Olga Tokarczuck
Sara Marsico

Giada Ionà

Premio Nobel per la letteratura 2019 «Per la sua immaginazione narrativa che, con passione enciclopedica, rappresenta l’attraversamento dei confini come forma di vita ma anche per aver costruito i suoi romanzi con una tensione tra aspetti culturali opposti: natura versus cultura, ragione versus follia, uomini versus donne»

Olga Tokarczuk nasce a Sulechów, in Polonia, nel 1962 da genitori abituati a viaggiare d’estate col carrello tenda. Cresce in modo libero, con la voglia di viaggiare molto di più. Studia psicologia a Varsavia e per un po’ di tempo pratica, come psicologa junghiana, la professione di psicoterapeuta; poi l’abbandona perché si accorge, come dichiarerà in un’intervista, di avere molti più problemi dei suoi e delle sue pazienti. Fino al 1989 non ha un passaporto e dopo il crollo del Muro di Berlino si trasferisce a Londra, dove si forma su testi femministi. Fa del viaggio uno strumento di conoscenza non tanto dei luoghi quanto delle persone che viaggiano. Dal 1998 vive in un piccolo villaggio nei Sudeti, vicino al confine polacco-ceco, dove fonda Ruta, la sua piccola casa editrice e organizza festival letterari. Aderisce al partito dei Verdi polacchi, ed è vicina alla sinistra. Affascinata fin da piccola dalla figura di Maria Słodowska, sviluppa una coscienza femminista e contrasta il patriarcato sia con la sua scrittura, sia con la scelta di un marito che si prende cura di lei, seguendola devotamente nella sua carriera.

Tokarczuk esordisce come poeta ma presto passa alla narrativa, inventando un nuovo genere di romanzo, a lei più congeniale, definito “romanzo costellazione”, senza una trama chiara e definita, a metà tra mémoire, autobiografia, saggio, estremamente frammentato, con un insieme di voci, punti di vista e linguaggi, un po’ come il mondo contemporaneo con le sue sollecitazioni. Attratta dai confini, ritiene che attraversarli sia la condizione fondamentale dell’essere umano e mette in pratica questa sua idea anche nella scelta delle sue case, l’ultima delle quali si trova tra Polonia e Repubblica ceca. Un’esperienza fatta da bambina, la scoperta del fiume Oder, la convince che «è sempre meglio ciò che è in movimento rispetto a ciò che sta fermo; che il cambiamento è sempre più nobile della stabilità. Ciò che non si muove è soggetto alla disintegrazione e a ridursi in cenere, mentre ciò che si muove potrebbe durare per sempre…» Scrittrice polacca tra le più amate e popolari della sua generazione dal pubblico e dalla critica è stata insignita di numerosi premi letterari, tradotta in diciannove lingue e vincitrice per tre volte del Premio letterario Nike.

Nel 1993 scrive Il viaggio del libro-popolo, che ha per tema la ricerca di due amanti per il “segreto del libro” (metafora del senso della vita) ambientato nella Francia del XVII secolo. Con questo libro vince il premio dell’Associazione degli editori polacchi come migliore opera prima di narrativa.

Continua con E. E., nel 1996, che nel titolo fa riferimento alle iniziali della protagonista, Erna Eltzner, che sviluppa capacità psichiche. Più volte Tokarczuk cita la psicologia junghiana come un’ispirazione per il suo lavoro letterario e racconta come le origini della sua passione per la scrittura siano da ritrovare negli stimoli suscitati in lei da una fotografia che ritraeva sua madre poco prima del parto. Osservando da piccola il profilo in bianco e nero di quella donna un po’ malinconica, immaginava che stesse cercando di mettersi in contatto con lei non ancora nata, girando le manopole di un ingombrante apparecchio radiofonico che occupava il resto dell’inquadratura. La sua scrittura ha un timbro mistico.

Nel 2003 pubblica Casa di giorno, casa di notte, un mosaico di racconti, saggi e personaggi legati alla storia di Nova Ruta in cui attualmente vive. Particolarmente originale e interessante è Bieguni, romanzo-costellazione pluripremiato, pubblicato nel 2007, edito da Bompiani con il titolo I vagabondi, (in inglese Flight) romanzo scritto come un patchwork, dedicato al viaggio ma che non ha nulla in comune con il genere della letteratura di viaggio, piuttosto una serie di ritratti di nomadi di ogni tipo, scritto prevalentemente in quei non luoghi che sono gli aeroporti e le stazioni della metropolitana, in cui si alternano riflessioni dell’autrice, mosaici di storie, vicende strane, punti di vista diversi, pubblicità, considerazioni filosofiche, parti autobiografiche, racconti storici e inserti di biologia, scienza e medicina, con un’attenzione particolare alla sorte dei corpi dopo la morte, alla plastinazione, alle sale delle meraviglie. La scrittura è lieve e briosa, fa spesso ricorso all’umorismo, non vi si intravede un Io ma un Noi, una coralità di voci tutte ugualmente importanti. «Io credo in una letteratura che unisce la gente e ci dimostra quanto siamo simili, che ci rende consapevoli del fatto che siamo tutti uniti da fili invisibili. Che racconta la storia del mondo come se fosse un tutt’uno vivo e unificato, che si sviluppa di continuo davanti al nostro sguardo: noi ne siamo solo una piccola parte, eppure al tempo stesso siamo una parte potente», dirà in una intervista.

