Calendaria 2023 - Ada Yonath

Ada Yonath
Laura Candiani





Katarzyna Oliwa

 

Ha vinto il Premio Nobel per la chimica nel 2009, insieme a Thomas Arthur Steitz e a Venkatraman Ramakrishnan per gli studi sulla struttura e la funzione dei ribosomi, che sono complessi macromolecolari responsabili della sintesi proteica; questo riconoscimento comprende tre primati: è la prima cittadina israeliana a vincere un Nobel, ma anche la prima premiata mediorientale e la prima donna dopo Dorothy Crowfoot Hodgkin nel lontano 1964 ad ottenere il Premio per la chimica. 

Ada Lifshitz Yonath è nata a Gerusalemme il 22 giugno 1939 da genitori sionisti, arrivati dalla Polonia ancora prima che fosse fondato lo Stato di Israele. Il padre era rabbino, proveniente da una famiglia di rabbini, ma nella nuova patria per sopravvivere aprì un modesto negozio di generi alimentari. La bambina crebbe in un quartiere popolare, fra difficoltà economiche, che tuttavia cercava di superare grazie allo studio e alla lettura. Potè comunque frequentare buone scuole e, con il trasferimento a Tel Aviv dopo la morte del padre, avvenuta quando aveva solo dieci anni, entrò in un istituto superiore che riusciva a pagare dando lezioni di matematica; essendo una studente brillante e rigorosa, attirò la stima della docente Zvi Vinitzky che la incoraggiò e l'aiutò economicamente. Ha raccontato in varie occasioni di aver avuto presto la passione per la ricerca, rischiando anche di farsi del male: nei suoi esperimenti casalinghi si ruppe un braccio misurando l'altezza di un balcone e appiccò un fuoco con il cherosene. Ma ha pure ricordato la condizione di indigenza in cui si trovava con la madre e la sorella: «Sopravvivere è molto più faticoso che fare scienza. Nella scienza puoi sempre cambiare approccio se una strategia fallisce. Ma quando hai fame, hai fame!».

Nel 1962, dopo aver frequentato la facoltà di Chimica a Gerusalemme, ottenne la laurea e due anni dopo si specializzò in Biochimica. Nel 1968, nel prestigioso istituto Weizmann che poi avrebbe diretto, prese un'altra specializzazione in Cristallografia. Nel 1969 entrò con incarichi post-laurea alla Carnegie Mellon University di Pittsburgh e l'anno dopo al Mit (Cambridge, Massachusetts) dove lavorava con il prof. William Lipscomb, futuro Nobel per la chimica (1976), con la cristallografia delle proteine che utilizza i raggi X per determinare la struttura tridimensionale delle molecole. Aveva la figlia piccola eppure lavorava giorno e notte, grazie all'asilo nido dell'Università. Rientrata in patria, vi si stabilì per una diecina di anni e creò dal nulla il primo laboratorio di cristallografia di Israele; il suo obiettivo era quello di studiare i ribosomi, impresa nella quale famosi scienziati avevano fallito a causa della loro natura estremamente instabile. Come a tanti e tante visionarie, che si prefiggono una meta apparentemente impossibile, anche a lei veniva dato della pazza; è stato come scalare l'Everest, ha detto una volta, soltanto che, quando sei in cima, ti accorgi che ci sono tante altre montagne da superare. In quel periodo una brutta caduta le procurò una frattura, così, durante l'immobilità, lesse molto e scoprì qualcosa di interessante a proposito degli orsi polari che, durante il letargo, "conservano" i ribosomi integri, per riutilizzarli al risveglio. Nel 1980 Ada produce un cristallo di ribosoma, il primo al mondo; sembra però un successo effimero perchè i raggi X danneggiano i cristalli e li rendono inutilizzabili; ancora anni di ricerche finché nel 1987 utilizza la crio-cristallografia, consistente in un processo di raffreddamento dei biocristalli, che li rende stabili e riduce i possibili danni causati dai raggi X.

