Andrea Ghez
Laura Candiani

Giada Ionà

Nel 2020 è la quarta donna a ottenere il Premio Nobel per la Fisica, dopo Marie Sklodowska Curie, Maria Goeppert Mayer e Donna Strickland; insieme a Reinhard Genzel e Roger Penrose ha infatti scoperto «un oggetto compatto supermassiccio al centro della nostra galassia», che in base alle attuali conoscenze costituisce un cosiddetto "buco nero".

La scienziata è nata il 16 giugno 1965 a New York; il padre Gilbert era di religione ebraica e nato a Roma, ma di ascendenza tunisina e tedesca; la madre Susanne era una cattolica americana di origine irlandese. Presto la famiglia si trasferì a Chicago dove Andrea frequentò le scuole e si appassionò all'astronomia, dopo la celebre missione Apollo, influenzata anche dalla sua insegnante di chimica. Al college iniziò la facoltà di Matematica, per passare poi a Fisica. Si è laureata nel 1987 presso il Massachusetts Institute of Technology e si è specializzata nel 1992 al California Institute of Technology. Sposata con il geologo Tom LaTourrette ha due figli e insegna all'Ucla, l'Università della California, con sede a Los Angeles, dividendo il suo tempo libero con una grande passione per il nuoto.

Un articolo molto interessante della rivista Le Scienze (12 ottobre 2020) riferisce che la studiosa da ben 25 anni aveva in mente l'idea geniale che poi le ha dato ragione: era infatti convinta che nella Via Lattea fosse presente un buco nero. Si era quindi recata, giovane e ancora sconosciuta, dal docente che dirigeva il Keck Observatory, situato sulla sommità del vulcano Mauna Kea nelle Hawaii, chiedendogli di darle accesso a strumenti delicati e costosi; sembrava una pretesa assurda. Ma, collaborando con il collega Genzel, ce l'ha fatta ad analizzare le immagini relative al Sagittarius A* (l'asterisco si legge "star") grazie all'altissima risoluzione dei telescopi e quindi a dimostrare con successo la propria tesi. Nelle sue ricerche la scienziata oggi si avvale anche di nuove tecniche d'immagine come l'ottica adattiva, che, insieme allo speckle imaging, aiuta a contrastare l'effetto della turbolenza atmosferica che degrada le immagini visibili al telescopio.

Riconoscimenti prestigiosi le sono arrivati fino da giovanissima, iniziando con l'Annie Cannon Award in Astronomy (1994); l'American Astronomical Society l'ha premiata nel 1998, seguita dall'American Physical Society l'anno dopo; nel 2000 la rivista Discover la inserì fra le 20 giovani personalità emergenti in campo scientifico, negli Usa; nel 2004 è la volta del Sackler Prize, quindi del MacArthur Fellowship nel 2008 e del Crafoord Prize nel 2012. L'Accademia delle scienze svedese l'aveva premiata nello stesso anno, precedendo il Nobel, ma pure l'Università di Oxford, mentre l'Accademia nazionale delle scienze degli Usa l'ha ammessa fino dal 2004, l'American Philosophical Society dal 2012 e la Società astronomica americana l'ha eletta membro ufficiale nel 2019. È stata definita come "eroina della scienza" dal My Hero Projet, progetto americano non profit che valorizza i modelli di riferimento in tutto il mondo. Fra le sue molteplici attività, si segnala la partecipazione a un episodio della serie televisiva Nova, noto programma di divulgazione scientifica della Pbs. La scienziata, che si presenta come una persona disponibile, spigliata e cordiale, compare in alcuni documentari realizzati dalla Bbc, da Discovery Channel e History Channel, ma la si può trovare pure protagonista di vari filmati sul web in cui si racconta con semplicità e informa sulle proprie ricerche. Nel 2009, la vediamo giovanile e allegramente vestita di rosso mentre spiega il suo impegno come una moderna detective, fiduciosa nelle proprie capacità e ignara di cosa il futuro le avrebbe riserbato. La si può ascoltare in diverse interviste (assai ampia e interessante: 37 Questions with Andrea Ghez) e assistere mentre riceve il Premio, non a Stoccolma, a causa della pandemia, ma direttamente a Los Angeles, grazie al rappresentante del Consolato svedese; assai seria e compresa nel proprio ruolo, fa un ampio discorso ufficiale l'8 dicembre 2020. Il suo pensiero va spesso alle future generazioni e alle tante studiose che aspirano a una carriera in ambito scientifico; saputo del Premio Nobel ha detto: «Spero di ispirare altre giovani donne a dedicarsi a questo campo del sapere. La fisica è uno studio che può regalare così tante soddisfazioni e, se si è appassionati di scienza, c'è veramente molto da fare».