Oltre a testi e saggi brevi di prosa nel 2009 pubblica un giallo, Guida il tuo carro sulle ossa dei morti (edito in italiano da Nottetempo), in cui il personaggio principale, un’anziana astrologa eccentrica, attribuisce una serie di morti in una zona rurale della Polonia alla vendetta degli animali selvatici contro i cacciatori, affrontando in tal modo il tema della responsabilità degli esseri umani verso la natura.«Noi abbiamo una concezione del mondo ma gli Animali hanno una percezione del mondo, lo sai?»

Secondo la scrittrice Nobel per la Letteratura l’essere umano si è dimenticato di fare parte della natura: «Riconoscerlo implicherebbe un radicale processo di cambiamento, mentre i più hanno paura di dovere cambiare». Tokarczuk è impegnata per i diritti delle persone lgbtq+ in un Paese omofobo e antiabortista, androcentrico anche nel linguaggio, come l’italiano. Sul punto la scrittrice afferma: «L’esperienza dice che ogni rivoluzione passa attraverso la lingua, che è lo strumento con cui creiamo la realtà. Perciò sono molto favorevole alla femminilizzazione delle lingue, perché proprio lì è annidata la violenza patriarcale di genere». Nel 2014 esce I libri di Jacob, con cui Tokarczuk vince un premio Nike ma che viene osteggiato da alcuni circoli nazionalisti e diventa l’oggetto di una campagna di insulti da parte di haters. Riceve il premio internazionale del ponte tedesco-polacco, assegnato ad attivisti e attiviste per la promozione della pace, per lo sviluppo democratico e per la reciproca comprensione tra i popoli e le nazioni dell’Europa. In quasi tutti i suoi libri apprendiamo che la storia di ogni luogo è potenzialmente infinita, che se si scava alle radici di una vita, di una casa, di un quartiere o anche solo di un oggetto, si possono trovare tutte le connessioni che fanno la storia. La scrittrice polacca, da quando ha capito che dopo i cinquanta una donna diventa invisibile, ha scelto un’antica acconciatura polacca, la plica polonica, d’epoca cinquecentesca.

L’ultimo libro, scritto nel 2014, è L’anima perduta, pubblicato da poco negli Stati Uniti. Un uomo, a furia di correre troppo, si perde l’anima. Per recuperarla, deve stare fermo per due, tre anni. A chi le chiede se la trama del libro sia una metafora del lockdown risponde di averlo scritto prima ma che oggi tutti sentiamo che «la produzione di oggetti monouso, il consumo di carne, viaggiare in aereo ovunque, non è normale; è una realtà mostruosa, iperstimolata, eccessiva. Forse questa pandemia è il Cigno Nero che ci aiuterà a cambiare». «Lo scopo di ogni mio pellegrinaggio è un altro pellegrino» scrive nel suo libro I vagabondi, una miniera di storie e riflessioni da assaporare a poco a poco, in ciò denunciando la sua grande curiosità per le persone e per le storie che portano con sé e la sua natura di cittadina di un mondo in continua evoluzione. «Vai. Muoviti. Beato è colui che si muove».

Prix Nobel de littérature 2019 «Par son imagination narrative qui, avec passion encyclopédique, représente la traversée des frontières comme forme de vie mais aussi pour avoir écrit ses romans avec une tension entre aspects culturels opposés : nature contre culture, raison contre folie, hommes contre femmes »

Olga Tokarczuk est née à Sulechów, en Pologne, en 1962 de parents habitués à voyager en été avec le chariot de tente. Elle grandit librement, avec l’envie de voyager encore plus. Elle étudie la psychologie à Varsovie et pendant un certain temps elle pratique, en tant que psychologue jungienne, la profession de psychothérapeute; puis elle abandonne parce qu’elle se rend compte, comme elle le déclarera dans une interview, qu’elle a beaucoup plus de problèmes que ses parents et ses patients. Jusqu’en 1989, elle n’a pas de passeport et après la chute du mur de Berlin, elle s’installe à Londres, où elle se forme sur des textes féministes. Elle fait du voyage un instrument de connaissance, pas autant sur lieux que sur les personnes qui voyagent. Depuis 1998, elle vit dans un petit village dans les Sudètes, près de la frontière entre la Pologne et la République tchèque, où elle fonde Ruta, sa petite maison d’édition et organise des festivals littéraires. Elle adhère au parti des Verts polonais, et elle est proche de la gauche. Fascinée dès son plus jeune âge par la figure de Marie Słodowska, elle développe une conscience féministe et contraste le patriarcat à la fois avec son écriture et avec le choix d’un mari qui prend soin d’elle, la suivant avec dévouement dans sa carrière.

