Gertrude y George Hitching
Gertrude y George probaron un método innovador para desarrollar medicamentos, imitando intencionalmente los compuestos naturales en lugar de hacerlo a través de pruebas y errores. Hasta la década de 1970, la mayoría de los medicamentos se habían descubierto por casualidad, como la penicilina de Alexander Fleming, que revolucionó el tratamiento de las infecciones bacterianas. Su método marcó un cambio radical respecto al enfoque seguido hasta entonces en farmacología. Consistía en un análisis preciso de las diferencias entre la bioquímica de las células humanas sanas y las de las células cancerosas, bacterias, virus y otros patógenos, con el fin de identificar las diferencias en las que se metabolizaban los ácidos nucleicos. La información obtenida se utilizó para el desarrollo de medicamentos que pudieran matar al patógeno o inhibir su reproducción, dejando intactas las células sanas. Esto allanó el camino para nuevas estrategias terapéuticas para el tratamiento de enfermedades cuyos remedios no existían o eran poco satisfactorios. Sintetizaron la diaminoporina, que interfiere con el metabolismo de los ácidos nucleicos, y la 6-mercaptopurina, la primera quimioterapia eficaz en el tratamiento de la leucemia, que ayudó a muchos niños y niñas a sobrevivir a la enfermedad, y que todavía se utiliza contra algunas formas de cáncer. Gracias a sus investigaciones nacen fármacos para el tratamiento de leucemia, malaria, infecciones y gota. A ella se debe la azatioprina, un inmunosupresor capaz de evitar el rechazo, para ayudar a pacientes que necesitan trasplantes de órganos. Además, desarrolló el acyclovir, el primer compuesto eficaz contra virus como el herpes simple. Un potente inhibidor de los virus del herpes con una toxicidad notablemente baja, a diferencia de todos los demás antivirales experimentados hasta entonces, poco eficaces y altamente tóxicos. Este descubrimiento contradice las hipótesis de muchos científicos de la época, incluido el propio George, quienes creían que era imposible descubrir antivirales válidos. En 1988 los dos investigadores ganaron, junto con el farmacólogo británico James W. Black, el Premio Nobel en Medicina y Fisiología por «sus descubrimientos de importantes principios para el tratamiento farmacológico».
Gertrude y colegas en el laboratorio
l papel de Elion también fue significativo en el desarrollo del Azt, fármaco contra el cáncer utilizado en los años sesenta, que se usó con éxito para el tratamiento del VIH y el SIDA. En 1991 fue galardonada con la prestigiosa Medalla Nacional de la Ciencia y también fue la primera mujer en ser incluida en el National Inventors Hall of Fame. Además, en 1997, recibió el Lemelson-Mit Lifetime Achievement Award, premio que ya no existe. Además de su pasión por la ciencia, entre sus aficiones se encontraban la fotografía, los viajes, la ópera y el ballet, a los que acompañaba la música. Se retiró en 1983 de los laboratorios Burroughs Wellcome para viajar y poder asistir a la ópera. Sin embargo, continuó aportando importantes contribuciones científicas y permaneció trabajando casi a tiempo completo en el laboratorio. Una de sus actividades durante ese tiempo fue animar a otras mujeres a seguir una carrera en la ciencia. Gertrude Belle Elion murió en Chapell Hill, Carolina del Norte en 1999, a los 81 años.
Gertrude, su familia y los monarcas suecos en la entrega de premios
Dedicó su vida entera a la investigación y a la ciencia, aunque en el laboratorio no le parecía que estuviera trabando: «Es importante encontrar un trabajo gratificante. [...]. Soy muy afortunada porque en mi caso este trabajo consiste en desarrollar medicamentos útiles para combatir enfermedades graves. La emoción de ver bien a personas que de otro modo morirían de leucemia, insuficiencia renal o encefalitis herpética es algo indescriptible».
