Elinor Awan – Ostrom
Sara Marsico

Giulia Canetto

Premio Nobel per l’Economia «per la sua analisi della governance in economia e in particolare per i suoi studi sulla gestione dei beni comuni e per aver dimostrato come i beni comuni possano essere gestiti efficacemente dalle associazioni di utenti»

Elinor Claire Awan Ostrom, detta Lin, è la prima donna a vincere il Premio Nobel per l’Economia nel 2009, insieme a Oliver Williamson. L’assegnazione del Nobel alla studiosa rappresenta una grande novità, perché riguarda un’economista di formazione non matematica, ma politologica, che ha portato il tema dei beni comuni e della cooperazione dalla periferia alla prima linea dell’attenzione scientifica. Un Nobel non convenzionale, interpretato da molti studiosi e studiose come una reazione ai «fallimenti del mercato» messi in luce dalla crisi finanziaria del 2008. Elinor Awan nasce a Los Angeles il 7 agosto del 1933 da genitori che presto si separeranno e cresce con la madre durante la Grande Depressione. Da giovane è un’ottima nuotatrice e istruttrice di nuoto. Alla Beverly Hills High School, che frequenta perché si trova nel suo Distretto e in cui indossa provocatoriamente abiti di seconda mano, scopre l’importanza del debate, impara a individuare i diversi punti di vista e ad argomentare il proprio pensiero. Benché provenga da una famiglia di umili origini, che le insegna l’amore per la natura e per le piante, si impone contro la volontà della madre per frequentare il college e lavora per mantenersi agli studi, in modo da laurearsi velocemente e senza debiti. Si laurea in Scienze Politiche all’Università della California (Ucla) e, dopo una breve esperienza nel mondo lavorativo, in cui constata i pregiudizi esistenti nei confronti delle donne, relegate a ruoli puramente esecutivi, è ammessa, non senza difficoltà, a seguire, insieme a sole altre due studenti, un corso di Economia destinato prevalentemente agli uomini. Seguendo una ricerca sull’industria dell’acqua, guidata, tra gli altri, dal professor Vincent Ostrom, comincia ad appassionarsi al tema dei beni comuni e delle risorse condivise e, dopo il divorzio da un uomo sposato in gioventù, decide di seguire il docente, divenuto nel frattempo suo marito, presso l’Università dell’Indiana, più disponibile ad ammettere corsi di Economia non ortodossi. Elinor Awan, che sceglierà di essere chiamata con il cognome del marito a cui sarà legata da un sodalizio affettivo durato tutta la vita, diventa docente di Scienze Politiche e co-direttrice del Workshop in Teoria politica e analisi politica all'Università dell'Indiana, a Bloomington. La denominazione Workshop è condivisa col marito perché esprime l’idea della scienza come una forma di artigianato, che attrae studiose/i provenienti da diverse discipline (ecologia, economia, antropologia, idrologia, climatologia, sociologia, scienze informatiche, matematica e geografia) da tutto il mondo, in un confronto e in un processo di apprendimento continui su temi condivisi. Durante il suo discorso alla premiazione per il Nobel Ostrom non nasconde le sue forti perplessità per il sapere frammentato e la stretta gerarchia presenti nelle università americane, propendendo per un approccio pluri ed interdisciplinare alla scienza e per la sperimentazione sul campo delle diverse teorie e politiche.

Fonda e dirige il Center for the Study of Institutional Diversity all'Università statale dell'Arizona, a Tempe. Dal 1996 al 1997 è Presidente dell'American Political Science Association. Dirige il Programma di Supporto alla Ricerca sull’organizzazione collaborativa dell’Agricoltura sostenibile e delle Risorse Naturali. Elinor Ostrom si spegne il 12 giugno del 2012, lavorando intensamente fino all’estremo giorno di vita, data in cui viene pubblicato il suo ultimo articolo, Green from the Grassroots. Due settimane dopo la sua morte, Vincent Ostrom la raggiunge, confermando il forte legame di «amore e contestazione» (dalla dedica al libro Governare i beni comuni) che li ha uniti per tutta la loro esistenza.

