Nadine Gordimer
Livia Capasso

Martina Zinni

1991. Premio Nobel per la letteratura «Con la sua scrittura epica magnifica è stata di notevole beneficio all’umanità» 

Nadine Gordimer, scrittrice, ma anche grande attivista sociale e politica, per tutta la vita si è battuta per l’affermazione dei diritti umani opponendosi all’apartheid e alla censura. È nata nel 1923 in Sud Africa, a Springs, centro minerario nell’area urbana di Johannesburg, da genitori entrambi immigrati ebrei: il padre era lituano, rifugiato dalla Russia zarista, ma fu la madre, inglese di Londra, a infonderle il senso di ingiustizia verso ogni discriminazione.

I primi segni di segregazione razziale già si erano visti in Sudafrica nel 1928, ma l’apartheid vera e propria venne ufficialmente introdotta nel 1948. Milioni di uomini e donne di colore furono sfrattati con la forza dalle loro case, privati di ogni diritto politico e civile, e poterono frequentare solo scuole speciali. Le città furono divise in zone e furono vietate aree comuni. La comunità internazionale varò una serie di sanzioni al regime segregazionista sudafricano e l’apartheid fu dichiarato crimine internazionale. Intanto in Sudafrica continuavano le proteste soffocate nel sangue dalla polizia. In questo clima di tensioni Nadine inizia a scrivere; a quindici anni pubblica il suo primo lavoro, un breve racconto per l’infanzia, The Quest for Seen Gold; la sua prima raccolta, Face to Face (Faccia a faccia) è del 1949. Convinta che il racconto fosse la forma letteraria più adatta alla nostra epoca, ha continuato a pubblicare racconti su importanti riviste. All’università entra in contatto con l’African National Congress di Nelson Mandela. In seguito all’arresto della sua migliore amica nel 1960 e al massacro di Sharpeville (in foto), in cui furono uccise settanta persone, entrò attivamente nella politica sudafricana.

Il massacro di Sharpeville, 1960

Fu amica di Mandela, che aiutò a scrivere il discorso pronunciato al processo del 1962. Ha nascosto a casa sua i leader dell’Anc per evitare loro l’arresto, preso parte regolarmente a manifestazioni contro l’apartheid e anche denunciato a livello internazionale l’apartheid sudafricano, la discriminazione e la repressione politica. Cofondatrice del Congress of South African Writer, ha visto censurati molti dei suoi romanzi, A World of Strangers (Un mondo di stranieri) del 1958, The late Bourgeois World (Il mondo tardoborghese) del 1966 furono banditi per parecchi anni, perché ritenuti sovversivi; Il popolo di luglio ha subito la censura anche sotto il governo post-apartheid. La sua produzione letteraria comprende in tutto quindici romanzi, oltre a vari racconti e saggi. A darle risonanza internazionale fu il romanzo The Conservationist (Il conservatore), del 1974, premiato con il Booker Prize. Mehring, il protagonista, è un afrikaner che vive nella sua fattoria, indisturbato, soddisfatto della propria ricchezza, nonostante si verifichino intorno episodi di violenza, omicidi e aggressioni, nonostante si tocchi con mano la miseria dei poveri. La liberazione di Nelson Mandela, avvenuta nel 1990 dopo ventisette anni di prigionia, e la sua successiva elezione a capo dello Stato decretarono la fine dell'apartheid e l'inizio di una nuova era.

