Nadine Gordimer
Laura Candiani






Martina Zinni

 

Premio Nobel per la Pace nel 1991 «for her non-violent struggle for democracy and human rights»; i proventi furono destinati a potenziare il sistema sanitario e la pubblica istruzione nel suo Paese.

Nata il 19 giugno 1945 a Yangon (Rangoon) in Birmania (oggi Myanmar), è una figura assai nota a livello internazionale per l'impegno politico contro la dittatura instaurata nel suo Paese. La sua biografia è talmente complessa che è difficile anche solo tracciarne le linee essenziali: su di lei sono stati scritti articoli, graphic novel, libri, sono state composte canzoni e testi teatrali, sono stati realizzati film di successo: The Lady, di Luc Besson, nel 2011, e Vita agli arresti di Aung San Suu Kyi, di Marco Martinelli con Sonia Bergamasco, nel 2017. È stata insignita di premi e onorificenze e la sua esistenza sarebbe degna di un romanzo, pur con risvolti dolorosi e tragici, persino qualche ombra.

 

Era figlia del generale Aung San che si adoperò per l'indipendenza della Birmania dalla Gran Bretagna, ma fu ucciso quando la figlia aveva solo due anni; la madre Khin Kyi, istruita e determinata, si prese carico della famiglia e assunse un rilevante ruolo politico tanto da divenire la prima ministra al Social welfare e la prima birmana a capo di una missione diplomatica, come ambasciatrice in India. San Suu, che ha un talento per le lingue e conosce oltre al birmano l'inglese, il francese, il giapponese, poté poi studiare a Oxford dove si laureò nel 1967 in Filosofia, scienze politiche ed economia. Si perfezionò a New York dove lavorò all'Onu e conobbe il futuro marito Michael Aris, un inglese di fede buddista come lei, esperto di cultura tibetana, che sposò nel 1971 e da cui ebbe i figli Alexander e Kim, entrambi nati in Gran Bretagna. Nel 1988 rientrò in Birmania per stare vicina alla madre ammalata e si trovò a fronteggiare il colpo di stato, a cui reagì con la non violenza imparata da Gandhi. Una data cruciale fu l'8.8.88 quando centinaia di migliaia di persone scesero in piazza pacificamente chiedendo un governo libero e democratico; l'esercito replicò sparando sulla folla e facendo migliaia di vittime. Il 26 agosto Aung San Suu Kyi tenne un discorso memorabile davanti alla pagoda di Shwedagon, acclamata da mezzo milione di compatrioti/e: fu il suo ingresso ufficiale in politica. Fondò un nuovo partito, la Lega nazionale per la democrazia, e ne venne nominata segretaria generale. Non poteva non farlo, affermò: in nome di suo padre, non poteva restare indifferente alle richieste del suo popolo. Il regime rispose con la legge marziale, l'esercito uccise per le strade circa 3000 giovani, monaci, pacifisti. Il suo partito vinse trionfalmente le successive elezioni, ma i risultati furono annullati, mentre veniva denunciata la pessima situazione sanitaria della popolazione: il New York Times riferì della deportazione di almeno mezzo milione di individui da località infestate da epidemie, mentre l'economia era al tracollo. La Lady fu posta agli arresti domiciliari senza processo e le fu interrotta la linea telefonica. Ha raccontato che si era imposta una rigida disciplina quotidiana: sveglia alle 4,30, meditazione, ascolto della radio; esercizi fisici, lettura, bagno. E poi lavori di cucito, studio, qualche programma televisivo e un po' di corrispondenza con cui per un breve periodo si tenne in contatto con i familiari lontani. Alla spesa pensava una ragazza, ma le sue condizioni economiche erano modestissime, quindi mangiava poco ed era debilitata, perdeva i capelli, doveva stare ore a letto.

Nel 1991 ricevette il Premio Rafto, il Sacharov per la libertà di pensiero e il Nobel, a cui tuttavia seguì l'espulsione dal partito, pretesa dal regime. Nel 1995 le furono revocati gli arresti domiciliari, ma era comunque costretta a una semi-libertà tanto che poté rivedere il marito solo nel dicembre di quell'anno; sarebbe stata l'ultima volta perché un cancro lo uccise nel 1999 e lei rinunciò alla possibilità di uscire dal Paese, certa che non vi avrebbe più potuto fare ritorno. Viste le pressioni internazionali, le venne concessa maggiore libertà di azione; un attentato (30 maggio 2003) mise a rischio la sua vita, si salvò per la pronta reazione dell'autista ma morirono nel sanguinoso agguato almeno una settantina di suoi seguaci. Fu messa nuovamente agli arresti domiciliari, mentre la sua salute peggiorava e si resero necessari ricoveri ospedalieri. Il papa, l'Ue, gli Usa, la pubblica opinione facevano sentire voci di protesta; intanto l'Università di Bologna le conferì la laurea honoris causa e il Congresso americano le assegnò la massima onorificenza. Nel 2007 Aung San Suu Kyi uscì dalla prigionia, ben presto riconfermata a causa di una serie di pretesti e di false accuse. Finalmente arrivò il 2010 e sembrava che il passato fosse concluso per sempre. Dopo dieci anni riuscì a parlare al telefono con il figlio Kim e lo rivide. Ebbe un seggio in Parlamento, poté riprendere a viaggiare e ritirò ufficialmente il Nobel. Dopo le nuove libere elezioni, ricevette vari ministeri e dal 2016 divenne Consigliera di Stato, una carica più o meno corrispondente a quella di Capo del governo.

