Ellen Johnson – Sirleaf
Marta Vischi

Giulia Canetto

Premio Nobel per la Pace nel 2011, insieme alla liberiana Leymah Roberta Gbowee e alla yemenita Tawakkol Karman, per «la lotta non violenta a favore della sicurezza delle donne e dei loro diritti verso una partecipazione piena al processo di costruzione della pace».

Nascere e vivere in un Paese africano nella prima metà del Novecento non è certo facile. Gli Stati dell’Africa infatti, dopo un secolo di imperialismo europeo, da un lato cercano l’indipendenza, dall’altro sono dilaniati da conflitti interni. I colpi di stato, le guerre civili e i regimi totalitari per anni hanno devastato il continente. In una situazione complessa come questa, essere donna sicuramente non semplifica le cose: la strada per i diritti femminili è lunga e rischiosa, e in questo periodo sono molteplici le sfide da cogliere. Ellen Johnson Sirleaf nasce a Monrovia, capitale della Liberia, nel 1938. Di origini modeste, completa brillantemente gli studi in un primo tempo in Africa e poi negli Stati Uniti. Il 1961 è per lei un anno di svolta: si trasferisce infatti in America, si iscrive al Madison Business Council, nel Wisconsin, e riesce a ottenere il divorzio dal marito, dopo averne subito gli abusi. Si laurea in Economia nel 1970, presso l’Università del Colorado, e l’anno successivo si iscrive a un master in Pubblica Amministrazione presso la Harvard Kennedy School. Il suo prestigioso percorso di studi fa sì che, una volta tornata in Liberia, possa lavorare con l’amministrazione dell’allora presidente William Tolbert. Durante la sua presidenza diventa vice-ministra delle Finanze; tuttavia, un colpo di stato messo in atto nel 1980 da Samuel Doe la porta a fuggire. Inizia così un percorso difficile per Sirleaf fatto di varie partenze e ritorni in patria.

Volata a Washington, inizia a lavorare presso la Banca Mondiale. Dopo una breve parentesi in Kenya dove è occupata presso la Citibank, nel 1985 torna in Liberia e viene dapprima arrestata per sedizione dopo le numerose critiche fatte al regime Doe e, in un secondo momento, liberata grazie alle pressioni internazionali. Il suo impegno politico si fa progressivamente più intenso in questi anni e nel 1989, allo scoppio della Prima guerra civile liberiana, Ellen Johnson Sirleaf sostiene attivamente la ribellione di Charles Taylor contro il regime di Samuel Doe. Nel 1992 intanto inizia a lavorare per un progetto delle Nazioni Unite volto allo sviluppo del continente africano. Dopo numerosi interventi a favore della pace, la guerra civile termina nel 1997 con le elezioni generali. Ellen si candida alle presidenziali e ottiene il 25% dei voti, risultando seconda. La vittoria di Taylor la porta tuttavia a denunciare brogli elettorali; è costretta, nuovamente, a lasciare la Liberia e a rifugiarsi in Costa d’Avorio. Dopo due anni di pace apparente, la Liberia vive un nuovo periodo di scontri e tensioni politiche che culminano nel 1999 con la Seconda guerra civile liberiana. La guerra si protrae fino al 2003 e vede emergere gruppi di tendenza democratica che Ellen Sirleaf sostiene, questa volta contro la presidenza Taylor. Nel 2003 Taylor viene deposto e viene eletta una figura di transizione neutrale, che rimane in carica fino al 2006: Gyude Bryant. Nel 2005 Ellen si candida, ancora una volta, alle presidenziali, e sfida il suo oppositore politico, George Weah. I risultati delle elezioni sono ambigui: al ballottaggio infatti Sirleaf sembra aver superato Weah, ma non viene inizialmente proclamata vincitrice. Solo dopo alcune indagini ottiene ufficialmente la presidenza della Liberia: Ellen Johnson Sirleaf è così la prima presidente di un Paese africano. Allo scadere del mandato nel 2011 decide di ricandidarsi, vincendo nuovamente le elezioni e ottenendo un secondo mandato.