Nel Sudafrica post-apartheid, tuttavia, permasero diverse situazioni di disuguaglianza, e ancora gruppi di nostalgici bianchi di estrema destra continuarono a supportare il ritorno dell'apartheid. Dagli anni Novanta in poi la scrittrice ha portato avanti azioni a tutela della salute pubblica e di prevenzione e di cura dell’Aids. Nel 2004 ha organizzato Telling Tales, un libro di racconti scritti da diversi autori a sostegno di una campagna di raccolta fondi per il Sud Africa. No Time Like The Present (Ora o mai più) del 2012 è il suo ultimo romanzo. Il primo romanzo The Lying Day (I giorni della menzogna), a carattere semi-autobiografico, del 1953, tratta la crescente presa di coscienza politica di una giovane donna bianca, Helen, nei confronti della vita di una piccola città e della divisione razziale sudafricana. Nel suo lavoro del 1963, Occasion for Loving (Occasione d’amore), la scrittrice mette insieme apartheid e amore. Attorno alla coppia formata da Tom e Jessie, tipici rappresentanti della borghesia anglosassone di Johannesburg, si intrecciano vicende amorose che devono fare i conti con la segregazione razziale. Burger's Daughter (La figlia di Burger), scritto all'indomani della rivolta di Soweto del 1976, è ambientato nel clima di feroce lotta politica del Sudafrica degli anni Settanta. La storia, ispirata alla vicenda di un famoso avvocato costretto alla clandestinità per il suo impegno contro l'apartheid, segue il lento evolversi della figlia, Rosa Burger, verso la consapevolezza di una nuova identità.

Apartheid	Gli scontri di Soweto

July's People (Luglio), del 1981, scritto come una predizione prima della fine dell’apartheid, è ambientato in un ipotetico futuro del Sudafrica, dove scoppiano disordini di tale entità da costringere i bianchi alla fuga. Bam e Maureen Smales con i loro tre figli si rifugiano nel villaggio del loro domestico, July. Privati di tutti i loro beni, ora sono i bianchi a essere costretti alla stessa condizione in cui erano prima i neri. Vivere in capanna, doversi procurare il cibo coltivandolo di persona o andando a pesca e a caccia, porteranno Bam e Maureen a interrogarsi sul loro modo di vivere, mentre i loro bambini si adeguano con gioia ai nuovi amici, imparano facilmente la loro lingua e la loro cultura. Il Sudafrica liberato fa da sfondo alle sue opere successive, scritte negli anni Novanta. Qui le tematiche storiche assumono una posizione di minor rilievo rispetto alle urgenze individuali, ma si avvertono ancora gli strascichi delle tensioni passate, come in The House Gun (Un’arma in casa) del 1998 e The Pickup (L’aggancio) del 2001.

L’ultima raccolta di racconti Life Times: Stories (Racconti di una vita) viene pubblicata nel 2014. Acuta osservatrice dei mutamenti che nel corso degli anni hanno interessato il suo paese, Nadine Gordimer ha individuato con lucida analisi il complesso intreccio di fattori politici, sociali ed economici che hanno caratterizzato la storia del Sudafrica del secolo scorso. I suoi romanzi si possono definire politici per la descrizione dettagliata di un preciso momento storico, ma sono anche romanzi altamente lirici, che colgono relazioni personali e osservazioni soggettive. Le storie dei singoli sono sempre al centro delle sue narrazioni. La posizione dei bianchi nella vecchia e nella nuova nazione, la censura, la libertà di stampa, la funzione dello scrittore e il ruolo della letteratura sono filtrati attraverso il potere immaginativo della scrittrice. Perfezione tecnica, completezza estetica e grandi capacità inventive rendono unica la sua prosa.

Nadine Gordimer muore di cancro nel 2014 a Johannesburg, all’età di novant’anni.

Francobolli commemorativi	Targa di Gordimer a Copenhagen

Traduzione francese
Guenoah Mroue

 1991. Prix Nobel de littérature «Avec son écriture épique magnifique, elle a été d’un grand bénéfice pour l’humanité»

Nadine Gordimer, écrivain, mais aussi militante sociale et politique, s’est battue toute sa vie pour l’affirmation des droits de l’homme en s’opposant à l’apartheid et à la censure. Elle est née en 1923 en Afrique du Sud, à Springs, centre minier de la zone urbaine de Johannesburg, de parents juifs issus de l’immigration : son père était lituanien, réfugié de la Russie tsariste, mais c’est la mère anglaise de Londres qui lui inculqua le sentiment d’injustice envers toute discrimination.