Agli inizi del 2021 un nuovo colpo di stato ha funestato il Paese, così è stata arrestata insieme al presidente e imprigionata, nonostante la vittoria elettorale del loro partito. Su di lei piovvero le accuse più varie: corruzione, importazione illegale di walkie-talkie, violazione di una serie di leggi, anche in relazione alla pandemia da Covid 19; condannata a quattro anni di prigione, ricevette il perdono del capo della giunta militare e la pena fu ridotta a due anni. Mentre scriviamo questo testo, apprendiamo (Corriere della sera, 28 aprile 2022) che sulla Lady gravano ulteriori accuse che le potrebbero procurare una condanna fino a 163 anni di carcere; intanto si sa che ha subìto un processo-farsa a cui nessuno ha potuto assistere, se non gli avvocati difensori. Avrebbe ricevuto una borsa con 600.000 dollari in contanti e lingotti d'oro per un milione e 300.000 dollari, su cui non esiste alcuna prova. E non è ancora finita: a breve dovrà rispondere di altre 17 accuse, pertanto la pena potrebbe essere assurdamente lunga. Ma Aung San Suu Kyi, provata nel fisico, si avvicina ai 77 anni, trascorsi fra continui timori per la propria vita, aspettative negate, speranze e fallimenti, fino a scelte personali difficili, come quella di non veder crescere i figli e di non riabbracciare il marito morente, sempre con la speranza di condurre la Birmania verso una pacifica democrazia. Sulle sue esperienze umane e politiche ha scritto alcuni libri, pubblicati anche in Italia: Liberi dalla paura (2005) e Lettere dalla mia Birmania (2007), entrambi presso Sperling & Kupfer; La mia Birmania (conversazione con Alan Clements) è uscito da Tea nel 2010.

Come dicevamo all'inizio, un'ombra grava su di lei da quando, nel 2017, è stata accusata dalla Nobel per la Pace Malala Yousafzai di aver tollerato violenze contro l'inerme popolo Rohingya, una minoranza di fede musulmana da sempre perseguitata ed emarginata, considerata apolide, costretta alla fuga in massa verso il Bangladesh o verso Indonesia, Thailandia, Malesia. Oltre centomila delle persone rimaste sono finite in campi di prigionia. Si tratterebbe di un vero genocidio per il quale la Lady non ha speso parole di condanna, lasciando che oltre 300 dissidenti venissero processati. L'inviato dell'Onu e rappresentanze di associazioni umanitarie non hanno avuto accesso in Birmania per verificare la situazione. Si sono levate proteste da leader politici, cantanti di fama mondiale, sindacati, mentre città, istituzioni, università le hanno ritirato premi e onorificenze. Le è stata tolta la cittadinanza onoraria canadese, Amnesty International le ha revocato il premio di Ambasciatrice della coscienza, intanto il governo del Gambia ha posto il caso alla Corte internazionale di giustizia dell'Aja. Nel 2019 Aung San Suu Kyi ha potuto difendersi dalle accuse di aver "coperto" i crimini dei militari, ma non è apparsa molto convincente, tanto che la Corte ha stabilito una reale situazione di pericolo per il popolo Rohingya per cui il governo birmano dovrà vigilare al massimo per la sua tutela e riferire periodicamente, apportando documenti e prove concrete.

Rohingya in fuga

Situazione controversa, dunque, che getta un sospetto su una figura altrimenti esemplare, a quanto pare destinata a non avere eredi.


Traduzione francese

Guenoah Mroue

Prix Nobel de la Paix en 1991 «for her non-violent struggle for Democracy and human rights»; les recettes ont été destinées à renforcer le système de santé et l’éducation publique dans son pays.  

Née le 19 juin 1945 à Yangon (Rangoon) en Birmanie (aujourd’hui Myanmar), c’est une figure très connue au niveau international pour son engagement politique contre la dictature instaurée dans son pays. Sa biographie est si complexe qu’il est difficile d’en tracer les lignes essentielles : des articles, des romans graphiques, des livres, des chansons et des textes de théâtre ont été écrits sur elle, des films à succès ont été réalisés : The Lady, de Luc Besson, en 2011, et Vita aux arrêts de Aung San Suu Kyi, de Marco Martinelli avec Sonia Bergamasco, en 2017. Elle a reçu des prix et des distinctions honorifiques et son existence serait digne d’un roman, avec des conséquences douloureuses et tragiques, voire quelques ombres.