Tokarczuk commence en tant que poète mais passe rapidement à la fiction, inventant un nouveau genre de roman, plus sympathique, appelé "roman constellation", sans une intrigue claire et définie, à mi-chemin entre mémoire, autobiographie et essai, extrêmement fragmenté, avec un ensemble de voix, points de vue et langages, un peu comme le monde contemporain avec ses sollicitations. Attirée par les frontières, elle considère que les traverser est la condition fondamentale de l’être humain et met en pratique cette idée même dans le choix de ses maisons, dont la dernière se trouve entre la Pologne et la République tchèque. Une expérience réalisée en étant enfant, la découverte de l’Oder, la convainc que « ce qui est en mouvement est toujours mieux que ce qui est immobile ; que le changement est toujours plus noble que la stabilité. Ce qui ne bouge pas est sujet à la désintégration et à la cendre, tandis que ce qui bouge pourrait durer pour toujours…» Elle est l’écrivain polonaise parmi les plus aimées et les plus populaires de sa génération par le public et la critique, elle a reçu de nombreux prix littéraires, traduits en dix-neuf langues et lauréats à trois reprises du Prix littéraire Nike.

En 1993, elle écrit Il viaggio del libro-popolo, qui a pour thème la recherche de deux amants pour le "secret du livre" (métaphore du sens de la vie) situé dans la France du XVIIe siècle. Avec ce livre, elle remporte le prix de l’Association des éditeurs polonais comme meilleur premier long-métrage de fiction.

Elle continue avec E. E., en 1996, qui dans le titre fait référence aux initiales de la protagoniste, Erna Eltzner, qui développe des capacités psychiques. Tokarczuk cite plusieurs fois la psychologie jungienne comme une inspiration pour son travail littéraire et raconte comment les origines de sa passion pour l’écriture se retrouvent dans les encouragements suscités en elle par une photographie qui dépeint sa mère peu avant l’accouchement. En observant le profil noir et blanc de cette femme un peu mélancolique, elle imaginait qu’elle essayait d’entrer en contact avec elle à sa naissance, en tournant les boutons d’un appareil radio encombrant qui occupait le reste du cadre. Son écriture a une intonation mystique.

En 2003, elle publie Casa di giorno, casa di notte, une mosaïque de récits, d’essais et de personnages liés à l’histoire de Nova Ruta dans laquelle elle vit actuellement. Bieguni est particulièrement original et intéressant, un roman-constellation primé, publié en 2007, édité par Bompiani avec le titre I vagabondi, (en anglais Flight) un roman écrit comme un patchwork, dédié au voyage mais qui n’a rien en commun avec le genre de la littérature de voyage, plutôt une série de portraits de nomades de toutes sortes, écrit principalement dans ces lieux qui ne sont ni aéroports ni stations de métro, où s’alternent des réflexions de l’auteur, des mosaïques d’histoires, des événements étranges, des points de vue divers, de la publicité, des considérations philosophiques, des parties autobiographiques, des récits historiques et des insertions de biologie, de la science et de la médecine, avec une attention particulière au sort des corps après la mort, à la plastination, et aux salles des merveilles. L’écriture est légère et vive, elle a souvent recours à l’humour, on n’y entrevoit pas un Moi mais un Nous, une choralité de voix toutes aussi importantes. «Je crois en une littérature qui unit les gens et nous montre combien nous sommes semblables, qui nous rend conscients du fait que nous sommes tous unis par des fils invisibles. Qui raconte l’histoire du monde comme s’il était un tout vivant et unifié, qui se développe continuellement devant notre regard : nous n’en sommes qu’une petite partie, et pourtant en même temps nous sommes une partie puissante», dira-t-elle dans une interview.

En plus de ses textes et ses essais courts de prose en 2009, elle publie un roman policier, Guidez votre char sur les os des morts (publié en italien par Nottetempo), dans lequel le personnage principal, une astrologue excentrique âgée, attribue une série de morts dans une zone rurale de la Pologne à la vengeance des animaux sauvages contre les chasseurs, abordant ainsi la question de la responsabilité des êtres humains envers la nature. «Nous avons une conception du monde mais les Animaux ont une perception du monde, vous le saviez?»

