Toni Morrison
Tiziana Concina

Caori Murata

Premio Nobel per la letteratura 1993 «Per le sue opere caratterizzate da grande abilità di romanziera, sostenuta da una forza visionaria e da intensità poetica che danno vita a un aspetto essenziale della realtà nordamericana».

In occasione della cerimonia in cui le venne conferito il premio la scrittrice pronunciò un lungo discorso che pone in evidenza l’attenta riflessione sul linguaggio e sul potere che caratterizza la sua opera.

«Il linguaggio oppressivo fa qualcosa di più che rappresentare la violenza; è la violenza; fa qualcosa di più che rappresentare i limiti della conoscenza; limita la conoscenza. Se è il linguaggio che offusca lo stato o il falso linguaggio dei media stupidi; se è l’orgoglioso ma imbalsamato linguaggio dell’accademia o il comodo linguaggio della scienza; se è il linguaggio maligno della legge senza etica, o il linguaggio fatto apposta per discriminare le minoranze, nascondere il suo razzistico saccheggio nella sua sfrontatezza letteraria – esso deve essere rifiutato, modificato e palesato. È il linguaggio che beve sangue, che piega le vulnerabilità, che nasconde i suoi stivali fascisti sotto crinoline di rispettabilità e patriottismo e si muove in fretta e furia verso la linea inferiore e verso le menti inferiori. Linguaggio sessista, linguaggio razzista, linguaggio teistico – tutti sono linguaggi tipici della politica del dominio, e non possono, non permettono nuove conoscenze né incoraggiano il mutuo scambio di idee».

Chloe Anthony Wofford nasce a Lorain, città industriale dell’Ohio il 18 febbraio 1931. Di famiglia operaia, originaria del Sud, fin da bambina si dimostra sensibile alle narrazioni orali e alle tradizioni della cultura afroamericana. Compie gli studi superiori alla Howard University e alla Cornell University di Ithaca, dove si specializza in letteratura inglese con una tesi su William Faulkner e Virginia Woolf. Tra il 1955 e il 1964 insegna alla Texas Southern University e alla Howard University. Nel 1958 sposa l’architetto giamaicano Harold Morrison, da cui ha due figli e dal quale divorzia nel 1964, pur mantenendone il cognome. Dal 1964 al 1983 lavora come redattrice presso l’editore Random House di New York e in questa veste segue la pubblicazione delle opere di numerosi autori afroamericani. Nel 1970 pubblica The Bluest Eye. Nel 1973 dà alle stampe Sula. Insegna all’Università di Yale e alla State University of New York di Albany. Nel 1977 esce Song of Salomon, romanzo che viene scelto dal Book of the Month Club e diventa Libro del Mese e in seguito ottiene il National Book Critics Circle Award. Nel 1987 pubblica Beloved grazie al quale vince il Premio Pulitzer, lavora alll’Università di Berkeley e poi all’Università di Princeton, dove insegna Studi Afroamericani e scrittura creativa. Negli anni novanta pubblica il romanzo Jazz, cura e pubblica antologie di saggi e il nuovo romanzo Paradise. Dal duemila scrive libri per l’infanzia e fiabe con il figlio Slade Morrison e si interessa del ruolo della musica nella narrativa afroamericana. Nel 2012 dà alle stampe Home, il terzo romanzo di una trilogia che include Love e A Mercy, riceve dal presidente Obama la Presidential Medal of Freedom. Il 5 agosto del 2019 muore all’età di 88 anni, presso il Montefiore Medical Center di New York.

Quando pubblica la sua opera prima, The Bluest Eye, Toni Morrison ha quarant’anni e, per sua stessa ammissione, ha scritto «un libro che mi sarebbe piaciuto leggere» nel quale cioè si coagulano alcuni dei grandi temi della questione nera: il difficile rapporto con il sistema imperante di valori dei bianchi, la povertà, la marginalità, l’umiliazione, il peso del pregiudizio razziale. Pecola Breedlove, una bambina di colore nata da genitori miseri e litigiosi, che non sanno prendersi cura di lei, viene affidata a una coppia modesta ma affettuosa che la cresce assieme alle figlie, Frieda e Claudia. Attraverso lo sguardo di Claudia possiamo osservare Pecola, irrisa, ignorata e fatta oggetto di violenza proprio da chi dovrebbe amarla, che prega ogni sera perché i suoi occhi diventino finalmente azzurri come quelli di Shirley Temple. Un mondo in cui non sembra esserci speranza di riscatto, in cui la svalutazione e la subalternità sono accettati anche da chi ne è vittima, viene raccontato con la forza di uno stile originale che insegue la fluidità del parlato.