Durante il suo incarico Ellen Johnson Sirleaf si impegna per sanare il debito estero liberiano e per garantire pace e stabilità. I suoi sforzi sono rivolti anche verso la condizione femminile, ed è proprio per questo che, insieme alla connazionale Leymah Roberta Gbowee e alla yemenita Tawakkol Karman, vince il Premio Nobel per la Pace nel 2011. Il prestigioso riconoscimento tuttavia la espone a ulteriori critiche: viene infatti insignita del Premio proprio a pochi giorni dalle presidenziali e il suo oppositore Weah denuncia il fatto che il Nobel possa influenzare l'esito e strumentalizzare le elezioni. Ciononostante Ellen Sirleaf vince le elezioni con il risultato straordinario del 90% dei consensi (sebbene l’affluenza sia stata minima).La continuità di governo e il duplice mandato permettono alla Liberia non solo di ritrovare la pace, ma anche la democrazia e la stabilità economica. Sono numerosi infatti gli obiettivi centrati dalla presidente, a partire dall’istituzione della scuola dell’obbligo primaria per i bambini e le bambine liberiane nel 2007. Ricordiamo poi che nel 2010 firma una legge sulla libertà di parola e di informazione, la prima di questo tipo in tutto il continente africano. E non solo: l’impegno di Sirleaf è tangibile anche nel campo sociale: fonda infatti l’Istituto internazionale per le donne nella leadership politica, con il fine di diffondere il messaggio che una donna può tranquillamente avere un ruolo di potere e portarlo avanti con ottimi risultati.

Oltre al Nobel le vengono assegnati numerosi importanti riconoscimenti, tra cui il premio Roosevelt nel 1988 per la libertà di parola, il premio Bunche per la leadership internazionale e il premio Indira Gandhi per la pace nel 2012. Inoltre nel 2014 la rivista Forbes la inserisce tra le leader più potenti del mondo. E così, in un Paese come la Liberia, devastato da guerre civili e sanguinosi scontri politici, una donna ha lottato contro la violenza e attraverso un lungo percorso fatto di studio, lavoro, esili e sacrifici ha ottenuto la presidenza. Un esempio di emancipazione non scontato se si considera che in Africa il gender gap ha ancora oggi un margine decisamente più ampio rispetto all’Europa e agli Usa, e negli anni Settanta, Ottanta e Novanta sicuramente le sfide per la parità di genere erano più di una. Ellen Johnson Sirleaf è quindi riuscita a emergere in un contesto politicamente e socialmente molto complesso, ad aiutare le donne a ottenere una serie significativa di diritti e a migliorare con diverse riforme il suo Paese attraverso il dialogo e il pacifismo.

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Prix Nobel de la Paix en 2011, avec la libérienne Leymah Roberta Gbowee et la yéménite Tawakkol Karman, pour « la lutte non-violente en faveur de la sécurité des femmes et de leurs droits vers une pleine participation au processus de construction de la paix ».

Naître et vivre dans un pays africain dans la première moitié du XXe siècle n’est certainement pas facile. En effet, après un siècle d’impérialisme européen, les États d’Afrique, d’une part, cherchent l’indépendance, d’autre part, sont déchirés par des conflits internes. Les coups d’État, les guerres civiles et les régimes totalitaires ont dévasté le continent pendant des années. Dans une situation aussi complexe, être une femme ne simplifie certainement pas les choses : la route pour les droits des femmes est longue et risquée, et en cette période les défis à relever sont multiples. Ellen Johnson Sirleaf est née à Monrovia, capitale du Libéria, en 1938. D’origine modeste, elle complète brillamment ses études d’abord en Afrique puis aux États-Unis. 1961 est une année charnière pour elle : elle s’installe en Amérique, s’inscrit au Madison Business Council, dans le Wisconsin, et parvient à obtenir le divorce de son mari, après avoir subi des abus. Elle obtient son diplôme en économie en 1970 à l’Université du Colorado et l’année suivante, elle s’inscrit à une maîtrise en administration publique de la Harvard Kennedy School. Son prestigieux parcours d’études lui permet, une fois de retour au Libéria, de travailler avec l’administration du président William Tolbert. Pendant sa présidence, elle devient vice-ministre des Finances; cependant, un coup d’État mis en place en 1980 par Samuel Doe la conduit à fuir. Ainsi commence un parcours difficile pour Sirleaf fait de différents départs et retours dans la patrie.