Per far conoscere i propri inizi e il proprio lavoro ha scritto nel 2006 un libro, insieme a Judith Love Cohen, dal titolo significativo You Can Be a Woman Astronomer, non tradotto in Italia, in cui ancora una volta asserisce che anche il lavoro più impegnativo è conciliabile con il ruolo di moglie e madre, come accade a lei, e che le giovani devono insistere nel perseguire i propri obiettivi. Tante sono pure le sue pubblicazioni su riviste specializzate, soprattutto l'Astronomical Journal e l'Astrophysical Journal. Altre informazioni di prima mano si possono ricavare da una intervista rilasciata al giornalista Carlo Crosato per il settimanale L'Espresso (11 aprile 2021) intitolata"La scienza ha sempre ragione" in cui ha rievocato i lunghi anni all'Ucla, osservando oltre 3000 stelle, per studiarne i cicli e le interazioni. Presto trovò chi le dette fiducia, tuttavia ― ha spiegato ― quello che conta spesso non sono solo i calcoli e l'osservazione, ma la capacità di rinnovare i metodi e la ricerca stessa.

Essenziale è «il nostro sapere relativo alla realtà che ci ospita, nella quale siamo integrati e con la quale intratteniamo un così fragile equilibrio. Che si tratti di ricerca mirata a un obiettivo concreto e immediato, come quella che qui sulla Terra è impegnata nello sviluppo di vaccini e farmaci, o che si tratti di ricerca pura, la scienza rimane la migliore espressione dell’intelligenza umana: essa accompagna i primi passi dell’essere umano fin dai primissimi anni di vita, in cui il bambino sperimenta gli oggetti che lo circondano e le espressioni degli altri umani che lo accudiscono; e conserva la propria importanza come versione metodica della curiosità per la realtà più complessa e misteriosa». «È il metodo ciò che ci permette di affidarci alla scienza: mescolando competizione e collaborazione, critica e osservazione empirica, la scienza unisce nell’impresa di indagare e capire».

La scienziata non nega le difficoltà che ancora incontrano le donne nell'intraprendere carriere tradizionalmente riservate agli uomini, pur essendo ottimista e fiduciosa nell'affermazione femminile in ogni campo; ricorda con affetto e gratitudine la lettura da ragazzina delle biografie di illustri figure esemplari, come Marie Curie, che hanno intrapreso la strada da vere pioniere e le hanno indicato il percorso. Ribadisce che è essenziale guardare al futuro senza timore e al nostro mondo (e al nostro cielo) sempre con curiosità: «Fidatevi: il metodo scientifico è il miglior modo per aprire le vie del sapere».

En 2020, elle est la quatrième femme à recevoir le prix Nobel de physique, après Marie Sklodowska Curie, Maria Goeppert Mayer et Donna Strickland; avec Reinhard Genzel et Roger Penrose, elle a en effet découvert «un objet compact supermassif au centre de notre galaxie»qui, selon les connaissances actuelles, constitue un "trou noir".

La scientifique est née le 16 juin 1965 à New York; son père Gilbert était de religion juive et il est né à Rome mais d’ascendance tunisienne et allemande; sa mère Susanne était une catholique américaine d’origine irlandaise. Très vite, la famille déménagea à Chicago où Andrea fréquenta les écoles et se passionna pour l’astronomie, après la célèbre mission Apollo, influencée également par son professeur de chimie. À l’université, elle commence la faculté de mathématiques, puis celle de physique. Elle est diplômée en 1987 du Massachusetts Institute of Technology et s’est spécialisée en 1992 au California Institute of Technology. Mariée au géologue Tom LaTourrette, elle a deux enfants et enseigne à l’Université de Californie à Los Angeles, partageant son temps libre avec une grande passion pour la natation.