 

 Elle était la fille du général Aung San qui a œuvré pour l’indépendance de la Birmanie de la Grande-Bretagne, mais il a été tuée alors que sa fille n’avait que deux ans; sa mère Khin Kyi, instruite et déterminée, elle prit en charge la famille et assuma un rôle politique important au point de devenir la première ministre au Social welfare et la première birmane à diriger une mission diplomatique, en tant qu’ambassadrice en Inde. San Suu, qui a un talent pour les langues et connaît en plus du birman l’anglais, le français et le japonais, a ensuite étudié à Oxford où elle a obtenu son diplôme en 1967 en philosophie, sciences politiques et économie. Elle se perfectionna à New York où elle travailla à l’ONU et rencontra son futur mari Michael Aris, un anglais bouddhiste comme elle, spécialiste de la culture tibétaine, qu’elle épousa en 1971 et dont elle eut les fils Alexander et Kim, tous deux nés en Grande-Bretagne. En 1988, elle rentre en Birmanie pour être proche de sa mère malade et doit faire face au coup d’État auquel elle réagit par la non-violence apprise par Gandhi. Une date cruciale a été 8.8.88 lorsque des centaines de milliers de personnes sont descendues dans la rue pacifiquement en demandant un gouvernement libre et démocratique; l’armée a riposté en tirant sur la foule et en faisant des milliers de victimes. Le 26 août, Aung San Suu Kyi a prononcé un discours mémorable devant la pagode Shwedagon, acclamée par un demi-million de compatriotes : ce fut son entrée officielle en politique. Elle fonde un nouveau parti, la Ligue nationale pour la démocratie, et en est nommé secrétaire général. Elle ne pouvait pas ne pas le faire, affirma-t-elle : au nom de son père, elle ne pouvait pas rester indifférente aux demandes de son peuple. Le régime a répondu par la loi martiale, l’armée a tué dans les rues environ 3000 jeunes, moines et pacifistes. Son parti a triomphé des élections suivantes, mais les résultats ont été annulés, tandis que la mauvaise situation sanitaire de la population a été dénoncée : le New York Times a rapporté la déportation d’au moins un demi-million d’individus de localités infestées par des épidémies, alors que l’économie s’effondrait. La Lady a été assignée à résidence sans procès et sa ligne téléphonique a été coupée. Elle a raconté qu’elle s’était imposé une discipline quotidienne stricte : réveil à 4h30, méditation, écoute de la radio; exercices physiques, lecture et bain. Et puis des travaux de couture, des études, quelques émissions de télévision et un peu de correspondance avec laquelle, pendant une courte période, elle est restée en contact avec des membres de la famille lointains. Aux dépenses y pensait la fille, mais ses conditions économiques étaient très modestes, donc elle mangeait peu et elle était affaiblie, elle perdait ses cheveux, elle devait rester au lit pendant des heures.

En 1991, elle reçut le prix Rafto, le prix Sakharov pour la liberté de l’esprit et le prix Nobel, mais fut expulsé du parti par le régime. En 1995, son assignation à résidence a été levée, mais elle a été contrainte à une semi-liberté si bien qu’elle n’a pu revoir son mari qu’en décembre de cette année-là ; c’était la dernière fois car un cancer l’a tué en 1999 et elle, elle a renoncé à quitter le pays, certaine de ne plus jamais retourner sur sa decision. Sous la pression internationale, elle bénéficie d’une plus grande liberté d’action ; un attentat (30 mai 2003) met sa vie en danger, elle se sauve grâce à la réaction rapide du chauffeur mais dans l’embuscade sanglante au moins 70 de ses partisans meurent. Elle est à nouveau assignée à résidence, tandis que sa santé se détériore et que des hospitalisations sont nécessaires. Le pape, l’UE, les États-Unis, et l’opinion publique ont fait entendre des voix de protestation; pendant ce temps, l’Université de Bologne lui a attribué le diplôme honoris causa et le Congrès américain lui a attribué la plus haute distinction. En 2007, Aung San Suu Kyi est sortie de prison, mais elle y est rapidement reconduite en raison d’une série de prétextes et de fausses accusations. Enfin, à l’arrivée de l’année 2010 il semblait que le passé était terminé pour toujours. Dix ans plus tard, elle a pu parler au téléphone avec son fils Kim et l’a revu. Elle obtint un siège au Parlement, elle parvient à voyager et elle reçoit officiellement le prix Nobel. Après de nouvelles élections libres, elle reçut plusieurs ministères et, à partir de 2016, elle devint conseillère d’État, un poste plus ou moins équivalent à celui de chef du gouvernement.

Au début de 2021, un nouveau coup d’État a endeuillé le pays, elle a été arrêté avec le président et elle a été emprisonnée, malgré la victoire électorale de leur parti. Elle a été inculpée pour corruption, importation illégale de talkies-walkies, violation de plusieurs lois, y compris en relation avec la pandémie de Covid 19; condamnée à quatre ans de prison, elle a reçu le pardon du chef de la junte militaire et la peine a été réduite à deux ans. Au moment où nous écrivons ce texte, nous apprenons (Corriere della sera, 28 avril 2022) que la Lady encourt d’autres accusations qui pourraient lui valoir une peine pouvant aller jusqu’à 163 ans de prison; entre temps, on sait qu’elle a subi un procès-farce auquel personne n’a pu assister, sauf les avocats de la défense. Elle aurait reçu un sac avec 600000 dollars en espèces et des lingots d’or pour un million et 300000 dollars, sur lesquels il n’y a aucune preuve. Et ce n’est pas encore fini : elle devra bientôt répondre de 17 autres accusations, donc la peine pourrait être absurdement longue. Mais Aung San Suu Kyi, physiquement éprouvée, approche les 77 ans, passés entre des peurs constantes pour sa propre vie, des attentes niées, des espoirs et des échecs, jusqu’à des choix personnels difficiles, comme celui de ne pas voir ses enfants grandir et ne pas enlacer à nouveau son mari mourant, toujours avec l’espoir de conduire la Birmanie vers une démocratie pacifique. Sur ses expériences humaines et politiques, elle a écrit plusieurs livres, publiés également en Italie : Libérés de la peur (2005) et Lettres de ma Birmanie (2007), tous deux chez Sperling & Kupfer; La Mia Birmania (conversation avec Alan Clements) est sorti de Tea en 2010.