Après un vol à Washington, elle commence à travailler à la Banque mondiale. Après une brève parenthèse au Kenya où elle est occupée par la Citibank, elle revient au Liberia en 1985 et est d’abord arrêtée pour sédition après les nombreuses critiques faites au régime Doe et, plus tard, libérée sous la pression internationale. Son engagement politique s’intensifie progressivement au cours de ces années et, en 1989, au début de la Première guerre civile libérienne, Ellen Johnson Sirleaf soutient activement la rébellion de Charles Taylor contre le régime de Samuel Doe. En 1992, elle commence à travailler pour un projet des Nations Unies visant au développement du continent africain. Après de nombreuses interventions en faveur de la paix, la guerre civile prend fin en 1997 avec les élections générales. Ellen se présente aux présidentielles et obtient 25% des voix, ce qui lui vaut d’être deuxième. La victoire de Taylor la conduit cependant à dénoncer des fraudes électorales ; elle est à nouveau contrainte de quitter le Liberia et de se réfugier en Côte d’Ivoire. Après deux ans de paix apparente, le Liberia vit une nouvelle période de conflits et de tensions politiques qui culminent en 1999 avec la Seconde guerre civile libérienne. La guerre dure jusqu’en 2003 et voit émerger des groupes de tendance démocratique qu’Ellen Sirleaf soutient, cette fois contre la présidence Taylor. En 2003, Taylor est démis de ses fonctions et Gyude Bryant est élu. En 2005, Ellen se présente à nouveau à la présidentielle et défie son adversaire politique, George Weah. Les résultats des élections sont ambigus : Sirleaf semble avoir dépassé Weah lors du second tour, mais elle n’est pas proclamée vainqueur. Ce n’est qu’après quelques enquêtes qu’elle obtient officiellement la présidence du Liberia : Ellen Johnson Sirleaf est ainsi la première présidente d’un pays africain. À l’expiration de son mandat en 2011, elle décide de se représenter, remportant à nouveau les élections et obtenant un second mandat.

Au cours de son mandat, Ellen Johnson Sirleaf s’engage à assainir la dette extérieure libérienne et à garantir la paix et la stabilité. Ses efforts sont également axés sur la condition féminine, et c’est précisément pourquoi, avec sa compatriote Leymah Roberta Gbowee et la yéménite Tawakkol Karman, elle remporte le Prix Nobel de la Paix en 2011. La prestigieuse distinction l’expose cependant à d’autres critiques : elle reçoit le prix juste à quelques jours des présidentielles et son opposant Weah dénonce le fait que le Nobel puisse influencer le résultat et instrumentaliser les élections. Cependant, Ellen Sirleaf remporte les élections avec un résultat extraordinaire de 90% des voix (bien que le taux de participation ait été minime). La continuité du gouvernement et le double mandat permettent au Liberia non seulement de retrouver la paix, mais aussi la démocratie et la stabilité économique. Les objectifs de la présidente sont en effet nombreux, depuis la création de l’école primaire pour les garçons et les filles libériens en 2007. Rappelons ensuite qu’en 2010, elle signe une loi sur la liberté d’expression et d’information, la première de ce type sur tout le continent africain. Et ce n’est pas tout : l’engagement de Sirleaf est tangible également dans le domaine social : en effet, elle fonde l’Institut international pour les femmes dans le leadership politique, dans le but de diffuser le message qu’une femme peut en toute sécurité avoir un rôle de pouvoir et de le mener à bien avec d’excellents résultats.

Outre le prix Nobel, elle a reçu plusieurs prix importants, dont le prix Roosevelt en 1988 pour la liberté d’expression, le prix Bunche pour le leadership international et le prix Indira Gandhi pour la paix en 2012. En 2014, le magazine Forbes l’a classée parmi les leaders les plus puissants au monde. Et ainsi, dans un pays comme le Liberia, dévasté par des guerres civiles et des affrontements politiques sanglants, une femme a lutté contre la violence et à travers un long parcours fait d’études, de travail, d’exils et de sacrifices, elle a obtenu la présidence. Un exemple d’émancipation qui n’est pas évident si l’on considère qu’en Afrique, l’écart entre les hommes et les femmes est encore beaucoup plus grand aujourd’hui qu’en Europe et aux États-Unis, et dans les années 70, 80 et 90, il y avait certainement plus d’un défi à l’égalité des genres. Ellen Johnson Sirleaf est ainsi parvenue à émerger dans un contexte politiquement et socialement très complexe, à aider les femmes à obtenir un ensemble significatif de droits et à améliorer leur pays à travers le dialogue et le pacifisme.