Ada nel suo laboratorio

 Intanto non cessava di fare nuove esperienze e di proseguire gli studi in altri ambienti: nel 1979 si trasferì a Berlino, presso il Max Planck Institute; si trattenne per quattro anni e poi volò all'Università di Chicago, come visiting professor; dal 1986 al 2004 rientrò in Europa per lavorare al Max Planck Institute di Amburgo, pur continuando le ricerche al Weizmann. Ancora oggi dirige a Rehovot, in Israele, l'Helen and Milton A. Kimmelman Center for Biomolecular Structure and Assembly del Weizmann Institute of Science, uno dei centri di ricerca scientifica più importanti al mondo. Oltre agli studi sui ribosomi che l'hanno portata al massimo traguardo, va segnalata un'altra attività molto importante, ovvero quella relativa agli antibiotici e al loro rapporto con i ribosomi, insieme a specifiche analisi sugli effetti delle droghe e all'utilizzo di tecniche innovative.

Lunghissimo l'elenco di premi ricevuti, sia prima che dopo il Nobel: nel 2002 Harvey Prize e Israel Prize, nel 2004 Massry Prize e la medaglia d'oro Paul Karrer, nel 2005 Louisa Gross Horwitz Prize; nel 2006 il Premio Wolf per la chimica, il Rothschild Prize e The Emet Prize per l'arte, la scienza e la cultura, nel 2007 il premio intitolato a Paul Ehrlich e Ludwig Darmstaedter; nel 2008 L'Oréal-Unesco Award for Women in Science, nello stesso anno l'Albert Einstein World Award of Science per i contributi pionieristici alla biosintesi delle proteine nel campo della cristallografia dei ribosomi e per l'introduzione di nuove tecnologie nella crio-bio-cristallografia. Nel periodo successivo al Nobel, riconoscimento salutato con entusiasmo dalla stampa e dalla popolazione israeliana, è stata accolta in prestigiose istituzioni europee e ha ricevuto la medaglia di Marie Curie (2011) dalla Società chimica polacca; papa Francesco l'ha nominata membro della Pontificia accademia delle scienze il 18 ottobre 2014.

Ada all'inaugurazione dell'assemblea nazionale dell'Ecuador

 Nel rilasciare una intervista dal titolo "La resistenza delle idee" al giornalista italiano Luca Tancredi Barone per il manifesto (15 agosto 2015) ha affermato: «La società non incoraggia certo a diventare scienziate. Perché è troppo "difficile", è "da maschi"... Guarda, guarda quel balcone dove quel bambino piange sempre. È che sua madre fa la scienziata. Oppure: la vedi? è così brutta che può fare solo la professoressa. Oggi non si usa più dire alle figlie: non fare la scienziata, ma la società ha modi più sottili per scoraggiarti. In linea di massima, la scienza non è più dura della politica, del ballo o dello sport. Ma la scienza si può fare anche senza competizione... a livello di mole di lavoro, non so. La scienza è molto esigente, con donne e uomini, è travolgente. Ma non più della politica». A proposito di vita privata e di conciliazione fra carriera e famiglia, lei stessa, mentre era giovane e al culmine dell'attività, ebbe una figlia, Hagit, oggi medica di professione, che l'ha resa nonna di una ragazza, Noa. Un nucleo familiare segnato dunque dalle donne che hanno avuto un grande ruolo sia nel sostenersi reciprocamente sia nel progettare in autonomia la propria vita, ma anche favorito da incontri fortunati con altre donne, come l'insegnante di Ada e la generosa filantropa Caroline Davis Kimmel (con il marito Sidney).


Traduzione francese

Guenoah Mroue

Elle a remporté le prix Nobel de chimie en 2009, aux côtés de Thomas Arthur Steitz et de Venkatraman Ramakrishnan pour ses études sur la structure et la fonction des ribosomes, qui sont des complexes macromoléculaires responsables de la synthèse des protéines; cette reconnaissance comprend trois primats: elle est la première citoyenne israélienne à remporter un prix Nobel, mais aussi la première lauréate du Moyen-Orient et la première femme après Dorothy Crowfoot Hodgkin en 1964 à obtenir le prix de la chimie.