Comme nous le disions au début, une ombre plane sur elle depuis que, en 2017, elle a été accusée par le prix Nobel Malala Yousafzai pour la Paix d’avoir toléré des violences contre le peuple Rohingya, une minorité musulmane sans défense, qui a toujours été persécutée et marginalisée, considéré comme apatride, contrainte à la fuite en masse vers le Bangladesh ou vers l’Indonésie, la Thaïlande et la Malaisie. Plus de 100000 des personnes restantes ont fini dans des camps de prisonniers. Il s’agirait d’un véritable génocide pour lequel la Lady n’a pas prononcé de condamnation, laissant plus de 300 dissidents être jugés. L’envoyé de l’ONU et des représentants d’organisations humanitaires n’ont pas eu accès à la Birmanie pour vérifier la situation. Des dirigeants politiques, des chanteurs de renommée mondiale, des syndicats ont protesté, tandis que des villes, des institutions, et des universités lui ont remis des prix et des distinctions honorifiques. Amnesty International lui a retiré son titre d’ambassadrice de la conscience, tandis que le gouvernement gambien a saisi la Cour internationale de justice de La Haye. En 2019, Aung San Suu Kyi a pu se défendre contre les accusations d’avoir "couvert" les crimes des militaires, mais elle n’a pas paru très convaincante, au point que la Cour a établi une réelle situation de danger pour le peuple Rohingya, de sorte que le gouvernement birman devra veiller au maximum à sa protection et rédiger un rapport périodiquement, en apportant des documents et des preuves concrètes.

Rohingya en fuite

Une situation controversée, donc, qui jette un soupçon sur une figure autrement exemplaire, apparemment destinée à n’avoir aucun héritier.


Traduzione inglese

Syd Stapleton

In 1991 Aung San Suu Kyi was awarded the Nobel Peace Prize "for her non-violent struggle for democracy and human rights." The proceeds of the prize were earmarked to strengthen the health care system and public education in her country.

Born June 19, 1945, in Yangon (Rangoon), Burma (now Myanmar), she is a widely known figure internationally for her political efforts against the dictatorship established in her country. Her biography is so complex that it is difficult even to trace its essential outlines. Articles, graphic novels, and books have been written about her, songs and plays have been composed, and successful films have been made including, The Lady, by Luc Besson, in 2011, and Vita agli arresti di Aung San Suu Kyi [The Life Under Arrest of Aung San Suu Kyi], by Marco Martinelli with Sonia Bergamasco, in 2017. She has been honored with awards and honors, and her existence would be worthy of a novel, albeit with painful and tragic episodes, and even a few shadows.

 

She was the daughter of General Aung San, who worked for Burma's independence from Britain but was killed when his daughter was only two years old. Her mother Khin Kyi, educated and determined, took charge of the family and assumed an important political role to the extent that she became the first minister of social welfare and the first Burmese female to head a diplomatic mission, as ambassador to India. San Suu had a talent for languages and learned English, French, and Japanese in addition to Burmese. She was then able to study at Oxford, where she graduated in 1967 with a degree in Philosophy, Political Science, and Economics. She furthered her education in New York, where she worked at the UN and met her future husband Michael Aris, an Englishman of Buddhist faith like herself and an expert in Tibetan culture, whom she married in 1971 and by whom she had children Alexander and Kim, both born in Britain. In 1988 she returned to Burma to be near her sick mother, and faced a coup, to which she reacted with the nonviolence she had learned from Gandhi. A crucial date was 8/8/88 (August 8, 1988) when hundreds of thousands of people took to the streets peacefully demanding a free and democratic government. The army retaliated by firing on the crowds, causing thousands of casualties. On August 26, Aung San Suu Kyi gave a memorable speech in front of the Shwedagon pagoda, cheered by half a million compatriots, and it was her official entry into politics. She founded a new party, the National League for Democracy, and was appointed its general secretary. She couldn’t fail to do it, she asserted. In the name of her father, she could not remain indifferent to the demands of her people. The regime responded with martial law, in the streets the army killed some 3,000 young people, monks, and other pacifists. Her party triumphantly won the next election, but the results were annulled, while the population's poor health situation grew increasingly worse. The New York Times reported the deportation of at least half a million individuals from epidemic-infested localities, and meanwhile the economy was collapsing. The Lady was placed under house arrest without trial and her telephone line was cut off. She recounted that she imposed a strict daily discipline on herself: waking up at 4:30 a.m., meditating, listening to the radio; exercising, reading, and bathing. And then doing sewing, studying, watching a few television programs and doing some correspondence with which, for a short time, she able to stay in touch with distant family members. Groceries were taken care of by a girl, but her economic condition was very modest, so she ate little and was debilitated, losing her hair, having to spend hours in bed.