In Song of Salomon il giovane Malcon Dead, che da sempre si porta dietro un soprannome imbarazzante, Milkman, è oppresso da un padre indifferente e manesco, capace di nascondere le proprie origini dietro il conquistato benessere economico, e da una madre fragile e ossessiva. Milkman si scopre lentamente grazie a Pilate, la sorella del padre, una delle grandi figure di donne tratteggiate da Morrison, madri e streghe, inizia il suo viaggio alla ricerca delle proprie radici e di un tesoro nascosto, al posto dell’oro troverà le tracce dei suoi avi e la storia meravigliosa di un uomo che sapeva volare. Non ci sono bianchi in questo racconto ma solo neri che, finalmente liberi e agiati, guardano indietro per ritrovare la memoria e riconoscersi.

Beloved è il canto corale, intimo e doloroso, che sale dal popolo nero ridotto in schiavitù. È la storia di una vita di incredibile forza e insopportabile dolore, che ha attraversato ogni umiliazione, ogni affronto, ogni ingiustizia e ha saputo testimoniare la forma più terribile d’amore. Sethe fugge dal Kentucky schiavista verso la libertà dell’Ohio con i figli ma, quando il padrone sembra in procinto di raggiungerla per riportarla indietro, si nasconde nella legnaia, decisa a eliminare i suoi stessi figli pur di sottrarli a un destino di schiavitù, e uccide Beloved, la piccola di due anni. Sethe, finalmente libera, vive con Denver, la figlia partorita durante la fuga, ma è perseguitata dalla presenza della bambina uccisa che, un giorno, si materializza in una ragazza di cui nessuno sa nulla. Il romanzo, in un vortice di piani temporali, grazie ad uno stile che echeggia la voce afroamericana, l’alterità della cultura nera, mescolando realtà, magia e folklore, trascina chi legge nell’orizzonte, indicibile, di chi si è visto sottrarre ogni diritto e ogni dignità. Costringe insomma a ricordare l’orrore che si vorrebbe dimenticare: alla fine, come sostiene Morrison, ciò che è veramente incredibile è che ci possa essere stata la schiavitù, non certo un romanzo su di un fantasma.

Jazz si svolge ad Harlem, luogo afroamericano per eccellenza. Negli anni Venti del Novecento un uomo uccide la giovane amante, la moglie cerca di vendicarsi sfregiando la salma, ma poi poggia sul camino la foto della ragazza. Il romanzo racconta una storia di amori, di desideri, di silenzi e di musica, in cui ognuno dei personaggi offre la propria versione del dramma, con la propria voce e il proprio dolore, secondo una tecnica che imita la varietà dei ritmi e l’improvvisazione della musica jazz.

Traduzione francese
Guenoah Mroue

«Pour ses œuvres caractérisées par une grande habileté de romancier, soutenue par une force visionnaire et une intensité poétique qui donnent vie à un aspect essentiel de la réalité nord-américaine».

À l’occasion de la cérémonie au cours de laquelle elle a reçu le prix, l’écrivain a prononcé un long discours qui met en évidence la réflexion attentive sur le langage et le pouvoir qui caractérise son œuvre:

«Le langage oppressif fait quelque chose de plus que représenter la violence ; il est la violence ; il fait quelque chose de plus que représenter les limites de la connaissance; il limite la connaissance. Si c’est le langage qui obscurcit l’état ou le faux langage des médias stupides; si c’est le langage fier mais embaumé de l’académie ou le langage confortable de la science; si c’est le langage malin de la loi sans éthique, ou le langage fait exprès pour discriminer les minorités, cacher son pillage raciste dans son impudence littéraire - il doit être rejeté, modifié et exposé. C’est le langage qui boit du sang, qui plie les vulnérabilités, qui cache ses bottes fascistes sous des crinolines de respectabilité et de patriotisme et se déplace avec hâte et fureur vers la ligne inférieure et vers les esprits inférieurs. Langage sexiste, langage raciste, langage théiste - tous sont des langages typiques de la politique de la domination, et ils ne peuvent et ne permettent pas de nouvelles connaissances ni n’encouragent l’échange mutuel d’idées».