Pensiero. Le opere di Elinor Ostrom rientrano nel ramo dell’Economia pubblica e in particolare nella Teoria delle scelte pubbliche, di cui the Institutional analysis and development framework (Iad), teoria elaborata da lei e dal marito, rappresentano un ramo separato e importante. Ostrom studia, nei suoi lavori, l’interazione dei popoli e degli ecosistemi per molti anni, mostrando che l’uso di risorse esauribili da parte di gruppi di persone, come le comunità, le cooperative, i trust e i sindacati, possono rispondere a criteri economici di razionalità e prevenire lo sfruttamento delle risorse senza che sia necessario l’intervento del Governo. La studiosa è conosciuta soprattutto per avere rivisitato e contestato la cosiddetta «tragedia dei beni comuni», una teoria elaborata dal biologo Garrett Hardin nel 1968 e condivisa unanimemente dagli/lle economisti/e, che hanno sempre ritenuto che le risorse naturali usate collettivamente sarebbero state sovrasfruttate e distrutte nel lungo periodo. Di qui l’invito a statalizzare o a privatizzare i beni collettivi, rendendo in tal modo irrilevanti le persone interessate a co-organizzarne l’utilizzo. Al contrario per Ostrom non tutto nella realtà sociale dell’economia è inquadrabile o nello Stato o nel mercato ma soprattutto non tutto nel mercato è competizione, spesso è cooperazione; ama sostenere nei suoi scritti che «non esiste nessuna panacea», ma ogni caso è a sé, in parte per la complessità dei problemi da affrontare, in parte per la diversità degli attori coinvolti; privilegia un approccio policentrico, fondato sul coinvolgimento delle popolazioni interessate, sullo studio delle loro culture e abitudini e sulla conoscenza approfondita del singolo caso da affrontare. Ha dunque un approccio eccentrico all’economia e mischia la teoria dei giochi, la geografia, la sperimentazione psicologica in laboratorio e gli studi sul campo. La «legge di Ostrom» può così essere sintetizzata: «una organizzazione delle risorse che funziona in pratica può funzionare in teoria». La governance da lei studiata riguarda appunto la «Terra di Mezzo tra mercato e piano, un continente grande e inesplorato, ricco di situazioni intermedie» (Rullani), di cui Stato e mercato non rappresentano che gli estremi e che prevede una serie infinita di combinazioni, definita dall’economista californiana in un suo libro Institutional Diversity. Gli studi di Ostrom, in India, Indonesia, Messico, Filippine, Polonia, Spagna, Svizzera, Uganda, California, Zimbabwe, Kenya, Giappone, Nepal, Nigeria, Australia, Bolivia, dimostrano come pascoli, foreste, aree di pesca, zone di irrigazione, bacini petroliferi, se utilizzati dai loro fruitori in modo collegato, apprendendo dai propri errori, con tempi e regole condivise, sono sia economicamente che ecologicamente sostenibili. Viene così approfondita la diversità delle Istituzioni, intendendo con questo termine «quei complessi di norme formali (statutarie e contrattuali) e informali, di comportamenti interpersonali e di meccanismi di sorveglianza e di sanzione (e dei loro agenti) senza le quali, certamente, le proprietà collettive non esisterebbero più». Stila 8 princìpi guida (

Confini chiaramente definiti (chiara definizione dei contenuti del bene comune ed effettiva esclusione di attori esterni che non hanno diritto a parteciparne);

Regole che riguardano l’appropriazione e l'offerta delle risorse comuni che sono adattate al contesto locale;

Modalità di scelta collettiva che permettono alla maggior parte dei membri di partecipare al processo decisionale;

Monitoraggio effettivo da parte dei membri o da persone che ai membri devono rendere conto;

Uno spettro di sanzioni progressive per chi viola le regole della comunità;

Meccanismi di risoluzione dei conflitti che siano poco costosi e di facile accesso;

Autodeterminazione della comunità riconosciuta dalle autorità di alto livello;

In caso di grandi beni comuni, l’organizzazione è nella forma di livelli multipli di imprese annidate, con beni comuni più piccoli al livello base) a cui attenersi per un conveniente utilizzo delle risorse naturali collettive.

In uno dei suoi ultimi libri la studiosa sostiene che anche la conoscenza sociale, nata da un lungo processo di competizione e di cooperazione sviluppatosi nel corso dei millenni della storia umana, costituisce un bene comune che è necessario tutelare e preservare.

Nei Workshop e nelle ricerche Elinor e Vincent Ostrom aiutano economicamente molte e molti studenti, ricercatori, ricercatrici e personaggi della politica. Ostrom ha ricevuto la laurea honoris causa in Scienza e Tecnologia dall’Università della Norvegia nel 2008 e numerosi riconoscimenti tra cui un premio dall’Accademia nazionale delle Scienze nel 2004 e uno dall’Associazione americana di Scienze politiche nel 2005; è stata riconosciuta tra le 100 persone più influenti al mondo dal Time nel 2012 e tra i 25 Visionari che stanno cambiando il mondo nel 2010 dall’Utne Reader Magazine. Nel novembre 2020 l’Università di Bloumington le ha dedicato una statua, realizzata dal suo alunno Michael McAuley, posta fuori dalla costruzione che ospita il Dipartimento di Scienze politiche. Come per altri premi ricevuti, Ostrom ha donato la somma ricevuta con il Nobel al Workshop che ha contribuito a fondare e che riteneva fosse la sua famiglia allargata. Tra i suoi libri ricordiamo Governare i beni collettivi, edito da Marsilio nel 2006, e La conoscenza come bene comune. Dalla teoria alla pratica, edito da Bruno Mondadori nel 2009, oltre a numerosi altri testi e pubblicazioni in inglese.

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Prix Nobel d’économie «pour son analyse de la gouvernance en économie et notamment pour ses études sur la gestion des biens communs et pour avoir démontré comment les biens communs peuvent être gérés efficacement par les associations d’utilisateurs»

