Pearl Buck
Ina Macina




Dongni Wei

 

Premio Nobel per la letteratura 1938 «Per le sue ricche ed epiche descrizioni della vita contadina in Cina e per i suoi lavori autobiografici»

È stata la prima scrittrice americana a scrivere sulla Cina romanzi indimenticabili, che sono una dichiarazione d’amore per un Paese allora sconosciuto in Occidente. Ma la sua stessa vita è un romanzo.

Pearl Comfort Sydenstricker nasce a Hillsboro, in West Virginia, nel 1892. A pochi mesi dalla sua nascita, i genitori – missionari presbiteriani – tornano in Cina, dove vivevano dal 1880 a diretto contatto con la comunità locale. La piccola Pearl cresce in una Cina ferma al Medio Evo, inimmaginabile al giorno d’oggi. In casa non c’è né acqua né elettricità, i servizi sono una vanga appoggiata al muro del giardino sul retro. Intorno a lei, la terribile miseria delle campagne cinesi. La sera ascolta la sua tata Wang Amah che racconta le storie della propria tradizione orale. Tutto un mondo colorato, violento, sessualmente esplicito le si rovescia addosso e la plasma per sempre. «Decisi che sarei stata una romanziera quando non avevo ancora dieci anni», dice. Divora i pochi libri in inglese presenti in casa, in particolare l’opera di Dickens. Dal 1900, la famiglia inizia a spostarsi per sfuggire a un sempre più violento sentimento di insofferenza verso chi viene da fuori. È il periodo della storica Rivolta dei Boxers, che costituisce il pretesto per una serie di spedizioni punitive delle potenze occidentali desiderose di spartirsi le spoglie dell’ormai agonizzante Celeste Impero. Anche l’Italia vi manda un contingente militare. Nel 1910, a 18 anni, i genitori la spediscono negli Stati Uniti per studiare al college. Si laurea in Letteratura inglese, pensa di rimanere negli Usa ma una malattia della madre la richiama in Cina. Vi ritrova un Paese diverso, che ha attraversato una rivoluzione e sta andando verso la guerra civile, tra nazionalisti al governo, comunisti che si preparano alla presa del potere e “signori della guerra”. Pearl rimane accanto alla madre. 

Nel 1917 sposa John Lossing Buck, specializzato in agronomia, in Cina per conto della Missione presbiteriana americana. Dopo un periodo trascorso per motivi di lavoro in regioni lontane, la coppia si stabilisce a Nanchino, dove lei insegna letteratura inglese all’università. Nel 1920 nasce una figlia che viene chiamata col nome della nonna materna, Caroline. Carol rivelerà presto una disabilità mentale. Nel 1925 la coppia adotta un’altra bambina, Janice, ma il matrimonio è in crisi. Nel 1927 la situazione a Nanchino si fa difficile: molte persone perdono la vita in una sommossa che coinvolge nazionalisti, comunisti e signori della guerra. Pearl Buck deve fuggire in Giappone, dove rimane un anno. Nel 1929 va negli Usa per cercare una scuola speciale per Carol. La trova in New Jersey e vi lascia la bimba, che ha 9 anni, prima di ripartire con il cuore gonfio per la Cina. Torna a Nanchino e capisce che è giunto il momento di mettersi a scrivere.Scrive in due mesi La buona terra, storia di un contadino cinese povero e della sua lotta per sopravvivere e farsi una famiglia, e spedisce il manoscritto a un agente letterario di New York che trova un piccolo editore interessato. Il libro ha un successo immediato, vende due milioni di copie e nel 1932 otterrà il Premio Pulitzer, oltre al riconoscimento dell’American Accademy of Arts and Letters (di cui la scrittrice entrerà a far parte nel 1950). Il libro lancia un monito circa le ingiustizie costituite dal divario tra ricchezza e povertà e sui drammi cui sono esposte le famiglie contadine la cui vita dipende dalla riuscita del raccolto; inoltre La buona terra pone l’accento sull’importanza dell’educazione come strumento di liberazione e sul ruolo delle donne in una società dove era chiesto loro di lavorare duramente. Rivela anche un profondo legame con la natura: «Dalla terra siamo venuti e alla terra dobbiamo tornare… Se conserverete la terra, vivrete… Nessuno potrà mai portarvela via». Nel 1934 lascia definitivamente la Cina per gli Stati Uniti e poco dopo sposa in seconde nozze il suo editore, Richard Walsh, che le sarà di grande sostegno nell’attività letteraria e nell’accudimento della figlia disabile. Nel corso degli anni la coppia adotterà ben sei tra figli e figlie, fondando un’agenzia, la Welcome House, per facilitare l’adozione dei bambini e delle bambine nate da militari americani e donne asiatiche. Dal 1964, la Pearl S. Buck Foundation (in seguito cambiata in Pearl S. Buck International) ha lavorato per migliorare la vita dei bambini di tutto il mondo. La scrittrice diventerà attivista per i diritti delle persone migranti negli Usa e strenua oppositrice all’utilizzo delle armi nucleari.