Chloe Anthony Wofford est née à Lorain, dans la ville industrielle de l’Ohio, le 18 février 1931. De famille ouvrière, originaire du Sud, elle se montre dès son enfance sensible aux récits oraux et aux traditions de la culture afro-américaine. Elle fait ses études secondaires à l’Université Howard et à l’Université Cornell d’Ithaca, où elle se spécialise en littérature anglaise avec une thèse sur William Faulkner et Virginia Woolf. Entre 1955 et 1964, elle enseigne à l’Université du Texas Southern et à l’Université Howard. En 1958, elle épouse l’architecte jamaïcain Harold Morrison, avec qui elle a deux enfants et mais elle divorce en 1964, tout en conservant son nom de famille. De 1964 à 1983, elle travaille en tant que rédactrice à l’éditeur Random House de New York et de ce fait suit la publication des œuvres de nombreux auteurs afro-américains. En 1970, elle publie The Bluest Eye. En 1973, elle imprime Sula. Elle enseigne à l’Université de Yale et à l’Université d’État de New York à Albany. En 1977, elle publie Song of Salomon, roman choisi par le Book of the Month Club et devient Livre du mois, puis obtient le National Book Critics Circle Award. En 1987, elle publie Beloved grâce auquel elle remporte le Prix Pulitzer, elle travaille à l’Université de Berkeley puis à l’Université de Princeton, où elle enseigne les études afro-américaines et l’écriture créative. Dans les années 1990, elle publie le roman Jazz, des anthologies d’essais et le nouveau roman Paradise. Depuis 2000, elle écrit des livres pour l’enfance et des contes de fées avec son fils Slade Morrison et s’intéresse au rôle de la musique dans la fiction afro-américaine. En 2012, elle publie Home, le troisième roman d’une trilogie incluant Love et A Mercy, et reçoit du président Obama la Presidential Medal of Freedom. Le 5 août 2019, elle décède à l’âge de 88 ans au Montefiore Medical Center de New York.

Lorsqu’elle publie son premier ouvrage, The Bluest Eye, Toni Morrison a quarante ans et, de son propre aveu, elle a écrit « un livre que j’aurais aimé lire » dans lequel se rassemblent quelques-uns des grands thèmes de la question noire : le rapport difficile avec le système dominant de valeurs des blancs, la pauvreté, la marginalité, l’humiliation, et le poids du préjugé racial. Pecola Breedlove, une petite fille noire née de parents pauvres et querelleurs, qui ne savent pas prendre soin d’elle, est confiée à un couple modeste mais affectueux qui l’élève avec ses filles, Frieda et Claudia. À travers le regard de Claudia, nous pouvons observer Pecola, irritée, ignorée et violentée par ceux qui devraient l’aimer, qui prie chaque soir pour que ses yeux deviennent enfin bleus comme ceux de Shirley Temple. Un monde où il ne semble pas y avoir d’espoir de rédemption, où la dévaluation et la subalternité sont acceptées même par ceux qui en sont victimes, est raconté avec la force d’un style original qui poursuit la fluidité de la parole.

Dans Song of Salomon, le jeune Malcolm Dead, qui porte depuis toujours un surnom embarrassant, Milkman, est opprimé par un père indifférent et maniaque, capable de cacher ses origines derrière le bien-être acquis, et par une mère fragile et obsessionnelle. Milkman se découvre lentement grâce à Pilate, la sœur de son père, l’une des grandes figures de femmes pointillées par Morrison, mères et sorcières, commence son voyage à la recherche de ses propres racines et d’un trésor caché, au lieu de l’or, elle trouvera les traces de ses ancêtres et l’histoire merveilleuse d’un homme qui savait voler. Il n’y a pas de Blancs dans ce récit, mais seulement des Noirs qui, enfin libres et aisés, regardent en arrière pour retrouver la mémoire et se reconnaître.