Elinor Claire Awan Ostrom, dite Lin, est la première femme à remporter le prix Nobel d’économie en 2009, avec Oliver Williamson. L’attribution du prix Nobel à la chercheuse représente une grande nouveauté, car elle concerne une économiste de formation non mathématique, mais politologique, qui a porté le thème des biens communs et de la coopération de la périphérie à la première ligne de l’attention scientifique. Un prix Nobel non conventionnel, interprété par de nombreux chercheurs comme une réaction aux «défaillances du marché» mises en lumière par la crise financière de 2008. Elinor Awan est née à Los Angeles le 7 août 1933 de parents qui vont bientôt se séparer, elle va grandir avec la mère pendant la Grande Dépression. Jeune, elle est une excellente nageuse et instructrice de natation. À la Beverly Hills High School, qu’elle fréquente parce qu’elile est dans son district et où elle porte d’une façon provocante des vêtements d’occasion, elle découvre l’importance du débat, elle apprend à identifier les différents points de vue et à argumenter sa propre pensée. Bien qu’elle vienne d’une famille modeste, qui lui enseigne l’amour de la nature et des plantes, elle s’impose contre la volonté de sa mère pour aller à l’université et travaille pour se maintenir à l’école, de manière à obtenir son diplôme rapidement et sans dettes. Elle est diplômée en Sciences Politiques à l’Université de Californie (UCLA) et, après une brève expérience dans le monde du travail, dans laquelle elle constate les préjugés existants envers les femmes, reléguées à des rôles purement exécutifs, elle est admise, sans doute avec difficultés, à suivre, avec seulement deux autres étudiants, un cours d’économie destiné principalement aux hommes. Après une recherche sur l’industrie de l’eau, menée entre autres par le professeur Vincent Ostrom, elle commence à se passionner pour les biens communs et les ressources partagées et, après son divorce avec un homme avec qui elle s’est mariée durant sa jeunesse, elle décide de suivre l’enseignant, qui est devenu entre-temps son mari, à l’Université de l’Indiana, plus disposé à admettre des cours d’économie non orthodoxes. Elinor Awan, qui choisira d’être appelée par le nom de son mari auquel elle sera liée par une association affective de toute une vie, devient professeur de Sciences Politiques et co-directrice du Workshop en Théorie politique et analyse politique à l’Université de l’Indiana, à Bloomington. Le nom Workshop est partagé avec son mari parce qu’il exprime l’idée de la science comme une forme d’artisanat, qui attire des chercheurs de différentes disciplines (écologie, économie, anthropologie, hydrologie, climatologie, sociologie, informatique, mathématiques et géographie) du monde entier, dans une confrontation et un processus d’apprentissage continu sur des sujets partagés. Lors de son discours à la remise des prix Nobel, Ostrom ne cache pas ses doutes quant à la fragmentation des connaissances et à la hiérarchie dans les universités américaines, elle préconise une approche pluri-interdisciplinaire de la science et l’expérimentation sur le terrain des différentes théories et politiques.

Elle fonde et dirige le Center for the Study of Institutional Diversity à l’Université d’État d’Arizona, à Tempe. De 1996 à 1997, elle est présidente de l’American Political Science Association. Elle dirige le programme de soutien à la recherche sur l’organisation collaborative de l’agriculture durable et des ressources naturelles. Elinor Ostrom s’éteint le 12 juin 2012, travaillant intensément jusqu’au dernier jour de sa vie, date à laquelle son dernier article, Green from the Grassroots, est publié. Deux semaines après sa mort, Vincent Ostrom la rejoint, confirmant le lien fort d'« amour et contestation » (de la dédicace au livre Gouverner les biens communs) qui les a unis pendant toute leur existence. Pensée. Les travaux d’Elinor Ostrom s’inscrivent dans la branche de l’économie publique et en particulier dans la Théorie des choix publics, dont la théorie élaborée par elle et son mari, Institutional analysis and development framework (IAD), représente une branche distincte et importante. Ostrom étudie, dans ses travaux, l’interaction des peuples et des écosystèmes depuis de nombreuses années, montrant que l’utilisation de ressources épuisables par des groupes de personnes tels que les communautés, les coopératives, les trusts et les syndicats, peuvent répondre à des critères économiques de rationalité et prévenir l’exploitation des ressources sans que l’intervention du gouvernement soit nécessaire. Elle est surtout connue pour avoir revisité et contesté la «tragédie des biens communs», une théorie élaborée par le biologiste Garrett Hardin en 1968 et unanimement partagée par les économistes, /s, qui ont toujours considéré que les ressources naturelles utilisées collectivement seraient surexploitées et détruites à long terme. D’où l’invitation à étatiser ou à privatiser les biens collectifs, rendant ainsi insignifiantes les personnes intéressées à co-organiser leur utilisation. Au contraire, pour Ostrom, tout n’est pas dans la réalité sociale de l’économie, que ce soit dans l’État ou sur le marché, mais surtout, tout ce qui se trouve sur le marché n’est pas une concurrence, souvent une coopération; elle aime soutenir dans ses écrits qu'«il n’y a pas de panacée», mais chaque cas est à lui, en partie à cause de la complexité des problèmes à affronter, en partie à cause de la diversité des acteurs impliqués; privilégie une approche polycentrique, fondée sur l’implication des populations concernées, l’étude de leurs cultures et habitudes et la connaissance approfondie de chaque cas. Elle a donc une approche excentrique de l’économie et mélange la théorie des jeux, la géographie, l’expérimentation psychologique en laboratoire et les études de terrain. La «loi d’Ostrom» peut se résumer ainsi : «une organisation des ressources qui fonctionne dans la pratique peut fonctionner en théorie». La gouvernance qu’elle étudie concerne précisément la «Terre de Milieu entre marché et plan, un continent grand et inexploré, riche de situations intermédiaires» (Rullani), dont l’État et le marché ne représentent que les extrêmes et qui prévoit une série infinie de combinaisons, définie par l’économiste californienne dans son livre Diversity. Les études d’Ostrom, en Inde, en Indonésie, au Mexique, aux Philippines, en Pologne, en Espagne, en Suisse, en Ouganda, en Californie, au Zimbabwe, au Kenya, au Japon, au Népal, au Nigeria, en Australie, en Bolivie, montrent comment les pâturages, les forêts, les zones de pêche, les zones d’irrigation, les bassins pétroliers, lorsqu’ils sont utilisés par leurs utilisateurs de manière connectée, en apprenant de leurs erreurs, avec un temps et des règles partagés, ils sont à la fois économiquement et écologiquement durables. On approfondit ainsi la diversité des institutions, en entendant par ce terme « les ensembles de règles formelles (statutaires et contractuelles) et informelles, de comportements interpersonnels et de mécanismes de surveillance et de sanction (et de leurs agents) sans lesquels, certes, les propriétés collectives n’existeraient plus ». Huit8 principes directeurs