Les premiers signes de ségrégation raciale avaient déjà été observés en Afrique du Sud en 1928, mais l’apartheid proprement dit a été officiellement introduit en 1948. Des millions d’hommes et de femmes noirs furent expulsés de force de leurs maisons, privés de tout droit politique et civil, et ne purent fréquenter que des écoles spéciales. Les villes ont été divisées en zones et les espaces communs ont été interdits. La communauté internationale a imposé une série de sanctions au régime ségrégationniste sud-africain et l’apartheid a été déclaré crime international. Pendant ce temps, en Afrique du Sud, les manifestations étouffées dans le sang par la police continuaient. Dans ce climat de tension, Nadine commence à écrire ; à quinze ans, elle publie son premier ouvrage, un court récit pour l’enfance, The Quest for Seen Gold ; son premier recueil, Face to Face (Face à face) date de 1949. Convaincue que le récit était la forme littéraire la plus adaptée à notre époque, elle a continué à publier des nouvelles dans d’importantes revues. À l’université, elle entre en contact avec le Congrès national africain de Nelson Mandela. À la suite de l’arrestation de sa meilleure amie en 1960 et du massacre de Sharpeville (photo), dans lequel soixante-dix personnes ont été tuées, elle est activement entré dans la politique sud-africaine.

La tuerie de Sharpeville, 1960

Elle était l’amie de Mandela, elle l’a aidé à écrire le discours prononcé lors du procès de 1962. Elle a caché chez elle les dirigeants de l’ANC pour leur éviter l’arrestation, pris régulièrement part à des manifestations contre l’apartheid et même dénoncé au niveau international l’apartheid sud-africain, la discrimination et la répression politique. Co-fondatrice du Congress of South African Writer, plusieurs de ses romans, A World of Strangers (Un monde d’étrangers) de 1958, The Late Bourgeois World (Le monde oborghesien tardif) de 1966 ont été interdits pendant plusieurs années, car jugés subversifs; Le peuple de juillet a également subi la censure sous le gouvernement post-apartheid. Sa production littéraire comprend au total quinze romans, ainsi que divers contes et essais. Le roman The Conservationist (Le conservateur) de 1974, primé par le Booker Prize, lui a donné une résonance internationale. Mehring, le protagoniste, est un afrikaner qui vit dans sa ferme, tranquille, satisfait de sa richesse, malgré les épisodes de violence, de meurtres et d’agressions qui se produisent autour, malgré la misère des pauvres. La libération de Nelson Mandela, en 1990, après vingt-sept ans d’emprisonnement, et son élection à la tête de l’État, décréta la fin de l’apartheid et le début d’une nouvelle ère.

En Afrique du Sud post-apartheid, cependant, de nombreuses situations d’inégalité persistent, et des groupes blancs nostalgiques d’extrême droite continuent de soutenir le retour de l’apartheid. À partir des années 1990, l’écrivain a mené des actions pour la protection de la santé publique et la prévention et le traitement du sida. En 2004, elle a organisé Telling Tales, un livre de nouvelles écrit par plusieurs auteurs en soutien à une campagne de collecte de fonds pour l’Afrique du Sud. No Time Like The Present (Maintenant ou Jamais) est son dernier roman. Le premier roman semi-autobiographique de 1953, The Lying Day (Les jours du mensonge), traite de la prise de conscience politique croissante d’une jeune femme blanche, Helen, vis-à-vis de la vie d’une petite ville et de la division raciale sud-africaine. Dans son travail de 1963, Occasion for Loving (Occasion d’amour), l’écrivain mêle apartheid et amour. Autour du couple formé par Tom et Jessie, représentants typiques de la bourgeoisie anglo-saxonne de Johannesburg, se mêlent des histoires d’amour qui doivent faire face à la ségrégation raciale. Burger’s Daughter (La fille de Burger), écrit au lendemain de la révolte de Soweto en 1976, se déroule dans le climat de lutte politique féroce de l’Afrique du Sud des années 1970. L’histoire, inspirée par l’histoire d’un célèbre avocat contraint à la clandestinité pour son engagement contre l’apartheid, suit la lente évolution de sa fille, Rosa Burger, vers la percerption d’une nouvelle identité.