Beloved est le chant choral, intime et douloureux, qui monte du peuple noir réduit en esclavage. C’est l’histoire d’une vie, d’une force incroyable et d’une douleur insupportable, qui a traversé toute humiliation, tout affront, toute injustice et qui a su témoigner de la forme la plus terrible d’amour. Sethe s’échappe du Kentucky esclavagiste vers la liberté de l’Ohio avec ses enfants mais, quand le maître semble sur le point de la rejoindre pour la ramener, elle se cache dans la bûche, décidée à éliminer ses propres enfants pour les soustraire à un destin d’esclavage, et tue Beloved, la petite de deux ans. Enfin libre, Sethe vit avec Denver, la fille qui a accouché pendant l’évasion, mais elle est hantée par la présence de la fillette assassinée qui, un jour, se matérialise en une jeune fille dont personne ne sait rien. Le roman, dans un tourbillon de plans temporels, grâce à un style qui fait écho à la voix afro-américaine, l’altérité de la culture noire, mêlant réalité, magie et folklore, entraîne ceux qui lisent dans l’horizon, indicible, de ceux qui se sont vus soustraire à tout droit et toute dignité. En somme, elle force à se souvenir de l’horreur qu’on voudrait oublier : à la fin, comme le dit Morrison, ce qui est vraiment incroyable, c’est qu’il y ait eu de l’esclavage, et non pas un roman sur un fantôme.

Jazz a lieu à Harlem, lieu afro-américain par excellence. Dans les années 1920, un homme tue la jeune maîtresse, la femme tente de se venger en enlevant le corps, mais pose la photo de la jeune fille sur la cheminée. Le roman raconte une histoire d’amours, de désirs, de silences et de musique, dans laquelle chacun des personnages offre sa propre version du drame, avec sa propre voix et sa propre douleur, selon une technique qui imite la variété des rythmes et l’improvisation de la musique jazz.

Traduzione inglese
Syd Stapleton

Awarded for «…novels characterized by great skill as a novelist, sustained by a visionary force and poetic import that bring to life an essential aspect of North American reality».

At the award ceremony, Morrison delivered a lengthy speech that highlighted the careful reflection on language and on power that characterizes her work:

«Oppressive language does more than represent violence; it is violence; does more than represent the limits of knowledge; it limits knowledge. Whether it is obscuring state language or the faux-language of mindless media; whether it is the proud but calcified language of the academy or the commodity driven language of science; whether it is the malign language of law-without-ethics, or language designed for the estrangement of minorities, hiding its racist plunder in its literary cheek – it must be rejected, altered and exposed. It is the language that drinks blood, laps vulnerabilities, tucks its fascist boots under crinolines of respectability and patriotism as it moves relentlessly toward the bottom line and the bottomed-out mind. Sexist language, racist language, theistic language – all are typical of the policing languages of mastery, and cannot, do not permit new knowledge or encourage the mutual exchange of ideas».

Chloe Anthony Wofford was born in Lorain, an industrial city in Ohio on February 18, 1931. From a working-class family, originally from the South, she showed sensitivity to oral narratives and traditions of African American culture from an early age. She completed her high school studies and then enrolled at Howard University, and later, obtained a Master’s degree from Cornell University in Ithaca, where she majored in English literature and completed a thesis on William Faulkner and Virginia Woolf. Between 1955 and 1964 she taught at Texas Southern University and Howard University. In 1958 she married Jamaican architect Harold Morrison, by whom she had two children and from whom she divorced in 1964, though she retained his surname. From 1964 to 1983 she worked as an editor at the publisher Random House in New York and in this capacity she followed the publication of the works of numerous African American authors. In 1970 she published The Bluest Eye. In 1973 her second novel, Sula, appeared in print. She then taught at Yale University and the State University of New York at Albany. In 1977 she published Song of Solomon, a novel that was chosen by the Book of the Month Club and later won the National Book Critics Circle Award. In 1987 she published Beloved, thanks to which she won the Pulitzer Prize. She taught at the University of California, Berkeley and then Princeton University, where she taught African American Studies and Creative Writing. In the 1990s she edited and published anthologies of essays, and published two novels, Jazz and Paradise. In the following years, she wrote children's books and fairy tales with her son Slade Morrison, and was interested in the role of music in African American fiction. In 2012 her novel Home appeared, the third novel in a trilogy that includes Love and A Mercy, and received the Presidential Medal of Freedom from President Obama. On August 5, 2019, she died at the age of 88 at Montefiore Medical Center in New York City.