Selon l’écrivain Nobel de littérature, l’être humain a oublié de faire partie de la nature : «Le reconnaître impliquerait un processus radical de changement, alors que la plupart ont peur de devoir changer». Tokarczuk s’engage pour les droits des personnes LGBTQ+ dans un pays homophobe et anti-avortement, androcentrique aussi dans le langage, comme l’italien. Sur ce point, l’écrivain affirme : «L’expérience dit que chaque révolution passe par la langue, qui est l’instrument avec lequel nous créons la réalité. C’est pourquoi je suis très favorable à la féminisation des langues, parce que c’est précisément là que se niche la violence patriarcale de genre». En 2014 sort Les Livres de Jacob, avec lequel Tokarczuk remporte un prix Nike mais qui est combattu par certains cercles nationalistes et devient l’objet d’une campagne d’insultes de la part de haters. Elle reçoit le prix international du pont germano-polonais, décerné aux activistes et militants pour la promotion de la paix, pour le développement démocratique et pour la compréhension mutuelle entre les peuples et les nations d’Europe. Dans presque tous ses livres, nous apprenons que l’histoire de chaque lieu est potentiellement infinie, que si vous creusez les racines d’une vie, d’une maison, d’un quartier ou même d’un objet, vous pouvez trouver toutes les liens qui font l’histoire. L’écrivain polonais, depuis qu’elle a compris qu’après cinquante ans une femme devient invisible, a choisi une ancienne voie polonaise, la plique polonica, d’époque du XVIe siècle.

Le dernier livre, écrit en 2014, est The Lost Soul, publié récemment aux États-Unis. Un homme, à force de trop courir, perd son âme. Pour la récupérer, il doit rester immobile pendant deux, trois ans. Elle répond à celui qui lui demande si l’intrigue du livre est une métaphore du confinement, qu’elle l’a écrit avant mais qu’aujourd’hui nous entendons tous que «la production d’objets jetables, la consommation de viande, voyager en avion partout, n’est pas normale ; c’est une réalité monstrueuse, hyperstimulée, excessive. Peut-être que cette pandémie est le Cygne Noir qui nous aidera à changer ». «Le but de chacun de mes pèlerinages est un autre pèlerin» elle écrit dans son livre Les vagabonds, une mine d’histoires et de réflexions à savourer petit à petit, en dénonçant sa grande curiosité pour les gens et les histoires qu’ils apportent avec eux et sa nature de petite ville d’un monde en constante évolution. «Vas-y. Bouge. Bienheureux est celui qui se meut».

Traduzione inglese
Syd Stapleton

Awarded "For her narrative imagination that, with encyclopedic passion, depicts the crossing of borders as a form of life but also for constructing her novels with a tension between opposing cultural aspects: nature versus culture, reason versus madness, men versus women."

Olga Tokarczuk was born in Sulechów, Poland, in 1962 to parents accustomed to traveling in the summer with a camper trailer. She grew up free-wheeling, wanting to travel much more. She studied psychology in Warsaw and for a while practiced, as a Jungian psychologist, as a psychotherapist. She then abandoned it because she realized, as she would state in an interview, that she had many more problems than her patients. She did not have a passport until 1989. After the collapse of the Berlin Wall she moved to London, where she became familiar with feminist writings. She made travel a tool for getting to know not so much the places but the people she encountered. Since 1998 she has lived in a small village in the Sudetenland, near the Polish-Czech border, where she founded Ruta, her small publishing house, and organizes literary festivals. She adheres to the Polish Green Party, and is close to the left. Fascinated from an early age by the figure of Maria Słodowska, she developed a feminist consciousness and countered patriarchy both through her writing and by choosing a husband who cared for her and devotedly followed her in her career.

Tokarczuk began as a poet but soon switched to fiction, inventing a new genre of novel, more congenial to her, called the "constellation novel," without a clear and defined plot, somewhere between mémoire, autobiography, and essay, extremely fragmented, with a mix of voices, points of view, and languages, somewhat like the contemporary world with its stresses. Attracted by borders, she believes that crossing them is the fundamental condition of being human, and puts this idea into practice even in the choice of her homes, the last of which is located near the border between Poland and the Czech Republic. An experience she had as a child, the discovery of the Oder River, convinced her that "what is moving is always better than what is standing still; that change is always more noble than stability. That which does not move is subject to disintegration and being reduced to ashes, while that which moves may last forever..." One of the best-loved and most popular Polish writers of her generation, by audiences and critics alike, she has been the recipient of numerous literary awards, is translated into nineteen languages, and is a three-time winner of the Nike Literary Prize.

In 1993 she wrote Podróż ludzi księgi (The Journey of the People of the Book), her first novel, which has as its theme two lovers' search for the "secret of the book" (a metaphor for the meaning of life) set in 17th-century France. With this book she won the Polish Publishers' Association award for best first work of fiction.