(limites clairement définies (définition claire des contenus du bien commun et exclusion effective des acteurs extérieurs qui n’ont pas le droit d’en participer);

règles concernant l’appropriation et l’offre des ressources communes qui sont adaptées au contexte local;

modalités de choix collectif permettant à la plupart des membres de participer au processus décisionnel;

Surveillance effective par les membres ou par des personnes devant rendre des comptes aux membres;

Un éventail de sanctions progressives pour ceux qui enfreignent les règles de la communauté;

Mécanismes de résolution des conflits peu coûteux et faciles d’accès;

Autodétermination de la communauté reconnue par les autorités de haut niveau;

Dans le cas de grands biens communs, l’organisation est sous la forme de multiples niveaux d’entreprises imbriquées, avec des biens communs plus petits au niveau de base) à respecter pour une utilisation rentable des ressources naturelles collectives.

Dans un de ses derniers livres, la chercheuse soutient que même la connaissance sociale, née d’un long processus de compétition et de coopération qui s’est développé au cours des millénaires de l’histoire humaine, constitue un bien commun qu’il est nécessaire de protéger et de préserver.

Dans les ateliers et les recherches, Elinor et Vincent Ostrom aident économiquement de nombreux étudiants, chercheurs, et personnalités politiques. Ostrom a reçu le titre de docteur honoris causa en science et technologie de l’Université de Norvège en 2008 et de nombreuses récompenses, dont un prix de l’Académie nationale des sciences en 2004 et un de l’Association américaine des sciences politiques en 2005; a été reconnu parmi les 100 personnes les plus influentes au monde par Time en 2012 et parmi les 25 Visionnaires qui changent le monde en 2010 par Utne Reader Magazine. En novembre 2020, l’Université de Bloumington lui a dédié une statue, réalisée par son élève Michael McAuley, placée hors du bâtiment qui abrite le Département des sciences politiques. Comme pour d’autres prix reçus, Ostrom a fait don de la somme reçue avec le Nobel au Workshop qu’elle a aidé à fonder et qu’ele croyait être sa famille élargie. Parmi ses livres, mentionnons Gouverner les biens collectifs, édité par Marsilio en 2006, et La connaissance comme bien commun. De la théorie à la pratique, édité par Bruno Mondadori en 2009, ainsi que de nombreux autres textes et publications en anglais.

Traduzione inglese
Syd Stapleton

She was awarded a Nobel Prize in Economics in 2009, "for her analysis of governance in economics and in particular for her studies on the management of the commons and for showing how the commons can be effectively managed by user associations."

Elinor Claire Awan Ostrom, known as Lin, was the first woman to win the Nobel Prize in Economics in along with Oliver Williamson. The awarding of the Nobel to the scholar represents a great novelty, because it concerned an economist with a background not in mathematics but in political science, who brought the topic of the commons and cooperation from the periphery to the forefront of scientific attention. It was an unconventional Nobel, interpreted by many scholars and scholars as a reaction to the "market failures" highlighted by the 2008 financial crisis. Elinor Awan was born in Los Angeles on August 7, 1933, to parents who soon separated. She grew up with her mother during the Great Depression. As a young girl, she was an excellent swimmer and swimming instructor. At Beverly Hills High School, which she attended because it was in her area, and where she provocatively wore hand-me-downs, she discovered the importance of debate, learned to identify different points of view and to argue her own thoughts. Although she came from humble beginnings, where she learned a love of nature and plants, she managed, against her mother's wishes, to attend college and worked to support her studies so that she could graduate quickly and debt-free. She majored in political science at the University of California Los Angeles (UCLA) and, after a brief experience in the working world, in which she noticed the existing prejudices against women, who were relegated to purely secretarial roles, she was admitted, not without difficulty, to take a course in economics intended mainly for men. Following research on the water industry, led by among others Professor Vincent Ostrom, she began to become interested in the topic of the commons and shared resources. After divorcing a man married in her youth, she decided to follow the professor, who became her husband, to Indiana University, which was more willing to offer more unorthodox Economics courses. Elinor Awan, who would choose to be known by the surname of her husband to whom she would be linked by a lifelong association, became a professor of political science and, in 1973, founded and co-directed with her husband, the Workshop in Political Theory and Policy Analysis at Indiana University, Bloomington. The Workshop name was selected to express the idea of science as a form of craftsmanship, attracting scholars from a variety of disciplines (ecology, economics, anthropology, hydrology, climatology, sociology, computer science, mathematics and geography) from around the world, in an ongoing discussion and learning process on shared themes. During her speech at the Nobel Prize award ceremony, Ostrom did not hide her strong misgivings about the fragmented knowledge and strict hierarchy present in American universities, and advocated a multi and interdisciplinary approach to science and field testing of different theories and policies.

