Rosalyn Sussman Yalow
Giuliana De Luca

Tonka Uzu

Donna, studente, studiosa, insegnante, scienziata, biofisica, moglie, madre, vincitrice del Premio Nobel nel 1977 per la scoperta della tecnica di dosaggio radioimmunologico (Radio Immuno Assay) attraverso cui è oggi possibile misurare qualsiasi composto immunogenetico. Una lista di nomi comuni di persona organizzata secondo una precisa successione e terminata con un’informazione che battezza il riconoscimento di Rosalyn Sussman Yalow. Sono le parole che, applicate come post-it su un’identità inizialmente neutra, permettono di sintetizzare la storia di un essere umano; la scelta dei termini giusti appare complessa poiché essi permettono a chi legge di costruire nella propria mente una determinata immagine della persona interessata. A seguito di questa considerazione è possibile introdurre un ulteriore nome da associare a Rosalyn Sussman Yalow: genio.

In una pubblicità degli anni Sessanta viene domandato alla scienziata americana cosa occorra per poter essere un genio; sorridente nel suo camice bianco Rosalyn risponde: «Non so cosa sia un genio ma penso di poter riconoscere chi lo sia stato in questo mondo: Einstein, Curie… Persone con talento per le nuove scoperte e che hanno portato al mondo ciò che prima non esisteva. Le informazioni che un genio ha sono le stesse di una qualsiasi persona ma, modellandole, egli crea all’improvviso un mondo nuovo».

È con questa consapevolezza che ci si accinge a ripercorrere alcune tappe fondamentali della vita e della carriera di Rosalyn Sussman. Nata a New York nel 1921 in una famiglia di origini ebraiche, inizia gli studi presso la Walton High School. Qualche anno più tardi si sposta dal distretto del Bronx per giungere a Manhattan e frequentare l’Hunter College: università pubblica esclusivamente femminile in cui vennero ammessi uomini soltanto dal 1946. È qui che Rosalyn inizia ad appassionarsi alle materie scientifiche mostrando particolare interesse per la fisica quantistica. Conscia dell’impossibilità di poter ottenere una borsa di studio che le permetta di proseguire la sua formazione presso l’Università della Columbia, sfrutta le sue competenze di dattilografa per lavorare come segretaria presso gli uffici di due biochimici e insegnanti dell’Istituzione americana: Rudolf Schoenheimer e Michael Heidelberger.

Nel 1941 si laurea all’Hunter College e le viene offerto il ruolo di insegnante-assistente in Fisica all’Università dell’Illinois. Proprio in questa occasione il Preside della Facoltà si congratula con lei per aver conquistato il primato di genere all’interno di una sede composta da quattrocento uomini; è importante ricordare che negli stessi anni si combatte la Seconda guerra mondiale e per tale ragione molti docenti abbandonavano le cattedre per imbracciare le armi.

Diverso tempo dopo aver conseguito il dottorato in Fisica nucleare, la studiosa torna nel Bronx per lavorare all’ospedale del distretto. È già sposata con Aaron Yalow quando conosce Solomon Berson, collega con cui stringe un rapporto professionale fondato sulla stima reciproca, e con cui collabora all’interno del laboratorio di ricerca radioisotopica. In seguito, le sperimentazioni avanzate dai due ricercatori portano alla scoperta della Radio Immuno Assay (Ria): una tecnica che consente la misurazione dell’insulina, dell’ipertensione, di patologie e di possibili sostanze stupefacenti presenti nel sangue. Un apporto alla scienza fondamentale, quello di Yalow e Berson, che spiega il conferimento di prestigiosi premi negli anni a venire. L’idillio professionale s’interrompe con l’improvvisa scomparsa del collega e amico nel 1972, anno in cui la scoperta dei due studiosi ottiene il Dickson Prize per la medicina. Prima del doloroso evento, Yalow e Berson avevano deciso di non brevettare il metodo col fine di renderlo economicamente fruibile anche nei Paesi più poveri.