Un article très intéressant du magazine Le Scienze (12 octobre 2020) indique que la chercheuse avait en tête depuis 25 ans l’idée géniale qui lui a ensuite donné raison : elle était en effet convaincue qu’il y avait un trou noir dans la Voie Lactée. Jeune et encore inconnue, elle s’était alors rendue chez le professeur qui dirigeait l’Observatoire Keck, situé au sommet du volcan Mauna Kea à Hawaï, lui demandant de lui donner accès à des instruments délicats et coûteux; cela semblait d’une prétention absurde. Mais, en collaborant avec son collègue Genzel, elle a réussi à analyser les images relatives au Sagittarius A* (l’astérisque se lit "star") grâce à la très haute résolution des télescopes et donc à démontrer avec succès sa thèse. Dans ses recherches, la scientifique utilise également de nouvelles techniques d’imagerie telles que l’optique adaptative, qui, avec l’imagerie visuelle, aide à contrer l’effet de la turbulence atmosphérique qui dégrade les images visibles par le télescope.

Des prix prestigieux lui sont parvenus jusqu’à très jeune, en commençant par l’Annie Cannon Award in Astronomy (1994); l’American Astronomical Society l’a récompensé en 1998, suivie par l’American Physical Society l’année suivante; En 2000, la revue Discover l’a classée parmi les 20 jeunes personnalités émergeant dans le domaine scientifique, aux États-Unis ; en 2004, elle reçoit le Sackler Prize, puis le MacArthur Fellowship en 2008 et le Crafoord Prize en 2012. L’Académie des sciences suédoise l’avait récompensée la même année, avant le prix Nobel, mais aussi l’Université d’Oxford, tandis que l’Académie nationale des sciences des États-Unis l’a admise jusqu’en 2004, l’American Philosophical Society depuis 2012 et la Société astronomique américaine l’a élue membre officiel en 2019. Elle a été défini comme "l’héroïne de la science" par le My Hero Projet, un projet américain à but non lucratif qui valorise les modèles de référence dans le monde entier. Parmi ses multiples activités, on peut citer la participation à un épisode de la série télévisée Nova, programme de vulgarisation scientifique bien connu de Pbs. La scientifique, qui se présente comme une personne disponible, facile et sympathique, apparaît dans certains documentaires réalisés par la BBC, Discovery Channel et History Channel, mais on peut aussi la trouver protagoniste de divers films sur le web où elle se raconte avec simplicité et informe sur ses propres recherches. En 2009, nous la voyons jeune et joyeusement vêtue de rouge tout en expliquant son engagement en tant que détective moderne, confiante dans ses capacités et ignorante de ce que l’avenir lui réserve. On peut l’écouter dans plusieurs interviews (très large et intéressante : 37 Questions avec Andrea Ghez) et assister à la réception du Prix, non pas à Stockholm, en raison de la pandémie, mais directement à Los Angeles, grâce au représentant du Consulat suédois; Très sérieuse et comprise dans son rôle, elle fait un long discours officiel le 8 décembre 2020. Sa pensée va souvent aux générations futures et aux nombreuses chercheurs qui aspirent à une carrière dans le domaine scientifique; ses paroles après le Prix Nobel : «J’espère inspirer d’autres jeunes femmes à se consacrer à ce domaine du savoir. La physique est une étude qui peut donner tant de satisfactions et, si on est passionné de science, il y a vraiment beaucoup à faire ».

