Nelly Sachs
Laura Candiani

Tonka Uzu

«Per la sua lirica notevole e la scrittura drammatica che interpreta il destino di Israele con forza toccante»

Prima tedesca (ma naturalizzata svedese) a vincere il premio Nobel per la letteratura, era nata a Schöneberg, Berlino, il 10 dicembre 1891, figlia unica di un industriale ebreo che l’avvicinò all’arte e alla poesia, ma aveva un carattere rigido che si mise in conflitto con la giovane Leonie, detta Nelly. L’incontro fatale con la letteratura avvenne quando cominciò a leggere le opere di Selma Lagerlöf, futura premio Nobel, con cui intrecciò un rapporto durato circa trentacinque anni. Nel 1921 inizia a pubblicare i primi racconti, una prova acerba che tuttavia le porta l’apprezzamento dello scrittore Stefan Zweig. Mentre la situazione per la popolazione ebraica si fa sempre più difficile ed è in ristrettezze economiche, decide di abbandonare la Germania e di trasferirsi in Svezia, dove vivrà fino alla morte (Stoccolma, 12 maggio 1970).Nonostante i problemi di salute che la conducono più volte in ospedale psichiatrico, dove viene sottoposta a elettroshock, di fatto inizia una seconda vita, come traduttrice e poeta, mentre approfondisce lo studio dei classici chassidici, della Bibbia, della Kabala e, più in generale, della cultura ebraica da cui trae continui spunti. L’elemento comune a tutta la sua produzione è infatti la tragedia del suo popolo, dall’antico passato al presente, utilizzando un linguaggio intenso e metaforico. Viene ritenuta dalla critica la voce più profonda sulla Shoah, che pure non ha conosciuto personalmente. Nel 1965 ottiene il Premio internazionale per la pace degli editori tedeschi, nel 1966 arriva il premio Nobel, dopo il quale continua a condurre una esistenza semplice e appartata.

In Italia sono state tradotte solo alcune sue opere: Al di là della polvere (del 1961, presso Einaudi nel 1966) e, postume, una antologia contenente liriche tratte dalle varie raccolte, con la cura e traduzione di Ida Porena (Einaudi, 1971), Epitaffi scritti sull’aria (2013), brevi componimenti dedicati ai cari defunti, Lettere dalla notte (2015), scritte subito dopo la morte della madre, in cui si confronta con l’immensa solitudine e crea il parallelo fra il proprio lutto personale e la tragedia della Shoah. Molto interessante il carteggio con il poeta rumeno naturalizzato francese Paul Celan (1920-70), suo amico ed estimatore, dal titolo Corrispondenza (Il melangolo, 1993); era il “fratello nello spirito”, accomunato dal medesimo destino di esule. Il giorno della morte di Nelly Sachs, a Parigi si teneva il funerale dell’amico suicida. Sachs aveva iniziato a comporre poesie all’età di 17 anni e nel 1921 viene pubblicata, con l’aiuto dello scrittore Stefan Zweig, la sua prima raccolta Leggende e Racconti, caratterizzata da un influsso neoromantico, che ruota intorno alle tematiche della natura e della musica. Gradualmente avviene la svolta, a cui danno una spinta determinante l’ascesa del nazismo, le persecuzioni razziali, la Seconda guerra mondiale. Nel 1947 esce il primo libro della nuova maniera, del nuovo stile: In den Wohnungen des Todes (Nelle dimore della morte), a cui seguirono Sternverdunkelung. Gedichte (Le stelle si oscurano) 1949, Eli. Ein Mysterienspiel vom Leiden Israels (Mistero dei dolori di Israele) 1951, Flucht und Verwandlung. Gedichte (Fuga e trasformazione) 1959, Suche nach Lebenden (Alla ricerca dei viventi). Postumo è uscito il volume di liriche Teile dich Nacht (1971). Da segnalare i poemi drammatici Segni sulla sabbia e Incantesimo.