Nel 1938 diventa la prima donna americana ad essere insignita del premio Nobel per la letteratura e una delle poche donne al mondo ad aver ottenuto sia il Nobel sia il Pulitzer. L’assegnazione del premio si deve alla sua copiosa produzione letteraria di cui La Buona terra rappresenta uno dei momenti più alti. La sua vasta e variegata opera letteraria fa da ponte tra mondi e istanze difficilmente conciliabili: Oriente e Occidente (Vento dell’Est, Vento dell’Ovest del 1930), ricchezza e povertà, appartenenza ed esclusione, maschile e femminile (Of men and women, un saggio incentrato sulla società statunitense, del 1941 e Pavillion of women, 1946), cultura e natura, tradizione e novità. La Cina sarà comunque l’orizzonte culturale più frequentato e che Buck tenterà con onestà di comunicare all’esterno, senza sconti e censure. Su questa scia si collocano, tra gli altri, Figli (1931), Una casa divisa (1935), Stirpe di drago (1942), Le ragazze di Madame Liang (1969), e persino un libro di gastronomia, La cucina orientale (1975). La capacità di muoversi tra due mondi e due lingue (Pearl Buck definirà il cinese la sua madrelingua) le procura un’ambiguità interpretativa: malvista negli Stati Uniti per essere sfuggita a narrazioni di gusto esoticheggiante, in Cina è stata malignamente definita l’imperialista statunitense. Di ambientazione statunitense ricordiamo Questo indomito cuore (1938), che racconta il dissidio interiore di una donna divisa tra vocazione artistica e famiglia. Irrinunciabile la vicinanza alle donne, descritte come esseri forti e vividi ma anche come la parte più pressata di una società patriarcale. Indimenticabile il personaggio di La madre (1933), creatura di sbalorditiva forza fisica e di animo, capace di rimettersi al lavoro nei campi immediatamente dopo il parto, e il cui valore verrà riconosciuto troppo tardi. Era pratica della scrittrice attingere dal suo vasto bagaglio di esperienze e trasferirlo sulla pagina; tradizioni e racconti orientali si riversano, così, nei primi racconti brevi e in quelli per ragazzi come La grande onda (del 1948, ambientato in Giappone).

Di sapore autobiografico sono L’esilio (1936), Le mie patrie (1954), The child who never grew (dedicata alla figlia, del 1950). Muore nel 1973, poco prima di compiere 81 anni. Sulla sua tomba viene scritto il suo nome in caratteri cinesi, un tributo alla sua patria d’elezione. Il suo volto è riprodotto su molti francobolli, statue in suo onore si trovano a Nanchino e in altre città cinesi. La sua casa americana è ora un museo, aperto al pubblico dal 1980.

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Prix Nobel de littérature 1938 «Pour ses descriptions riches et épiques de la vie paysanne en Chine et pour ses travaux autobiographiques»

Elle a été la première écrivain américaine à écrire sur la Chine des romans inoubliables, qui sont une déclaration d’amour pour un pays alors inconnu en Occident. Mais sa vie est un roman.