In 1991 she was awarded the Rafto Prize, the Sakharov Prize for Freedom of Thought and the Nobel Prize, but this was followed by her expulsion from the party, demanded by the regime. In 1995 her house arrest was lifted, but she was still forced into “semi-freedom” such that she was only able to see her husband again in December of that year. It would be the last time because cancer killed him in 1999. She gave up the thought of leaving the country, certain that she would never be able to return. Eventually, given international pressure, she was granted more freedom of action. On May 30, 2003 an assassination attempt endangered her life. She was only saved by the prompt reaction of her driver, but at least some 70 of her followers died in the bloody ambush. She was placed under house arrest again. Her health deteriorated and hospitalizations became necessary. The pope, the EU, the U.S., and the public were raising voices of protest, and meanwhile, the University of Bologna awarded her an honorary degree and the U.S. Congress gave her the highest honor. In 2007 Aung San Suu Kyi was released from imprisonment, only to be soon re-confined due to a series of pretexts and false accusations. Finally, 2010 arrived and it seemed that the past was over for good. After ten years she was able to talk to her son Kim on the phone and saw him again. She had a seat in Parliament, was able to resume traveling, and officially picked up the Nobel Prize. After the new free elections, she received several ministries and from 2016 became State Councilor, a position roughly corresponding to that of Head of Government.

In early 2021 a new coup ravaged the country - she was arrested along with the president and imprisoned, despite their party's election victory. A variety of charges were rained down on her, including corruption, illegal importation of walkie-talkies, violation of a number of laws, including in relation to the Covid 19 pandemic. Sentenced to four years in prison, she received a partial pardon from the head of the military junta and her sentence was reduced to two years. As we write this text, we learn (Corriere della sera, April 28, 2022) that additional charges hang over the Lady that could land her a sentence of up to 163 years in prison. Meanwhile, it is known that she underwent a mock trial that no one was allowed to attend except defense lawyers. She allegedly received a bag with $600,000 in cash and gold bars worth $1.3 million, of which there is no evidence. And it's not over yet. She faces 17 more charges shortly, so the sentence could be absurdly long. But Aung San Suu Kyi, physically challenged, is approaching 77 years of age, lived amid constant fears for her life, having been denied many expectations and hopes, and facing difficult personal situations, such as not seeing her children grow up and not re-embracing her dying husband, always with the hope of leading Burma toward a peaceful democracy. She has written several books on her human and political experiences, which have also been published in Italy - Liberi dalla paura [Free from Fear] (2005) and Lettere dalla mia Birmania [Letters from My Burma] (2007), both from Sperling & Kupfer, and La mia Birmania [My Burma] (conversation with Alan Clements) came out from Tea in 2010.

As we said at the outset, a shadow has been hanging over her since she was accused in 2017 by Nobel Peace Laureate Malala Yousafzai of tolerating violence against the defenseless Rohingya people, a minority of Muslim faith that has always been persecuted and marginalized, considered stateless, and forced to flee en masse to Bangladesh or to Indonesia, Thailand, and Malaysia. More than a hundred thousand of the remaining Rohingyas ended up in prison camps. This would be a true genocide for which the Lady did not mince words of condemnation, and it left over 300 dissidents to stand trial. The U.N. envoy and representatives of humanitarian groups have not had access to Burma to verify the situation. Protests arose from political leaders, world-renowned singers, and labor unions, while cities, institutions, and universities withdrew awards and honors from her. She has been stripped of her honorary Canadian citizenship, Amnesty International has revoked her Ambassador of Conscience award, meanwhile, the Gambian government has referred the case to the International Court of Justice in The Hague. In 2019, Aung San Suu Kyi was able to defend herself against accusations that she had "covered up" the crimes of the military, but she did not appear very convincing, so much so that the Court established that a real situation of danger existed for the Rohingya people, for whom the Burmese government will have to be as vigilant as possible for their protection and report periodically, bringing documents and factual evidence.

Rohingya fleeing

A controversial situation, then, casting suspicion on an otherwise exemplary figure, apparently destined to leave no unsullied legacy.


Traduzione spagnola

Erika Incatasciato

Premio Nobel de la Paz en 1991 (Por su lucha no violenta por la democracia y los derechos humanos), destinó el dinero del premio al desarrollo del sistema sanitario y al sistema de educación pública de su país.

Nacida el 19 de junio del 1945 en Yangon (Rangún) en Birmania (hoy Myanmar), es un personaje bien conocido internacionalmente por su compromiso político contra la dictadura establecida en su país. Su biografía es tan compleja que es difícil trazar sus líneas esenciales: sobre ella se han escrito artículos, novelas gráficas, libros, se han compuesto canciones y dramas, incluso se han rodado películas exitosas: The Lady, de Luc Besson, en 2011, y Vita agli arresti di Aung San Suu Kyi, de Marco Martinelli y Sonia Bergamasco, en 2017. Ha sido galardonada con premios y honores, su existencia sería digna de una novela, aunque con aspectos dolorosos y trágicos e, incluso, algunas sombras.