Pour faire connaître ses débuts et son travail, elle a écrit en 2006 un livre, avec Judith Love Cohen, intitulé significatif You Can Be a Woman Astronomer, non traduit en Italie, une fois de plus, elle affirme que même le travail le plus exigeant est compatible avec le rôle d’épouse et de mère, comme elle, et que les jeunes filles doivent insister pour atteindre leurs objectifs. Elle publie également de nombreuses publications dans des revues spécialisées, notamment le Astronomical Journal et l’Astrophysical Journal. D’autres informations de première main peuvent être tirées d’une interview accordée au journaliste Carlo Crosato pour l’hebdomadaire L’Espresso (11 avril 2021) intitulée "La science a toujours raison" dans lequel elle a évoqué les longues années à Ucla, en observant plus de 3000 étoiles, pour étudier leurs cycles et leurs interactions. Elle a rapidement trouvé quelqu’un qui lui faisait confiance, mais elle a expliqué ce qui compte souvent ce ne sont pas seulement les calculs et l’observation, mais la capacité de renouveler les méthodes et la recherche elle-même.

Notre savoir relatif à la réalité qui nous accueille, dans laquelle nous sommes intégrés et avec laquelle nous entretenons un équilibre si fragile, est essentiel. Qu’il s’agisse de recherche ciblée sur un objectif concret et immédiat, comme celui qui, sur Terre, est engagé dans le développement de vaccins et de médicaments, ou qu’il s’agisse de recherche pure, la science reste la meilleure expression de l’intelligence humaine: elle accompagne les premiers pas de l’être humain dès les toutes premières années de sa vie, au cours desquelles l’enfant expérimente les objets qui l’entourent et les expressions des autres humains qui s’en occupent; et conserve son importance en tant que version méthodique de la curiosité pour la réalité la plus complexe et mystérieuse». «C’est la méthode qui nous permet de nous fier à la science: en mélangeant compétition et collaboration, critique et observation empirique, la science unit dans l’exploit d’enquêter et de comprendre».

La scientifique ne nie pas les difficultés que rencontrent encore les femmes à entreprendre des carrières traditionnellement réservées aux hommes, tout en étant optimiste et confiante dans l’affirmation féminine dans tous les domaines; elle se souvient avec affection et gratitude de la lecture, en tant que jeune fille, des biographies de personnalités illustres, comme Marie Curie, qui ont pris la voie d’un véritable pionnier et lui ont montré le chemin. Elle réaffirme qu’il est essentiel de regarder l’avenir sans crainte et notre monde (et notre ciel) toujours avec curiosité : «Croyez-moi : la méthode scientifique est la meilleure façon d’ouvrir les voies du savoir».

In 2020, Andrea Mia Ghez was the fourth woman to be awarded the Nobel Prize in Physics, after Marie Sklodowska Curie, Maria Goeppert Mayer and Donna Strickland. She discovered, together with Reinhard Genzel and Roger Penrose, "a compact supermassive object at the center of our galaxy," which according to current knowledge constitutes a so-called "black hole."

The scientist was born June 16, 1965, in New York City. Her father Gilbert was Jewish and born in Rome, but of Tunisian and German ancestry, and her mother, Susanne, was an American Catholic of Irish descent. Soon the family moved to Chicago where Andrea attended school and became interested in astronomy after the famous Apollo mission, also influenced by her chemistry teacher. In college she started mathematics and then switched to physics. She graduated in 1987 from the Massachusetts Institute of Technology and in 1992 went on to specialize at the California Institute of Technology. Married to geologist Tom LaTourrette, she has two children and teaches at UCLA, the University of California, Los Angeles. In her spare time she indulges her great passion for swimming.

An interesting article in the journal Le Scienze (Oct. 12, 2020) reports that the scholar had in her mind, for a good 25 years, the brilliant idea that later was proven right - she was convinced that there was a black hole in the center of the Milky Way. She had gone, young and still unknown, to the professor who headed the Keck Observatory, located on top of the Mauna Kea volcano in Hawaii, asking him to give her access to delicate and expensive instruments. It seemed an absurd request. But, collaborating with her colleague Reinhard Genzel, she succeeded in analyzing the images related to the star Sagittarius A. Thanks to the telescopes' very high resolution she was successfully able to prove her claim. In her research, the scientist now also makes use of new imaging techniques such as adaptive optics, which, along with speckle imaging, help counteract the effect of the atmospheric turbulence that degrades telescope-visible images.