In più occasioni le sue liriche sono divenute ispirazione per composizioni musicali, fra cui quelle dell’italiano Vittorio Fellegara: Zwei Lieder per coro femminile e orchestra (1973-1974). «Tragici, accusatori, illuminanti», così sono stati definiti i suoi versi, dal linguaggio aspro, sottile, emozionale, secondo un suo biografo; la poesia per lei (come per Celan) è stata dunque «un’ancora di salvezza dall’abisso del passato» (P. Hamm). Testi dolorosi, ardui, pungenti, che rispecchiano con finezza la sofferenza di un intero popolo che attraversa la storia, con riferimenti alla propria condizione di espatriata, alla malattia mentale, al ruolo della poesia, e rari sprazzi di luce e di amore. Della poeta, che ha sempre utilizzato la lingua tedesca, poco è stato pubblicato e tradotto in italiano, per lo più grazie all’opera meritoria di Ida Porena, ma vale la pena conoscere alcune liriche emblematiche per avvicinarsi al suo stile, ai suoi temi prediletti, alla sua angoscia esistenziale. Iniziamo con due versi in cui emerge la consapevolezza di una donna sfuggita al destino di morte che la attendeva nella Germania nazista, che altrove però ha trovato una ragione per sopravvivere: «Invece della patria/stringo la metamorfosi del mondo».

Ce qui suit est l’un de ses poèmes les plus célèbres et significatifs, exprimant de manière originale et émouvante toute la douleur qui pèse sur son peuple:

La seguente è una delle sue poesie più celebri e significative, che esprime in modo originale e commovente tutto il dolore che grava sul suo popolo:

Ma chi vi tolse la sabbia dalle scarpe,
quando doveste alzarvi per morire?
La sabbia che Israele ha riportato,
la sabbia del suo esilio?
Sabbia rovente del Sinai,
mischiata a gole di usignoli,
mischiata ad ali di farfalla,
mischiata alla polvere inquieta dei serpenti,
mischiata a grani di salomonica sapienza,
mischiata all’amaro segreto dell’assenzio.

O dita,
che toglieste ai morti la sabbia dalle scarpe,
domani già sarete polvere
nelle scarpe di quelli che verranno!

Da leggere anche la terribile visione, tratta da Nelle dimore della morte, del Coro dei superstiti, di cui lei stessa faceva parte, sentendosi una sopravvissuta. Altri testi, forse meno noti, riguardano la sfera affettiva, i sentimenti, l’individualità, in un serrato dialogo con sé stessa e con l’altro.

(Traduzione di Ida Porena)

«Protetti sono gli amanti
sotto il cielo murato.
Un elemento misterioso gli dà il fiato
e fanno vivere le pietre
e tutto ciò che cresce
trova ormai una patria solo in loro.

Protetti sono gli amanti
e solo per loro gli usignoli continuano a cantare
e non sono morti nella sordità
e la quiete leggera del bosco, i caprioli,
soffrono per loro in mansuetudine.

«Mentre sto qui in attesa/fuori il tempo si strugge nel mare
ma sempre ripreso per gli azzurri capelli/non raggiunge l’eternità -
Nessun amore ancora tra i pianeti/ma già vibra un accordo segreto».
«Il peso svincolato dell’angoscia piangilo tutto
Due farfalle reggono per te il fardello dei mondi
e io metto le tue lacrime in queste parole:
La tua angoscia comincia a rilucere».

Protetti sono gli amanti,
vedono il dolore nascosto del tramonto
sanguinare sul ramo di un salice
e di notte si esercitano sorridendo alla morte,
la quieta morte,
con ogni fonte che stilla in nostalgia».

Viene riportata di seguito la bellissima Protetti sono gli amanti... (da Le stelle si oscurano), sempre grazie alla pregevole traduzione di Ida Porena.

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Prix Nobel de littérature 1966 «Pour son lyrique remarquable et son écriture dramatique qui interprète le destin d’Israël avec une force touchante » 

Première allemande (mais naturalisée suédoise) à remporter le prix Nobel de littérature, elle est née à Schöneberg, Berlin, le 10 décembre 1891, fille unique d’un industriel juif qui l’a rapprochée de l’art et de la poésie, mais il avait un tempérament rigide qui se mit en conflit avec la jeune Léonie, appelée Nelly. La rencontre fatale avec la littérature a eu lieu lorsqu’elle a commencé à lire les œuvres de Selma Lagerlöf, futur prix Nobel, avec lequel elle a tissé une relation d’environ trente-cinq ans. En 1921, elle commence à publier les premières nouvelles, une preuve acerbe qui lui apporte cependant l’appréciation de l’écrivain Stefan Zweig. Alors que la situation de la population juive devient de plus en plus difficile et se trouve dans des difficultés économiques, elle décide de quitter l’Allemagne et de s’installer en Suède, où elle vivra jusqu’à sa mort (Stockholm, 12 mai 1970). Malgré les problèmes de santé qui la conduisent plusieurs fois à l’hôpital psychiatrique, où elle est soumise à des électrochocs, elle commence en fait une seconde vie, comme traductrice et poète, tout en approfondissant l’étude des classiques hassidiques, de la Bible, de la Kabala et, plus généralement, de la culture juive dont elle tire des enseignements continus. L’élément commun à toute sa production est en effet la tragédie de son peuple, de l’ancien passé au présent, en utilisant un langage intense et métaphorique. Elle est considérée par la critique comme la voix la plus profonde sur la Shoah, qu’elle n’a pas connue personnellement. En 1965, elle obtient le prix international pour la paix des éditeurs allemands, en 1966 arrive le prix Nobel, après lequel elle continue à mener une existence simple et isolée.