Apartheid	Les affrontements de Soweto

July’s People (Juillet) 1981, écrit comme une prédiction avant la fin de l’apartheid, se déroule dans un futur hypothétique de l’Afrique du Sud, où éclatent des troubles d’une telle ampleur que les Blancs s’enfuient. Bam et Maureen Smales avec leurs trois enfants se réfugient dans le village de leur domestique, July. Privés de tous leurs biens, ce sont maintenant les Blancs qui sont contraints au même état que les Noirs. Vivre dans une cabane, devoir se procurer de la nourriture en la cultivant en personne ou en allant à la pêche et à la chasse, amèneront Bam et Maureen à s’interroger sur leur mode de vie, tandis que leurs enfants s’adaptent avec joie aux nouveaux amis, ils apprennent facilement leur langue et leur culture. L’Afrique du Sud libérée sert de toile de fond à ses œuvres ultérieures, écrites dans les années 1990. Ici, les thématiques historiques prennent une place moins importante que les urgences individuelles, mais on ressent encore les séquelles des tensions passées, comme dans The House Gun (Une arme à la maison) de 1998 et The Pickup (L’Accrochage) de 2001.

Le dernier recueil de nouvelles Life Times : Stories (Contes d’une vie) est publié en 2014. Observatrice aiguë des changements qui ont affecté son pays au cours des années, Nadine Gordimer a identifié avec une analyse lucide l’enchevêtrement complexe de facteurs politiques, sociaux et économiques qui ont caractérisé l’histoire de l’Afrique du Sud du siècle dernier. Ses romans peuvent être qualifiés de politiques pour la description détaillée d’un moment historique précis, mais ce sont aussi des romans très lyriques, qui saisissent les relations personnelles et les observations subjectives. Les histoires des individus sont toujours au centre de ses récits. La position des blancs dans l’ancienne et la nouvelle nation, la censure, la liberté de la presse, la fonction de l’écrivain et le rôle de la littérature sont filtrés par le pouvoir imaginatif de l’écrivain. La perfection technique, la perfection esthétique et de grandes capacités inventives rendent sa prose unique.

Nadine Gordimer meurt d’un cancer en 2014 à Johannesburg, à l’âge de quatre-vingt-dix ans.

Timbres commémoratifs	Plaque Gordimer à Copenhague

Traduzione inglese
Syd Stapleton

According to the award, «With her magnificent epic writing she has been of considerable benefit to humanity.»

Nadine Gordimer, a writer as well as a great social and political activist, fought for human rights throughout her life by opposing apartheid and censorship. She was born in 1923 in South Africa, in Springs, a mining center in the urban area of Johannesburg, to parents who were both Jewish immigrants. Her father was Lithuanian, a refugee from Czarist Russia, but it was her mother, an Englishwoman from London, who instilled in her a sense of injustice toward all discrimination.

The first signs of racial segregation had already been seen in South Africa by 1928, but apartheid proper was officially introduced in 1948. Millions of black men and women were forcibly evicted from their homes, deprived of all political and civil rights, and allowed to attend only special schools. Cities were zoned and communal areas were banned. The international community passed a series of sanctions on South Africa's segregationist regime, and apartheid was declared an international crime. Meanwhile, protests continued in South Africa that were stifled in blood by the police. It was in this climate of tension Nadine began to write. At fifteen she published her first work, a short story for children, The Quest for Seen Gold. Her first collection, Face to Face, appeared in 1949. Convinced that the short story was the literary form best suited to our times, she continued to publish short stories in major magazines. In college she came into contact with Nelson Mandela's African National Congress. Following the arrest of her best friend, Bettie du Toit, an anti-apartheid activist, in 1960, and the Sharpeville massacre (pictured), in which seventy people were killed by apartheid forces, she became actively involved in South African politics.