Prestigious awards have come to her from a very young age, starting with the Annie Cannon Award in Astronomy (1994). The American Astronomical Society honored her in 1998, followed by the American Physical Society the following year, and in 2000 Discover magazine included her among the 20 young emerging personalities in science in the U.S. In 2004 she won the Sackler Prize, then a MacArthur Fellowship in 2008 and the Crafoord Prize in 2012. She received a Swedish Academy of Sciences award in the same year, preceding the Nobel, and also one from Oxford University. The U.S. National Academy of Sciences admitted her in 2004, the American Philosophical Society in 2012, and the American Astronomical Society elected her an official member in 2019. She has been designated as a "Science Hero" by the My Hero Project, an American nonprofit project that celebrates role models around the world. Among her many activities is her participation in an episode of the TV series Nova, a well-known PBS science popularization program. The scientist, who comes across as helpful, easygoing and friendly, has appeared in a number of documentaries made by the BBC, the Discovery Channel and the History Channel, but she can also be found starring in various web clips in which she speaks simply and informatively about her research. In 2009, she appeared youthfully and cheerfully dressed in red as she explained her efforts as a modern detective, confident in her abilities and unaware of what the future would hold for her. She can be heard in several interviews (an excellent one is 37 Questions with Andrea Ghez). She received the Nobel Prize, not in Stockholm, due to the pandemic, but in Los Angeles, thanks to the Swedish Consular representative. Very serious and conscious of her role, she gave an extensive official speech regarding the Nobel Prize on December 8, 2020. Her thoughts often go to future generations and the many female scholars who aspire to a career in science. Learning of the Nobel Prize she said, "I hope to inspire other young women to devote themselves to this field of knowledge. Physics is a study that can bring so much satisfaction, and if you are passionate about science, there is really a lot to be done."

Reflecting her own beginnings and work, she wrote a book in 2006, together with Judith Love Cohen, with the title You Can Be a Woman Astronomer (not translated into Italian) in which she again asserts that even the most demanding work can be reconciled with the role of wife and mother, as she does, and that young women should insist on pursuing their goals. She has also written many articles for publication in peer-reviewed journals, especially the Astronomical Journal and the Astrophysical Journal. Other first-hand information can be gleaned from an interview she gave to journalist Carlo Crosato for the weekly L'Espresso (April 11, 2021) entitled "Science is Always Right" in which she recalled her long years at UCLA, observing more than 3,000 stars to study their cycles and interactions. She soon found trust in her work, however, she explained that what often matters is not just calculations and observation, but the ability to renew methods and the research itself.

The essential thing is "our knowledge relative to the reality that we live in, in which we are integrated and with which we entertain such a fragile balance. Whether it is research aimed at a concrete and immediate goal, such as that which is engaged in the development of vaccines and drugs here on Earth, or whether it is pure research, science remains the best expression of human intelligence. It accompanies the first steps of human beings from the very first years of life, in which the child experiences the objects around him and the actions of the other humans who care for him, and it retains its importance as a methodical version of curiosity about the most complex and mysterious reality. It is he method that allows us to rely on science: mixing competition and collaboration, critique and empirical observation, science unites us in the enterprise of inquiry and understanding."

She does not deny the difficulties still faced by women in pursuing careers traditionally reserved for men, although she is optimistic and hopeful about female accomplishments in every field. She recalls with affection and gratitude reading as a young girl the biographies of illustrious exemplary figures, such as Marie Curie, who set out as true pioneers and showed her the way. She reiterates that it is essential to look to the future without fear and to our world (and our sky), always with curiosity: "Trust me: the scientific method is the best way to open the path to knowledge."

Es la cuarta mujer galardonada con el Premio Nobel de Física en el 2020, tras Marie Sklodwska Curie, Maria Goeppert Mayer y Donna Strickland; en efecto, junto con Reinhard Gemzel y Roger Penrose descubrió “un objeto supermasivo compacto en el centro de nuestra galaxia” que, según los conocimientos actuales, constituye lo que denominamos “agujero negro”.