Anche a seguito dei riconoscimenti ricevuti dal Biomedical Laboratory Research and Development Service (1972), dalla Endocrine Society (1972) e dall’American Medical Association (1975) Rosalyn continua la sua attività di ricercatrice nell’ambito dell’endocrinologia – branca della medicina interna che studia il sistema endocrino – e forma nuovi/e giovani ricercatori e ricercatrici; il suo contributo lungo l’intera carriera le è valso il titolo di "madre dell’endocrinologia". Ma il riconoscimento che ha consacrato l’operato di Rosalyn Yalow nel mondo della Medicina è il Nobel del 1977, a un anno esatto dal premio Albert Lasker, per lo studio condotto insieme a Berson. Dopo anni di ricerche in istituzioni perlopiù governate da uomini e sotto lo sguardo critico di una parte di donne che osservavano con sospetto la sua posizione di scienziata, Yalow afferma: «Non dobbiamo aspettarci che nell’immediato futuro tutte le donne possano ottenere piena uguaglianza e pari opportunità, dobbiamo credere in noi stesse o nessuno crederà in noi; dobbiamo alimentare le nostre aspirazioni con la competenza, il coraggio e la determinazione di riuscire; e dobbiamo sentire la responsabilità personale di rendere più semplice il cammino per chi verrà dopo». È con queste parole che si congeda dal ricevimento di consegna del premio.

Nonostante Yalow sia stata protagonista di una serie di primati per il genere femminile, appare allarmante constatare che dei duecentoventiquattro Premi Nobel per la Medicina consegnati dal 1901, solo dodici sono stati vinti da donne; inoltre, undici di questi sono stati condivisi con altri studiosi. L’eccezione è qui data da Barbara McClintock, insignita del Nobel nel 1983 per aver scoperto l’esistenza di porzioni di Dna in grado di spostarsi da un cromosoma all’altro.

Altre volte Rosalyn è tornata a esprimersi su questioni di genere, prendendo una posizione singolare rispetto alla tendenza movimentista dell’epoca in cui ha vissuto. «Mi infastidisce sapere che ci siano adesso organizzazioni per le donne nella scienza, ciò significa che esse debbano essere trattate differentemente dagli uomini. Non lo approvo». E ancora: «L’unica differenza tra uomini e donne nella scienza è che le donne hanno dei figli. Ciò può rendere la loro carriera più difficile… Ma è soltanto un’altra battaglia da superare». Non ha mai fatto mistero infatti dell’aver vissuto in contesti totalmente maschili in cui la dedizione per la scienza non dava spazio a disquisizioni di altro tipo. La biografia di Yalow ci offre adesso delle risposte alla domanda poc’anzi posta su cosa occorra per essere un genio: passione, tenacia e amore per il sapere.

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Femme, étudiante, universitaire, enseignante, scientifique, biophysicienne, épouse, mère, gagnante du prix Nobel 1977 pour la découverte de la technique d'immunologique radio (Radio Immuno Assay) grâce à laquelle il est maintenant possible de mesurer n'importe quel composé immunogénétique. Une liste de noms communs de la personne organisée selon une succession précise et s'est terminée par des informations qui baptisent la reconnaissance de Rosalyn Sussman Yalow. Ce sont les mots qui, appliqués en tant que post-it sur une identité initialement neutre, permettent de synthétiser l'histoire d'un être humain ; le choix des bons termes semble complexe parce qu'ils permettent au lecteur de construire dans son esprit une certaine image de la personne concernée. Suite à cette considération, il est possible d'introduire un nom supplémentaire à associer à Rosalyn Sussman Yalow : genius.

Dans une publicité des années 60, on demande à la scientifique américaine ce qu’il faut pour être un génie ; souriante dans sa blouse blanche, Rosalyn répond : « Je ne sais pas ce qu’est un génie mais je pense pouvoir reconnaître qui l’a été dans ce monde : Einstein, Curie... Des gens doués pour les nouvelles découvertes et qui ont apporté au monde ce qui n’existait pas auparavant. Les informations qu’un génie a sont les mêmes que n’importe quelle personne, mais en les modelant, il crée soudain un monde nouveau ».

C'est avec cette prise de conscience que nous allons retracer certaines étapes fondamentales de la vie et de la carrière de Rosalyn Sussman. Née à New York en 1921 dans une famille d'origine juive, elle a commencé ses études à la Walton High School. Quelques années plus tard, elle a quitté le district du Bronx pour Manhattan et elle a fréquenté le Hunter College : une université publique exclusivement féminine où les hommes n'avaient été admis que depuis 1946. C'est là que Rosalyn commence à se passionner pour les sujets scientifiques montrant un intérêt particulier pour la physique quantique. Consciente de l'impossibilité d'obtenir une bourse qui lui permette de poursuivre ses études à l'Université de Columbia, elle utilise ses compétences de dactylo pour travailler en tant que secrétaire dans les bureaux de deux biochimistes et enseignants de l'American Institution : Rudolf Schoenheimer et Michael Heidelberger.