The Sharpeville massacre, 1960

She was friends with Mandela, whom she helped write the speech delivered at his 1962 trial. She hid ANC leaders in her home to help them avoid arrest, regularly took part in anti-apartheid demonstrations, and also denounced South African apartheid, discrimination, and political repression internationally. A co-founder of the Congress of South African Writers, she saw many of her novels censored, 1958's A World of Strangers and 1966's The Late Bourgeois World were banned for several years because they were deemed subversive. Another book, July’s People also suffered censorship under the post-apartheid government. Her literary output includes fifteen novels in all, as well as many short stories and essays. Giving her international resonance was the 1974 Booker Prize-winning novel The Conservationist. Mehring, the protagonist, is an Afrikaner who lives on his farm, undisturbed, content with his wealth, despite incidents of violence, murder and assault occurring around him, despite the touching misery of the poor. Nelson Mandela's release in 1990 after twenty-seven years of imprisonment and his subsequent election as head of state reflected the end of apartheid and the beginning of a new era.

In post-apartheid South Africa, however, various situations of inequality remained, and still groups of far-right white nostalgics continued to support the return of apartheid. From the 1990s onward, Gordimer led actions to protect public health and to prevent and treat AIDS. In 2004 she organized Telling Tales, a book of short stories written by several authors in support of a fundraising campaign for South Africa. No Time Like the Present in 2012 was her last novel. Her first novel in 1953 The Lying Days, was semi-autobiographical and deals with the growing political consciousness of a young white woman, Helen, about small-town life and South African racial division. In her 1963 work, Occasion for Loving, the writer brings apartheid and love together. Surrounding the couple formed by Tom and Jessie, typical representatives of Johannesburg's Anglo-Saxon bourgeoisie, are love affairs that must come to terms with racial segregation. Burger's Daughter, written in the aftermath of the 1976 Soweto uprising, is set in the climate of fierce political struggle in 1970s South Africa. The story, inspired by the story of a famous lawyer forced into hiding for his efforts against apartheid, follows the slow evolution of his daughter, Rosa Burger, toward an awareness of a new identity.

Apartheid	The Soweto Clashes

July's People (1981), written as a prediction before the end of apartheid, is set in a hypothetical future South Africa, where riots erupt on such a scale that whites are forced to flee. Bam and Maureen Smales with their three children take refuge in the village of their servant, July. Deprived of all their possessions, it is now the whites who are forced into the same condition as the blacks were before. Living in huts, having to get food by growing it themselves or by going fishing and hunting, will lead Bam and Maureen to question their way of life, while their children happily adjust to their new friends, easily learning their language and culture. 

Liberated South Africa forms the backdrop for her later works, written in the 1990s. Here historical themes take a less prominent position than individual conflicts and issues, but the aftermath of past tensions is still felt, as in The House Gun (1998) and The Pickup (2001). Her last collection of short stories Life Times: Stories was published in 2014. An acute observer of the changes that affected her country over the years, Nadine Gordimer identified with lucid analysis the complex interweaving of political, social and economic factors that have characterized the history of South Africa over the past century. Her novels can be called political because of their detailed description of a precise historical moment, but they are also highly lyrical novels that capture personal relationships and subjective observations. The stories of individuals are always at the center of her narratives. The position of whites in the old and new nation, censorship, freedom of the press, the function of the writer and the role of literature are filtered through the imaginative power of this writer. Technical perfection, aesthetic completeness and great inventive skills make her prose unique.

Nadine Gordimer died of cancer in 2014 in Johannesburg, at the age of ninety.

Commemorative stamps	Gordimer plaque in Copenhagen

Traduzione spagnola
Anastasia Grasso

1991. Premio Nobel de Literatura «Con su magnífica escritura épica ha beneficiado considerablemente a la humanidad».

Nadine Gordimer, escritora, pero también gran activista social y política, luchó por los derechos humanos durante toda su vida, oponiéndose al apartheid y a la censura. Nació en 1923 en Suráfrica, en Springs, un centro minero de la zona urbana de Johannesburgo, de padres inmigrantes judíos: su padre era lituano, refugiado de la Rusia zarista, pero fue su madre, londinense, quien le inculcó el sentido de la injusticia frente a toda discriminación.