She continued with E. E., in 1996, which refers in the title to the initials of the main character, Erna Eltzner, who develops psychic abilities. On several occasions, Tokarczuk has cited Jungian psychology as an inspiration for her literary work, and relates how the origins of her passion for writing can be found in the stimuli aroused in her by a photograph depicting her mother shortly before giving birth. As a child, observing the black-and-white portrait of that somewhat melancholy woman, she imagined that her mother was trying to get in touch with her unborn child by turning the knobs of a bulky radio set that occupied the rest of the frame. Her writing has a mystical stamp.

In 2003 she published House of Day, House of Night, a mosaic of short stories, essays and characters related to the history of Nova Ruta where she currently lives. Particularly original and interesting is Bieguni (translated into English as Flights), an award-winning novel-constellation, published in 2007, is a novel written as a patchwork, dedicated to travel but having nothing in common with the genre of travel literature, rather a series of portraits of nomads of all kinds, written mostly in the non-places that are airports and subway stations, in which the author's reflections, mosaics of stories, strange happenings, different points of view, advertisements, philosophical considerations, autobiographical parts, historical accounts, and inserts of biology, science, and medicine, with a focus on the fate of bodies after death, plastination, and halls of wonder, alternate. The writing is light and brisk, it often resorts to humor, there is no glimpse of an I but a We, a chorus of voices all equally important. "I believe in a literature that unites people and shows us how similar we are, that makes us aware that we are all united by invisible threads. That tells the story of the world as if it were a living, unified whole, constantly unfolding before our eyes: we are only a small part of it, yet at the same time we are a powerful part of it," she said in an interview.

In addition to short prose texts and essays, in 2009 she published a detective story, Drive Your Plow Over the Bones of the Dead (published in English in 2019) in which the main character, an eccentric elderly astrologer, attributes a series of deaths in a rural area of Poland to the vengeance of wild animals against hunters, thus addressing the theme of the responsibility of human beings toward nature. "We have a conception of the world but animals have a perception of the world, you know?"

According to the Nobel Prize-winning writer for, human beings have forgotten that they are part of nature: "Recognizing this would imply a radical process of change, while most are afraid that they would have to change." Tokarczuk is committed to the rights of LGBTQ+ people in a country as homophobic and anti-abortion and male-centered, even in language, as Italy. On that point, the writer says, "Experience says that every revolution passes through language, which is the tool with which we create reality. So I am very much in favor of the feminization of languages, because that is precisely where patriarchal gender violence is nested." In 2014, The Books of Jacob was released, with which Tokarczuk won a Nike Prize, but was opposed by some nationalist circles and became the subject of a campaign of name-calling by haters. She received the International German-Polish Bridge Award, given to activists for promoting peace, democratic development and mutual understanding among the peoples and nations of Europe. In almost all of her books we learn that the history of any place is potentially infinite, that if you dig down to the roots of a life, a house, a neighborhood or even just an object, you can find all the connections that make history. The Polish writer, since realizing that after fifty a woman becomes invisible, has chosen an ancient Polish hairstyle, the plica polonica, from the sixteenth-century era.

Her most recently translated book, written in 2014, is The Lost Soul, was published in the United States in 2021. A man, moving too fast, loses his soul. To recover it, he has to sit still for two to three years. To those who ask her if the plot of the book is a metaphor for the lockdown, she replies that she had written it before Covid, but that today we all feel that "the production of disposable items, the consumption of meat, traveling by plane everywhere, is not normal; it is a monstrous, overstimulated, excessive reality. Perhaps this pandemic is the Black Swan that will help us change." "The purpose of each of my pilgrimages is another pilgrim," she writes in her book Flights, a goldmine of stories and reflections to be savored bit by bit, in which she declares her great curiosity about people and the stories they bring with them, and her nature as a citizen of an ever-changing world. "Go. Move. Blessed are they who move."

Premio Nobel de literatura en 2019 “Por su imaginación narradora que, con pasión enciclopédica, representa el cruce de fronteras como formas de vida, y por haber escrito sus novelas con una tensión entre los aspectos culturales opuestos: la naturaleza frente a la cultura, la razón frente a la locura, los hombres frente a las mujeres”.

Olga Tokarczuk nació en Sulechów, Polonia, en 1962 de padres acostumbrados a viajar en verano con un remolque tienda. Creció libremente, con ganas de viajar mucho más. Estudió psicología en Varsovia y durante algunos años ejerció la profesión de psicoterapeuta como psicóloga junguiana, que luego abandonó porque se dio cuenta, como declaró en una entrevista, de que tenía muchos más problemas que sus padres y sus pacientes. Hasta 1989 no tuvo pasaporte y tras la caída del Muro de Berlín se trasladó a Londres, donde se formó leyendo textos feministas. Ve el viaje como una herramienta para conocer los lugares e incluso a los viajeros. Desde 1998 vive en un pueblecito en los Sudètes, cerca de la frontera polaco-checa, donde ha fundado Ruta, su pequeña editorial, y donde organiza festivales literarios. Se une al partido polaco de los Verdes y se considera cercana a la izquierda. Fascinada por la figura de Maria Slodowska, desde muy joven, desarrolló una conciencia feminista y se opuso al patriarcado, tanto a través de sus escritos, como eligiendo un marido que la cuida y la sigue con devoción en su carrera.