En Italie, seules quelques-unes de ses œuvres ont été traduites : Au-delà de la poussière (1961, chez Einaudi en 1966) et, à titre posthume, une anthologie contenant des lyriques tirées des différentes collections, avec le soin et la traduction d’Ida Porena (Einaudi, 1971), Épitaphes écrites sur l’air (2013)Lettres de la nuit (2015), écrites juste après la mort de sa mère, dans lesquelles elle affronte l’immense solitude et crée le parallèle entre son deuil personnel et la tragédie de la Shoah. Très intéressante la correspondance avec le poète roumain naturalisé français Paul Celan (1920-70), son ami et admirateur, intitulé Corrispondenza (Il melangolo, 1993); c’était le "frère dans l’esprit", uni par le même destin d’exilés. Le jour de la mort de Nelly Sachs, les funérailles de son ami suicidaire ont eu lieu à Paris. Sachs avait commencé à composer des poèmes à l’âge de 17 ans et en 1921, avec l’aide de l’écrivain Stefan Zweig, son premier recueil Légendes et Contes, caractérisé par une influence néo-romantique, tourne autour des thèmes de la nature et de la musique. Peu à peu, le tournant se produit, auquel donnent une impulsion déterminante la montée du nazisme, les persécutions raciales, et la Seconde Guerre mondiale. En 1947 sort le premier livre de la nouvelle manière, du nouveau style : In den Wohnungen des Todes (Dans les demeures de la mort), suivi de Sternverdunkelung. Gedichte (Les étoiles s’obscurcissent) 1949, Eli. Ein Mysterienspiel vom Leiden Israels (Mystère des douleurs d’Israël) 1951, Flucht und Verwandlung. Gedichte (Fuite et Transformation) 1959, Suche nach Lebenden (À la recherche des vivants). Le volume lyrique posthume est sorti Teile dich Nacht (1971).les poèmes dramatiques à signaler Signes sur le sable et Incantation.

À plusieurs reprises, ses opéras sont devenus l’inspiration pour des compositions musicales, dont celles de l’Italien Vittorio Fellegara : Zwei Lieder pour chœur féminin et orchestre (1973-1974). «Tragiques, accusateurs, éclairants», ainsi ont été définis ses vers, au langage âpre, subtil, émotionnel, selon un biographe; la poésie pour elle (comme pour Celan) a donc été «une bouée de sauvetage de l’abîme du passé» (P. Hamm). Des textes douloureux, ardus, piquants, qui reflètent avec finesse la souffrance de tout un peuple qui traverse l’histoire, avec des références à sa propre condition d’expatrié, à la maladie mentale, au rôle de la poésie, et de rares éclats de lumière et d’amour. De la poète, qui a toujours utilisé la langue allemande, peu de temps après a été publié et traduit en italien, principalement grâce à l’œuvre méritoire d’Ida Porena, mais il vaut la peine de connaître quelques lyriques emblématiques pour se rapprocher de son style, de ses thèmes préférés, à son angoisse existentielle. Commençons par deux vers dans lesquels émerge la conscience d’une femme ayant échappé au destin de mort qui l’attendait en Allemagne nazie, mais qui a trouvé ailleurs une raison de survivre : «Au lieu de la patrie/je resserre la métamorphose du monde».

Ce qui suit est l’un de ses poèmes les plus célèbres et significatifs, exprimant de manière originale et émouvante toute la douleur qui pèse sur son peuple:

Mais qui a enlevé le sable de vos chaussures,
quand vous devez vous lever pour mourir ?
Le sable qu’Israël a ramené,
le sable de son exil ?
Sable chaud du Sinaï,
mêlée à des gorges de rossignols,
mélangée à des ailes de papillon,
mélangée à la poussière agitée des serpents,
mélangée à des grains de sagesse salomonique,
Mélangée à l’absinthe amère.