En 1941, elle a obtenu son diplôme du Hunter College et on lui a offert le rôle d'enseignante-assistante en physique à l'Université de l'Illinois. C'est précisément à cette occasion que le doyen de la faculté la félicite d'avoir vaincu la primauté du genre au sein d'un siège composé de quatre cents hommes ; il est important de se rappeler que dans les mêmes années, la Seconde Guerre mondiale est menée et que, pour cette raison, de nombreux enseignants ont abandonné les chaises pour prendre les armes.

Quelque temps après avoir obtenu son doctorat en physique nucléaire, elle retourne dans le Bronx pour travailler à l'hôpital de district. Elle est déjà mariée à Aaron Yalow lorsqu'elle rencontre Solomon Berson, un collègue avec qui elle forme une relation professionnelle basée sur l'estime mutuelle, et avec qui elle collabore au sein du laboratoire de recherche radioisotopique. Par la suite, les expériences avancées par les deux chercheurs ont conduit à la découverte de Radio Immuno Assay (Ria) : une technique qui permet de mesurer l'insuline, l'hypertension, les pathologies et les médicaments possibles présents dans le sang. Une contribution à la science fondamentale, celle de Yalow et Berson, qui explique l'attribution de prix prestigieux dans les années à venir. L'idylle professionnelle est interrompue par le décès soudain de son collègue et ami en 1972, lorsque la découverte des deux chercheurs a obtenu le prix Dickson de médecine. Avant cet événement douloureux, Yalow et Berson avaient décidé de ne pas breveter la méthode afin de la rendre économiquement viable, même dans les pays les plus pauvres.

Toujours à la suite des prix reçus par le Biomedical Laboratory Research and Development Service (1972), l'Endocrine Society (1972) et l'American Medical Association (1975), Rosalyn poursuit son activité de chercheuse dans le domaine de l'endocrinologie - une branche de la médecine interne qui étudie le système endocrinien - et forme de nouveaux jeunes chercheurs ; Sa contribution tout au long de sa carrière lui a valu le titre de "mère de l’endocrinologie”. Mais la reconnaissance qui a consacré le travail de Rosalyn Yalow dans le monde de la médecine est le prix Nobel 1977, exactement un an après le prix Albert Lasker, pour l'étude menée en collaboration avec Berson. Après des années de recherche sur des institutions pour la plupart gouvernées par des hommes et sous le regard critique d'une partie de femmes qui considéraient sa position de scientifique avec suspicion, Yalow déclare : "Nous ne devons pas nous attendre à ce que, dans un avenir immédiat, toutes les femmes puissent atteindre la pleine égalité et les mêmes opportunités, nous devons croire en nous, nous devons nourrir nos aspirations avec la compétence, le courage et la détermination de réussir; et nous devons avoir la responsabilité personnelle de rendre le chemin plus facile pour ceux qui viendront après ”. C’est avec ces mots qu’elle se retire de la réception de la remise du prix. Bien que Yalow ait été protagoniste d'une série de documents sur le sexe féminin, il semble urgent de noter que sur les deux cent vingt-quatre prix Nobel de médecine décernés depuis 1901, seuls douze ont été remportés par des femmes ; de plus, onze d'entre eux ont été partagés avec d'autres chercheurs. L'exception est donnée ici par Barbara McClintock, qui a reçu le prix Nobel en 1983 pour avoir découvert l'existence de portions d'ADN qui peuvent se déplacer d'un chromosome à un autre.

D'autres fois, Rosalyn est revenue à s'exprimer sur les questions de genre, adoptant une position singulière par rapport à la tendance mouvementiste de l'époque dans laquelle elle a vécu. « Cela m'agace de savoir qu'il y a maintenant des organisations de femmes dans la science, ce qui signifie qu'elles doivent être traitées différemment par les hommes. Je ne l'approuve pas." Elle a ainsi ajouté: « La seule différence entre les hommes et les femmes dans la science est que les femmes ont des enfants. Cela peut rendre leur carrière plus difficile... Mais ce n'est qu'une autre bataille à surmonter. » En fait, elle n'a jamais caché d'avoir vécu dans des contextes totalement masculins où le dévouement à la science ne laissait aucune place à d'autres disquisitions. La biographie de Yalow nous offre maintenant des réponses à la question que nous venons de poser sur ce qu'il faut pour être un génie : la passion, la ténacité et l'amour de la connaissance.