La científica nació el 16 de junio de 1965 en Nueva York; su padre Gilbert, nacido en Roma, era judío de ascendencia tunecina y alemana; su madre Susanne era católica estadounidense de origen irlandés. Pronto su familia se trasladó a Chicago donde Andrea estudió y, tras la famosa misión Apolo e influida también por su profesora de química, se interesó por la astronomía. En la universidad se matriculó en Matemática, y más tarde cambió a Física. Se licenció en el 1987 en el Instituto Tecnológico de Massachussets y se especializó en el 1992 en el Instituto Tecnológico de California. Casada con el geólogo Tom LaTourette, tiene dos hijos y da clases en la CalTech, la Universidad de California, con sede en Los Ángeles, y divide su tiempo libre con su pasión por la natación.

Un artículo muy interesante de la revista “Le Scienze” (12 de octubre de 2020) informa de que la científica llevaba 25 años con la ingeniosa idea en la cabeza que finalmente le dio la razón: estaba convencida de que había un agujero negro en la Vía Láctea. Por eso acudió, joven y aún desconocida, al profesor que dirigía el Observatorio Keck, situado en la cima del volcán Mauna Kea, en Hawai, para pedirle que le diera acceso a unos instrumentos delicados y caros; parecía una petición absurda. Pero, en colaboración con la compañera Genzel, consiguió analizar las imágenes de Sagitario A* (el asterisco indica la estrella) gracias a la altísima resolución de los telescopios y demostrar así con éxito su tesi. Ahora, en sus investigaciones, la científica utiliza también nuevas técnicas de imagen, como la óptica adaptiva, la cual, junto con la interferometría del moteado, ayuda a contrarrestar el efecto de las turbolencias atmosféricas que degradan las imágenes visibles a través del telescopio.

Desde joven recibió varios premios y distinciones, empezando por el Annie Cannon Award de Astronomía (1994), el American Astronomical Society la premió en el 1998, seguida de la American Physical Society el año siguiente; en el 2000 la revista Discover la incluyó en la lista de las veinte jóvenes personalidades científicas emergentes en los Estados Unidos; en el 2004 recibió el Sackler Prize, luego el MacArthur Fellowship en el 2008 y el Crafoord Prize en el 2012. La academia Sueca de las Ciencias la había premiado ese mismo año, precediendo el Nobel, al igual que la Universidad de Oxford; por su cuenta, la Academia Nacional de Ciencias estadounidense la había admitió en 2004, la Sociedad Filosófica Estadounidense en 2012 y la Sociedad astronómica estadounidense la eligió miembro oficial en 2019. Ha sido definida como “heroína de ciencia” por el My Hero Project, un proyecto estadounidense sin ánimo de lucro que valoriza los modelos de referencia en todo el mundo. Entre las varias actividades, destaca su participación en un episodio de la serie televisiva Nova, un famoso programa de divulgación científica de Pbs. La científica, que se presenta como una persona servicial, alegre y amable, aparece en varios documentales de la BBC, entre Discovery Channel y History Channel, pero también es protagonista de varias películas del Web en las que se presenta con sencillez y cuenta de sus investigaciones. En 2009, la vemos juvenil y con un alegre vestido rojo mientras explica su compromiso como detective moderna, segura de sus capacidades e inconsciente de lo que le está preparando el futuroel futuro. Se la puede escuchar en varias entrevistas (muy amplias e interesantes: 37 Questions with Andrea Ghez) y se puede ver ecibe el premio Nobel en Los Ángeles, debido a la pandemia, en lugar de Estocolmo, cuando recibe el Premio, gracias al representante del Consulado Sueco; muy seria y comprensiva en su papel, pronuncia un amplio discurso oficial el 8 de diciembre de 2020. Su pensamiento se dirige a las generaciones futuras y a las muchas estudiosas que aspiran a una carrera científica, y al recibir el Premio Nobel declara: “Espero inspirar a otras jóvenes para que se dediquen a este campo de conocimiento. La física es un estudio que puede aportar muchas satisfacciones y, si os apasiona la ciencia, hay realmente mucho que hacer”.