Ada Lifshitz Yonath est née à Jérusalem le 22 juin 1939 de parents sionistes venus de Pologne avant même la fondation de l’État d’Israël. Son père était rabbin, issu d’une famille de rabbins, mais dans sa nouvelle patrie, elle ouvrit une modeste épicerie pour survivre. La fillette grandit dans un quartier populaire, au milieu de difficultés économiques, qu’elle cherche à surmonter grâce à l’étude et à la lecture. Elle put néanmoins fréquenter de bonnes écoles et, avec le déménagement à Tel-Aviv après la mort de son père, alors qu’elle n’avait que dix ans, elle entra dans un établissement supérieur qu’elle pouvait se permettre de payer en donnant des cours de mathématiques; étudiante brillante et rigoureuse, elle attire l’estime du professeur Zvi Vinitzky qui l’encourage et l’aide financièrement. Il a raconté à plusieurs reprises qu’elle avait eu tôt la passion pour la recherche, risquant même de se faire du mal : dans ses expériences à la maison, elle s’est cassée un bras en mesurant la hauteur d’un balcon et elle a allumé un feu avec du kérosène. Mais elle a aussi rappelé la condition d’indigence dans laquelle elle se trouvait avec sa mère et sa sœur : «Survivre est beaucoup plus difficile que de faire de la science. Dans la science, vous pouvez toujours changer d’approche si une stratégie échoue. Mais quand vous avez faim, vous avez faim».

En 1962, après avoir fréquenté la faculté de chimie à Jérusalem, elle obtient son diplôme et deux ans plus tard, elle se spécialise en biochimie. En 1968, dans le prestigieux institut Weizmann qu’elle dirigerait ensuite, elle prit une autre spécialisation en cristallographie. En 1969, elle a obtenu un poste de troisième cycle à l’Université Carnegie Mellon de Pittsburgh et l’année suivante au MIT (Cambridge, Massachusetts) où elle travaillait avec le prof. William Lipscomb, futur Nobel de chimie (1976)avec la cristallographie des protéines qui utilise les rayons X pour déterminer la structure tridimensionnelle des molécules. Elle avait une petite fille et elle travaillait jour et nuit, grâce à la crèche de l’université. De retour au pays, elle s’y installe pendant une dizaine d’années et crée à partir de rien le premier laboratoire de cristallographie d’Israël ; son objectif est d’étudier les ribosomes, une entreprise dans laquelle de célèbres scientifiques ont échoué en raison de leur nature extrêmement instable. Comme tant de visionnaires, qui se fixent un but apparemment impossible, on lui a dit qu’elle aussi était folle; c’était comme escalader l’Everest, elle a dit une fois, seulement quand vous êtes au sommet, vous vous rendez compte qu’il y a beaucoup d’autres montagnes à surmonter. Pendant cette période, une mauvaise chute lui a donné une fracture, alors, pendant l’immobilité, elle a beaucoup lu et elle a découvert quelque chose d’intéressant à propos des ours polaires qui, pendant l’hibernation, "gardent" les ribosomes intacts, pour les réutiliser au réveil. En 1980, Ada produit un cristal de ribosome, le premier au monde; cependant, il semble un succès éphémère parce que les rayons X endommagent les cristaux et les rendent inutilisables; encore des années de recherches jusqu’en 1987 jusqu’à ce qu’elle utilise la cryo-cristallographie, qui consiste en un processus de refroidissement des biocristaux, qui les rend stables et réduit les dommages possibles causés par les rayons X.

Ada dans son laboratoire

Entre temps, elle n’a pas cessé de faire de nouvelles recherches et de poursuivre des études dans d’autres domaines: En 1979, elle s’installe à Berlin, au Max Planck Institute ; elle y reste quatre ans puis s’envole pour l’Université de Chicago comme professeur invitée ; De 1986 à 2004, elle retourne en Europe pour travailler au Max Planck Institute à Hambourg, tout en poursuivant ses recherches à Weizmann. Elle dirige toujours à Rehovot, en Israël, le Helen and Milton A. Kimmelman Center for Biomolecular Structure and Assembly du Weizmann Institute of Science, l’un des centres de recherche scientifique les plus importants au monde. Outre les études sur les ribosomes qui l’ont menée à son terme, elle convient de signaler une autre activité très importante, à savoir celle relative aux antibiotiques et à leur relation avec les ribosomes, ainsi que des analyses spécifiques sur les effets des drogues et l’utilisation de techniques innovantes.