Traduzione inglese
Syd Stapleton

Rosalyn Sussman Yalow won the Nobel Prize in 1977 for the discovery of the radioimmunoassay technique through which it is now possible to measure any immunogenic compound. She was a woman, student, scholar, teacher, biophysicist, wife, mother and scientist - a list of common characteristics organized according to a precise succession and ended with a piece of information that heralds the recognition of Rosalyn Sussman Yalow. These are the words that, applied like post-it notes on an initially neutral identity, make it possible to summarize the story of a human being. The choice of the right terms appears complex since they allow the reader to construct in his or her mind a certain image of the person concerned. Following this consideration, it is possible to introduce an additional word to associate with Rosalyn Sussman Yalow - genius.

In an advertisement from the 1960s, the American scientist was asked what it takes to be a genius. Smiling in her white coat Rosalyn replied, "I don't know what a genius is but I think I can recognize who has been one in this world - Einstein, Curie... People with a talent for new discoveries and who brought to the world things that did not exist before. The information a genius has is the same as any other person, but by shaping it, he or she suddenly creates a new world."

It is with this in mind that we set out to trace some of the milestones in Rosalyn Sussman's life and career. Born in New York City in 1921 into a family of Jewish descent, she began her studies at Walton High School. A few years later she moved from the Bronx borough to Manhattan to attend Hunter College, an exclusively female public university to which men were not admitted until 1946. It was here that Rosalyn began to become interested in scientific subjects, showing particular interest in quantum physics. Aware of the impossibility of obtaining a scholarship that would allow her to continue her education at Columbia University, she took advantage of her typing skills to work as a secretary in the offices of two biochemists and teachers at that American institution - Rudolf Schoenheimer and Michael Heidelberger.

She graduated from Hunter College in 1941 and was offered a teaching assistantship in physics at the University of Illinois. It was on this occasion that the Dean of the Faculty congratulated her on being the first of her gender within a four hundred man faculty. It is important to remember that in the same years World War II was being fought and for that reason many male faculty members were abandoning their professorships to take up arms.

Some time after earning her doctorate in nuclear physics, she returned to the Bronx to work at the borough hospital. She was already married to Aaron Yalow when she met Solomon Berson, a colleague with whom she forged a professional relationship based on mutual esteem, and with whom she collaborated within the radioisotopic research laboratory. Later, the experiments advanced by the two researchers led to the discovery of the radioimmunoassay (RIA), a technique that allows the measurement of insulin, hypertension, pathologies and possible drugs in the blood. A fundamental contribution to science, Yalow and Berson's work led to the awarding of prestigious prizes in the years to come. The professional collaboration was ended by the sudden death of her colleague and friend in 1972, the year the two scholars' discovery were awarded the Dickson Prize for medicine. Before the painful event, Yalow and Berson had decided not to patent the method with the aim of making it economically available, even to poorer countries.

Following the awards received from the Biomedical Laboratory Research and Development Service (1972), the Endocrine Society (1972) and the American Medical Association (1975) Rosalyn continued her work as a researcher in the field of endocrinology - a branch of internal medicine that studies the endocrine system - and trained new/young researchers and investigators. Her contributions throughout her career earned her the title of "the mother of endocrinology." But the recognition that enshrined Rosalyn Yalow's work in the world of Medicine was the 1977 Nobel Prize, exactly one year after the Albert Lasker Prize, for the study she conducted with Berson. After years of research in mostly male-governed institutions and under the critical gaze of a section of women who viewed her position as a scientist with suspicion, Yalow says, "We must not expect that in the immediate future all women will achieve full equality and equal opportunity. We must believe in ourselves or no one will believe in us - we must feed our aspirations with the competence, courage and determination to succeed. And we must feel a personal responsibility to make the path easier for those who will come after." It was with these words that she took leave of the award reception.

Although Yalow has been the protagonist of a number of firsts for the female gender, it seems alarming to note that of the two hundred and twenty-four Nobel Prizes in Medicine awarded since 1901, only twelve have been won by women. Moreover, eleven of these have been shared with other scholars. The exception here is Barbara McClintock, who was awarded the Nobel in 1983 for discovering the existence of portions of DNA capable of moving from one chromosome to another.