Pearl Comfort Sydenstricker est né à Hillsboro, en Virginie-Occidentale, en 1892. A quelques mois de sa naissance, les parents - missionnaires presbytériens - retournent en Chine, où ils vivaient depuis 1880 en contact direct avec la communauté locale. La petite Pearl grandit dans une Chine arrêtée au Moyen ge, inimaginable de nos jours. Dans la maison il n’y a ni eau ni électricité, les services sont une pelle appuyée contre le mur du jardin à l’arrière. Autour d’elle, la terrible misère des campagnes chinoises. Le soir, elle écoute sa nounou Wang Amah raconter les histoires de sa propre tradition orale. Tout un monde coloré, violent, sexuellement explicite se renverse sur elle et la façonne pour toujours. «J’ai décidé d’être romancière quand j’avais moins de dix ans», dit-elle. Elle dévore les quelques livres en anglais présents dans la maison, en particulier l’œuvre de Dickens. Depuis 1900, la famille commence à se déplacer pour échapper à un sentiment de plus en plus violent d’intolérance envers ceux qui viennent de l’extérieur. C’est la période de la révolte historique des Boxers, qui sert de prétexte à une série d’expéditions punitives des puissances occidentales désireuses de se partager la dépouille de l’Empire désormais agonisant. L’Italie y envoie aussi un contingent militaire. En 1910, à 18 ans, ses parents l’envoient aux États-Unis pour étudier à l’université. Diplômée en littérature anglaise, elle pense rester aux États-Unis mais une maladie de sa mère la rappelle en Chine. Elle y retrouve un pays différent, qui a traversé une révolution et va vers la guerre civile, entre nationalistes au gouvernement, communistes qui se préparent à la prise du pouvoir et "seigneurs de la guerre". Pearl reste près de sa mère.

En 1917, elle épouse John Lossing Buck, spécialiste en agronomie, en Chine pour le compte de la Mission presbytérienne américaine. Après une période passée à travailler dans des régions éloignées, le couple s’installe à Nanjing, où elle enseigne la littérature anglaise à l’université. En 1920 naît une fille qui porte le nom de sa grand-mère maternelle, Caroline. Carol va bientôt révéler un handicap mental. En 1925, le couple adopte une autre fille, Janice, mais le mariage est en crise. En 1927, la situation à Nanjing devient difficile : de nombreuses personnes perdent la vie dans une émeute impliquant des nationalistes, des communistes et des seigneurs de la guerre. Pearl Buck doit fuir au Japon, où elle reste un an. En 1929, elle part aux États-Unis pour chercher une école spéciale pour Carol. Elle la trouve dans le New Jersey et elle laisse la petite fille, qui a 9 ans, avant de repartir avec le cœur pesant pour la Chine. Elle retourne à Nankin et comprend qu’il est temps de se mettre à écrire. Elle écrit en deux mois La bonne terre, histoire d’un paysan chinois pauvre et de sa lutte pour survivre et fonder une famille, et envoie le manuscrit à un agent littéraire new-yorkais qui trouve un petit éditeur intéressé. Le livre connaît un succès immédiat, se vend à deux millions d’exemplaires et obtient en 1932 le prix Pulitzer, en plus de la reconnaissance de l’American Academy of Arts and Letters (dont l’écrivain fera partie en 1950). Le livre met en garde contre les injustices constituées par l’écart entre richesse et pauvreté et sur les drames auxquels sont exposées les familles paysannes dont la vie dépend de la réussite de la récolte; En outre, la bonne terre met l’accent sur l’importance de l’éducation comme instrument de libération et sur le rôle des femmes dans une société où il leur était demandé de travailler dur. Elle révèle aussi un lien profond avec la nature : «De la terre nous sommes venus et à la terre nous devons revenir... Si vous conservez la terre, vous vivrez... Personne ne pourra jamais vous l’enlever».En 1934, elle quitte définitivement la Chine pour les États-Unis et, peu après, épouse en secondes noces son éditeur, Richard Walsh, qui lui sera d’un grand soutien dans l’activité littéraire et la prise en charge de sa fille handicapée. Au fil des ans, le couple adoptera six fils et filles, créant une agence, la Welcome House, pour faciliter l’adoption des garçons et des filles nés de militaires américains et de femmes asiatiques. Depuis 1964, la Fondation Pearl S. Buck (plus tard changée en Pearl S. Buck International) a travaillé pour améliorer la vie des enfants du monde entier. L’écrivain deviendra militante des droits des migrants aux États-Unis et farouchement opposée à l’utilisation des armes nucléaires.