Las primeras señales de segregación racial ya se observaban en Sudáfrica en 1928, pero el apartheid propiamente dicho se instauró oficialmente en 1948. Millones de hombres y mujeres de color fueron desalojados con violencia de sus hogares, privados de todos sus derechos políticos y civiles, y sólo se les permitió asistir a escuelas especiales. Las ciudades se dividieron en zonas y se prohibieron las áreas comunes. La comunidad internacional lanzó una serie de sanciones contra el régimen segregacionista sudafricano y el apartheid fue declarado crimen internacional. Mientras tanto, continuaron las protestas en Sudáfrica, sofocadas con sangre por la policía. Bajo este clima de tensión Nadine empezó a escribir; a los quince años publicó su primera obra, un relato corto para niños, The Quest for Seen Gold; su primera recopilación, Face to Face, se publicó en 1949. Convencida de que el relato corto era la forma literaria que mejor se adaptaba a nuestro tiempo, siguió publicando cuentos en las principales revistas. En la universidad entró en contacto con el Congreso Nacional Africano (CNA) de Nelson Mandela. Tras la detención de su mejor amiga en 1960 y la masacre de Sharpeville (en la foto), en la que murieron setenta personas, se implicó activamente en la política sudafricana.

La masacre de Sharpeville, 1960

Fue amiga de Mandela, a quien ayudó a escribir el discurso pronunciado durante el juicio de 1962. Escondió en su casa a los dirigentes del CNA para evitar que fueran detenidos. Participó con regularidad a manifestaciones contra el apartheid y también denunció internacionalmente el apartheid sudafricano, la discriminación y la represión política. Cofundadora del Congreso de Escritores Sudafricanos, le censuraron muchas novelas: A World of Strangers de 1958 (Un mundo de extraños, Seix Barral 1964) y The late Bourgeois World de 1966 (El último mundo burgués, Versal 1987), estuvieron prohibidas durante varios años por ser consideradas subversivas; July’s people de 1981 (La gente de July, Grijalbo 1983) también sufrió la censura bajo el gobierno sucesivo al apartheid. Su producción literaria comprende un total de quince novelas, así como varios relatos cortos y ensayos. Lo que le dio relevancia internacional fue la novela The Conservationist de 1974 (El conservador, Tusquets 2003), que ganó el Premio Booker. Mehring, su protagonista, es un afrikáner que vive en su granja, imperturbable, satisfecho con su riqueza, a pesar de que a su alrededor ocurren episodios de violencia, asesinatos y asaltos, pese a la miseria de los pobres. La liberación de Nelson Mandela en 1990 tras veintisiete años de prisión y su posterior elección como Jefe de Estado decretaron el fin del apartheid y el comienzo de una nueva era.

Sin embargo, en el Sudáfrica posterior al apartheid se mantuvieron diversas situaciones de desigualdad, y grupos de nostálgicos blancos de extrema derecha siguieron apoyando el retorno del apartheid. A partir de los años noventa, la escritora llevó adelante acciones en defensa de la salud pública y la prevención y el tratamiento del sida. En 2004, organizó Telling Tales, un libro de relatos breves escritos por distintos autores en apoyo a una campaña de recaudación de fondos para Sudáfrica. No Time Like The Present de 2012 (Mejor hoy que mañana, Acantilado 2013) es su última novela. Su primera novela, The Lying Days (Los días mentirosos), una obra semiautobiográfica de 1953, trata de la creciente toma de conciencia política de una joven mujer blanca, Helen, hacia la vida de una pequeña ciudad y la división racial sudafricana. En su obra Occasion for Loving de 1963, (Ocasión de amar, Versal 1986), la escritora une apartheid y amor: en torno a la pareja formada por Tom y Jessie, típicos representantes de la burguesía anglosajona de Johannesburgo, se entrelazan relaciones amorosas que tienen que enfrentarse con la segregación racial. Burger's Daughter (La hija de Burger, Planeta 1997), escrita tras la revuelta de Soweto de 1976, se sitúa en el clima de feroz lucha política de Sudáfrica de los años setenta. El relato, inspirado en la historia de un famoso abogado obligado a la clandestinidad por su compromiso contra el apartheid, sigue la lenta evolución de su hija, Rosa Burger, hacia la toma de conciencia de una nueva identidad.