When she published her first work, The Bluest Eye, Toni Morrison was forty years old and, stated that she had written "a book I would have loved to read" in which some of the great issues of the black question coalesce - the difficult relationship with the prevailing white value system, poverty, marginality, humiliation, and the weight of racial prejudice. In The Bluest Eye, Pecola Breedlove, a black child born to miserable, quarrelsome parents who do not know how to care for her, is placed in the care of a modest but loving couple who raise her along with their daughters, Frieda and Claudia. Through Claudia's gaze we can observe Pecola, mocked, ignored and made the object of violence by the very people who should love her, praying every night that her eyes will finally become as blue as Shirley Temple's. A world in which there seems to be no hope of redemption, in which devaluation and subordination are accepted even by those who are its victims, is unfolded with the force of an original style with great fluidity of speech.

In Song of Solomon, young Macon Dead III, known by the awkward nickname of Milkman, is oppressed by an indifferent and hyper-masculine father, capable of hiding his origins behind his conquered economic well-being, and by a fragile and obsessive mother. Milkman slowly discovers himself through Pilate, his father's sister, one of the great figures of women, mothers and witches, sketched by Morrison, and begins his journey in search of his roots and a hidden treasure. Instead of gold he will find the traces of his ancestors and the wonderful story of a man who could fly. There are no whites in this tale but only blacks who, finally free and comfortable, look back to find their memories and recognize themselves.

Beloved is a choral song, intimate and painful, rising from enslaved black people. It is the story of a life of incredible strength and unbearable pain, which has gone through every humiliation, every affront, every injustice and has been able to witness the most terrible form of love. Sethe flees enslaved Kentucky to free Ohio with her children but, when her master seems about to catch up with her to bring her back, she hides in the woodshed, determined to eliminate her own children in order to rescue them from a fate of slavery, and kills Beloved, the little two-year-old. Sethe, finally free, lives with Denver, the daughter she gave birth to during her escape, but is haunted by the presence of the murdered child who, one day, materializes into a girl no one knows anything about. The novel, in a maelstrom of temporal planes, thanks to a style that echoes the African-American voice, the otherness of black culture, mixing reality, magic and folklore, takes the reader into the horizon, unspeakable, of those who have had every right and every dignity taken away from them. In short, it forces one to remember the horror one would like to forget. In the end, as Morrison argues, what is truly unbelievable is that there could have been slavery, not that there is a novel about a ghost.

Jazz takes place in Harlem, an African American setting par excellence. In the 1920s, a man kills his young lover. His wife, enraged, responds by attacking the body with a knife, but then places the girl's picture on the mantelpiece. The novel tells a story of loves, desires, silences and music, in which each of the characters offers his or her own version of the drama, with his or her own voice and pain, according to a technique that reflects the variety of rhythms and improvisation of jazz music.

Traduzione spagnola
Maria Carreras i Goicoechea

 Premio Nobel de literatura en 1993 «Por sus novelas caracterizadas por una fuerza visionaria y un sentido poético que dan vida a un aspecto esencial de la realidad estadounidense».

En la ceremonia de entrega del premio, la escritora pronunció un largo discurso que hacía hincapié en la atenta reflexión sobre el lenguaje y el poder que caracteriza su obra:

«El lenguaje opresivo hace más que representar la violencia; es violencia; hace más que representar los límites del conocimiento, lo limita. Sea el oscuro lenguaje de estado o las tergiversaciones de los insensatos medios; sea el maligno lenguaje de la ley-sin-ética, o aquél designado para el alienamiento de las minorías, escondiendo sus saqueos racistas debajo de un maquillaje literario- todo esto debe ser rechazado, alterado y expuesto. Es el lenguaje que chupa sangre, que se ajusta la bota fascista con crinolinas de respetabilidad y patriotismo al tiempo que se mueve implacablemente hacia el último y más oscuro lugar de la mente. Lenguaje sexista, lenguaje racista, lenguaje teísta- son todas formas típicas de las políticas de lenguaje del dominio, que no pueden y no permiten nuevos conocimientos ni el encuentro de nuevos intercambios de ideas».