Traduzione inglese
Syd Stapleton

 Ellen Johnson Sirleaf was awarded the Nobel Peace Prize in 2011, along with Liberian Leymah Roberta Gbowee and Yemeni Tawakkol Karman, “for their non-violent struggle for the safety of women and for women's rights to full participation in peace-building work.”

Being born and living in an African country in the first half of the 20th century was certainly not easy. Indeed, the nations of Africa, after a century of European imperialism, on the one hand sought independence, and on the other were torn by internal conflicts. Coups, civil wars and totalitarian regimes for years ravaged the continent. In such a complex situation, being a woman certainly did not make things any easier. The road to women's rights is long and risky, and there are many challenges to be met in that period. Ellen Johnson Sirleaf was born in Monrovia, the capital of Liberia, in 1938. Of modest origins, she brilliantly completed her studies at first in Africa and then in the United States. The year 1961 was a turning point for her - she moved to America, enrolled in the Madison Business Council, Wisconsin, and succeeded in obtaining a divorce from her husband, after being abused by him. She earned a bachelor's degree in economics in 1970, from the University of Colorado, and the following year enrolled in a master's program in public administration at the Harvard Kennedy School. Her prestigious course of study meant that when she returned to Liberia, she was able to work with the administration of then-President William Tolbert. During his presidency she became deputy minister of finance. However, a coup staged in 1980 by Samuel Doe led her to flee. Thus began a difficult path for Sirleaf made up of several departures from and returns to her homeland.

She flew to Washington and began working at the World Bank. After a brief stint in Kenya where she was employed at Citibank, she returned to Liberia in 1985 and was arrested for sedition after her numerous criticisms of the Doe regime, and later freed thanks to international pressure. Her political engagement became progressively more intense during these years, and in 1989, at the outbreak of the First Liberian Civil War, Ellen Johnson Sirleaf actively supported Charles Taylor's rebellion against the Samuel Doe regime. Meanwhile, in 1992 she began working for a United Nations project aimed at the development of the African continent. After numerous pro-peace interventions, the civil war ended in 1997 with a general election. Ellen ran for president and obtained 25 percent of the vote, finishing second. Taylor's victory, however, led her to denounce electoral fraud. She was forced, again, to leave Liberia and take refuge in the Ivory Coast. After two years of apparent peace, Liberia experienced a new period of political confrontation and tension that culminated in 1999 with the Second Liberian Civil War. The war lasted until 2003 and saw the emergence of pro-democracy groups that Ellen Sirleaf supported, this time against the Taylor presidency. In 2003 Taylor was deposed and a neutral transitional figure, Gyude Bryant, was elected and remained in office until 2006. In 2005 Ellen ran, once again, for president, and challenged her political opponent, George Weah. The election results were ambiguous. When the ballots were counted, Sirleaf appeared to have defeated Weah, but she was not initially proclaimed the winner. Only after some investigations did she officially obtain the presidency of Liberia. Ellen Johnson Sirleaf thus became the first female president of an African country. When her term expired in 2011, she decided to run again, winning the election again and obtaining a second term.

During her tenure, Ellen Johnson Sirleaf worked to resolve Liberia's external debt and to ensure peace and stability. Her efforts were also directed toward the plight of women, which is why she, along with compatriot Leymah Roberta Gbowee and Yemeni Tawakkol Karman, won the Nobel Peace Prize in 2011. The prestigious award, however, exposed her to further criticism. She was awarded the prize just days before the presidential election, and her opponent Weah denounced the fact that the Nobel Committee might have influenced the outcome of the election. Nevertheless, Ellen Sirleaf won the election with the extraordinary result of 90 percent support (although turnout was minimal). The continuity of government and the decisive mandate allowed Liberia not only to regain peace, but also democracy and economic stability. Indeed, numerous goals were achieved by Sirleaf as president, starting with the establishment of compulsory primary schooling for Liberian boys and girls in 2007. In 2010 she importantly signed a law on freedom of speech and information, the first of its kind on the entire African continent. And that's not all - Sirleaf's commitment was also tangible in the social field. She founded the International Institute for Women in Political Leadership, with the aim of spreading the message that a woman can safely hold a position of power and carry it out with excellent results.