Traduzione ucraina
Alina Petelko
Гертруда Бель Еліон, фармаколог і біохімік, вважається новатором фармакологічних досліджень. Вона зробила внесок у розробку препаратів, здатних лікувати багато важливих захворювань. Лауреат Нобелівської премії з медицини 1988 року.
Гертруда на церемонії вручення Нобелівської премії/em>
Гертруда Белль Еліон народилася в Нью-Йорку (США) 23 січня 1918 року. Її батько був стоматологом литовського походження, а мати - швачкою, польською єврейською іммігранткою. Вона прожила щасливе дитинство в Бронксі. Вона була відмінницею і закінчила середню школу Волтон у віці 15 років. За цей час від раку шлунку помер її дідусь по материнській лінії. Свідчення страждань, спричинених хворобою, мали вирішальне значення і мотивували її продовжити кар'єру в науці та медицині. Таким чином, вона вступила до жіночого коледжу Хантер, який закінчила з відзнакою у 1937 році. Восени 1939 року вступила до Нью-Йоркського університету, де була єдиною жінкою, яка навчалася на хімічному факультеті. Через рік вона вже склала всі іспити і в 1941 році отримала спеціалізацію з органічної хімії.
Її життя було позначене ще однією втратою: її наречений захворів на бактеріальний ендокардит і помер, лише за два роки до відкриття пеніциліну, і "це ще більше переконало мене у важливості наукових відкриттів". Він так і не одружився, оскільки в той час було нелегко мати сім'ю і робити кар'єру. Крім того, у 1940-х роках жінці було нелегко влаштуватися на посаду хіміка, і вона чула одну й ту саму фразу: "Ви маєте відповідну кваліфікацію, але у нас ніколи не було жінки в лабораторії, і це може відволікати увагу". Початок Другої світової війни приніс більше можливостей для працевлаштування жінок у промисловості, особливо після того, як багато чоловіків пішли на фронт, і компанії почали приймати на роботу жінок. Гертруда влаштувалася на роботу контролером якості продуктів харчування в лабораторії мережі супермаркетів A&P. Її робота полягала у перевірці рівня кислотності маринованих огірків, дослідженні кольору яєчних жовтків, які використовуються для виготовлення майонезу, та перевірці наявності плісняви у полуниці, яка використовується для приготування джемів. Через два роки вона вирішила звільнитися з роботи, оскільки вона була демотивуючою та одноманітною. Гертруда зберегла в собі бажання продовжувати дослідження. Потім вона працювала в лабораторії компанії Johnson & Johnson, але через півроку закрилася. Знову безробітна, вона знайшла роботу в 1944 році, яка змінила її життя. Зрештою, вона отримала роботу у фармацевтичній компанії Burroughs Wellcome у місті Такхо, поблизу Нью-Йорка, яка сьогодні відома як фармацевтичний гігант Glaxo Smith Kline. Вона працювала лаборантом у лікаря Джорджа Хітчінгса, з яким через 44 роки розділить Нобелівську премію. Її найняли за п'ятдесят доларів на тиждень. Хімік рано залучив її до своїх досліджень, спрямованих на розробку нових лікарських препаратів, розширивши її знання не тільки в галузі органічної хімії, а й біохімії, мікробіології, фармакології, імунології та вірусології. Тим часом вона продовжувала навчання у вечірній школі Тандонської інженерної школи (тоді Бруклінський політехнічний інститут), що поставило її перед кардинальним вибором: для того, щоб завершити навчання в аспірантурі, їй довелося б залишити роботу і присвятити себе навчанню на денному відділенні. Еліон відмовилася від захисту докторської дисертації і вирішила продовжити співпрацю з Хітчінгсом. Їх співпраця, без сумніву, була однією з найпродуктивніших в історії науки 20-го століття. Однак через роки він отримав три почесні докторські ступені в Університеті Джорджа Вашингтона, Бостонському університеті та Мічиганському університеті.