At other times Rosalyn has returned to speak out on gender issues, taking a stance that reflected the feminist movement of the era in which she lived. "It bothers me to know that there are now organizations for women in science, which means they should be treated differently from men. I don't approve of that." And again, "The only difference between men and women in science is that women have children. This can make their careers more difficult... But it is just another battle to overcome." Indeed, she has never made any secret of having lived in totally male contexts in which dedication to science gave no room for arguments of any other kind. Yalow's biography now offers us answers to the questions posed about what it takes to be a genius, and they are, passion, tenacity and love of knowledge.

Traduzione spagnola
Federica Agosta

Mujer, estudiante, estudiosa, docente, científica, biofísica, esposa, madre, ganadora del Premio Nobel en 1977 por el descubrimiento de la técnica del radioinmunoensayo (Radio Immuno Assay), mediante la cual hoy en día es posible medir cualquier compuesto inmunogenético. Una lista de nombres comunes de persona organizada según una precisa sucesión que termina con un dato que bautiza el reconocimiento de Rosalyn Sussman Yalow. Son las palabras las que, aplicadas como notas adhesivas sobre una identidad inicialmente neutra, permiten resumir la historia de un ser humano; la elección de los términos adecuados parece compleja dado que permiten a quien las lee que genere en su mente una determinada imagen de la persona en cuestión. Tras dicha consideración, es posible introducir un nombre más que se puede asociar a Rosalyn Sussman Yalow: genio.

En un anuncio de los años sesenta le preguntan a esta científica estadounidense qué se necesita para poder ser un genio; sonriente en su bata blanca Rosalyn contesta: “No sé lo que es un genio pero creo que puedo reconocer quién lo ha sido en este mundo: Einstein, Curie... Personas con talento para nuevos descubrimientos y que aportaron al mundo lo que antes no existía. Las informaciones que posee un genio son las mismas que las de cualquier otra persona, sin embargo, al modelarlas, el genio crea de repente un mundo nuevo”.

Es con esta conciencia que vamos a repasar algunos hitos de la vida y de la carrera de Rosalyn Sussman. Nacida en Nueva York en 1921 en el seno de una familia de origen judío, comenzó sus estudios en la Walton High School. Unos años más tarde se trasladó del barrio del Bronx a Manhattan para asistir al Hunter College: una universidad pública exclusivamente femenina que sólo admitió hombres a partir de 1946. Fue ahí donde Rosalyn empezó a apasionarse por las disciplinas científicas mostrando especial interés por la física cuántica. Consciente de la imposibilidad de poder ganar una beca para continuar sus estudios en la Universidad de Columbia, sacó provecho de sus competencias como dactilografía para trabajar como secretaria en los despachos de dos bioquímicos y profesores de la Institución norteamericana: Rudolf Schoenheimer y Michael Heidelberger.

En 1941 se graduó en el Hunter College y le ofrecieron una plaza de ayudante en la cátedra de Física de la Universidad de Illinois. Fue en aquella ocasión que el rector de la facultad la felicitó por ser la primera mujer en una sede de cuatrocientos hombres; es importante recordar que en aquellos años tenía lugar la Segunda Guerra Mundial y por esta razón muchos docentes abandonaban sus puestos para tomar las armas.

Algún tiempo después de doctorarse en Física nuclear, la estudiosa regresó al Bronx para trabajar en el hospital de ese distrito. Ya estaba casada con Aaron Yalow cuando conoció a Solomon Berson, un compañero con el que entabló una relación profesional basada en la estima recíproca, y con el que colaboró en el laboratorio de investigación radioisotópica. Más tarde, las experimentaciones realizadas por ambos investigadores llevaron al descubrimiento del Radioinmunoanálisis (Ria): una técnica que permite medir la insulina, la hipertensión, las patologías y las posibles substancias estupefacientes en la sangre. Una aportación a la ciencia fundamental, la de Yalow y Berson, que explica el otorgamiento de prestigiosos premios en los años sucesivos. El idilio profesional se vio interrumpido por la repentina muerte de su colega y amigo en 1972, año en el cual el descubrimiento de ambos fue galardonado con el Premio Dickson de Medicina. Antes del doloroso acontecimiento, Yalow y Berson habían decidido no patentar el método para que también fuera accesible en los países más pobres.