In addition to the Nobel Prize, she has been awarded numerous important honors, including the Roosevelt Prize in 1988 for freedom of speech, the Bunche Prize for international leadership, and the Indira Gandhi Peace Prize in 2012. Also, in 2014 Forbes magazine listed her among the world's most powerful leaders.

Traduzione spagnola
Alessia Coluccio

Premio Nobel de la Paz en 2011, junto a la liberiana Leymah Roberta Gbowee y la yemení Tawakkol Karman, por “su lucha no violenta a favor de la seguridad y el derecho de las mujeres a una participación plena al proceso de recostrucción de paz”.

Nacer y vivir en un país africano en la primera mitad de 1900 no es fácil. En efecto, después de un siglo de imperialismo europeo, los estados de África por una parte buscan la independencia, por otra, están destrozados por los conflictos internos. Los golpes de estado, las guerras civiles, los regímenes totalitarios durante años han desgarrado el continente. En una situación difícil como esta, ser mujer no simplifica nada: la vía de los derechos de las mujeres es larga y arriesgada, en este periodo hay que aceptar muchos retos. Ellen Johnson Sirleaf nació en Morovia, capital de Liberia, en 1938. De origen modesto, completa sus estudios brillantemente primero en África y después en Estados Unidos. Para ella 1961 es el año del cambio pues se traslada al continente americano, se matricula en el Madison Business Council, en Wisconsin, y logra obtener el divorcio de su marido, después de haber sufrido abusos por su parte. Se licencia en economía en 1970, en la Universidad de Colorado y un año después se matricula en un Master en comunicación en la Harvard Kennedy School. Cuando regresa a Liberia el prestigio de semejantes estudios le permite trabajar en la administración del entonces presidente WilliamTolberty, durante su presidencia llega a ser vice-ministra de Economía; sin embargo, tras el golpe de estado de Samuel Doe (1980) huye del país. Empieza una vida dificil para ella, hecha de varias fugas y otros tantos regresos a su patria.

Una vez en Washingthon trabaja en la Banca Mundial. Tras un breve paréntesis en Kenya, donde trabaja en la Citybank, en 1985 regresa de nuevo a Liberia, donde en un primer momento es detenida por sedición a causa de sus críticas al regimen de Doe, y en un segundo momento es liberada gracias a las presiones internacionales. Su compromiso político se intensifica en 1989, y con al primera guerra civil liberiana Ellen Johnson Sirleaf sostiene activamente la ribellión de Charles Taylor contra el régimen de Samuel Doe. En 1992 empieza a trabajar para un proyecto de Naciones Unidas para el progreso del continente africano. Tras varias tentativas a favor de la paz, la guerra civil termina con las elecciones generales de 1997. Ellen se presenta a las elecciones y obtiene el 25% del voto, y queda segunda. La victoria de Taylor la lleva a denunciar un fraude electoral y como consecuencia se ve obligada a dejar Liberia y se va a Costa de Marfil. Después de una paz aparente, Liberia vive tensiones políticas que terminan con la segunda guerra civil liberiana en 1999. La guerra dura hasta 2003 y nacen grupos democráticos que ella apoya esta vez contra la presidencia de Taylor. En 2003 Taylor es destituido y resulta elegida una figura neutral que permanece hasta 2006, Gyude Bryant. En 2005 Ellen Sirleaf se candida otra vez a las elecciones, ahora a la presidencia, y reta a su opositor politico, George Weah. El resultados es ambiguo: en la segunda vuelta parece superar a Weah, pero no es proclamada ganadora. Solo después de una investigación obtiene la presidencia de Liberia: Ellen Johnson Sirleaf es así la Presidenta del país africano. Cuando termina su mandato, en 2011, se vuelve a candidar y gana nuevamente las elecciones obteniendo su segundo mandato.