Très longue est la liste de prix reçus, avant comme après le Prix Nobel : en 2002 Harvey Prize et Israel Prize, en 2004 Massry Prize et la médaille d’or Paul Karrer, en 2005 Louisa Gross Horwitz Prize; en 2006 le Prix Wolf pour la chimie, le prix Rothschild Prize et le prix Emet pour l’art, la science et la culture, en 2007 le prix intitulé à Paul Ehrlich et Ludwig Darmstaedter; en 2008 L’Oréal-Unesco Award for Women in Science, la même année, l’Albert Einstein World Award of Science pour les contributions pionnières à la biosynthèse des protéines dans le domaine de la cristallographie des ribosomes et pour l’introduction de nouvelles technologies dans la cryo-bio-cristallographie. Après le prix Nobel, qui a été salué avec enthousiasme par la presse et le peuple israélien, elle a été accueillie dans de prestigieuses institutions européennes et a reçu la médaille Marie Curie (2011) de la Société chimique polonaise; Le pape François l’a nommée membre de l’Académie pontificale des sciences le 18 octobre 2014.

Ada lors de l'inauguration de l'Assemblée nationale de l'Équateur

Durant une interview intitulée "La résistance des idées" au journaliste italien Luca Tancredi Barone pour le manifeste (15 août 2015), elle a déclaré : «La société n’encourage pas à devenir scientifique. Parce que c’est trop "dur", c’est "masculin"... Regarde, regarde ce balcon où ce bébé pleure tout le temps. C’est que sa mère est scientifique. Ou : tu la vois ? C’est si moche que seule la prof peut le faire. Aujourd’hui, on ne dit plus aux filles : ne sois pas une scientifique, mais la société a des moyens plus subtils de te décourager. En principe, la science n’est pas plus dure que la politique, la danse ou le sport. Mais la science peut se faire sans compétition... au niveau de la charge de travail, je ne sais pas. La science est très exigeante, avec les femmes et les hommes, elle est écrasante. Mais pas plus que la politique ». En parlant de vie privée et de conciliation entre carrière et famille, elle-même, alors qu’elle était jeune et au sommet de son activité, eut une fille, Hagit, aujourd’hui médecin de profession, qui en fit la grand-mère d’une jeune fille, Noa. Un noyau familial marqué donc par les femmes qui ont eu un grand rôle à la fois dans le soutien mutuel et dans la conception autonome de leur propre vie, mais aussi favorisé par des rencontres heureuses avec d’autres femmes, comme la professeur d’Ada et la généreuse philanthrope Caroline Davis Kimmel (avec son mari Sidney).


Traduzione inglese

Syd Stapleton

She won the Nobel Prize in Chemistry in 2009, along with Thomas Arthur Steitz and Venkatraman Ramakrishnan for their studies on the structure and function of ribosomes, which are macromolecular complexes responsible for protein synthesis. This award encompasses three firsts: she is the first female Israeli citizen to win a Nobel Prize, but also the first female Middle Eastern laureate and the first woman since Dorothy Crowfoot Hodgkin back in 1964 to win the Chemistry Prize.

Ada Lifshitz Yonath was born in Jerusalem on June 22, 1939, to Zionist parents who arrived from Poland even before the State of Israel was founded. Her father was a rabbi, and came from a family of rabbis, but to survive in his new homeland he opened a modest grocery store. She grew up in a working-class neighborhood amid economic hardships, which she nevertheless tried to overcome through study and reading. She was able to attend good schools and, with the move to Tel Aviv after her father's death when she was only ten years old, she entered a high school that she was able to pay for by giving math classes. Being a bright and rigorous student, she attracted the esteem of teacher Zvi Vinitzky, who encouraged her and helped her financially. She recounted on several occasions that she had an early passion for research, even risking injury - in her home experiments she broke her arm measuring the height of a balcony and started a fire with kerosene. But she also recalled the destitute condition she was in with her mother and sister. "Survival is much more tiring than doing science. In science you can always change your approach if a strategy fails. But when you're hungry, you're hungry!"