En 1938, elle devient la première femme américaine à recevoir le prix Nobel de littérature et l’une des rares femmes au monde à avoir obtenu à la fois le prix Nobel et le Pulitzer. L’attribution du prix est due à son abondante production littéraire dont La Bonne Terre représente l’un des meilleurs moments. Son œuvre littéraire vaste et variée fait le pont entre mondes et instances difficilement conciliables : Orient et Occident (Vent d’Est, Vent d’Ouest des années 1930), richesse et pauvreté, appartenance et exclusion, masculine et féminine (Of men and women, un essai centré sur la société américaine, de 1941 et Pavillion of women, 1946), la culture et la nature, la tradition et la nouveauté. La Chine sera de toute façon l’horizon culturel le plus fréquenté et que Buck tentera avec honnêteté de communiquer à l’extérieur, sans rabais ni censure. Sur ce sillage se trouvent, entre autres, Fils (1931), Une maison divisée (1935), Lignée de dragon (1942), Les filles de Madame Liang (1969), et même un livre de gastronomie, La cucina orientale (1972). La capacité de se déplacer entre deux mondes et deux langues (Pearl Buck définira le chinois comme sa langue maternelle) lui procure une ambiguïté interprétative : mal vue aux États-Unis pour avoir échappé à des récits de goût exotique, en Chine, l’impérialisme américain a été fortement qualifié. Ce cœur indomptable (1938), qui raconte le désaccord intérieur d’une femme divisée entre vocation artistique et famille. La proximité avec les femmes, décrites comme des êtres forts et vivants mais aussi comme la partie la plus pressée d’une société patriarcale, est indispensable. Inoubliable est le personnage de La madre (1933), créature de force physique et d’âme stupéfiante, capable de se remettre au travail dans les champs immédiatement après l’accouchement, et dont la valeur sera reconnue trop tard. Il était pratique pour l’écrivain de puiser dans son vaste bagage d’expériences et de le transférer sur la page; traditions et récits orientaux se déversent, ainsi, dans les premiers récits courts et dans ceux pour les jeunes comme La grande vague (de 1948, situé au Japon).

De saveur autobiographique sont L’exilo (1936), Le mie patrie (1954), The girl who never grew (dédié à sa fille, de 1950). Elle meurt en 1973, peu avant ses 81 ans. Sur sa tombe, son nom est écrit en caractères chinois, un hommage à sa patrie d’élection. Son visage est reproduit sur de nombreux timbres, des statues en son honneur se trouvent à Nankin et dans d’autres villes chinoises. Sa maison américaine est aujourd’hui un musée, ouvert au public depuis 1980.

Traduzione inglese
Syd Stapleton

Nobel Prize in Literature 1938 Awarded «For her rich and epic descriptions of peasant life in China and for her autobiographical works.» She was the first American writer to write unforgettable novels about China that were a declaration of love for a country then largely unknown in the West. But the story of her own life could be a novel.

Pearl Comfort Sydenstricker was born in Hillsboro, West Virginia, in 1892. Within months of her birth, her parents - Presbyterian missionaries - returned to China, where they had lived since 1880 in direct contact with a local community. Little Pearl grew up in a China stuck in the Middle Ages, unimaginable today. There was no water or electricity in the house and the sanitary facilities were a spade leaning against the backyard wall. Around her was the terrible misery of the Chinese countryside. In the evenings she listened to her nanny Wang Amah tell stories from her own oral tradition. A whole colorful, violent, sexually explicit world spilled over her and shaped her forever. "I decided I was going to be a novelist when I was not yet 10 years old," she said. She devoured the few English books in the house, particularly the work of Dickens. By 1900, the family began to move to escape an increasingly violent feeling of intolerance toward those from outside. This is the period of the historic Boxer Rebellion, which was the pretext for a series of punitive expeditions by Western powers eager to carve up the remains of the then agonizing Celestial Empire. Italy also sent a military contingent there. In 1910, at age 18, her parents sent her to the United States to study at college. She graduated with a degree in English Literature, planned to stay in the U.S. but an illness of her mother’s drew her back to China. There she found a different country that had gone through a revolution and was heading toward civil war, between ruling nationalists, communists preparing to seize power and "warlords." Pearl remained close to her mother.