Tokarczuk debutó como poetisa, pero pronto pasó a la ficción, inventando un nuevo género de novelas, más afín a ella, llamado “novela constelación”, sin una trama clara y definida, a medio camino entre las memorias, la autobiografía y el ensayo, extremadamente fragmentado, con una mezcla de voces, puntos de vista y lenguajes, tanto como el mundo contemporáneo con sus tensiones. Atraída por las fronteras, cree que cruzarlas es la condición fundamental del ser humano y también pone en práctica esta idea en la elección de sus casas, la última de las cuales se encuentra entre Polonia y la República Checa. Una experiencia que vivió de niña, el descubrimiento del río Óder, la convenció de que “es mejor lo que está en movimiento que lo que está inmóvil; el cambio siempre es más noble que la estabilidad. Lo que no se mueve se puede desintegrar y arder hasta convertirse en cenizas, mientras que lo que se mueve puede durar para siempre…”. Es una de las escritoras polacas de su generación más amadas y populares por el público y la crítica; Tokarczuk ha sido galardonada con numerosos premios literarios, traducida a diecinueve idiomas y tres veces ganadora del Premio literario Nike.

En el 1993 escribió El viaje de los hombres del Libro –ambientado en la Francia del siglo XVII–cuyo tema es la búsqueda del “secreto del libro” por dos amantes (metáfora del sentido de la vida). El libro recibe el Premio de la Asociación Polaca de Editores de Libros como Mejor primera obra de ficción.

Continúa con E.E. (1995), cuyo título hace referencia a las iniciales de la protagonista, Erna Eltzner, que desarrolla habilidades psíquicas. En varias ocasiones, Tokarczuk cita la psicología junguiana como inspiración para su obra literaria y cuenta como el origen de su pasión por la escritura se halla en los estímulos que despertó en ella una fotografía de su madre poco antes de dar a la luz. Observando el perfil en blanco y negro de aquella mujer, algo melancólica, de niña, imaginó que intentaba ponerse en contacto con su hija nonata, girando los mandos de un voluminoso aparato de radio que ocupaba el resto del encuadre. Su escritura tiene un sello místico.

En el 1998 publica Casa diurna, casa nocturna, una mezcla de relatos, ensayos y personajes relacionados con la historia de Nowa Ruda, donde vive actualmente. Especialmente original e interesante Bieguni (Los errantes), premiada novela-constelación que se publica en 2007, aún sin traducción al español; es una novela escrita como un retazo, dedicada a los viajes pero que no tiene nada en común con el género de literatura de viajes, más bien hay una serie de retratos de nómadas de toda clase; escrita principalmente en esos no-lugares que son los aeropuertos y las estaciones de metro, donde se alternan las reflexiones de la autora, la mezcla de historias, los sucesos extraños, los diferentes puntos de vista, los anuncios, las consideraciones filosóficas, las partes autobiográficas, los relatos históricos y los insertos sobre biología, ciencia y medicina, poniendo especial atención al destino de los cuerpos después de la muerte, a la plastificación y a los salones del asombro. Su escritura es ligera y vivaz, a menudo recorre al humor, no hay un Yo sino un Nosotros, un coro de voces todas ellas de igual importancia. “Yo creo en una literatura que une a las personas y nos muestra lo parecidos que somos, que nos hace conscientes de que estamos unidos por hilos invisibles. Una literatura que cuenta la historia del mundo como si fuera un todo vivo y unificado, que se desarrolla constantemente ante nuestros ojos: solo somos una pequeña parte de él, pero al mismo tiempo, somos una parte poderosa”, ha declarado en una entrevista.

Además de textos y ensayos breves en prosa, en 2009 sacó una novela policiaca: Sobre los huesos de los muertos (publicada en español por océano y Siruela) cuya protagonista, una astróloga excéntrica mayor, atribuye una serie de muertos en una zona rural de Polonia a la venganza de los animales salvajes contra a los cazadores, abordando así el tema de la responsabilidad de los seres humanos frente a la naturaleza. “Nosotros tenemos una concepción del mundo, pero los Animales tienen una percepción del mundo ¿sabes?”