She also founded and directed the Center for the Study of Institutional Diversity at Arizona State University, Tempe. From 1996 to 1997 she was president of the American Political Science Association. She directed the Program to Support Research on the Collaborative Organization of Sustainable Agriculture and Natural Resources. Elinor Ostrom passed away on June 12, 2012, working hard until her final day, when her last article, Green from the Grassroots, was published. Two weeks after her death, Vincent Ostrom died, confirming the strong bond of "love and collaboration" (from the dedication to the book Governing the Commons) that united them throughout their existence. Elinor Ostrom's thoughts and works fall within the sphere of Public Economics and particularly Public Choice Theory, of which the Institutional Analysis and Development (IAD) framework, a theory developed by her and her husband, represents a separate and important branch. Ostrom had been studying the interaction of peoples and ecosystems for many years in her work, showing that the use of exhaustible resources by groups of people, such as communities, cooperatives, trusts and unions, can meet economic rationality criteria and prevent resource exploitation without the need for government intervention. Ostrom is best known for revisiting and challenging the so-called "tragedy of the commons," a theory developed by biologist Garrett Hardin in 1968 and that was shared by many economists who believed that collectively used natural resources would be overexploited and destroyed in the long run. Hence the call to put under state control or to privatize collective goods, thereby rendering irrelevant the people interested in co-organizing their use. In contrast, for Ostrom, not everything in the social reality of the economy could be placed either in state or market control, but that above all, not everything in the market is about competition, often it is cooperation that’s required. She argued in her writings that "there is no panacea," but each case is unique, partly because of the complexity of the problems to be addressed, and partly because of the diversity of the actors involved. She favored a polycentric approach, based on the involvement of the populations concerned, the study of their cultures and customs, and in-depth knowledge of the individual cases to be addressed. This unusual approach to economics thus mixes game theory, geography, psychological experimentation in the laboratory and field studies. "Ostrom's law" can be summarized as follows: "a resource organization that works in practice can work in theory." The governance she studied concerns precisely the "Middle ground between market and plan, a large and unexplored continent, full of intermediate situations," of which state and market represent but the extremes and which provides for an infinite series of combinations, defined by the California economist in one of her books, Understanding Institutional Diversity. Ostrom's studies, in India, Indonesia, Mexico, the Philippines, Poland, Spain, Switzerland, Uganda, California, Zimbabwe, Kenya, Japan, Nepal, Nigeria, Australia, Bolivia, show how pastures, forests, fishing areas, irrigation zones, and oil basins, if used by their users in a connected way, learning from their mistakes, with shared time frames and rules, are both economically and ecologically sustainable. The diversity of institutions is thus deepened, meaning "those complexes of formal (statutory and contractual) and informal rules, interpersonal behaviors and mechanisms of oversight and sanction (and their agents) without which, certainly, collective properties would no longer exist." Ostrom identified eight "design principles" of stable local common pool resource management to be adhered to for effective use of collective natural resources: (from Wikipedia)

Clearly defined group boundaries (and effective exclusion of external un-entitled parties) and the contents of the common pool resource;

The appropriation and provision of common resources that are adapted to local conditions;

Collective-choice arrangements that allow most resource appropriators to participate in the decision-making process;

Effective monitoring by monitors who are part of or accountable to the appropriators;

A scale of graduated sanctions for resource appropriators who violate community rules;

Mechanisms of conflict resolution that are cheap and of easy access;

Self-determination of the community recognized by higher-level authorities;

In the case of larger common-pool resources, organization in the form of multiple layers of nested enterprises, with small local CPRs at the base level.

In one of her last books, the scholar argued that social knowledge, born out of a long process of competition and cooperation developed over the millennia of human history, is also a common good that needs to be protected and preserved.

In the Workshop and in research, Elinor and Vincent Ostrom gave valuable economic help to many students, researchers, and political figures. Ostrom received an honorary Doctor of Science and Technology degree from the University of Norway in 2008 and numerous awards, including an award from the US National Academy of Sciences in 2004 and one from the American Political Science Association in 2005. She was recognized as among the 100 Most Influential People in the World by Time magazine in 2012 and as among the 25 Visionaries Who Are Changing the World in 2010 by Utne Reader magazine. In November 2020, Indiana University Bloomington dedicated a statue to her, created by Michael McAuley, placed outside the building that houses the Department of Political Science. As with other prizes she has received, Ostrom donated the amount she received with the Nobel Prize to the Workshop she helped found and felt was her extended family. Her books include Governing the Commons (published in Italian by Marsilio in 2006 as Governare i beni collettivi), and Understanding Knowledge as a Commons: From Theory to Practice (published in Italian by Bruno Mondadori in 2009 as La conoscenza come bene comune: Dalla teoria alla pratica) as well as many other books and articles in English.

Traduzione spagnola
Vanessa Dumassi

Premio Nobel de Economía «por su análisis de la gobernanza en economía y, en particular, por sus estudios sobre la gestión de los bienes comunes y por demostrar como estos pueden ser gestionados de manera eficaz por asociaciones de usuarios».