Incluso tras los reconocimientos recibidos por el Servicio de Investigación y Desarrollo de Laboratorios Biomédicos (1972), la Sociedad de Endocrinología (1972) y la Asociación Médica Estadounidense (1975) Rosalyn continuó su labor como investigadora en el ámbito de la endocrinología –rama de la medicina interna que estudia el sistema endocrino– y formó a nuevos/as jóvenes científicos/as e investigadores/as; sus contribuciones a lo largo de su carrera le valieron el título de “madre de la endocrinología”. Sin embargo, el reconocimiento que consagró el trabajo de Rosalyn Yalow en el mundo de la medicina fue el Premio Nobel de 1977, exactamente un año después del Premio Albert Lasker, por el estudio llevado a cabo junto a Berson. Tras años de investigaciones en instituciones por lo general regidas por hombres y bajo la mirada crítica de una parte de mujeres que observaban con recelo su posición de científica, Yalow afirmó: “No debemos esperar que en un futuro inmediato todas las mujeres puedan alcanzar la plena igualdad y la igualdad de oportunidades, debemos creer en nosotras mismas o nadie creerá en nosotras; debemos alimentar nuestras aspiraciones con la competencia, el valor y la determinación para tener éxito; y debemos sentir la responsabilidad personal de facilitar el camino a las generaciones venideras”. Con estas palabras se despidió de la recepción del premio.

Aunque Yalow haya protagonizado una serie de primacías para el género femenino, resulta alarmante constatar que de los doscientos veinticuatro Premios Nobel de Medicina otorgados desde 1901, sólo doce han sido atribuidos a mujeres; además, once de ellos fueron compartidos con otros estudiosos. La excepción fue Barbara McClintock, galardonada con el Premio Nobel en 1983 por haber descubierto la existencia de porciones de ADN capaces de pasar de un cromosoma a otro.

En otras ocasiones Rosalyn volvió a pronunciarse sobre las cuestiones de género, adoptando una posición singular en relación con la tendencia movimentista de la época en la cual vivió. "Me molesta que haya actualmente organizaciones para mujeres en la ciencia, significa que deben ser tratadas de forma diferente a los hombres. No lo apruebo”. Y de nuevo: “La única diferencia entre hombres y mujeres en la ciencia es que las mujeres tienen hijos. Esto puede dificultar sus carreras... Pero se trata de una batalla más que hay que superar”. De hecho nunca ocultó haber vivido en ambientes totalmente masculinos donde la dedicación a la ciencia no daba cabida a disquisiciones de ningún otro tipo. La biografía de Yalow nos ofrece ahora respuestas a la pregunta planteada anteriormente sobre lo que hace falta para ser un genio: pasión, tenacidad y amor por el conocimiento.

Traduzione ucraino
Alina Petelko

Жінка, студентка, вчена, вчителька, науковець, біофізик, дружина, мати, лауреат Нобелівської премії 1977 року за відкриття методу радіоімунологічного аналізу (Radio Immuno Assay), за допомогою якого тепер можна виміряти будь-яку імуногенну сполуку. Список слів, упорядкований відповідно до точної послідовності та закінчується інформацією, що вказує на визнання Розалін Сассман Ялоу. Це слова, які, застосовані як листочки до спочатку нейтральної особистості, дозволяють нам підсумувати історію людини; вибір правильних термінів здається складним, оскільки вони дозволяють читачеві створити у власній свідомості конкретний образ відповідної особи. Дотримуючись цих міркувань, можна ввести ще одне слово, пов’язане з Розалін Сассман Ялоу: геній.

У рекламі 1960-х років американську вчену запитують, що потрібно для того, щоб бути генієм; посміхаючись, у своєму білому халаті Розалін відповідає: «Я не знаю, що таке геній, але мені здається, що я можу впізнати, хто був ним у цьому світі: Ейнштейн, Кюрі... Люди з талантом до нових відкриттів і які привели до світ, чого раніше не було. Інформація, якою володіє геній, така ж, як і будь-яка інша людина, але, моделюючи її, він раптово створює новий світ».

Усвідомлюючи це, відстежуємо деякі фундаментальні етапи життя та кар’єри Розалін Сассман. Народилася в Нью-Йорку в 1921 році в сім'ї єврейського походження, вона почала навчання в Уолтонської середньої школи. Кілька років по тому вона переїхала з району Бронкс до Манхеттена щоб вступити до Хантер-коледжу: виключно жіночий державний університет, куди чоловіків приймали лише з 1946 року. Саме тут Розалін починає захоплюватися науковими предметами, проявляючи особливий інтерес до квантової фізики. Усвідомлюючи неможливість отримати стипендію, яка б дозволила їй продовжити навчання в Колумбійському університеті, вона використовує свої навички друкування, щоб працювати секретарем в кабінетах двох біохіміків і викладачів американського закладу: Рудольфа Шенхаймера і Майкла Гейдельбергера.