Ou doigts,
que vous enleviez aux morts le sable de leurs chaussures,
demain vous serez déjà poussière 
dans les chaussures de ceux qui viendront !

A lire également la terrible vision, tirée des Maisons de la mort, du Chœur des survivants, dont elle-même faisait partie, se sentant une survivante. D’autres textes, peut-être moins connus, concernent la sphère affective, les sentiments, l’individualité, dans un dialogue étroit avec soi-même et avec l’autre.

« Pendant que je suis ici à attendre / dehors le temps se décompose dans la mer
mais toujours repris pour les cheveux bleus / n’atteint pas l’éternité -
Aucun amour encore entre les planètes/mais déjà vibre un accord secret ».

« Le poids libéré de l’angoisse pleure tout
Deux papillons supportent pour toi le fardeau des mondes
et je mets tes larmes dans ces mots:
Ton angoisse commence à briller».

Ci-dessous, la belle oeuvre Protégé sont les amants... (par Les étoiles s’obscurcissent), toujours grâce à la précieuse traduction d’Ida Porena.

«Protégés sont les amoureux
sous le ciel muré.
Un élément mystérieux lui donne le souffle
et font vivre les pierres
et tout ce qui grandit
Désormais, il ne trouve une patrie qu’en eux.

Protégés sont les amoureux
et pour eux seuls, les rossignols continuent de chanter
et ne sont pas morts dans la surdité
et le calme léger de la forêt, les chevreuils,
Ils souffrent pour eux en douceur.
Protégés sont les amoureux,
voient la douleur cachée du coucher du soleil
saigner sur la branche d’un saule
et la nuit, ils s’entraînent en souriant à la mort,
la mort tranquille,
avec toutes les sources nostalgiques».

Traduzione inglese
Syd Stapleton

Awarded "For her remarkable lyricism and dramatic writing that interprets Israel's fate with touching force."

The first female German (but naturalized Swedish citizen) to win the Nobel Prize in Literature, she was born in Schöneberg, Berlin, on Dec. 10, 1891, the only child of a Jewish industrialist who introduced her to art and poetry, but who had a rigid temperament that came into conflict with the young Leonie, known as Nelly. Her fateful encounter with literature came when she began to read the works of Selma Lagerlöf, a future Nobel laureate, with whom she maintained a friendship that lasted about thirty-five years. In 1921 she began to publish her first short stories, difficult effort that nevertheless brought her the appreciation of writer Stefan Zweig. As the situation for the Jewish population became increasingly difficult, combined with her financial straits, she decided to leave Germany and move to Sweden, where she would live until her death (Stockholm, May 12, 1970).Despite problems that led her several times to a psychiatric hospital, where she was subjected to electroshock, she began a second life, as a translator and poet, while deepening her study of the Hassidic classics, the Bible, the Kabala and, more generally, Jewish culture from which she drew continual insights. Indeed, the common element in all her work is the tragedy of her people, from the ancient past to the present, using intense and metaphorical language. She is considered by critics to be the most profound voice on the Holocaust, even though she did not experience it directly. In 1965 she was awarded the International Peace Prize of the German publishing industry. In 1966 came the Nobel Prize, after which she continued to lead a simple and secluded existence.

Only a few of her works have been translated in Italy: Al di là della polvere (from 1961, at Einaudi in 1966) and, posthumously, an anthology containing poems from her various collections, edited and translated by Ida Porena (Einaudi, 1971), Epitaffi scritti sull’aria (2013), short poems dedicated to deceased loved ones, Lettere dalla notte (2015), written immediately after the death of her mother, in which she confronts immense loneliness and creates the parallel between her own personal mourning and the tragedy of the Shoah/Holocaust. Very interesting is the correspondence with her friend and admirer, the Romanian poet and naturalized Frenchman Paul Celan (1920-70), entitled Correspondence (Il Melangolo, 1993). He was her "brother in spirit," united to her by his same fate as an exile. On the day of Nelly Sachs' death, the funeral of her suicidal friend was being held in Paris. Sachs had begun composing poetry at the age of 17, and in 1921 her first collection Legends and Tales was published with the help of writer Stefan Zweig, characterized by a neo-Romantic influence, revolving around the themes of nature and music. Gradually the turning point occurs, to which the rise of Nazism, racial persecution, and World War II gave a decisive impetus. In 1947 the first book in her new manner, her new style, came out - In den Wohnungen des Todes [In the Houses of Death], which was followed by Sternverdunkelung Gedichte [Eclipse of Stars] (1949, Eli). Ein Mysterienspiel vom Leiden Israels [A Mystery Play of Israel's Sorrows] (1951), Flucht und Verwandlung. Gedichte [Flight and Transformation] (1959), and Suche nach Lebenden [Search for the Living]. The volume of poems Teile dich Nacht (1971) was published posthumously. Of note are the dramatic poems Signs on the Sand and Spell.