Durante su cargo Ellen Johnson Sirleaf se compromete a sanar la deuda exterior liberiana y a garantizar la paz y la estabilidad. Sus esfuerzos también están dirigidos a la condicion femenina y es precisamente por esta razón que, junto a su connacional Leymah Roberta Gbowee y a la yemení Tawakkol Karman, gana el Premio Nobel de la Paz (2011). No obstante, este prestigioso reconocimiento la expone a nuevas críticas: efectivamente, recibe el premio a pocos días de las elecciones presidenciales y su opositor Weah denuncia que el Nobel podría instrumentalizar las elecciones e influenciar el resultado. No obstante, Ellen Sirleaf gana las elecciones con el 90% de apoyo (si bien la afluencia fue mínima). La continuidad del Gobierno y el doble mandado permiten que Liberia encuentre no solo la paz, sino también la democracia y una cierta estabilidad económica. Son muchos los objetivos que logra la Presidente, a partir de la institución de la escuela primaria obligatoria para niños y niñas en 2007. Hay que recordar también que en 2010 firma una ley sobre la libertad de información y de palabra, la primera de este tipo en todo el continente africano. Y no solo, su compromiso también es tangible en el campo social: funda el Instituto social para el liderazgo político de las mujeres, con el objetivo de difundir el mensaje de que una mujer puede tener tranquilamente un papel de poder y lo puede desempeñar con resultados brillantes.

Además del Nobel ha recibido varios reconocimientos destacados entre los que encontramos el premio Roosvelt en 1988 por la libertad de palabra, el premio Bunche por el liderazgo internacional y el premio Indira Gandhi por la paz en 2012. Además, en 2014 la revista Forbes la recoge entre las líderes más potentes del mundo. Y así, en un país como Liberia, destrozado por guerras civiles y sanguinarios conflictos políticos, una mujer ha luchado contra la violencia y, a través de un largo recorrido de estudio, trabajo, exilio y sacrificio, ha obtenido la presidencia. Un ejemplo de emancipación difícil de imaginar visto y considerado que la brecha de género en África es mucho mayor que en Europa y EEUU y que en los años 70, 80 y 90 sin duda los retos para la paridad eran numerosos. Así pues Ellen Johnson Sirleaf consigue sobresalir en un contexto socialmente y políticamente muy complejo, y logra ayudar a las mujeres a obtener una importante serie de derechos a la vez que consigue mejorar su país con distintas reformas a través del diálogo y del pacifismo.

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Лауреат Нобелівської премії миру 2011 року разом з ліберійкою Леймою Робертою Гбові та єменкою Тавакколь Карман за "ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок та їхні права на повноцінну участь у миротворчому процесі".

Народитися і жити в африканській країні в першій половині 20-го століття, безумовно, нелегко. Після століття європейського імперіалізму держави Африки, з одного боку, прагнули незалежності, а з іншого - були розірвані внутрішніми конфліктами. Державні перевороти, громадянські війни та тоталітарні режими роками спустошували континент. У такій складній ситуації, як ця, приналежність до жіночої статі, безумовно, не полегшує життя: шлях до прав жінок довгий і ризикований, і в ці часи є багато викликів, які необхідно подолати. Еллен Джонсон-Серліф народилася в Монровії, столиці Ліберії, у 1938 році. Скромного походження, вона блискуче завершила навчання спочатку в Африці, а потім у США. 1961 рік став для неї переломним: вона переїхала до Америки, вступила до Медісонської бізнес-ради, штат Вісконсін, і домоглася розлучення з чоловіком, після того, як зазнала знущань з його боку. У 1970 році закінчила економічний факультет Колорадського університету, а наступного року вступила до магістратури з державного управління Гарвардської школи Кеннеді. Її престижний курс навчання означав, що, повернувшись до Ліберії, вона змогла працювати в адміністрації тодішнього президента Вільяма Толберта. Під час його президентства вона стала заступником міністра фінансів, однак державний переворот, здійснений у 1980 році Самуелем Доу, призвів до її втечі. Так розпочався нелегкий шлях Сірліф, що складався з кількох від'їздів і повернень на батьківщину.