Elinor Claire Awan Ostrom, conocida como Lin, es la primera mujer galardonada con el Premio Nobel de Economía, en 2009, junto con Oliver Williamson. La concesión del Nobel a la académica representa una gran novedad porque se trata de una economista con formación no en matemática, sino en ciencias políticas, que ha llevado el tema de los bienes comunes y de la cooperación desde lo periferico hasta el el centro de la atención científica. Un Nobel poco convencional, interpretado por muchos/as estudiosos/as como una reacción a los «fracasos del mercado» revelados por la crisis financiera de 2008. Elinor Awan nació en Los Ángeles el 7 de agosto de 1933; sus padres pronto se separaron y ella se crió con su madre durante la Gran Depresión. En su juventud fue una excelente nadadora y entrenadora de natación. En el instituto de Beverly Hills, donde estudia porque está en su distrito y donde viste provocativamente ropa de segunda mano, descubre la importancia del debate, aprende a identificar diferentes puntos de vista y a argumentar sus propios pensamientos. Aunque procede de una familia de origen humilde que le inculca el amor por la naturaleza y las plantas, se autoimpone, en contra de los deseos de su madre, asistir a la universidad y trabajar para costearse los estudios y poderse graduar rápidamente y sin deudas. Se licencia en Ciencias Políticas en la Universidad de California (UCLA) y, tras una breve experiencia en el mundo laboral, en la que constata los prejuicios existentes contra las mujeres – relegadas a funciones puramente ejecutivas – es admitida, no sin dificultades, en un curso de economía destinado principalmente a hombres, junto con sólo otras dos estudiantes. Gracias a una investigación sobre la industria del agua, dirigida – entre otros – por el profesor Vincent Ostrom, se interesa al tema de los bienes comunes y los recursos compartidos y, tras divorciarse de un hombre con el que se había casado en su juventud, decide seguir al profesor, que entretanto se ha convertido en su marido, a la Universidad de Indiana, más dispuesta a admitir cursos de economía poco ortodoxos. Elinor Awan – que elegirá llamarse con el apellido de su marido al que le unirá un vínculo afectivo toda la vida – es profesora de Ciencias Políticas y codirectora del Taller de Teoría Política y Análisis de Políticas de la Universidad de Indiana, Bloomington. Comparte la denominación Workshop con su marido ya que expresa la idea de la ciencia como una forma de artesanía que atrae a estudiosos/as de distintas disciplinas (ecología, economía, antropología, hidrología, climatología, sociología, informática, matemáticas y geografía) de todo el mundo, en un proceso continuo de confrontación y aprendizaje sobre temas compartidos. Durante su discurso en la ceremonia de entrega del Premio Nobel, Ostrom no ocultó su fuerte desconfianza respecto a la fragmentación del conocimiento y la estricta jerarquía presentes en las universidades estadounidenses, abogando por un enfoque multi e interdisciplinar de la ciencia y por la experimentación sobre el terreno de diferentes teorías y políticas.

Fundó y dirigió el Centro para el Estudio de la Diversidad Institucional de la Universidad Estatal de Arizona, en Tempe. De 1996 a 1997 fue Presidenta de la Asociación Americana de Ciencias Políticas. Dirigió el Programa de Apoyo a la Investigación sobre la Organización Colaborativa de la Agricultura Sostenible y los Recursos Naturales. Elinor Ostrom falleció el 12 de junio de 2012, trabajando intensamente hasta el último día de su vida, cuando se publicó su último artículo, Green from the Grassroots. Dos semanas después de su muerte, Vincent Ostrom se unió a ella, confirmando el fuerte vínculo de «amor y contestación» (de la dedicatoria del libro Governing the Commons) que les unió durante toda su existencia. Pensamiento. Las publicaciones de Elinor Ostrom se encuadran en la rama de la Economía Pública y, en particular, en la Teoría de la Elección Pública, donde el Análisis Institucional y Desarrollo (Institutional analysis and development framework, Iad) es una teoría desarrollada por ella y su marido y constituye una rama independiente e importante. Ostrom estudia en sus obras la interacción durante muchos años entre pueblos y ecosistemas, demostrando que el uso de recursos agotables por parte de grupos de personas, como comunidades, cooperativas, fideicomisos y sindicatos, puede responder a criterios económicos de racionalidad y prevenir la explotación de los recursos sin necesidad de intervención gubernamental. La estudiosa es conocida sobre todo por haber revisado y cuestionado la llamada «tragedia de los bienes comunes», teoría desarrollada por el biólogo Garrett Hardin en 1968 y compartida unánimemente por los/las economistas, que siempre han creído que los recursos naturales utilizados colectivamente a largo plazo acabaría sobreexplotados y destruidos. De ahí que se reclame la estatalización o privatización de los bienes colectivos, haciendo que las personas interesadas en coorganizar su uso resulten totalmente irrelevantes. Por el contrario, para Ostrom no todo en la realidad social de la economía puede enmarcarse en el Estado o en el mercado, pero sobre todo en el mercado no todo es competencia, a menudo es cooperación; le gusta sostener en sus escritos que «no hay panacea», sino que cada caso es único, en parte por la complejidad de los problemas que hay que abordar, en parte por la diversidad de los agentes implicados; favorece un enfoque policéntrico, basado en la implicación de las poblaciones afectadas, en el estudio de sus culturas y costumbres y en el conocimiento profundo del caso concreto que debe abordarse. Por eso tiene un enfoque excéntrico de la economía y mezcla la Teoría de Juegos, la geografía, la experimentación psicológica en el laboratorio y los estudios de campo. La «ley de Ostrom» puede resumirse así: «una organización de los recursos que funciona en la práctica puede funcionar en la teoría». La gobernanza que estudia se refiere precisamente al «Término medio entre mercado y plan, un continente grande e inexplorado, rico en situaciones intermedias» (Rullani), donde el Estado y el mercado no son más que los extremos y da cabida a una serie infinita de combinaciones, definidas por la economista californiana en uno de sus libros como Diversidad Institucional. Los estudios de Ostrom, en India, Indonesia, México, Filipinas, Polonia, España, Suiza, Uganda, California, Zimbabue, Kenia, Japón, Nepal, Nigeria, Australia y Bolivia, muestran cómo si los pastos, los bosques, las zonas de pesca, las zonas de regadío, los depósitos de petróleo, etc. son utilizados por sus beneficiarios de forma conectada –aprendiendo de los propios errores, con tiempos y reglas compartidos– son sostenibles tanto económica como ecológicamente. Así profundiza sobre la diversidad de las instituciones, entendiendo por tales «los conjuntos de normas formales (estatutarias y contractuales) e informales, de comportamientos interpersonales y de mecanismos de vigilancia y sanción (y de sus agentes) sin los cuales la propiedad colectiva dejaría ciertamente de existir».