Apartheid	Los enfrentamientos de Soweto

July's People de 1981, escrito como una predicción antes del fin del apartheid, está ambientado en un hipotético futuro de Sudáfrica donde estallan disturbios de tal magnitud que los blancos se ven obligados a huir. Bam y Maureen Smales con sus tres hijos se refugian en el pueblo de su criado, July. Privados de todas sus posesiones, ahora son los blancos los que se ven obligados a vivir en la misma condición en que antes vivían los negros. Vivir en chozas, tener que procurarse la comida cultivándola en persona o pescando y cazando, lleva a Bam y Maureen a cuestionarse acerca de su forma de vivir, mientras que sus hijos se adaptan felizmente a sus nuevos amigos, aprenden fácilmente su lengua y su cultura. El Sudáfrica liberado constituye el telón de fondo de sus obras posteriores, escritas en la década de 1990. Aquí, los temas históricos ocupan un lugar menos destacado que las urgencias individuales, pero todavía se reconocen las secuelas de las tensiones del pasado, como en The House Gun de 1998 (Un arma en casa, Editorial B 1998) y The Pickup de 2001 (sin traducción al español).

La última selección de relatos cortos Life Times: Stories se publicó en 2014. Aguda observadora de los cambios que a lo largo de los años afectaron a su país, Nadine Gordimer identificó con lúcido análisis el complejo entramado de factores políticos, sociales y económicos que caracterizaron la historia de Sudáfrica en el último siglo. Sus novelas pueden definirse políticas por su detallada descripción de un momento histórico preciso, pero también son novelas de gran lirismo que plasman relaciones personales y observaciones subjetivas. Las historias de los individuos se encuentran siempre al centro de sus narraciones. La posición de los blancos en la vieja y la nueva nación, la censura, la libertad de prensa, la función del escritor y el papel de la literatura se filtran a través del poder imaginativo de esta escritora. La perfección técnica, la plenitud estética y una gran capacidad inventiva hacen que su prosa sea única.

Nadine Gordimer murió de cáncer en 2014 en Johannesburgo, a los noventa años.

Sellos conmemorativos	Placa de Gordimer en Copenhague

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Нобелівська премія з літератури 1991 «Своїми чудовими епічними творами вона принесла велику користь людству»

Надін Гордімер, письменниця, а також велика громадська та політична діячка, все своє життя боролася за утвердження прав людини, виступаючи проти апартеїду та цензури. Вона народилася в 1923 році в Південній Африці, в Спрінгсі, гірничодобувний центр у міському районі Йоганнесбурга, обидва батьки були єврейськими іммігрантами: її батько був литовцем, біженцем із царської Росії, але саме мати, англійка з Лондона, прищепила їй почуття несправедливості до будь-якої дискримінації.

Перші ознаки расової сегрегації вже були помічені в Південній Африці в 1928 році, але власне апартеїд був офіційно запроваджений у 1948 році. Мільйони чорношкірих чоловіків і жінок були примусово виселені зі своїх домівок, позбавлені всіх політичних і громадянських прав і могли відвідувати лише спеціальні школи. Міста поділяли на зони, а місця загального користування забороняли. Міжнародне співтовариство прийняло низку санкцій проти сегрегаційного режиму Південної Африки, а апартеїд був оголошений міжнародним злочином. Тим часом у Південній Африці тривали протести, яким запекло протидіяла поліція. У цій напруженій атмосфері Надін починає писати; у п'ятнадцять років вона публікує свій перший твір, оповідання для дітей The Quest for Seen Gold; її перша збірка Face to Face датується 1949 роком. Переконавшись, що оповідання є найбільш підходяща форма для нашого часу, вона продовжувала публікувати новели у важливих журналах. В університеті вона вступає в контакт з Африканським національним конгресом Нельсона Мандели. Після арешту її найкращої подруги в 1960 році та різанини в Шарпевілі (на фото), під час якої загинуло сімдесят осіб, вона активно увійшла в політику Південної Африки.