 

Era hija del general Aung San, quien abogó por la independencia de Birmania del Reino Unido, asesinado cuando ella tenía solo dos años; su madre Khim Kyi, instruida y determinada, se hizo cargo de la familia y asumió un importante papel político de manera que se convirtió en la primera ministra del Bienestar Social y la primera birmana que encabezaba una misión diplomática como embajadora en la India. San Suu, que tiene un talento para los idiomas y que, además del birmano, sabe Inglés, francés y japonés, estudió en Oxford, donde se graduó en Filosofía, Ciencias Políticas y Economía en 1967. Se especializó en Nueva York, donde trabajó en la ONU y conoció a su futuro esposo Michael Aris, un inglés de fe budista como ella, experto en cultura tibetana, con quien se casó en 1971 y con quien tuvo dos hijos: Alexander y Kim, ambos nacidos en el Reino Unido. En 1988 regresó a Birmania para estar junto a su madre enferma, pero tuvo que hacer frente al golpe de Estado, al que reaccionó con la no violencia aprendida de Gandhi. Una fecha clave fue el 8.8.88, cuando centenares de millares de personas salieron pacíficamente a la calle pidiendo un gobierno libre y democrático; el ejército respondió disparando a la multitud causando miles de víctimas. El 26 de agosto Aung San Suu Kyi dio un discurso memorable frente a la pagoda de Shwedagon, aclamada por medio millón de compatriotas: fue su entrada oficial en la política. Fundó un nuevo partido, la Liga Nacional para la Democracia (en Birmano: အမျိုးသား ဒီမိုကရေစီ အဖွဲ့ချုပ်) del cual fue nombrada Secretaria general. No podía no hacerlo, declaró: en nombre de su padre, no podía quedarse indiferente a las demandas de su pueblo. El régimen respondió con la ley marcial, y el ejercito mató por las calles a unos 3000 jóvenes, monjes y pacifistas. Su partido ganó triunfalmente las siguientes elecciones, pero los resultados fueron anulados, mientras se denunciaba la pésima situación sanitaria de la población: el New York Times recogió la deportación de almenos medio millón de individuos originarios de lugares infestados por pandemias, mientras la economía se derrumbaba. La Lady quedó bajo arresto domiciliario y le cortaron la línea telefónica. Ha contado que se había impuesto una estricta disciplina diaria: despertador a las 4:30, meditación, escuchar la radio; ejercicios físicos, lectura, baño. Luego, trabajo de costura, estudio, algunos programas de televisión y un poco de correspondencia con la que durante un breve periodo se mantuvo en contacto con los familiares lejanos. Una chica se encargaba de la compra, pero sus condiciones económicas eran muy modestas, por lo tanto comía poco y estaba debilitada, perdía el pelo, tenía que pasar muchas horas en la cama.

En 1991 recibió el premio Rafto, el Sàjarov por la Libertad de pensamiento y el Nobel, a los que siguió la expulsión del partido, pretendida por el régimen. En 1995 le revocaron el arresto domiciliario, pero siguió estando obligada a una semi-libertad, tanto que solo pudo volver a ver a su marido en diciembre del mismo año; sería la última vez ya que murió de cáncer en 1999 y ella renunció a la posibilidad de salir del país, segura de que nunca iba a poder regresar. Debido a las presiones internacionales, se le dio más libertad de acción; un atentado (el 30 de mayo de 2003) puso en peligro su vida, ella se salvó gracias a la rápida reacción del conductor, pero murieron en la sangrienta emboscada unos setenta seguidores suyos. De nuevo quedó bajo arresto domiciliario, mientras que su salud empeoraba y requería varias hospitalizaciones. El Papa, la UE, los Estados Unidos, la opinión pública lanzaban voces de protesta; mientras tanto la Universidad de Bolonia le otorgó el titulo Honoris Causa y el Congreso americano le asignó el Mayor honor. En 2007, Aung San Suu Kyi salió de su cautiverio, cautiverio nuevamente confirmado debido a una serie de pretextos y acusaciones falsas. Por fin, llegó el 2010 y parecía que el pasado había terminado para siempre. Al cabo de diez años logró hablar con su hijo Kim por teléfono y lo vio de nuevo. Obtuvo un escaño en el Parlamento, y pudo volver a viajar y retirar oficialmente el Nobel. Después de las nuevas elecciones libres, recibió varios ministerios y desde 2016 se convirtió en Consejera de Estado, un cargo más o menos correspondiente al de Jefe de Gobierno.

A principios de 2021 un nuevo golpe de Estado asolaba el país mientras ella era arrestada junto con el Presidente y volvía a prisión; a pesar de la victoria electoral de su partido, le lanzaron acusaciones varias: corrupción, importación ilegal de Walkie-Talkie, violación de una serie de leyes, también con respecto a la pandemia de la Covid19; condenada a cuatro años de cárcel, recibió el perdón del Jefe de la Junta militar que redujo la pena a dos años. Mientras se escribía este texto, nuevas acusaciones que podrían costarle hasta 163 años de prisión pesan sobre la Lady; mientras tanto se sabe que ha sufrido un juicio-farsa al que nadie pudo asistir; excepto los abogados defensores. Según parece, había recibido una bolsa con 600.000 dólares en efectivo y lingotes de oro por 1.300.000 dólares, de los que no hay pruebas. Y aún no se ha terminado: pronto tendrá que responder de otras 17 acusaciones, por lo que la pena podría ser ridículamente larga. Sin embargo, Aung San Suu Kyi, debilitada físicamente, se acerca a los 77 años, vividos entre el terror constante, expectativas negadas, esperanzas y fracasos, hacia decisiones personales difíciles: entre todo no poder criar a sus hijos o abrazar a su marido moribundo, siempre con la esperanza de dirigir Birmania hacia una democracia pacífica. Sobre sus experiencias de vida, humanas y políticas, ha escrito algunos libros, algunos traducidos al español: Libres del Miedo y otros escritos (1994, Galaxia Gutenberg) y Cartas desde Birmania (1998, Circe ediciones); The Voice of hope. Conversations with Alan Clements (1998) aún no tiene traducción al español.