>Establece 8 principios guía para el uso rentable de los recursos naturales colectivos:

1) una clara definición del contenido del bien común y una exclusión efectiva de los agentes externos que no tienen derecho a participar;

2) reglas sobre la apropiación y al suministro de recursos comunes adaptadas al contexto local;

3) modos de elección colectiva que permitan que la mayoría de los miembros participe en la toma de decisiones;

4) control efectivo por parte de los miembros o de personas responsables ante los miembros;

5) una gama de sanciones progresivas para los infractores de las normas de la comunidad;

6) mecanismos de resolución de conflictos baratos y de fácil acceso;

7) autodeterminación de la comunidad reconocida por las autoridades de alto nivel;

8) en el caso de los grandes bienes comunes, la organización será en forma de múltiples capas de empresas anidadas, con bienes comunes más pequeños en el nivel de base.

En uno de sus últimos libros, la académica sostiene que el conocimiento social, nacido de un largo proceso de competencia y cooperación que se ha desarrollado a lo largo de los milenios de historia de la humanidad, constituye también un bien común que hay que proteger y preservar.

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Нобелівська премія з економіки "за аналіз управління в економіці і, зокрема, за дослідження з управління суспільними благами і за показ того, як суспільні блага можуть ефективно управлятися асоціаціями користувачів.

Елінор Клер Аван Остром, відома як Лін, є першою жінкою, яка отримала Нобелівську премію з економіки у 2009 році разом з Олівером Вільямсоном. Присудження Нобелівської премії вченому є великою новизною, адже йдеться про економіста з нематематичним, а радше політичним бекграундом, який вивів тему спільних благ та співпраці з периферії на передній план наукової уваги. Нетрадиційна Нобелівська премія, яку багато науковців інтерпретують як реакцію на "провали ринку", висвітлені фінансовою кризою 2008 року. Елінор Аван народилася в Лос-Анджелесі 7 серпня 1933 року в сім'ї батьків, які незабаром розлучилися, і росла з матір'ю під час Великої депресії. В молодості вона була відмінною плавчинею та інструктором з плавання. У середній школі Беверлі-Хіллз, яку вона відвідує, тому що вона знаходиться в її окрузі, і де вона провокаційно носить одяг з секонд-хенду, вона відкриває для себе важливість дебатів, вчиться виявляти різні точки зору та аргументувати власні думки. Хоча вона походить із сім'ї скромного походження, яка прищепила їй любов до природи та рослин, вона змушує себе всупереч бажанню матері відвідувати коледж і працює, щоб забезпечити своє навчання, щоб закінчити його швидко і без боргів. Вона закінчує політологію в Каліфорнійському університеті (UCLA) і після короткого досвіду роботи, в якому вона помічає упередження, що існують щодо жінок, яких зводять до суто виконавчих ролей, її не без труднощів приймають, разом з двома іншими студентами, на курс економіки, призначений в основному для чоловіків. Після досліджень у галузі водного господарства, які проводив, зокрема, професор Вінсент Остром, вона зацікавилася темою спільних благ та спільних ресурсів і, розлучившись з чоловіком, за якого вийшла заміж у молодості, вирішила піти за професором, який на той час став її чоловіком, до Університету Індіани, який більш охоче приймав на навчання неортодоксальні економічні курси. Елінор Аван, яка вирішить називатися прізвищем чоловіка, з яким її пов'яже любов на все життя, стає викладачем політології та співдиректором семінару з політичної теорії та політичного аналізу в Університеті Індіани, Блумінгтон. Назву "Майстерня" розділила з чоловіком, оскільки вона виражає ідею науки як форми майстерності, яка залучає вчених з різних дисциплін (екологія, економіка, антропологія, гідрологія, кліматологія, соціологія, інформатика, математика та географія) з усього світу до постійного обміну та процесу навчання на спільні теми. Під час свого виступу на церемонії вручення Нобелівської премії Остром не приховував своїх сильних побоювань щодо фрагментарності знань і жорсткої ієрархії, притаманних американським університетам, виступаючи за мульти- і міждисциплінарний підхід до науки і польові експерименти з різними теоріями і політиками.