On several occasions her poems became inspiration for musical compositions, including those of Italian Vittorio Fellegara – Two Songs for Women's Chorus and Orchestra (1973-1974). "Tragic, accusatory, illuminating," were her verses, with their harsh, subtle, emotional language, according to one of her biographers. Poetry for her (as for Celan) was thus "a lifeline from the abyss of the past" (P. Hamm). Painful, arduous, pungent texts, finely reflecting the suffering of an entire people going through history, with references to her own expatriate status, mental illness, the role of poetry, and rare flashes of light and love. Little work of the poet, who always used the German language, has been published and translated into Italian. What exists in Italian is mostly thanks to the meritorious work of Ida Porena, but it is worth knowing some emblematic lyrics to get closer to her style, her favorite themes, and her existential angst. Let us begin with two lines in which emerges the consciousness of a woman who escaped the fate of death that awaited her in Nazi Germany, who elsewhere, however, found a reason to survive: "Instead of the homeland/ I grasp the metamorphosis of the world."

 The following is one of her most famous and significant poems, expressing in an original and moving way all the pain that burdened her people:

But who was it emptied the sand from your shoes
when you had to stand up and die?
The sand that Israel recalled home,
its wandering sand?
Burning Sand of Sinai,
mixed with the throats of nightingales,
mixed with the wings of butterflies,
mixed with the yearning dust of serpents,
mixed with all the dregs of Solomon’s wisdom
mixed with the bitter drops from the secret of wormwood –

O you fingers
that emptied the sand from the shoes of the Dead,
tomorrow you will be dust
in the shoes of those to come!

Also worth reading is the terrible vision, taken from In the Houses of Death, of the Chorus of Survivors, of which she herself was a member, feeling herself a survivor. Other texts, perhaps less well known, deal with the emotional sphere, feelings, individuality, in a tight dialogue with herself and with each other.

"While I stand here waiting/outside, time melts in the sea.
But always taken back by the blue hair/It does not reach eternity -
no love yet between the planets/But already a secret chord vibrates.
The released weight of anguish cry it all out.
Two butterflies hold for you the burden of worlds
and I put your tears in these words:
your anguish begins to glow."

The beautiful Protected are the Lovers is quoted below... (from The Stars Darken).

Protected are the lovers
under the walled sky.
A mysterious element gives them breath 
and makes the stones live
and everything that grows
now finds a home only in them.

Protected are the lovers
and for them alone the nightingales continue to sing
and are not dead in deafness
and the light stillness of the woods, the deer,
suffer for them in meekness.
Protected are the lovers,
they see the hidden pain of sunset
bleeding on the branch of a willow tree
and at night they practice smiling at death,
the quiet death,
with every fountain weeping in longing.

Traduzione spagnola
Federica Agosta

Premio Nobel de Literatura en 1966. “Por su lírica sobresaliente y su escritura dramática que interpreta el destino de Israel con una fuerza conmovedora”.