In 1962, after attending chemistry school in Jerusalem, she received her bachelor's degree and two years later majored in biochemistry. In 1968, at the prestigious Weizmann Institute she would later direct, she took another specialization in crystallography. In 1969 she entered with postgraduate appointments at Carnegie Mellon University in Pittsburgh and the following year at MIT (Cambridge, Massachusetts) where she worked with Prof. William Lipscomb, a future Nobel laureate in chemistry (1976), performing protein crystallography, which uses X-rays to determine the three-dimensional structure of molecules. She had her young daughter and yet worked day and night, thanks to the university's daycare center. Returning home, she settled there for a decade and created Israel's first crystallography laboratory from scratch. Her goal was to study ribosomes, a feat in which famous scientists had failed because of the extremely unstable nature of ribosomes. Like so many visionaries who set out on a seemingly impossible goal, she was also called crazy - it was like climbing Everest, she once said, only, when you are at the top, you realize there are so many other mountains to overcome. Around that time, she suffered a fracture from a bad fall, so during her recovery she read a lot and discovered something interesting about polar bears who, during hibernation, "store" intact ribosomes, to reuse them when they wake up. In 1980 Ada produced a ribosome crystal, the first synthesized the world. However, it seemed to be an ephemeral success because X-rays damage the crystals and make them unusable. It took more years of research until, in 1987, she used cryo-crystallography - a process of cooling the biocrystals, which makes them stable and reduces the possible damage caused by X-rays.

Ada in her laboratory

Meanwhile, she did not cease to gain new experiences and continued her studies in other environments. In 1979 she moved to Berlin, to the Max Planck Institute. She stayed there for four years and then transferred to the University of Chicago, as a visiting professor. From 1986 to 2004 she returned to Europe to work at the Max Planck Institute in Hamburg, while continuing her research at Weizmann. Even today she still directs, in Rehovot, Israel, the Helen and Milton A. Kimmelman Center for Biomolecular Structure and Assembly of the Weizmann Institute of Science, one of the world's leading scientific research centers. In addition to her studies on ribosomes that brought her to the top of the list, another very important activity should be noted, namely that related to antibiotics and their relationship to ribosomes, along with specific analyses of drug effects and the use of innovative techniques.

The list of prizes received, both before and after the Nobel Prize, is very long, including in 2002 the Harvey Prize and the Israel Prize, in 2004 the Massry Prize and the Paul Karrer Gold Medal, in 2005 the Louisa Gross Horwitz Prize, in 2006 the Wolf Prize for Chemistry, the Rothschild Prize and the Emet Prize for Art, Science and Culture, in 2007 the Paul Ehrlich and Ludwig Darmstaedter prizes, in 2008 the Oréal-Unesco Award for Women in Science, in the same year the Albert Einstein World Award of Science, for pioneering contributions to protein biosynthesis in the field of ribosome crystallography, and for introducing new technologies in cryo-bio-crystallography. In the aftermath of the Nobel Prize, an accolade greeted with enthusiasm by the press and the Israeli population, she has been welcomed to prestigious European institutions and received the Marie Curie Medal (2011) from the Polish Chemical Society. Pope Francis named her a member of the Pontifical Academy of Sciences on Oct. 18, 2014.

Ada at the inauguration of the national assembly of Ecuador


Traduzione spagnola

Erika Incatasciato

Ganadora del Premio Nobel de Química en 2009, junto con Thomas Arthur Steitz y Venkatraman Ramakrishnan, por sus estudios sobre la estructura y la función de los ribosomas, orgánulos macromoleculares responsables de la síntesis de las proteínas; este Premio encierra tres novedades: lo recibe la primera ciudadana israelí, es la primera mujer del Medio Oriente y es la primera mujer que lo gana después del Nobel de Química que Dorothy Crowfoot Hodgkin obtuvo en el lejano 1964.

Ada Lifshitz Yonath nació en Jerusalén el 22 de junio de 1939 de padres sionistas llegados de Polonia incluso antes la fundación del Estado de Israel. El padre era rabino, procedente de una familia de rabinos, pero en su nueva patria abrió un modesto supermercado para sobrevivir. La niña se crió en un barrio popular, entre dificultades económicas que intentaba superar gracias al estudio y a la lectura. No obstante, pudo asistir a buenos colegios y, tras el traslado a Tel Aviv sucesivo a la muerte de su padre, cuando ella tenía solo 10 años, ingresó en un instituto superior que podía pagar dando clases de matemáticas; al ser una estudiante brillante y rigurosa, atrajo la estimación de la profesora Zvi Vinitzky que la animó y la ayudó económicamente. En varias ocasiones contó su pasión temprana por la investigación y cómo se hizo daño: en sus experimentos caseros se fracturó un brazo midiendo la altura de un balcón y provocó un incendio con queroseno. También recordó las condiciones de miseria en que vivía con su madre y su hermana: “Sobrevivir es más agotador que hacer ciencia. En la ciencia siempre puedes cambiar de método si fracasa uno. ¡Cuando tienes hambre, tienes hambre!”.