In 1917 she married John Lossing Buck, an agronomy specialist, in China on behalf of the American Presbyterian Mission. After a period spent on business in distant regions, the couple settled in Nanjing, where she taught English literature at the university. In 1920 a daughter was born who was named after her maternal grandmother, Caroline. Young Carol would soon reveal a mental disability. In 1925 the couple adopted another child, Janice, but the marriage was on the rocks. In 1927 the situation in Nanjing became difficult. Many people lost their lives in a riot involving nationalists, communists, and warlords. Pearl Buck had to flee to Japan, where she stayed for a year. In 1929 she went to the U.S. to find a special school for Carol. She found it in New Jersey and left the 9-year-old there before leaving again, with an aching heart, for China. She returned to Nanking and realized it was time to start writing. In only two months she wrote The Good Earth, a story of a poor Chinese peasant and his struggle to survive and make a family, and sent the manuscript to a literary agent in New York who found an interested small publisher. The book was an immediate success, selling two million copies, and in 1932 won the Pulitzer Prize, as well as recognition from the American Academy of Arts and Letters (which the writer joined in 1950). The book issued a warning about the injustices created by the gap between wealth and poverty, and about the dramas faced by peasant families whose lives depended on the success of the harvest. In addition, The Good Earth emphasized the importance of education as a tool for the liberation and for the role of women in a society where they were required to work hard. It also revealed a deep connection with nature. "From the earth we came and to the earth we must return...If you preserve the earth, you will live...No one can ever take it away from you." In 1934 she left China for good for the United States, and shortly afterwards she married her publisher, Richard Walsh, in her second marriage. Walsh would become a great support to her in her literary work and in caring for her disabled daughter. Over the years the couple would adopt as many as six sons and daughters, founding an agency, Welcome House, to facilitate the adoption of boys and girls born to American servicemen and Asian women. Since 1964, the Pearl S. Buck Foundation (later changed to Pearl S. Buck International) has worked to improve the lives of children around the world. The writer became an activist for the rights of migrant people in the U.S. and a staunch opponent of the use of nuclear weapons.

In 1938 she became the first American woman to be awarded the Nobel Prize in Literature and one of the few women in the world to be awarded both the Nobel and the Pulitzer. She was awarded the prize because of her copious literary output, of which The Good Earth represented one of the high points. Her vast and varied literary oeuvre bridges worlds and situations that are difficult to reconcile - East and West (East Wind, West Wind, 1930), wealth and poverty, belonging and exclusion, male and female (Of Men and Women, an essay focusing on U.S. society, 1941 and Pavilion of Women, 1946), culture and nature, tradition and change. However, China was the cultural setting she most frequently portrayed and which Buck would honestly attempt to communicate to the outside world, without mocking or censuring. In this vein are, among others, Sons (1931), A House Divided (1935), Dragon Seed (1942), The Three Daughters of Madame Liang (1969), and even a book on gastronomy, Oriental Cookbook (1972). The ability to move between two worlds and two languages (Pearl Buck would call Chinese her mother tongue) earned her interpretative ambiguity. She was maligned in the United States for escaping into narratives of exoticism, in China she was maligned as the U.S. imperialist. Among books with a U.S. setting were This Indomitable Heart (1938), which tells of the inner conflict of a woman torn between artistic vocation and family. Unmissable is the closeness of her work to issues facing women, described as strong and vivid beings but also as the most oppressed part of a patriarchal society. Unforgettable is the central figure in The Mother (1933), a character of astounding physical strength and soul, capable of going back to work in the fields immediately after giving birth, and whose value would be recognized too late. It was the writer's practice to draw on her vast wealth of experience and to transfer it to the page. Oriental traditions and tales thus spill over into her early short stories and those for children such as The Big Wave (1948, set in Japan).

Of an autobiographical flavor are The Exile (1936), My Homelands (1954), and The Girl Who Never Grew (1950, dedicated to her daughter). She died in 1973, shortly before her 81st birthday. Her name is written on her grave in Chinese characters, a tribute to her chosen homeland. Her face is reproduced on many postage stamps, statues in her honor can be found in Nanjing and other Chinese cities. Her American home is now a museum, open to the public since 1980.

Traduzione spagnola
Erika Incatasciaro

Premio Nobel de literatura, 1938 «Por sus descripciones ricas y verdaderamente épicas de la vida campesina en China y por sus obras maestras autobiográficas»

Fue la primera novelista estadounidense en escribir novelas inolvidables sobre China, que son una declaración de amor a un país entonces desconocido en Occidente. Sin embargo, su propia vida fue una novela.

Pearl Comfort Sydenstricker nace en Hillsboro, en la Virginia Occidental, en 1892. Pocos meses después de su nacimiento, sus padres –misioneros presbiterianos– vuelven a China, donde vivían desde 1880 en estrecha relación con la comunidad local. La pequeña Pearl crece en una China que no ha salido de la Edad Media, algo hoy en día difícil de imaginar. En casa no hay ni agua ni electricidad, los sanitarios son una pala apoyada contra la pared del jardín en la parte posterior de la casa. A su alrededor, la terrible miseria del campo chino. Por la noche escucha a su niñera Wang Amah que le cuenta las historias de su tradición oral. Todo un mundo colorado, violento y sexualmente explícito se derrama sobre ella y la moldea para siempre. “Decidí que iba a ser novelista cuando todavía no tenía diez años”, dice. Lee con voracidad los pocos libros en inglés que tienen en casa, especialmente las novelas de Dickens. Desde el 1900 la familia empieza a cambiar de sitio para escapar de un entorno de rechazo hacia los extranjeros cada vez más violento. Es la época del histórico Levantamiento de los Bóxers, que constituye el pretexto para una serie de expediciones punitivas de las potencias occidentales deseosas de reparirse los restos del ya agonizante Imperio Celeste. También Italia envía un contingente militar. En 1910, con 18 años, sus padres la mandan a los Estados Unidos para estudiar en la universidad. Se gradúa en Literatura Inglesa y piensa quedarse en los EEUU, pero debido a una enfermedad de su madre, tiene que regresar a China. Se encuentra con un país diferente, que ha pasado por una revolución y que se dirige hacia la guerra civil, entre los nacionalistas que gobiernan, los comunistas que se preparan para tomar el poder y los “señores de guerra”. Pearl se queda al lado de su madre.