Primera mujer alemana (nacionalizada sueca) en ganar el Premio Nobel de Literatura, nació en Schöneberg, Berlín, el 10 de diciembre de 1891, hija única de un industrial judío que la introdujo en el arte y la poesía, un padre cuyo duro carácter colisionó con la joven Leonie, Nelly para todos. Su encuentro fatídico con la literatura ocurrió cuando empezó a leer las obras de Selma Lagerlöf, futura premio Nobel, con la cual entabló una relación que duró aproximadamente treinta y cinco años. En 1921 empezó a publicar sus primeros relatos cortos, una tentativa de juventud que, sin embargo, le valió el aprecio del escritor Stefan Zweig. Mientras la condición de la población judía se veía cada vez más difícil y Nelly pasaba apuros económicos, decidió abandonar Alemania para trasladarse a Suecia, donde vivió hasta su muerte (Estocolmo, 12 de mayo de 1970). A pesar de los problemas de salud que varias veces la llevaron a un hospital psiquiátrico, donde fue sometida a electroshock, de hecho comenzó una segunda vida, como traductora y poeta, mientras iba profundizando en el estudio de los clásicos jasídicos, la Biblia, la Cábala y, en general, la cultura judía, en la que se inspiraba constantemente. El mínimo denominador común de toda su producción es la tragedia de su pueblo, desde el pasado antiguo hasta el presente, por medio de un lenguaje intenso y metafórico. La crítica la considera la voz más profunda acerca de la Shoah, aunque Nelly no la experimentó personalmente. En 1965 recibió el Premio Internacional de la Paz de los editores alemanes, en 1966 llegó el Premio Nobel, tras lo cual siguió llevando una vida simple y apartada.

En español se han traducido La pasión de Israel (1972), En las moradas de la muerte. Poemas (1984), Huida y transformación (1985) y su obra poética completa (Viaje a la transparencia 2009). En sus Cartas desde la noche, escritas inmediatamente después de la muerte de su madre, se enfrenta ante una inmensa soledad y crea el paralelismo entre su propio duelo y la tragedia de la Shoá. Es muy interesante la correspondencia con el poeta rumano nacionalizado francés Paul Celan (1920-70), amigo y admirador suyo, Paul Celan-Nelly Sachs, correspondencia (2007); Paul era el “hermano de espíritu”, unido por el mismo destino de exiliado. El día de la muerte de Nelly Sachs, en París tenía lugar el funeral de su amigo suicida. Sachs había empezado a componer poesías a los 17 años, en 1921 se publicó, con la ayuda del escritor Stefan Zweig, su primera recolección Legenden und Erzählungen (Leyendas y relatos), caracterizada por una influencia neorromántica, inherente a los temas de la naturaleza y de la música. Gradualmente llegó el viraje, al cual dieron un impulso significativo el ascenso del nazismo, la persecución racial y la Segunda Guerra Mundial. En 1947 se publicó el primer libro de su ‘nueva forma’, su ‘nuevo estilo’: In den Wohnungen des Todes (En las moradas de la muerte), al que siguieron Sternverdunkelung. Gedichte (Eclipse estelar) 1949; Eli. Ein Mysterienspiel vom Leiden Israels (Eli) 1951; Flucht und Verwandlung. Gedichte (Huida y transformación) 1959; Suche nach Lebenden (En busca de los vivos). Póstumamente se publicó el volumen de líricas Teile dich Nacht (1971). Destacan los poemas dramáticos Signos en la arena y Hechizo.

En muchas ocasiones sus líricas llegaron a ser la inspiración de composiciones musicales, como las del italiano Vittorio Fellegara: Zwei Lieder per coro femminile e orchestra (1973-1974). “Trágicos, acusadores, iluminadores”, así fueron definidos sus versos, cuyo lenguaje era áspero, sutil y emotivo, según un biógrafo suyo; la poesía para ella (como para Celan) había sido, entonces, “un salvavidas del abismo del pasado” (P. Hamm). Textos dolorosos, ásperos, punzantes, que reflejan con precisión el sufrimiento de todo un pueblo que atraviesa la historia, con referencias a su propia condición de expatriada, a la enfermedad mental, al papel de la poesía, y raros destellos de luz y amor. De esta poeta, que siempre utilizó la lengua alemana, se ha publicado y traducido poco tanto al italiano como al español, pero merece la pena conocer algunos poemas emblemáticos para acercarse a su estilo, a sus temas preferidos y a su angustia existencial. Comencemos con dos líneas en las que emerge la conciencia de una mujer que escapó del destino de muerte que le esperaba en la Alemania nazi, pero que en otro lugar encontró una razón para sobrevivir: “En lugar de la Patria/ sostengo la metamorfosis del mundo”.

El siguiente es uno de sus poemas más famosos y significativos, que expresa de forma original y conmovedora todo el dolor que sufrió su pueblo:

 ¿Quién vació la arena de vuestros zapatos
Cuando debíais levantaros de la muerte?
La arena, la que Israel se llevó a casa,
¿Su arena errante?
Arena ardiente del Sinaí,
Confundida con las gargantas de los ruiseñores,
Confundida con las alas de las mariposas,
Confundida con el ansia de polvo de las serpientes,
Confundida con todo lo que se desprendió de la sabiduría de Salomón,
Confundida con el amargor del ajenjo secreto.