Según la Nobel de Literatura, los seres humanos se olvidaron de que forman parte del mundo de la naturaleza. “Reconocerlo implicaría un proceso radical de cambio, y la mayoría de ellos tiene medio a cambiar”. Tokarczuk está comprometida con los derechos de las personas Lgbtiq+ en un país homófobo y contrario al aborto, androcéntrico incluso en el idioma, como el italiano y el español. Respecto al idioma, la autora afirma que: “Cada revolución, por experiencia, pasa por el lenguaje con el que creamos la realidad. Por lo tanto, estoy muy a favor de la feminización de las lenguas, ya que es ahí donde se esconde la violencia de género patriarcal”. En 2014 publica Los libros de Jacob, obra con la que Tokarczuk gana el Premio Nike, a pesar de la oposición de algunos círculos nacionalistas y de una campaña de insultos iniciada por algunos odiadores. Recibe el Premio internacional del Puente (The Bridge International Prize) alemán-polaco, concedido a activistas que fomentan la paz, el desarrollo democrático y la comprensión mutua entre las poblaciones y las naciones de Europa. En casi todos sus libros aprendemos que la historia de cualquier lugar es potencialmente infinita, que si escarbas hasta las raíces de una vida, de una casa, de un barrio o incluso de un solo objeto, puedes reconstruir las conexiones en la historia. Como la escritora polaca se dio cuenta de que a partir de los cincuenta años la mujer se vuelve invisible, eligió un antiguo peinado polaco, la plica polaca del siglo XVI.

Sus tres últimos libros son El alma perdida (de 2017, publicado en español en 2019), Opowiadania bizarne (2018, Relatos bizarros) y Czuły narrator (2020, Tierno narrador), aún sin traducir al español. Un hombre, corriendo demasiado rápido, pierde el alma. Para recuperarla, tiene que estar parado durante dos o tres años. A quienes le preguntan si el argumento del libro es una metáfora del confinamiento causado por la pandemia de Covid, ella responde que lo escribió antes, pero que hoy en día todos sentimos que “la producción de objetos desechables, el consumo de carne, viajar en avión a todas partes, no es normal; es una realidad monstruosa, sobreestimulada y excesiva. Quizá esta pandemia es el Cisne Negro que nos ayude a cambiar” “El propósito de cada una de mi peregrinaciones es otro peregrino” escribió en Los Errantes, un sin fin de historias y reflexiones que hay que saborear poco a poco, en las que denuncia su gran curiosidad por las personas y las historias que llevan consigo yasí como su naturaleza de ciudadana de un mundo en constante evolución. “Ve. Muévete. Feliz es aquel que se mueve”

Нобелівська премія з літератури 2019 року. «За її оповідальну уяву, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перетин кордонів як форму життя, а також за те, що вона будувала свої романи з напруженням між протилежними культурними аспектами: природа проти культури, розум проти божевілля, чоловіки проти жінок».

Ольга Токарчук народилася в Сулехуві, Польща, у 1962 році в сім’ї батьків, які звикли подорожувати влітку з тентовими причепами. Вона росте вільно, з бажанням подорожувати все більше і більше. Вона вивчала психологію у Варшаві і деякий час практикувала професію психотерапевта як юнгіанський психолог; потім вона залишає професію, тому що усвідомлює, як вона заявить в інтерв'ю, що у неї набагато більше проблем, ніж у її пацієнток та пацієнтів. До 1989 року вона не мала паспорта, а після падіння Берлінської стіни переїхала до Лондона, де вивчала феміністичні тексти. Вона робить подорож інструментом пізнання не стільки місць, скільки людей, які подорожують. З 1998 року вона живе в маленькому селі в Судетах, поблизу польсько-чеського кордону, де заснувала своє невелике видавництво Рута та організовувала літературні фестивалі. Входить до Польської партії зелених, близька до лівих. Захоплюючись постаттю Марії Слодовської з раннього дитинства, вона розвиває феміністичне сумління та протиставляє патріархат як своїми творами, так і вибором чоловіка, який піклується про неї, віддано слідуючи їй у її кар’єрі.

Токарчук дебютувала як поетеса, але незабаром перейшла до художньої літератури, винайшовши новий жанр роману, більш близький для неї, визначений як «роман-сузір’я», без чіткого й визначеного сюжету, на півдорозі між мемуарами, автобіографією, есе, надзвичайно фрагментований, із цілим набором голосів, точок зору та мов, трохи схожий на сучасний світ із його клопотаннями. Приваблена кордонами, вона вірить, що їх перетин є фундаментальним станом людини, і реалізує цю ідею на практиці також у виборі своїх будинків, останній з яких розташований між Польщею та Чехією. Досвід дитинства, відкриття річки Одер, переконує її, що «завжди краще те, що в русі, ніж те, що нерухомо; що зміни завжди благородніші за стабільність.Те, що не рухається, підлягає розпаду і перетворюється на попіл, а те, що рухається, може тривати вічно...» Одна з найулюбленіших і популярних польських письменниць свого покоління, вона була нагороджена численними літературними преміями, перекладена дев’ятнадцятьма мовами та тричі лауреатом літературної премії Ніке.