En el 1917 se casa con John Lossing Buck, especializado en agronomía, que se encuentra en China con la Misión presbiteriana estadounidense. Tras un periodo pasado en regiones lejanas por motivos laborales, la pareja se establece en Nanjing, donde Pearl imparte clases de literatura inglesa en la universidad. En el 1920 nace su hija que recibe el nombre de la abuela materna, Caroline. A Carol le detectan pronto una discapacidad mental. En el 1925 la pareja adopta otra niña, Janice, pero el matrimonio se encuentra en crisis. En el 1927, las cosas en Nanjing se ponen feas: muchas personas mueren en una batalla confusa entre las tropas nacionalistas, las fuerzas comunistas y los señores de la guerra. Pearl Buck tiene que escapar a Japón, donde se queda un año. En el 1929 viaja a EEUU para buscar una escuela especial para Carol. La encuentra en Nueva Jersey y deja a la niña, que tiene 9 años, antes de volver a China muy preocupada por lo que está ocurriendo allí. De regreso a Nanjing entiende que es la hora de empezar a escribir. En dos meses escribe La Buena Tierra, que relata la vida de un pobre campesino chino y de su lucha por la supervivencia y su deseo de formar una familia, y envía el manuscrito a un agente literario de Nueva York que encuentra un pequeño editor interesado. La novela triunfa instantáneamente, vende dos millones de ejemplares y en 1932 recibe el Premio Pulitzer, junto al reconocimiento de la Academia Americana de artes y letras (de la que la novelista entrará a formar parte en 1950). La novela lanza una advertencia sobre las injusticias provocadas por la brecha entre riqueza y pobreza y sobre los dramas que viven las familias campesinas, cuya vida depende del éxito de la cosecha; además, La Buena Tierra resalta la importancia de la educación como medio de liberación y el papel de las mujeres en una sociedad que les pedía que trabajaran duramente. También revela una profunda relación con la naturaleza: “De la tierra nacemos y a la tierra regresamos… Si conserváis la tierra, viviréis… Nadie podrá quitárosla”. En el 1934 abandona China por los Estados Unidos y poco después se casa, por segunda vez, con su editor Richard Walsh, que la sostiene tanto en su carrera literaria como en los cuidados de su hija discapacitada. Con los años, la pareja adoptará otros seis entre hijos e hijas, fundando una agencia, la Welcome House, para facilitar la adopción de los niños y de las niñas nacidos/as de militares americanos y mujeres asiáticas. En 1964, la fundación Pearl S. Buck (más tarde llamada Pearl S. Buck International) trabaja para mejorar la vida de los niños de todo el mundo. La novelista se convertirá en activista por los derechos de los migrantes en los EEUU y en una incansable opositora al uso de armas nucleares.