Oh vosotros dedos,
Que vaciasteis la arena de los zapatos de los muertos,
¡Mañana seréis polvo vosotros
en los zapatos de los que han de venir!

Traducción de Javier Tubía, Orbis, 1986.

También merece la pena leer la terrible visión, extraída de En las moradas de la muerte, del Coro de los supervivientes, del que ella misma formó parte, sintiéndose superviviente. Otros textos, quizás menos conocidos, tratan de la esfera emocional, de los sentimientos, de la individualidad, en un estrecho diálogo consigo misma y con el otro, como:

Tras la puerta
Tras la puerta 
Pulsas la cuerda de la ansiedad
Hastaque llegan las lágrimas.
En esa fuente te reflejas.

Traducción de Javier Tubía, cf. [http://faustomarcelo.blogspot.com/2020/03/poemas-de-nelly-sachs.html].

A continuación recogemos el hermoso Se protegen los amantes... (de The Stars Darken):

Se protegen los amantes
tras las murallas del cielo.
Un soplo secreto les infunde espíritu
y ellos traen las piedras a la bendición
y son aún hogar
de todo cuanto crece todavía

Se protegen los amantes
y sólo para ellos gorjean los ruiseñores
y no han muerto bajo la sordera
ni sobre las dulces leyendas de los bosques,
y los corzos sufren por ellos mansamente

Se protegen los amantes
y hallan el dolor oculto del sol de los atardeceres
que sangra en la rama de los sauces
y sonrientes en la noche ensayan el morir
la muerte dulce
en la tristeza que fluye en la nostalgia

Se besarán las cumbres
de los montes
cuando los hombres
abandonen
sus cabañas de la muerte
y coronen
–como un arco iris-
el consuelo de los sietes colores
de una tierra que sangra.  

Traducción de Carlos Morales, Treblinka, Negra leche del alba: Antología de la poesía del Holocausto.

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Нобелівська премія з літератури 1966 року «За її чудові ліричні та драматичні твори, які зворушливо висвітлюють долю Ізраїлю».

Перша німкеня (натуралізована шведка), яка отримала Нобелівську премію з літератури, вона народилася в Шенеберзі, Берлін, 10 грудня 1891 року, єдина дочка єврейського промисловця, який наблизив її до мистецтва та поезії, але мав жорсткий характер, та вступив у конфлікт з молодою Леоні, відомою як Неллі. Фатальне знайомство з літературою відбулося, коли вона почала читати твори Сельми Лагерлеф, майбутньої лауреатки Нобелівської премії, стосунки з якою тривали близько тридцяти п'яти років. У 1921 році вона почала публікувати свої перші оповідання, гірке випробування, яке, однак, приносить їй хорошу оцінку від письменника Стефана Цвейга. Оскільки ситуація для єврейського населення стає дедалі важчою, вона вирішує залишити Німеччину та переїхати до Швеції, де проживе до своєї смерті (Стокгольм, 12 травня 1970 р.). Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, які кілька разів приводили її до психіатричної лікарні, де її піддавали електрошоку, фактично вона починає друге життя, як перекладач і поет, одночасно поглиблюючи вивчення хасидської класики, Біблії, каббали та , загалом, єврейської культури, з якої вона черпає безперервні ідеї. Спільним елементом для всіх її робіт є трагедія її народу, від давнього минулого до сьогодення, використовуючи інтенсивну та метафоричну мову. Критики вважають її найглибшим голосом про Голокост, хоча вона особисто його не пережила. У 1965 році вона отримує Міжнародну премію миру від німецьких видавців, в 1966 році отримує Нобелівську премію, після чого продовжує вести просте і відлюдне життя.