Шарпівільська різанина, 1960

Вона дружила з Манделою, який допомагав писати промову, виголошену на суді 1962 р. Вона ховала лідерів АНК у своєму домі, щоб уникнути їх арешту, регулярно брала участь у демонстраціях проти апартеїду та навіть засуджувала на міжнародному рівні південноафриканський апартеїд, дискримінацію та політичні репресії. Співзасновник Congress of South African Writer, вона вона зазнала цензури багатьох своїх романів, A World of Strangers (Земля чужинців) 1958 року, The late Bourgeois World (Загублений буржуазний сві) 1966 року, які були заборонені протягом кількох років; July's People (Народ Джулії) також був підданий цензурі під урядом, який встановився після апартеїду. Загалом її літературний доробок включає п’ятнадцять романів, а також різноманітні оповідання та есеї. Роман The Conservationist (Зберігач) 1974 року, відзначений Букерівською премією, надав її міжнародного резонансу. Головний герой Мерінг, африканер, який спокійно живе на своїй фермі, задоволений своїм багатством, незважаючи на епізоди насильства, вбивств і нападів, незважаючи на те, що він торкається страждань бідних. Звільнення Нельсона Мандели, яке відбулося в 1990 році після двадцяти семи років ув'язнення, і його подальше обрання главою держави ознаменували кінець апартеїду та початок нової ери.

Однак у Південній Африці після апартеїду зберігалося кілька ситуацій нерівності, і групи ультраправих білих ностальгіків продовжували підтримувати повернення апартеїду. З дев’яностих років письменниця проводила акції з охорони здоров’я населення, профілактики та лікування СНІДу. У 2004 році вона випустила книгу Telling Tales, написану кількома авторами на підтримку кампанії зі збору коштів для Південної Африки. No Time Like The Present 2012 року її останній роман. Перший напівавтобіографічний роман The Lying Days (Брехливі дні) 1953 року розповідає про зростаючу політичну свідомість молодої білої жінки Хелен щодо життя в маленькому містечку та расового розколу в Південній Африці. У своєму творі 1963 року Occasion for Loving (Принагідна любов) письменниця поєднує апартеїд і кохання. Навколо подружжя Тома та Джессі, типових представників англосаксонської буржуазії Йоганнесбурга, переплітаються любовні зв’язки, які мають справу з расовою сегрегацією. Burger's Daughter (Дочка Бургера) написаний після повстання Соуето 1976 року, розгортається в умовах запеклої політичної боротьби в Південній Африці 1970-х років. Історія, натхненна життям відомого адвоката, який був змушений переховуватися через свою активність проти апартеїду, розповідає про повільну еволюцію його доньки, Рози Бургер, у напрямку усвідомлення нової особистості.

Апартеїд	Сутички в Соуето

July's People (Народ Джулії) 1981 року, написаний як передбачення перед кінцем апартеїду, розгортається в гіпотетичному майбутньому Південної Африки, де спалахують заворушення такого масштабу, що вони змушують білих тікати. Бем і Морін Смейлз з трьома дітьми знаходять притулок у селі свого слуги Джулі. Позбавлені всього свого майна, саме білі люди змушені перебувати в таких же умовах, як раніше були чорні. Життя в хатині, необхідність добувати їжу, вирощуючи її особисто, або ходити на рибалку чи полювання, змусить Бема та Морін замислитися над своїм життям, тоді як їхні діти із задоволенням пристосовуються до нових друзів, легко вивчають їхню мову та культуру. Звільнена Південна Африка є фоном для її пізніх творів, написаних у 1990-х роках. Тут історичні теми займають менш важливе місце порівняно з окремими подіями, але наслідки минулої напруги все ще відчуваються, як у The House Gun (Домашня рушниця) 1998 року та The Pickup 2001 року.

Надін Гордімер померла від раку в 2014 році в Йоганнесбурзі у віці дев'яноста років.

Пам'ятні марки	Дошка Гордімера в Копенгагені