У 1941 році вона закінчила Хантерський коледж і їй запропонували посаду асистента викладача фізики в Іллінойському університеті. Саме з цієї нагоди декан факультету вітає її з досягненням гендерного рекорду в центрі, який складається з чотирьох сотень чоловіків; важливо пам'ятати, що в ті ж роки велася Друга світова війна, і з цієї причини багато вчителів покинули свою професорську посаду, щоб взяти до рук зброю.

Після отримання докторського ступеня з ядерної фізики вчена повертається в Бронкс, щоб працювати в районній лікарні. Вона вже була одружена з Аароном Ялоу, коли зустріла Соломона Берсона, колегу, з яким у неї склалися професійні відносини, засновані на взаємній повазі, і з яким вона співпрацює в лабораторії радіоізотопних досліджень. Згодом експерименти, проведені двома дослідниками, привели до відкриття радіоімунного аналізу (RIA): методу, який дозволяє вимірювати рівень інсуліну, гіпертонії, патологій і можливих ліків, присутніх у крові. Внесок Ялоу та Берсона у фундаментальну науку, який пояснює присудження престижних нагород у наступні роки. Професійна ідилія закінчується раптовою смертю її колеги та друга в 1972 році, у той рік, коли відкриття двох учених отримало Діксонову премію в медицині. Перед болісною подією Ялоу та Берсон вирішили не патентувати метод, щоб зробити його економічно придатним навіть у найбідніших країнах.

Крім того, завдяки подякам, отриманим Службою біомедичних лабораторних досліджень та розвитку (1972), Ендокринним товариством (1972) та Американською медичною асоціацією (1975), Розалін продовжує свою дослідницьку діяльність у галузі ендокринології - галузі внутрішньої медицини, яка вивчає ендокринну систему - і готує нових молодих дослідників і дослідниць; її внесок протягом усієї її кар'єри приніс їй титул «матері ендокринології». Але визнанням, яке освятило роботу Розалін Ялоу у світі медицини, є Нобелівська премія 1977 року, рівно через рік після премії Альберта Ласкера, за дослідження, проведене разом з Берсоном. Після років досліджень в установах, якими керують здебільшого чоловіки, і під критичним поглядом кількох жінок, які з підозрою ставилися до її позиції науковця, Ялоу заявляє: «Ми не повинні очікувати, що в найближчому майбутньому всі жінки зможуть отримати повну рівність і рівні можливості, ми повинні вірити в себе, або в нас ніхто не повірить; ми повинні підживлювати наші прагнення компетентністю, сміливістю та рішучістю, щоб досягти успіху; і ми повинні відчувати особисту відповідальність, щоб полегшити подорож для тих, хто прийде пізніше».

Незважаючи на те, що Ялоу була головною героїнею серії перших премій для жінок, тривожно відзначити, що з двохсот двадцяти чотирьох Нобелівських премій з медицини, присуджених з 1901 року, лише дванадцять отримали жінки; крім того, одинадцять із цих нагород були поділені з іншими вченими. Винятком тут є Барбара Мак-Клінток, яка отримала Нобелівську премію в 1983 році за відкриття існування частин ДНК, здатних переходити з однієї хромосоми в іншу.

Іншими разами Розалін висловлювалася щодо гендерних питань, займаючи особливу позицію щодо тенденцій того часу, в якому вона жила. «Мені неприємно знати, що зараз існують організації для жінок у науці, а це означає, що до них потрібно ставитись інакше, ніж до чоловіків. Я цього не схвалюю». І далі: «Єдина різниця між чоловіками та жінками в науці полягає в тому, що жінки мають дітей. Це може ускладнити їхню кар'єру... Але це просто чергова битва, яку потрібно подолати». Насправді вона ніколи не приховувала, що жила в цілком чоловічому контексті, в якому відданість науці не давала місця іншим інтересам. Біографія Ялова тепер пропонує нам відповіді на щойно поставлене запитання про те, що потрібно, щоб бути генієм: пристрасть, наполегливість і любов до знань.