En el 1938 será la primera mujer estadounidense galardonada con el Premio Nobel de literatura y una de las pocas mujeres del mundo que haya recibido tanto el Nobel como el Pulitzer. Se le concedió el premio gracias a su abundante producción literaria de la cual La Buena Tierra representa uno de los momentos más altos. Su vasta y variada producción literaria hace de puente que conecta mundos e instancias difícilmente conciliables: Oriente y Occidente (Viento del Este, viento del Oeste, 1930), riqueza y pobreza, apariencia y exclusión, masculino y femenino (Of men and women, un ensayo basado en la sociedad estadounidense, 1941 y Pabellón de mujeres, 1946), cultura y naturaleza, tradición e innovación. La China siempre será el horizonte cultural más concurrido que Buck intentará comunicar al exterior con honestidad, sin concesiones ni censuras. En esta línea se sitúan, entre otros, Hijos (1931), Un hogar dividido (1935), La estirpe del dragón (1942), Las tres hijas de Madame Liang (1969), e incluso un libro de gastronomía, La cocina oriental (1972). Su capacidad de vagar entre dos mundos y dos idiomas (Pearl Buck considereba el chino su idioma materno) le confiere una ambigüedad interpretativa: malvista en los Estados Unidos por haber evitado las narraciones de gusto exótico, en China fue maliciosamente definida ‘la imperialista estadounidense’. De ambientación estadounidense es Orgulloso de corazón (1938) que narra el contraste interior de una mujer dividida entre la vocación artística y la familia. Irrenunciable la cercanía con las mujeres, descritas como seres fuertes y vivos pero también como la parte más sometida a la presión de una sociedad patriarcal. Memorable el personaje de La Madre (1933), criatura de asombrosa fuerza física y moral, capaz de volver al trabajo en los campos inmediatamente después de dar a luz, obra cuyo valor se reconocerá demasiado tarde. Era costumbre de la novelista aprovechar su amplio bagaje de experiencias y transferirlo en sus páginas; así tradiciones y relatos orientales inundan sus primeros relatos breves y sus relatos para la infancia, como La gran Ola (1948), ambientado en Japón.

De sabor autobiográfico tenemos La exiliada (1936), Mis diversos mundos (1954), El niño que nunca creció (dedicado a su hija, 1950). Falleció en 1973, justo antes de cumplir 81 años. En su tumba su nombre fue escrito en caracteres chinos, un homenaje a su patria de elección. Su rostro está reproducido en muchos sellos y hay estatuas en su honor en Nanjing y en otras ciudades de China. Actualmente, su casa de EEUU es un museo abierto al público desde 1980.<

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Нобелівська премія з літератури 1938 «За багаті та епічні описи селянського життя в Китаї та за його автобіографічні твори»

Вона була першою американською письменницею, яка написала незабутні романи про Китай, які є освідченням у любові до країни, на той час невідомої на Заході. Але саме її життя це роман.

Перл Комфорт Сайденстрікер народилася в Хіллсборо, Західна Вірджинія, у 1892 році. Через кілька місяців після її народження її батьки - пресвітеріанські місіонери - повернулися до Китаю, де жили з 1880 року в безпосередньому контакті з місцевою громадою. Маленька Перл росте в Китаї ще в середні віки, що сьогодні неможливо уявити. У будинку немає ні води, ні електрики, туалет - лопата, притулена до стіни заднього саду. Навколо неї жахлива біда китайського села. Увечері вона слухає свою няню Ван Ама, яка розповідає історії її власної традиції. Цілий барвистий, жорстокий, відверто сексуальний світ переливається на неї та назавжди формує її. «Я вирішила, що буду письменницею, коли мені ще не виповнилося і десяти, — каже вона. Поглинає кілька книг англійською мовою, які знаходить вдома, зокрема твори Діккенса. З 1900 року сім'я починає переїжджати. Це період історичного Боксерського повстання, що є приводом для серії каральних експедицій західних держав, які бажають поділитися залишками вмираючої Піднебесної імперії. Італія також направляє туди військовий контингент. У 1910 році, у віці 18 років, батьки відправили її до США, де вона навчалася в коледжі. Вона закінчила англійську літературу, думала, що залишиться в США, але хвороба матері змушує її повернутися до Китаю. опинившись там, вона знаходить іншу країну, яка пройшла через революцію і прямує до громадянської війни, між націоналістами в уряді, комуністами, які готуються взяти владу, та «воєначальниками». Перл залишається поруч зі своєю матір'ю.