Como decíamos al principio, una sombra irrumpe en ella cuando, en 2017, la Premio Nobel de la Paz Malala Yousafzai la acusó de tolerar las violencias contra el pueblo Rohingya indefenso: una minoría musulmana que siempre ha sido perseguida y marginada, considerada apátrida, obligada a huir en masa hacia Bangladesh o Indonesia, Tailandia y Malasia. Más de cien mil personas han acabado en campos de concentración, sería un verdadero genocidio por el que la Lady nunca ha pronunciado palabras de condena, dejando que más de 300 disidentes fueran juzgados. Tanto el enviado de la ONU como los representantes de asociaciones humanitarias no han tenido acceso a Birmania para verificar la situación. Se han levantado protestas de líderes políticos, cantantes de fama mundial, sindicatos; mientras ciudades, instituciones y universidades le han retirado premios y honores. Le quitaron la ciudadanía honoraria canadiense; Amnesty International le revocó el Premio de Embajadora de Conciencia, y por su parte, el Gobierno de Gambia presentó el caso a la Corte Internacional de Justicia de la Haya. En el 2019 Aung San Suu Kyi pudo defenderse de las acusaciones de haber “encubierto” los crímenes de los militares, pero no pareció muy convincente, de modo que la Corte estableció una situación real de peligro para el pueblo de Rohingya, por lo que el Gobierno birmano deberá velar al máximo por su protección e informar periódicamente aportando documentos y pruebas concretas.

Rohingya en fuga

Por lo tanto, es una situación controvertida la que arroja sospechas sobre una figura, que de otro modo sería ejemplar, aparentemente destinada a no tener herederos.


Traduzione ucraina

Alina Petelko

Лауреат Нобелівської премії миру 1991 року "за ненасильницьку боротьбу за демократію і права людини", кошти від якої були спрямовані на зміцнення системи охорони здоров'я і народної освіти в її країні.

Народилася 19 червня 1945 року в Янгоні (Рангуні) в Бірмі (нині М'янма), вона є всесвітньо відомою постаттю за свою політичну прихильність до диктатури, встановленої в її країні. Її біографія настільки складна, що важко навіть простежити основні лінії: про неї написані статті, графічні романи, книги, пісні та театральні тексти, зняті успішні фільми: "Леді" Люка Бессона у 2011 році та "Життя після арешту Аун Сан Су Чжі" Марко Мартінеллі з Сонею Бергамаско у 2017 році. Вона була удостоєна премій і почестей, а її існування було б гідним роману, хоч і з болючим і трагічним підтекстом, навіть з деякими тінями.

 

Вона була донькою генерала Аун Сана, який боровся за незалежність Бірми від Великої Британії, але був убитий, коли її доньці було лише два роки; її мати Хін Чжі, освічена і рішуча, взяла на себе відповідальність за сім'ю і взяла на себе важливу політичну роль, настільки, що стала першим міністром соціального забезпечення і першою бірманкою, яка очолила дипломатичну місію, будучи послом в Індії. Сан Суу, яка має талант до вивчення мов і володіє англійською, французькою та японською мовами на додаток до бірманської, отримала можливість навчатися в Оксфорді, який вона закінчила у 1967 році за спеціальностями "філософія", "політологія" та "економіка". Вона продовжила навчання в Нью-Йорку, де працювала в ООН і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Майклом Арісом, англійцем буддистського віросповідання, як і вона сама, і знавцем тибетської культури, за якого вона вийшла заміж у 1971 році, і від якого у неї народилися діти Олександр і Кім, обидва народилися у Великій Британії. У 1988 році вона повернулася до Бірми, щоб бути поруч з хворою матір'ю, і зіткнулася з державним переворотом, на який вона відреагувала ненасильством, якого навчилася у Ганді. Переломною датою стало 8.8.88, коли сотні тисяч людей вийшли на вулиці з мирними вимогами вільного і демократичного правління; армія у відповідь відкрила вогонь по натовпу і забрала тисячі життів. 26 серпня Аун Сан Су Чжи виголосила пам'ятну промову перед пагодою Шведагон, яку зустріли півмільйона співвітчизників: це був її офіційний прихід у політику. Вона заснувала нову партію, Національну лігу за демократію, і була призначена її генеральним секретарем. Вона не могла втриматися, казала: в ім'я батька не могла залишитися байдужою до вимог свого народу. Режим відповів воєнним станом, армія вбила на вулицях близько 3000 молодих людей, монахів, пацифістів. Її партія тріумфально перемогла на наступних виборах, але результати були анульовані, а стан здоров'я населення засуджений: газета "Нью-Йорк Таймс" повідомила про депортацію щонайменше півмільйона людей з епідемічно небезпечних місць, в той час як економіка руйнувалася. Жінку без суду і слідства помістили під домашній арешт і відключили її телефонний зв'язок. Вона розповіла, що встановила для себе сувору щоденну дисципліну: прокидання о 4.30 ранку, медитація, прослуховування радіо; фізичні вправи, читання, купання. А далі - шиття, навчання, кілька телепередач і трохи листування, за допомогою якого вона недовгий час підтримувала зв'язок з далекими родичами. Про продукти дбала дівчина, але її матеріальне становище було дуже скромним, тому вона мало їла і була виснаженою, втратила волосся, змушена була годинами лежати в ліжку.