Вона полетіла до Вашингтона і почала працювати у Світовому банку. Після короткої перерви в Кенії, де вона працювала в Сітібанку, вона повернулася до Ліберії в 1985 році і була спочатку заарештована за заколот після численних критик режиму Доу, а пізніше звільнена завдяки міжнародному тиску. У ці роки її політична активність ставала дедалі інтенсивнішою, і в 1989 році, на початку Першої громадянської війни в Ліберії, Еллен Джонсон-Серліф активно підтримала повстання Чарльза Тейлора проти режиму Семюела Доу. Тим часом, у 1992 році вона почала працювати в проекті ООН, спрямованому на розвиток африканського континенту. Після численних мирних інтервенцій громадянська війна завершилася у 1997 році загальними виборами. Еллен балотувалася на президентських виборах і отримала 25% голосів, посівши друге місце. Однак перемога Тейлор змушує її засудити фальсифікацію виборів, і вона знову змушена покинути Ліберію і знайти притулок в Кот-д'Івуарі. Після двох років видимого миру Ліберія пережила новий період політичних зіткнень і напруженості, який завершився у 1999 році Другою громадянською війною в Ліберії. Війна тривала до 2003 року, коли з'явилися групи демократичного спрямування, які підтримала Еллен Сірліф, цього разу проти президентства Тейлора. У 2003 році Тейлор був зміщений і обрана нейтральна перехідна фігура, яка залишалася на посаді до 2006 року: Гюде Брайант. У 2005 році Еллен знову балотується в президенти і кидає виклик своєму політичному опоненту Джорджу Веа. Результати виборів неоднозначні: у другому турі Сірліф, схоже, випередила Веа, але спочатку не була оголошена переможцем. Лише після певного розслідування вона офіційно отримала посаду президента Ліберії: таким чином, Еллен Джонсон-Серліф стала першим президентом африканської країни. Наприкінці своєї каденції у 2011 році вона вирішила знову балотуватися, знову перемігши на виборах і отримавши другий термін.

Під час перебування на посаді Еллен Джонсон-Серліф працювала над погашенням зовнішнього боргу Ліберії та забезпеченням миру і стабільності. Її зусилля спрямовані також на покращення становища жінок, і саме за це вона разом зі своєю співвітчизницею Леймою Робертою Гбові та єменкою Тавакколь Карман отримує Нобелівську премію миру у 2011 році. Престижна нагорода, однак, піддала її подальшій критиці: вона була удостоєна премії всього за кілька днів до президентських виборів, а її опонент Веа засудив той факт, що Нобелівська премія може вплинути на результат і стати інструментом для проведення виборів. Тим не менш, Еллен Сірліф перемогла на виборах з надзвичайним результатом у 90% підтримки (хоча явка була мінімальною).

Безперервність влади та подвійний мандат дозволяють Ліберії не лише відновити мир, але й демократію та економічну стабільність. Фактично, президентом було досягнуто багато цілей, починаючи з запровадження обов'язкової початкової освіти для ліберійських хлопчиків і дівчаток у 2007 році. Згадаймо також, що у 2010 році вона підписала закон про свободу слова та інформації, перший у своєму роді на всьому африканському континенті. І це ще не все: прихильність Сірліф відчутна і в соціальній сфері: так, вона заснувала Міжнародний інститут жінок у політичному лідерстві, з метою поширення меседжу про те, що жінка може з легкістю займати владну посаду і виконувати її з відмінними результатами. Окрім Нобелівської премії, вона була нагороджена багатьма важливими преміями, в тому числі Премією Рузвельта 1988 року за свободу слова, Премією Банча за міжнародне лідерство та Премією миру Індіри Ганді 2012 року. Крім того, журнал Forbes включив її до переліку найвпливовіших світових лідерів 2014 року.

"Як і у всіх, у мене бувають моменти в житті, коли я налаштований песимістично. Цікаво, чи варто продовжувати... Потім я їду в поїздку в Африку чи Південно-Східну Азію і трохи стикаюся з людьми, які живуть з ВІЛ, і мій настрій забувається. Я кажу: "Гаразд, продовжуємо. Продовжуємо. Це реальне життя. Не думайте про себе".