Para dar a conocer sus inicios y su trabajo, escribió un libro en 2006, junto con Judith Love Coben, con el significativo título You Can Be a Woman Astronomer, no traducido en español, en el que vuelve a afirmar que incluso el trabajo más exigente puede conciliarse con el papel de esposa y madre, como hace ella, y que las jóvenes deben insistir en perseguir sus objetivos. Varias son también las publicaciones en revistas especializadas, sobre todo, el Astronomical Journal y el Astrophysical Journal. Se puede obtener más información directa en numerosas entrevistas que se encuentran en la red . En Italia se publicó una entrevista del periodista Carlo Crosato en el semanario L’espresso (11 de abril de 2021) titulada “La ciencia siempre tiene razón” en la que recordaba sus largos años en la CalTech, observando más de 3000 estrellas, para estudiar sus ciclos e interacciones. Pronto encontró quienes le dieron confianza, pero –explicó– lo que a menudo cuenta no son solo el cálculo y las observaciones, sino la capacidad de renovar los métodos y la propia investigación.

Es esencial “nuestro conocimiento de la realidad que nos acoge, en la que estamos integrados y con la cual mantenemos un muy frágil equilibrio. Ya sea una investigación orientada a un objetivo concreto e inmediato, como la que se dedica al desarrollo de vacunas y medicamentos en la Tierra, o pura investigación, la ciencia sigue siendo la mejor expresión de la inteligencia humana: acompaña los primeros pasos del ser humanos desde su infancia , cuando experimenta los objetos que le rodean y las expresiones de otros seres humanos que lo cuidan; mantiene su importancia como versión metódica de la compleja y misteriosa realidad”. “El método es lo que nos permite confiar en la ciencia: al mezclar competición y colaboración, cítica y observación empírica, la ciencia une en la investigación y la comprensión”.

La científica no niega las dificultades que aún encuentran las mujeres al seguir carreras tradicionalmente reservadas a los hombres, a pesar de ser optimista y confiar en la afirmación femenina en todos los campos; recuerda con afecto y gratitud haber sido inspirada de niña por las biografías de figuras ejemplares, como Marie Curie, que partieron como auténticas pioneras y le mostraron el camino. Reitera que es esencial mirar al futuro sin miedo y a nuestro mundo (y nuestro cielo) siempre con curiosidad: “Créame: el método científico es la mejor manera de abrirse a los caminos del conocimiento”.

У 2020 році вона стала четвертою жінкою, удостоєною Нобелівської премії з фізики, після Марії Склодовської-Кюрі, Марії Гепперт Майєр і Донни Стрікленд. Разом з Райнхардом Гензелем і Роджером Пенроузом вона відкрила "компактний надмасивний об'єкт в центрі нашої галактики", який за сучасними уявленнями є так званою "чорною дірою".

Вчена народилася 16 червня 1965 року в Нью-Йорку; її батько Гілберт був євреєм, який народився в Римі, але мав туніське і німецьке походження; мати Сюзанна була американською католичкою ірландського походження. Незабаром сім'я переїхала до Чикаго, де Андреа відвідувала школу і зацікавилася астрономією після знаменитої місії "Аполлон", також під впливом свого вчителя хімії. У коледжі вивчала математику, пізніше перейшла на фізику. У 1987 році закінчила Массачусетський технологічний інститут, у 1992 році - Каліфорнійський технологічний інститут. Вона одружена з геологом Томом ЛаТурретом, має двох дітей і викладає в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, а у вільний час з великою пристрастю займається плаванням.

У дуже цікавій статті в журналі Le Scienze (12 жовтня 2020 року) повідомляється, що вчена 25 років виношувала в голові геніальну ідею, яка врешті-решт довела її правоту: вона була переконана, що в Чумацькому Шляху є чорна діра. Тому вона пішла, молода і ще нікому не відома, до професора, який керував обсерваторією Кека, розташованою на вершині вулкана Мауна-Кеа на Гаваях, з проханням надати їй доступ до делікатних і дорогих інструментів; це здавалося абсурдною вимогою. Але, працюючи разом зі своїм колегою Гензелем, їй вдалося проаналізувати зображення Стрільця А* (зірочка - зірка) завдяки дуже високій роздільній здатності телескопів і таким чином успішно довести свою тезу. У своїх дослідженнях науковець тепер також використовує нові методи отримання зображень, такі як адаптивна оптика, яка разом із спекл-зображенням допомагає протидіяти впливу атмосферної турбулентності, що погіршує зображення, видимі через телескоп.