En 1962, tras haber estudiado en la Facultad de Química de Jerusalén, se graduó y dos años después se especializó en Bioquímica. En 1968, en el prestigioso instituto Weizmann que luego dirigiría, se especializó en Cristalografía. En 1969 ingresó con un posgrado en la Universidad de Carnegie Mellon de Pittsburg y el año siguiente ingresó en el MIT (Cambridge, Massachusetts) donde trabajó con el Profesor William Lipscomb, futuro Nobel de Química (1976), con la Cristalografía de las proteínas que utiliza los rayos X para determinar la estructura tridimensional de las moléculas. Tenía una hija pequeña y aun así trabajaba día y noche, todo gracias a la guardería de la Universidad. Tras regresar a su patria, se estableció allí por una década y creó el primer laboratorio de cristalografía de Israel; su objetivo era estudiar los ribosomas, un estudio en que famosos científicos habían fracasado por la naturaleza extremadamente inestable de los ribosomas. Al igual que otros y otras visionarios/as, que se fijan una meta aparentemente imposible, a ella también la consideraban una loca; fue como escalar el monte Everest, dijo una vez, solo que, cuando estás arriba, te das cuentas de que hay otras tantas montañas que escalar. En esa época una mala caída le causó una fractura, así que, durante la inmovilidad, leyó mucho y descubrió algo interesante sobre los osos polares que, durante la hibernación, “conservan” los ribosomas intactos para reutilizarlos al despertar. En 1980 Ada produce el primer cristal de ribosoma en el mundo; pero solo parece un éxito efímero ya que los rayos X dañan los cristales haciendo que sean inutilizables; después de muchos años de investigaciones, en 1987 utiliza la criocristalografia, un proceso de enfriamiento de los biocristales que los hacen estables y reduce los daños posibles causados por las radiografías.

Ada en su laboratorio

Mientras tanto, no dejaba de hacer nuevas experiencias y de seguir con sus estudios en otros sectores: en 1979 se trasladó a Berlin, al Instituto Max Planck; permaneció allí cuatro años y luego fue a la Universidad de Chicago, como Profesora visitante; desde 1986 hasta 2004 regresó a Europa para trabajar en el Instituto Max Planck de Hamburgo, sin dejar las investigaciones del Weizmann. Hasta el día de hoy dirige en Rehovot, en Israel, el Helen and Milton A., Kimmelman Center for Biomolecular Structure and Assembly en el Instituto Weizmann de Ciencias, uno de los centros de investigación científica más importantes del mundo. Además de los estudios de ribosomas que la llevaron a la meta máxima, señalamos otra actividad muy importante, es decir, los estudios sobre los antibióticos y su relación con los ribosomas, junto a los estudios analíticos específicos sobre los efectos de las drogas y la utilización de técnica innovadoras.

Es muy larga la lista de los premios otorgados a Ada, tanto antes como después del Nobel: en 2002 recibe el Harvey Prize y el Israel Prize; en 2004 el Massry Prize y la medalla de oro de Paul Karrer; en 2005 el Luisa Gross Horwitz Prize; en 2006 el Premio Wolf de Química, el Rothschild Prize y The Emet Prize de arte, ciencia y cultura; en 2007 el premio Paul Ehrlich y Ludwig Darmstaedter; en 2008 el Award L’Oréal-Unesco for Women in Science, ese mismo año el Albert Einstein World Award of Science por su contribuciones pioneras sobre la biosíntesis de las proteínas en el sector de Cristalografía de los ribosomas y por la introducción de nuevas técnicas de la crio-bio-cristalografía. En los años posteriores al Nobel, premio reconocido con entusiasmo por la prensa y la población israelí, Ada fue acogida en prestigiosas academias europeas y ganó la medalla de Marie Curie (2011) de la Sociedad Química de Polonia; el papa Francisco la nombró miembra de la Pontificia Academia de ciencias el 19 de octubre de 2014.