Chloe Anthony Wofford nace en Lorain, una ciudad industrial de Ohio el 18 de febrero de 1931. De familia obrera procedente del sur, ya desde niña se muestra sensible a las narraciones orales y a las tradiciones de la cultura afroamericana. Realiza sus estudios superiores en la Howard University y en la Cornell University de Ithaca, donde se especializa en literatura inglesa con una tesis sobre William Faulkner y Virginia Woolf. Entre 1955 y 1964 enseña en la Texas Southern University y en la Howard University. En 1958 se casa con el arquitecto jamaicano Harold Morrison, con el que tiene dos hijos y del que se divorciará en 1964 pero cuyo apellido mantendrá siempre. De 1964 a 1983 trabaja como redactora en la Random House de Nueva York y con ese cargo sigue la publicación de las obras de numerosos/as autores/as afroamericanos. En 1970 publica The Bluest Eye (Ojos azules, Barcelona 1994) y en 1973 Sula (Sula, Barcelona 1998). Enseña en la universidad de Yale y en la State University of New York de Albany. En 1977 se publica Song of Salomon (La canción de Salomón, Barcelona 1978), novela seleccionada por el Book of the Month Club convirtiéndose en el Libro del Mes y todo seguido obtiene el National Book Critics Circle Award. En 1987 publica Beloved (Beloved, Barcelona 1988), novela con la que gana el Premio Pulizer; trabaja en la Universidad de Berkeley y sucesivamente en la de Princeton, donde enseña Estudios afroamericanos y escritura creativa. En los años noventa publica Jazz (Jazz, Barcelona 1993), algunas recolecciones de ensayos y la novela Paradise (Paraíso, Barcelona 1998). Desde el año 2000 escribe libros para la infancia y cuentos con su hijo Slade Morrison y se ocupa del mundo de la música en la narrativa afroamericana. En 2012 saca a la luz Home (Volver, Barcelona 2012), última novela de una trilogía que incluye Love de 2003 (Amor, Barcelona 2004) y A Mercy de 2008 (Una bendición, Barcelona 2009). Recibe la Presidential Medal of Freedom de manos del presidente Obama. El 5 de agosto de 2019 muere, a la edad de 88 años, en el Montefiore Medical Center de Nueva York.

Cuando publicó su ópera prima, The Bluest Eye, Toni Morrison tenía cuarenta años y, como ella misma admitió, había escrito «un libro que me hubiera gustado leer», es decir un libro en el que se coagulasen algunos de los grandes temas de la ‘cuestión negra’: la difícil relación con el imperante sistema de valores de los blancos, la pobreza, la marginalidad, la humillación y el peso del prejuicio racial. Pecola Breedlove, una niña de color hija de una pareja miserable que riñe todo el tiempo, y que no sabe cuidarla, queda bajo la custodia de una pareja modesta pero afectuosa que la cría junto a sus hijas, Frieda y Claudia. A través de la mirada de Claudia podemos observar a Pecola ridiculizada, ignorada y objeto de violencia por parte de quien debería amarla, que reza todas las noches para que sus ojos sean azules como los de Shirley Temple. Se narra, con la fuerza de un estilo original que persigue la fluidez de la oralidad, un mundo en el que no parece que haya esperanza alguna de redención, donde la devaluación y la subalternidad son aceptadas incluso por sus propias víctimas.

En La canción de Salomón el joven Malcon Dead, que desde siempre lleva arrastras el humillante apodo de Milkman, sufre la opresión de un padre indiferente y violento, que es capaz de esconder sus orígenes tras el bienestar económico conquistado, y de una madre frágil y obsesiva. Milkman se descubre a sí mismo poco a poco, gracias a Pilate, la hermana de su padre, una de las mayores figuras femeninas de Morrison, madres y brujas, y empieza un viaje en búsqueda de sus raíces y de un tesoro escondido: en lugar de oro encontrará las huellas de sus antepasados y la maravillosa historia de un hombre que sabía volar. En este cuento no hay blancos, solamente gente de color que, finalmente libre y acomodada, mira hacia atrás para recuperar la memoria y reconocerse.