У 1991 році вона була нагороджена премією Рафто, премією Сахарова за свободу думки і Нобелівською премією, але за цим послідувало її виключення з партії, чого вимагав режим. У 1995 році її домашній арешт було скасовано, але вона все одно була змушена перебувати у напівсвободі, настільки, що змогла знову побачити свого чоловіка лише у грудні того ж року; це був останній раз, оскільки рак вбив його у 1999 році, і вона відмовилася від можливості залишити країну, будучи впевненою, що ніколи не зможе повернутися. З огляду на міжнародний тиск, їй було надано більше свободи дій; замах на неї (30 травня 2003 року) поставив під загрозу її життя, її врятувала швидка реакція водія, але в кривавій засідці загинуло щонайменше сімдесят її прихильників. Її знову помістили під домашній арешт, а стан здоров'я погіршився і виникла необхідність у госпіталізації. Папа Римський, ЄС, США, громадська думка висловили свій протест, а тим часом Болонський університет присвоїв їй почесний ступінь, а Конгрес США надав їй найвищу нагороду. У 2007 році Аун Сан Су Чжи була звільнена з в'язниці, але незабаром знову ув'язнена через низку приводів і неправдивих звинувачень. Нарешті настав 2010 рік і здавалося, що минуле залишилося позаду назавжди. Через десять років йому вдалося поспілкуватися з сином Кімом по телефону і знову його побачити. Він отримав місце в парламенті, зміг знову подорожувати і офіційно отримав Нобелівську премію. Після нових вільних виборів вона отримала кілька міністерств, а з 2016 року стала державним радником, що більш-менш відповідає посаді голови уряду.

На початку 2021 року в країні стався новий державний переворот, тому вона була заарештована разом з президентом і ув'язнена, незважаючи на перемогу їхньої партії на виборах. На неї посипалися найрізноманітніші звинувачення: корупція, незаконне ввезення рацій, порушення низки законів, в тому числі у зв'язку з пандемією Covid 19; засуджена до чотирьох років ув'язнення, вона отримала помилування від глави військової хунти і термін покарання був скорочений до двох років. Коли ми пишемо цей текст, ми дізналися (Corriere della sera, 28 квітня 2022 року), що Пані висунули нові звинувачення, які можуть призвести до покарання до 163 років ув'язнення; тим часом відомо, що вона пройшла фіктивний судовий процес, на який нікому не було дозволено бути присутнім, окрім адвокатів захисту. Він нібито отримав сумку з 600 тис. доларів готівкою та золотими злитками на суму 1,3 млн доларів, щодо яких немає жодних доказів. І це ще не кінець: незабаром їй доведеться відповідати ще за 17-ма звинуваченнями, тож вирок може бути до абсурду довгим. Але Аун Сан Су Чжи, виснажена тілом, наближається до свого 77-річчя, яке пройшло в умовах постійного страху за власне життя, несправджених очікувань, надій і невдач, аж до складних особистих виборів, таких як не бачити, як ростуть її діти, і не обійняти вмираючого чоловіка, завжди з надією вести Бірму до мирної демократії. Вона написала кілька книг про свій людський та політичний досвід, також опублікованих в Італії: Liberi dalla paura (2005) та Lettere dalla mia Birmania (2007), обидві у видавництві Sperling & Kupfer; La mia Birmania (conversazione con Alan Clements) була опублікована у видавництві Tea у 2010 році.

Як ми вже говорили на початку, над нею нависла тінь відтоді, як у 2017 році Нобелівська лауреатка миру Малала Юсафзай звинуватила її у толеруванні насильства над беззахисним народом рохінджа - меншиною мусульманського віросповідання, яка завжди зазнавала переслідувань і маргіналізації, вважалася особою без громадянства і була змушена масово тікати до Бангладеш або до Індонезії, Таїланду, Малайзії. Понад сто тисяч з тих, хто залишився, опинилися в таборах для військовополонених. Це був би справжній геноцид, який Леді не скупилася на слова, засуджуючи його, залишивши понад 300 дисидентів на лаві підсудних. Посланець ООН та представники гуманітарних організацій не мали доступу до Бірми для перевірки ситуації. З протестами виступили політичні лідери, всесвітньо відомі співаки, профспілки, а міста, установи, університети знімали з неї нагороди та відзнаки. Вона була позбавлена почесного канадського громадянства, "Міжнародна амністія" позбавила її нагороди "Посол Совісті", а уряд Гамбії передав справу до Міжнародного суду ООН в Гаазі. У 2019 році Аун Сан Су Чжи змогла захиститися від звинувачень у "покриванні" злочинів військових, але виглядала вона не дуже переконливо, настільки, що Суд встановив реальну ситуацію небезпеки для народу рохінджа, для захисту якого бірманському уряду доведеться бути максимально пильним і періодично звітувати, наводячи документи і конкретні докази.

Рохінджа в бігах

Таким чином, суперечлива ситуація, яка ставить під сумнів взірцеву в інших відношеннях постать, якій, вочевидь, не судилося мати спадкоємців.