Ada en la inauguración de la asamblea nacional de Ecuador

En una entrevista titulada La Resistenza delle Idee al periodista italiano Luca Tancredi Barone para «Il manifesto» (15 de agosto de 2015) afirma: «La sociedad no fomenta convertirse en científicas. Porque es demasiado “difícil”, es cosa “de hombres” … Mira, mira ese balcón donde aquel niño siempre llora. es que su madre es una científica. O bien: ¿La ves? Es tan fea que solo puede ser profesora. Hoy en día ya no se dice a las hijas: No seas científicas, pero la sociedad tienes formas más sutiles para desanimarlas. En general, la ciencia no es más difícil que la política, el baile o el deporte. Al contrario, se puede hacer ciencias incluso sin competir… a nivel de volumen de trabajo, no sé. La ciencia es muy exigente y abrumadora tanto con las mujeres como con los hombres. Pero no es más que la política». Con respecto a su vida privada y la conciliación entre la carrera y la familia, ella misma, mientras era joven y se hallaba en el apogeo de su actividad, tuvo una hija, Hagit, hoy médica de profesión, que le ha dado una nieta, otra chica, Noa. Una familia marcada por las mujeres que han tenido un papel importante tanto al apoyarse mutuamente como al diseñar sus proprias vidas, incluso un núcleo favorecido por encuentros afortunados con otras mujeres, como la profesora de Ada y la generosa filántropa Caroline Davis Kimmel (con su marido Sidney).


Traduzione ucraina

Alina Petelko

Вона отримала Нобелівську премію з хімії в 2009 році разом з Томасом Артуром Штайцем і Венкатраманом Рамакрішнаном за дослідження структури і функції рибосом, які є макромолекулярними комплексами, що відповідають за синтез білка. Ця нагорода включає в себе три першості: вона є першим громадянином Ізраїлю, який отримав Нобелівську премію, а також першим близькосхідним лауреатом і першою жінкою з часів Дороті Кроуфут Ходжкін в 1964 році, яка була удостоєна премії з хімії.

Ада Ліфшиц Йонат народилася в Єрусалимі 22 червня 1939 року в сім'ї сіоністів, які приїхали з Польщі ще до заснування Держави Ізраїль. Її батько був рабином, походив з родини рабинів, але на новій батьківщині, щоб вижити, відкрив скромну продуктову крамницю. Вона виросла в робітничому районі, серед економічних труднощів, які, тим не менш, намагалася подолати завдяки навчанню та читанню. Однак вона мала змогу відвідувати хороші школи і, переїхавши до Тель-Авіва після смерті батька, коли їй було лише десять років, вступила до середньої школи, яку їй вдавалося оплачувати, даючи уроки математики; будучи здібною і старанною ученицею, вона здобула повагу вчителя Цві Віницького, який заохочував її і допомагав їй матеріально. Вона неодноразово згадувала, що рано захопилася дослідженнями, навіть ризикуючи отримати травму: у своїх домашніх експериментах вона зламала руку, вимірюючи висоту балкона, і розпалила вогонь з парафіном. Але він також згадував злиденне становище, в якому опинився з матір'ю та сестрою: "Виживати набагато втомливіше, ніж займатися наукою. У науці завжди можна змінити підхід, якщо стратегія не спрацювала. Але коли ти голодний, то ти голодний! ".

У 1962 році після навчання на хімічному факультеті в Єрусалимі закінчив його і через два роки спеціалізувався на біохімії. У 1968 році в престижному Інституті Вейцмана, який він згодом очолить, він отримав ще одну спеціалізацію з кристалографії. У 1969 році вступив до аспірантури Університету Карнегі-Меллона в Пітсбурзі, а наступного року - до Массачусетського технологічного інституту (Кембридж, штат Массачусетс), де разом з професором Вільямом Ліпскомбом, майбутнім лауреатом Нобелівської премії з хімії (1976), працював над кристалографією білків, яка використовує рентгенівське випромінювання для визначення тривимірної будови молекул. Маючи маленьку доньку, вона працювала вдень і вночі, завдяки університетським яслам. Повернувшись додому, вона оселилася там на десять років і з нуля створила першу в Ізраїлі лабораторію кристалографії; її метою було вивчення рибосом - подвиг, в якому відомі вчені зазнали невдачі через їх вкрай нестабільну природу. Як і багатьох візіонерів, які ставлять перед собою, здавалося б, нездійсненну мету, її також називали божевільною; це було схоже на сходження на Еверест, сказала вона якось, за винятком того, що, опинившись на вершині, ти розумієш, що є ще так багато інших гір, які потрібно здолати. Тоді невдале падіння призвело до перелому, тож під час знерухомлення вона багато читала і відкрила для себе дещо цікаве про білих ведмедів, які під час сплячки "консервують" свої неушкоджені рибосоми для повторного використання, коли прокидаються. У 1980 році Ада виготовив кристал рибосоми, перший у світі; однак, здавалося, що це був нетривалий успіх, оскільки рентгенівські промені пошкоджують кристали і роблять їх непридатними для використання. Роки подальших досліджень тривали до 1987 року, коли він використав кріокристалографію, яка полягає в процесі охолодження біокристалів, що робить їх стабільними і зменшує можливі пошкодження, спричинені рентгенівськими променями.