Заснував та очолював Центр вивчення інституційної різноманітності в Університеті штату Арізона, м. Темпе. У 1996-1997 роках був президентом Американської асоціації політичних наук. Керує Програмою підтримки досліджень зі спільної організації сталого сільського господарства та природних ресурсів. Елінор Остром пішла з життя 12 червня 2012 року, інтенсивно працюючи до останнього дня свого життя, коли була опублікована її остання стаття "Зелені з низів". Через два тижні після її смерті до неї приєднався Вінсент Остром, підтвердивши міцний зв'язок "любові і змагання" (з присвяти до книги "Управління спільним"), який об'єднував їх протягом усього їхнього існування. Подумав. Роботи Елінор Остром належать до галузі суспільної економіки і, зокрема, теорії суспільного вибору, окремим і важливим напрямком якої є теорія інституційного аналізу та розвитку (IAD), розроблена нею та її чоловіком. У своїй роботі Остром багато років вивчає взаємодію народів і екосистем, показуючи, що використання вичерпних ресурсів групами людей, такими як громади, кооперативи, трести і союзи, може відповідати економічним критеріям раціональності і запобігати експлуатації ресурсів без необхідності втручання держави. Вчений найбільш відомий тим, що переглянув і поставив під сумнів так звану "трагедію спільності" - теорію, розроблену біологом Гарретом Хардіном у 1968 році і одностайно поділювану економістами, які завжди вважали, що колективно використовувані природні ресурси будуть надмірно експлуатуватися і знищуватися в довгостроковій перспективі. Звідси заклик до націоналізації або приватизації колективних благ, що робить неактуальним участь людей, зацікавлених у спільній організації їх використання. Навпаки, для Острома не все в соціальній реальності економіки може бути вписано в рамки держави або ринку, але, перш за все, не все на ринку є конкуренцією, часто це співпраця; він любить стверджувати в своїх роботах, що "немає панацеї", але кожен випадок є унікальним, частково через складність проблем, які необхідно вирішити, частково через різноманітність залучених суб'єктів; він виступає за поліцентричний підхід, заснований на залученні зацікавлених груп населення, на вивченні їхніх культур і звичаїв, а також на глибокому знанні кожного окремого випадку, який необхідно вирішити. Тому вона має ексцентричний підхід до економіки і поєднує теорію ігор, географію, психологічні експерименти в лабораторії та польові дослідження. "Закон" Острома можна підсумувати наступним чином: "організація ресурсів, яка працює на практиці, може працювати і в теорії". Управління, яке вона досліджувала, стосується саме "Серединної Землі між ринком і планом, великого і незвіданого континенту, багатого на проміжні ситуації" (Руллані), де держава і ринок є лише крайнощами, що передбачає нескінченну серію комбінацій, визначених каліфорнійським економістом в одній з її книг як інституційне розмаїття (Institutional Diversity). Дослідження Острома в Індії, Індонезії, Мексиці, Філіппінах, Польщі, Іспанії, Швейцарії, Уганді, Каліфорнії, Зімбабве, Кенії, Японії, Непалі, Нігерії, Австралії, Болівії показують, що пасовища, ліси, рибальські зони, зони зрошення, нафтові басейни, якщо їх користувачі використовують їх взаємопов'язано, вчаться на своїх помилках, мають спільний час і спільні правила, є економічно та екологічно стійкими. Таким чином, поглиблюється різноманітність інститутів, під якими розуміються "ті комплекси формальних (законодавчих і договірних) і неформальних норм, міжособистісної поведінки, а також механізмів нагляду і санкцій (і їх агентів), без яких, безумовно, колективна власність більше не існувала б". У ньому закладено 8 керівних принципів

(Чітко визначені межі; Правила, що стосуються розподілу та постачання спільних ресурсів, які адаптовані до місцевого контексту;

Способи колективного вибору, які дозволяють більшості членів брати участь у прийнятті рішень;

Ефективний моніторинг з боку членів або осіб, підзвітних членам);

Спектр прогресивних санкцій для тих, хто порушує правила громади;

Недорогі та легкодоступні механізми вирішення конфліктів;

Самовизначення громади, визнане органами влади високого рівня;

У випадку великих громад, організація у вигляді багаторівневих вкладених підприємств, з меншими громадами на базовому рівні), яких слід дотримуватися для зручного використання колективних природних ресурсів.

В одній зі своїх останніх книг науковець стверджує, що соціальне знання, народжене в результаті тривалого процесу конкуренції та співпраці, що розвивалися протягом тисячоліть людської історії, також є спільним благом, яке необхідно захищати та зберігати.

У своїх семінарах та дослідженнях Елінор та Вінсент Остром надають фінансову підтримку багатьом студентам, дослідникам та політичним діячам. У 2008 році Остром отримала почесний ступінь доктора наук і технологій Норвезького університету та численні нагороди, включаючи нагороду Національної академії наук у 2004 році та нагороду Американської асоціації політичних наук у 2005 році; була визнана серед 100 найвпливовіших людей світу за версією журналу Time у 2012 році та серед 25 візіонерів, які змінюють світ у 2010 році за версією журналу "Utne Reader". У листопаді 2020 року Блумінгтонський університет присвятив їй пам'ятник, створений її випускником Майклом МакОлі, біля будівлі, де знаходиться кафедра політології. Як і інші премії, які вона отримала, Остром пожертвувала суму, отриману разом з Нобелівською премією, Майстерні, яку вона допомогла заснувати і яку вона вважала своєю великою родиною. Серед його книг - "Governare i beni collettivi", опублікована видавництвом Marsilio у 2006 році, та "La conoscenza come bene comune". Dalla teoria alla pratica, опублікована Бруно Мондадорі у 2009 році, а також численні інші тексти та публікації англійською мовою.