Гертруда і Джордж Гітчінг
Гертруда і Джордж стали першовідкривачами інноваційного методу розробки ліків, навмисно імітуючи природні сполуки, а не шляхом проб і помилок. До 1970-х років більшість ліків були відкриті методом проб і помилок або випадково, як це було у випадку з пеніциліном Олександра Флемінга, який здійснив революцію в лікуванні бактеріальних інфекцій. Їх метод ознаменував радикальну зміну підходу, який використовувався у фармакології до того часу. Він полягав у ретельному аналізі відмінностей між біохімією здорових клітин людини та ракових клітин, бактерій, вірусів та інших патогенних мікроорганізмів з метою виявлення відмінностей у способах метаболізму нуклеїнових кислот. Отримана інформація була використана для розробки препаратів, здатних вбивати збудника або пригнічувати його розмноження, залишаючи здорові клітини неушкодженими. Це відкрило шлях до нових терапевтичних стратегій лікування хвороб, засоби лікування яких не існували або були незадовільними. Вони синтезували діамінопурин, який втручається в метаболізм нуклеїнових кислот, і 6-меркаптопурин - перший хіміотерапевтичний препарат, ефективний при лікуванні лейкозу, який допоміг багатьом хлопчикам і дівчаткам вижити після хвороби і досі застосовується проти деяких форм раку. Завдяки їхнім дослідженням були створені препарати для лікування лейкемії, малярії, інфекцій та подагри. Вона відповідала за азатіоприн, імунодепресант, здатний запобігати відторгненню, для допомоги пацієнтам, які потребують трансплантації органів. Вона також розробила ацикловір, першу сполуку, ефективну проти таких вірусів, як простий герпес. Потужний інгібітор вірусів герпесу з надзвичайно низькою токсичністю, на відміну від усіх інших противірусних препаратів, що випробовувалися до цього часу, які були неефективними та високотоксичними. Це відкриття суперечило припущенням багатьох вчених того часу, в тому числі і самого Джорджа, які вважали, що відкрити життєздатні противірусні препарати неможливо. У 1988 році ці два дослідники разом з британським фармакологом Джеймсом В. Блеком стали лауреатами Нобелівської премії з медицини і фізіології за "відкриття важливих принципів фармакологічного лікування".
Гертруда та колеги по лабораторії
Еліон також відіграв значну роль у розробці протиракового препарату "Азт", який у 1960-х роках успішно застосовувався для лікування ВІЛ/СНІДу. У 1991 році вона була нагороджена престижною Національною медаллю науки, а також стала першою жінкою, яка була введена до Національної зали слави винахідників. Крім того, у 1997 році вона була нагороджена премією Лемельсона-Міта за життєві досягнення, яка вже не існує. Окрім пристрасті до науки, вона захоплювалася фотографією, подорожами, оперою та балетом, а також слухала музику. У 1983 році він пішов у відставку з лабораторій Берроуза Веллкома, щоб подорожувати і відвідувати оперні театри. Він продовжував робити важливий науковий внесок, однак, залишаючись працювати в лабораторії майже повний робочий день. Одним з напрямків її діяльності в цей період було заохочення інших жінок до наукової кар'єри. Гертруда Белль Еліон померла в Чапел-Хілл, штат Північна Кароліна, у 1999 році у віці 81 року.
Гертруда, її родина та шведські монархи на церемонії нагородження
Вона присвятила все своє життя дослідженням і науці, навіть якщо це не було схоже на роботу в лабораторії: "Важливо знайти роботу, яка приносить задоволення. [...] Мені дуже пощастило, тому що в моєму випадку ця робота полягає в розробці препаратів для боротьби з важкими захворюваннями. Азарт бачити, як одужують люди, які інакше померли б від лейкемії, ниркової недостатності або герпетичного енцефаліту - це щось невимовне". На численних фотографіях вона разом зі своїми колегами в різних університетах, де вона працювала "заради фізики, для задоволення", як вона любила говорити, єдина жінка, яка на той час проклала шлях для інших, які пішли за нею і які сьогодні з меншими труднощами обирають наукові дослідження.