У 1993 році вона написала книгу Мандрівка людей Книги (Podróż ludzi Księgi), тема якої пошуки двох закоханих «таємниці книги» (метафора сенсу життя), дія книги відбувається у Франції XVII століття.

З цією книгою вона отримує премію Польського товариства книговидавців як найкращий художній перший твір. Потім у 1996 році вона написала книгу E. E., у назві якої вказано ініціали головної героїні Ерни Ельцнер, яка розвиває психічні здібності. Токарчук неодноразово цитує юнгіанську психологію як джерело натхнення для своєї літературної творчості та розповідає, як витоки її пристрасті до письма слід шукати в стимулах, викликаних у ній фотографією, на якій зображена її мати незадовго до пологів.

У 2003 році вона опублікувала Дім денний, дім нічний (Dom dzienny, dom nocny), мозаїку оповідань, есе та персонажів, пов’язаних з історією Нової Руди, в якій вона зараз живе. Особливо оригінальним і цікавим є роман-сузір’я Бігуни (Biegun), перекладена Дженніфер Крофт англійською під назвою Flights (Польоти), відзначений нагородами, написаний як клаптик, присвячений подорожам, але який не має нічого спільного з жанром літератури подорожей, скоріше це серія портретів кочівників усіх видів, і це роман написаний переважно в тих не-місцях, якими є аеропорти та станції метро, ​​у яких роздуми автора, мозаїка історій, дивні події, вислови різних поглядів, реклама , філософські міркування, автобіографічні частини, історичні історії та вставки з біології, науки та медицини, з особливою увагою до долі тіл після смерті, до пластинації, до залів чудес. Текст легкий і жвавий, у ньому часто використовується гумор, немає Я, а Ми, хор голосів однаково важливий. «Я вірю в літературу, яка об’єднує людей і показує, наскільки ми схожі, яка дає нам зрозуміти, що ми всі об’єднані невидимими нитками. Яка розповідає історію світу, ніби він є живим і єдиним цілим, яке безперервно розвивається перед нашим поглядом: ми є лише маленькою частиною цього, але водночас ми є могутньою частиною», - скаже вона в інтерв'ю.

Крім текстів і коротких прозових нарисів, у 2009 році вона публікує детектив Веди свій плуг понад кістками мертвих (Prowadź swój pług przez kości umarłych), в якому головний герой, літній ексцентричний астролог, який приписує низку смертей у сільській місцевості Польщі до помсти диких тварин мисливцям, таким чином торкаючись питання відповідальності людини перед природою. « У нас є концепція світу, але Тварини мають сприйняття світу, розумієте?»

На думку письменниці, люди забули, що вони є частиною природи: «Визнання цього означало б радикальний процес змін, у той час як більшість боїться змін». Токарчук, вона віддана правам ЛГБТК+ людей у ​​гомофобній та антиабортній країні, андроцентричній навіть у мові, як італійська. З цього приводу письменниця зазначає: «Досвід говорить, що кожна революція відбувається через мову, яка є інструментом, за допомогою якого ми створюємо реальність. Тому я дуже підтримую фемінізацію мов, оскільки там закладено патріархальне гендерне насильство». У 2014 році вона випустила Книги Якова (Księgi Jakubowe), з якою Токарчук отримала нагороду Ніке, але зустріла опір деяких націоналістичних кіл і стала об'єктом образи з боку ненависників. Отримує міжнародну німецько-польську нагороду, яка присуджується активістам за сприяння миру, за демократичний розвиток і взаєморозуміння між народами та націями Європи. Майже з усіх її книжок ми дізнаємося, що історія кожного місця потенційно нескінченна, що якщо ви докопаєтеся до коренів життя, будинку, району чи навіть однієї речі, ви можете знайти всі зв’язки, які творять історію. З тих пір, як польська письменниця зрозуміла, що після п’ятдесяти жінка стає непомітною, вона обрала старовинну польську зачіску, ковтун з XVI століття.

Остання книга, написана в 2014 році, Загублена душа, нещодавно видана в США. Чоловік, який надто багато бігає, втрачає свою душу. Щоб її відновити, йому доводиться два-три роки сидіти нерухомо. На тих, хто запитує її, чи сюжет книжки є метафорою карантину, вона відповідає, що писала її раніше, але сьогодні ми всі відчуваємо, що «виробництво одноразових речей, споживання м’яса, подорожі літаком куди завгодно – це не нормально; це жахлива реальність. Можливо, ця пандемія є тим Чорним лебедем, який допоможе нам змінитися». «Мета кожного з моїх паломництв — інший паломник», — пише вона у своїй книзі Бігуни (Biegun), копальня історій і роздумів, якими слід насолоджуватися потроху. Вона засуджує свою велику цікавість до людей та історій, які вони приносять із собою, а також її характер громадянина світу, що постійно розвивається. «Іди. рухатися. Блаженний той, хто рухається».