У 1917 році вона вийшла заміж за Джона Лоссінг Бака, який спеціалізується на агрономії, у Китаї за дорученням Американської пресвітеріанської місії. Після періоду, проведеного у віддалених регіонах у зв'язку з роботою, подружжя оселилося в Нанкіні, де вона викладає англійську літературу в університеті. У 1920 році народилася дочка, яку назвали Кароліною на честь бабусі по материнській лінії. Незабаром Керол виявить розумову неповносправність. У 1925 році подружжя усиновило ще одну дівчинку, Дженіс, але шлюб перебував у кризі. У 1927 році ситуація в Нанкіні стає складною: багато людей втрачають життя під час заворушень за участю націоналістів, комуністів і бойовиків. Перл Бак змушена тікати до Японії, де вона залишається протягом року. У 1929 році вона поїхала до США, щоб знайти для Керол спеціальну школу. Вона знаходить школу в Нью-Джерсі і залишає там свою 9-річну дівчинку, а потім з розбитим серцем виїжджає до Китаю. Повертається в Нанкін і розуміє, що прийшов час почати писати. За два місяці вона пише Земля благословенна, історію бідного китайського селянина та його боротьби за виживання та створення сім’ї, і надсилає рукопис літературному агенту в Нью-Йорку. Книга відразу мала успіх, розійшлася тиражем у два мільйони примірників і в 1932 році отримала Пулітцерівську премію, а також визнання Американської Accademy of Arts and Letters (до якої письменник приєднався в 1950 році). Книга попереджає про несправедливість, породжену прірвою між багатством і злиднями, про трагедії, на які наражаються селянські родини, чиє життя залежить від успіху жнив; крім того, Земля благословенна наголошує на важливості освіти як інструменту звільнення та ролі жінок у суспільстві, в якому від них вимагається бути працелюбними. Вона також демонструє глибокий зв’язок із природою: «Ми вийшли із землі і мусимо повернутися до землі... Якщо ви збережете землю, ви будете жити... Ніхто ніколи не зможе відібрати її у вас». У 1934 році вона назавжди виїхала з Китаю в Сполучені Штати і невдовзі вийшла заміж за свого видавця Річарда Уолша, який надавав їй велику підтримку в її літературній діяльності та піклуванні про її дочку-інваліда. Протягом багатьох років подружжя усиновить шістьох синів і дочок, заснувавши агенцію Welcome House, щоб сприяти усиновленню хлопчиків і дівчаток, народжених американськими солдатами та азіатськими жінками. З 1964 року Pearl S. Buck Foundation (згодом змінений на Pearl S. Buck International) працює над покращенням життя дітей у всьому світі. Письменниця стане активісткою за права мігрантів у США та категоричною супротивницею застосування ядерної зброї.

У 1938 році вона стала першою американкою, яка отримала Нобелівську премію з літератури, і однією з небагатьох жінок у світі, які отримали Нобелівську та Пулітцерівську премії. Присудження премії зумовлене численними літературними творами письменниці, одним із найважливіших творів якої є Земля благословенна. Її велика та різноманітна літературна творчість діє як міст між світами та випадками, які важко поєднати: Схід і Захід (East Wind: West Wind 1930 року), багатство та бідність, приналежність і відчуження, чоловік і жінка (Of men and women, есе, присвячене американському суспільству, з 1941 року та Pavillion of women, 1946), культура і природа. Китай буде найпопулярнішим культурним горизонтом, про який Бак чесно намагатиметься розповісти назовні, без цензури. Вона розглядає цю тему в книгах Сини (1931), Поділ дому (1935), Dragon Seed (1942), The Three Daughters of Madame Liang (1969) і навіть у книзі про гастрономію Pearl S. Buck's Oriental Cookbook (1972). Здатність переміщатися між двома світами та двома мовами (Перл Бак визначить китайську як свою рідну мову) надає їй інтерпретаційної двозначності: у Сполучених Штатах її нехтують за те, що вона уникла екзотичних наративів, у Китаї її зловмисно визначили як імперіаліста США. Твір в американському контексті This Proud Heart (1938), у якому розповідається про внутрішній конфлікт жінки, розділеної між мистецьким покликанням і родиною. Близькість до жінок є важливою, вони описуються як сильні та яскраві істоти, але також як найбільш вразлива частина патріархального суспільства. Незабутнім є персонаж The Mother (1933), створіння вражаючої фізичної сили та душі, здатне повернутися до роботи в полі одразу після пологів, і цінність якого буде визнано надто пізно. Практикою письменниці було опиратися на свій багатий досвід і переносити його на сторінку; Таким чином східні традиції та казки вливаються в перші короткі оповідання та оповідання для дітей, такі як The Big Wave (1948 р., дія відбувається в Японії).

Автобіографічного колориту The Exile: Portrait of an American Mother (1936), My several words: A personal Record Day (1954), The child who Never Grew Day (присвячено доньці, 1950). Вона померла в 1973 році, незадовго до того, як їй виповнився 81 рік. Її ім’я написане китайськими ієрогліфами на її могилі, як данина обраній батьківщині. Її обличчя зображено на багатьох поштових марках, статуї на її честь знаходяться в Нанкіні та інших містах Китаю. Її американський будинок зараз є музеєм, відкритим для публіки з 1980 року.