Ада у своїй лабораторії

Тим часом він не переставав здобувати новий досвід і продовжувати навчання в інших середовищах: у 1979 році переїхав до Берліна, в Інститут Макса Планка; пробув там чотири роки, а потім полетів до Чиказького університету в якості запрошеного професора; з 1986 по 2004 рік повернувся до Європи і працював в Інституті Макса Планка в Гамбурзі, продовжуючи при цьому свої дослідження у Вейцманському інституті. Сьогодні він як і раніше очолює Центр біомолекулярної структури і збірки ім. Хелен і Мілтона А. Кіммельманів Наукового інституту Вейцмана в Реховоті, Ізраїль, один з найважливіших науково-дослідних центрів у світі. На додаток до досліджень рибосом, які вивели її на вершину, слід згадати ще одну дуже важливу діяльність, а саме дослідження антибіотиків та їх взаємозв'язку з рибосомами, разом з конкретними аналізами впливу ліків та застосуванням інноваційних методів.

Перелік отриманих премій, як до, так і після Нобелівської премії, дуже довгий: у 2002 році - премія Харві та премія Ізраїлю, у 2004 році - премія Массі та золота медаль Пауля Каррера, у 2005 році - премія Луїзи Гросс Горвіц, у 2006 році - премія Вольфа з хімії, премія Ротшильда та премія Емета в галузі мистецтва, науки та культури, у 2007 році - премія Пауля Ерліха та Людвіга Дармштедтера; у 2008 р. Премія ОРЕАЛ-ЮНЕСКО "Жінки в науці", у тому ж році - Всесвітня премія Альберта Ейнштейна за піонерський внесок у біосинтез білка в галузі кристалографії рибосом та за впровадження нових технологій у кріо-біокристалографію. Після присудження Нобелівської премії, яка була з ентузіазмом зустрінута пресою та населенням Ізраїлю, вона була прийнята в престижних європейських установах і нагороджена медаллю Марії Кюрі (2011) Польським хімічним товариством; 18 жовтня 2014 року Папа Франциск призначив її членом Папської академії наук.

Ада на інавгурації національних зборів Еквадору

В інтерв'ю під назвою "Опір ідей" італійському журналісту Луці Танкреді Бароне для il manifesto (15 серпня 2015 року) вона сказала: "Суспільство, безумовно, не заохочує людей ставати вченими. Тому що це занадто "складно", це "по-чоловічому".... Подивіться, подивіться на той балкон, де постійно плаче дитина. Це те, що його мама - науковець. Або: бачите її? Вона така потворна, що може бути тільки вчителькою. Сьогодні вже не прийнято говорити дочкам: не будь науковцем, але суспільство має більш витончені способи відмовити тебе від цього. В принципі, наука не складніша за політику, танці чи спорт. Але науку можна робити і без конкурсу... з точки зору навантаження, я не знаю. Наука дуже вимоглива, і до жінок, і до чоловіків, вона перевантажує. Але не більше, ніж політика". Що стосується особистого життя та поєднання кар'єри і сім'ї, то вона сама, будучи молодою і на піку своєї кар'єри, мала доньку Хагіт, яка зараз є лікарем за фахом, що зробило її бабусею дівчинки Ноа. Таким чином, сімейне ядро, позначене жінками, які відігравали велику роль як у підтримці один одного, так і в самостійному плануванні власного життя, але також сприяли щасливим зустрічам з іншими жінками, такими як вчителька Ади і щедра філантропка Керолайн Девіс Кіммел (разом з чоловіком Сідні).