В Італії було перекладено лише деякі з її творів: Fahrt ins Staublose (1961) і, посмертно, антологію, що містить лірику з різних збірок, відредаговані та перекладені Ідою Пореною (Ейнауді, 1971), Grabschriften in die Luft geschrieben (2013), короткі вірші, присвячені померлим близьким, Briefe der Nelly Sachs (2015), написані відразу після смерті матері, в яких вона стикається з величезною самотністю та створює паралель між своїм особистим плачем і трагедією Шоа. Дуже цікавим є листування з натуралізованим французьким румунським поетом Полем Целаном (1920-70), її другом і шанувальником, він був «братом по духу», об'єднаним однією долею, будучи також вигнанцем. У день смерті Неллі Закс в Парижі відбулися похорони її друга, який покінчив життя самогубством. Закс почала писати вірші у 17 років, і в 1921 році за сприяння письменника Стефана Цвейга була опублікована її перша збірка Legenden und Erzählungen, яка характеризується неоромантичним впливом, який обертається навколо тем природи та музики. Поступово відбувається перелом, вирішальний поштовх до якого надає прихід нацизму, расові переслідування та Друга світова війна. У 1947 році вийшла перша книга нового стилю: В оселях смерті (In den Wohnungen des Todes), за якою послідувала Затемнення зірок (Sternverdunkelung), 1949; Містерія про страждання Ізраїлю (Ein Mysterienspiel vom Leiden Israels) 1951; Втечі й перетворення (Flucht und Verwandlung) 1959; Suche nach Lebenden. Die Gedichte, 1979. Том лірики Teile dich Nacht, Gedichte (1971) був виданий посмертно. Заслуговують на увагу драматичні поеми Знаки на піску» (Zeichen im Sand) та Verzauberung.

Кілька разів її тексти ставали натхненням для створення музичних композицій, у тому числі композицій італійця Вітторіо Феллегара: Zwei Lieder для жіночого хору та оркестру (1973-1974). За словами одного з її біографів, її вірші визначені як «трагічні, звинувачувальні, висвітлюючі» з їх різкою, тонкою, емоційною мовою; тому поезія для неї (як і для Целана) була «рятівним кругом із безодні минулого» (П. Гамм). Болісні, важкі, гострі тексти, які тонко відображають страждання цілого народу в історії, із згадками про їхній стан як емігрантів, про психічну хворобу, про роль поезії та рідкісні спалахи світла та любові. Про поетесу, яка завжди користувалася німецькою мовою, мало опубліковано та перекладено італійською, здебільшого завдяки видатній роботі Іди Порени, але варто знати деякі символічні вірші, щоб наблизитися до її стилю, її улюблених тем, до її екзистенційної муки. Ми починаємо з двох віршів, у яких проявляється усвідомлення жінки, яка уникла долі смерті, що чекала на неї в нацистській Німеччині, але яка деінде знайшла причину жити: «Замість батьківщини / обіймаю метаморфози світу».

Нижче наведено один із найвідоміших і значущих її віршів, який оригінально та зворушливо виражає весь біль, який обтяжує її народ:

Але хто ж пісок забирав з вашого взуття
коли ви повинні були встати щоб померти?
Пісок, який Ізраїль повернув,
пісок свого заслання?
Синайський гарячий пісок,
змішана з горлами солов'їними,
змішаний з крилами метелика,
змішаний з неспокійним пилом змій,
змішаний із зернами соломонової мудрості,
змішаний з гірким секретом абсенту.

Ой пальчики,
які витягали пісок із взуття з мертвих,
завтра ви вже будете пилом
в черевиках тих, хто прийде!

Варто також прочитати жахливе бачення Хору тих, хто вижив, взяте з книги У житлах смерті, частиною якої вона сама була, тому що відчувала себе вижилою. Інші тексти, можливо, менш відомі, стосуються емоційної сфери, почуттів, індивідуальності, у тісному діалозі з самим собою та з іншими.

«Поки я тут чекаю / надворі, час тане в морі 
але завжди підхоплений блакитним волоссям / не досягає вічності- ù
Ще немає кохання між планетами / але таємна угода вже вібрує».ù
«Нестримна вага страждання оплакує все це
Два метелики тримають для тебе тягар світів
і я вкладаю твої сльози в ці слова:
Твоя мука починає сяяти».

Нижче прекрасна Захищені всі закохані... (з Зорі темніють)

«Захищені всі закохані
під замурованим небом.
Таємничий елемент дарує йому подих
і роблять каміння живим
і все, що росте
тепер лише в них знаходить батьківщину.

Захищені всі закохані
і тільки для них продовжують співати солов'ї
і не померли в глухоті
І легка тиша лісу, козулі,
вони терплять за них у лагідності.
Захищені всі закохані,
вони бачать прихований біль заходу сонця
що стікає кров'ю на вербовій гілці
і вночі вправляються посміхатися смерті,
тиха смерть,
з кожного джерела, капає ностальгією».