Beloved es el canto coral, íntimo y doloroso, que asciende desde la gente de color reducida a la esclavitud. Es la historia de una vida increíblemente fuerte e insoportablemente dolorosa, que ha atravesado todas las humillaciones posibles, todas las afrentas, todas la injusticias y ha sabido testimoniar la forma de amor más terrible. Sethe huye del Kentucky esclavista hacia la libertad de Ohio con sus hijos pero, cuando el amo parece estar a punto de alcanzarla para volver a llevársela, se esconde en una leñera decidida a eliminar a sus propios hijos con tal de salvarlos de un futuro de esclavitud, y mata a Beloved, la pequeña de dos años. Finalmente libre, Sethe vive con Denver, la hija a la que dio a luz durante su fuga, sin embargo la persigue la presencia de la hija asesinada; esta, un día, se materializa en una chica de la que nadie sabe nada. La novela, en un torbellino de planos temporales, gracias a un estilo que recuerda la voz afroamericana, la alteridad de la cultura negra, mezclando la realidad con la magia y el folklore, arrastra la audiencia hasta el horizonte de lo indecible, de quien se ha visto arrancar todo derecho y toda dignidad. En resumidas cuentas, nos obliga a recordar el horror que quisiéramos olvidar: al fina y al cabo, como sostiene la propia Morrison, lo realmente increíble es que haya podido existir la esclavitud y no que exista una novela sobre un fantasma.

Jazz está ambientada en Harlem, lugar afroamericano por excelencia. En los años Veinte del siglo XX un hombre asesina a su joven amante, su esposa intenta vengarse acuchillando la cara del cadáver para desfigurala, sin embargo más tarde acabará colocando una foto de la chica en la repisa de la chimenea de su sala de estar. Esta novela narra una historia de amores, deseos, silencios y música, donde cada uno de los personajes ofrece su propia versión del drama, con su propia voz y su propio dolor, según una técnica que imita la variedad de ritmos y la improvisación de la música jazz.

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Нобелівська премія з літератури 1993 року «За її твори, які характеризуються великою майстерністю романіста, підкріпленою фантазійною силою та поетичною інтенсивністю, які дають життя істотному аспекту північноамериканської реальності».

З нагоди церемонії вручення премії письменниця виголосила довгу промову, яка підкреслює ретельні роздуми про мову та силу, які характеризують її творчість:

«Репресивна мова не лише символізує насильство; це є насильство; не тільки являє межі знання; обмежує знання. Чи то мова, яка затьмарює державу, чи то фальшива мова дурних ЗМІ; чи це горда, але забальзамована мова академії чи зручна мова науки; чи це зловмисна мова закону без етики, чи мова, створена навмисно для дискримінації меншин, приховуючи своє расистське пограбування у своїй літературній сміливості, – вона має бути відкинута, змінена та викрита. Це мова, яка п’є кров, яка згортає вразливості, яка ховає свої фашистські чоботи під кринолінами респектабельності та патріотизму і швидко рухається до нижчої лінії і до нижчих розумів. Сексистська мова, расистська мова, теїстична мова – усе це типові мови політики домінування, і вони не можуть, не допускають нових знань або заохочують взаємний обмін ідеями».

Хлоя Ентоні Воффорд народилася 18 лютого 1931 року в Лорейні, індустріальному місті в штаті Огайо. Походить з сім’ї робітничого класу, родом з Півдня, з дитинства вона виявляла чутливість до усних оповідей і до всіх традицій афроамериканської культури. Закінчила середню школу в Університеті Говарда та Корнельському університеті в Ітаці, де спеціалізувалась на англійській літературі, захистивши дисертацію про Вільяма Фолкнера та Вірджинію Вулф. З 1955 по 1964 рік вона викладала в Південному Техаському університеті та Університеті Говарда. У 1958 році вийшла заміж за ямайського архітектора Гарольда Моррісона, від якого мала двох дітей і з яким розлучилася в 1964 році, зберігши його прізвище. З 1964 по 1983 рік працює як редактор у Random House у Нью-Йорку та в цій якості стежить за публікацією творів багатьох афроамериканських авторів. У 1970 році опублікувала The Bluest Eye (Найблакитніші очі). У 1973 році вийшла друком Sula (Сула). Вона викладає в Єльському університеті та Університеті штату Нью-Йорк в Олбані. У 1977 році вийшов роман Song of Solomon (Пісня Соломона), який був обраний клубом Book of the Month Club, та став «Книгою місяця», а згодом отримав нагороду National Book Critics Circle Award. У 1987 році вона публікує книгу Beloved (Кохана), за яку отримує Пулітцерівську премію, працює в Університеті Берклі, а потім у Прінстонському університеті, де викладає афроамериканські студії та творче письмо. У 90-х видала роман Jazz (Джаз), упорядкувала й видала антології есеїв і новий роман Paradise (Рай). З 2000 року вона пише дитячі книжки та казки разом зі своїм сином Слейдом Моррісоном і цікавиться роллю музики в афроамериканській фантастиці. У 2012 році публікує Home (Дім), третій роман у трилогії, яка включає Love (Любов) і A Mercy (Милосердя), і отримує президентську медаль Presidential Medal of Freedom від президента Обами. 5 серпня 2019 року вона померла у віці 88 років у медичному центрі Монтефіоре в Нью-Йорку.

Коли Тоні Моррісон публікує свою першу роботу The Bluest Eye (Найблакитніші очі), їй сорок років, і вона, за її власним визнанням, написала «книгу, яку я хотіла б прочитати», в якій згортаються деякі з великих тем темношкірого питання: складні стосунки з панівною системою білих цінностей, бідність, маргіналізація, приниження, тягар расових упереджень. Пекола Брідлав, темношкіра дівчина, народжена від нещасних і сварливих батьків, які не можуть про неї піклуватися, довірена скромній, але ласкавій парі, яка виховує її разом зі своїми доньками Фрідою та Клаудією. Поглядом Клаудії ми можемо спостерігати, як Пекола висміюється, ігнорується та стає об’єктом насильства з боку тих, хто повинен її любити, щовечора молитися, щоб її очі нарешті стали синіми, як у Ширлі Темпл. Світ, у якому, здається, немає надії на порятунок, у якому девальвація та підпорядкування прийнятні навіть тими, хто став їх жертвою, він розповідається з силою оригінального стилю, який імітує плавність мови.

У Song of Solomon (Пісня Соломона) молодий Мелкон Дед, який завжди носив ганебне прізвисько Молочник, пригнічується тендітною та одержимою матір’ю, а також байдужим і образливим батьком, який здатний приховати своє походження за завойованим економічним добробутом. Молочник повільно відкриває себе завдяки Пілату, сестра його батька, яка є однією з найвидатніших жіночих постатей, зображених Моррісоном. Мелкон починає свою подорож у пошуках свого коріння та захованого скарбу, замість золота він знайде сліди своїх предків та чудову історію людини, яка вміла літати. У цій історії немає білих, а лише чорні, які, нарешті вільні та забезпечені, озираються назад, щоб знайти пам’ять і впізнати себе.

Beloved (Кохана) це хорова пісня, інтимна й болюча, що лунає від темношкірих людей, пригнаних до рабства. Це історія життя неймовірної сили та нестерпного болю, яке пройшло через усі приниження, кожну образу, кожну несправедливість і змогло засвідчити найжахливішу форму кохання. Сете втікає від работорговця Кентуккі на свободу Огайо разом зі своїми дітьми, але коли господар, здається, збирається дістатися до неї, щоб повернути, вона ховається в дровняку, і вирішує знищити власних дітей, щоб врятувати їх від долі рабства, і вбиває Beloved, дворічну дівчинку. Сете, нарешті вільна, живе з Денвер, донькою, народженою під час втечі, але її переслідує присутність убитої дитини, яка одного дня матеріалізується в дівчину, про яку ніхто не знає. Роман, завдяки стилю, який перегукується з афроамериканським голосом, відмінність чорної культури, змішуючи реальність, магію та фольклор, залучає читача до невимовного горизонту тих, у кого вкрадено кожне право та гідність. Таким чином, це змушує нас згадати жах, який ми хотіли б забути: зрештою, як стверджує Моррісон, абсурд не в романі про привида, а в тому, що рабство справді існувало.

Історія Jazz (Джаз) розгортається в Гарлемі, афроамериканському місці par excellence. У 1920-х роках чоловік вбиває свою молоду коханку, його дружина намагається помститися, спотворивши тіло загиблої жінки, але потім вона вирішує поставити фото дівчини на камін. Роман розповідає про кохання, бажання, тишу та музику, у якій кожен із персонажів пропонує власну версію драми, своїм власним голосом та власним болем, за технікою, що імітує різноманітність ритмів та імпровізацію джазової музики.