Престижні нагороди були присуджені їй з юних років, починаючи з премії Енні Кеннон з астрономії (1994); Американське астрономічне товариство відзначило її у 1998 році, а наступного року - Американське фізичне товариство; у 2000 році журнал Discover включив її до числа 20 молодих наукових діячів США; у 2004 році вона була нагороджена премією Саклера, потім стипендією Макартура у 2008 році та премією Крафорда у 2012 році. Шведська академія наук нагородила її в тому ж році, що передував Нобелівській премії, як і Оксфордський університет, а Національна академія наук США прийняла її з 2004 року, Американське філософське товариство - з 2012 року, а Американське астрономічне товариство обрало її своїм офіційним членом у 2019 році. Вона була названа "героїнею науки" американським некомерційним проектом "Мій герой", який просуває рольові моделі по всьому світу. Серед її численних активностей, вона була показана в одному з епізодів телесеріалу "Нова", науково-популярної програми на каналі Pbs. Науковець, яка представляє себе як корисну, легку і доброзичливу людину, з'являється у низці документальних фільмів, знятих BBC, Discovery Channel та History Channel, але її також можна знайти як героїню різноманітних веб-кліпів, в яких вона просто розповідає свою історію та надає інформацію про свої дослідження. У 2009 році ми бачимо її молодою і веселою, одягненою в червоне, коли вона пояснює свою прихильність до роботи сучасного детектива, впевненою у своїх силах і не знаючи, що чекає на неї в майбутньому. Її можна почути в кількох інтерв'ю (дуже широких і цікавих: "37 питань з Андреа Гез") і бути свідком отримання Премії, не в Стокгольмі, через пандемію, а безпосередньо в Лос-Анджелесі, завдяки представнику шведського консульства; дуже серйозна і розуміюча свою роль, вона виступає з розлогою офіційною промовою 8 грудня 2020 року. Її думки часто звертаються до майбутніх поколінь та багатьох жінок-науковців, які прагнуть зробити кар'єру в науці. Про Нобелівську премію вона сказала: "Я сподіваюся надихнути інших молодих жінок присвятити себе цій галузі знань". Фізика - це наука, яка може принести стільки задоволення, і якщо ви захоплені наукою, то тут дійсно є чим зайнятися".

З метою популяризації власних починань і своєї роботи, у 2006 році вона разом з Джудіт Лав Коен написала книгу з промовистою назвою "Ти можеш бути жінкою-астрономом", яка не перекладена італійською мовою, в якій ще раз стверджує, що навіть найвідповідальнішу роботу можна поєднувати з роллю дружини і матері, як це робить вона, і що молоді жінки повинні наполягати на досягненні своїх цілей. Також є багато її публікацій у фахових журналах, особливо в "Астрономічному журналі" та "Астрофізичному журналі". Іншу інформацію з перших рук можна почерпнути з інтерв'ю, яке вона дала журналісту Карло Кросато для щотижневого журналу L'Espresso (11 квітня 2021 року) під назвою "Наука завжди права", в якому вона згадує свої довгі роки в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, де вона спостерігала понад 3000 зірок, вивчаючи їхні цикли і взаємодії. Незабаром вона знайшла тих, хто надав їй впевненості, однак, - пояснила вона, - часто важливими є не лише розрахунки та спостереження, але й здатність оновлювати методи та самі дослідження.

Важливим є "наше знання про реальність, яка нас приймає, в яку ми інтегровані і з якою ми підтримуємо таку крихку рівновагу". Незалежно від того, чи це дослідження, спрямовані на конкретну і безпосередню мету, як, наприклад, дослідження, що займаються розробкою вакцин і ліків тут, на Землі, чи це чисті дослідження, наука залишається найкращим вираженням людського інтелекту: вона супроводжує перші кроки людини з перших років життя, в яких дитина пізнає предмети, що її оточують, і вирази інших людей, які піклуються про неї; і вона зберігає своє значення як методична версія цікавості до найскладнішої і найзагадковішої дійсності". "Метод - це те, що дозволяє нам покладатися на науку: поєднуючи конкуренцію і співпрацю, критику і емпіричне спостереження, наука об'єднується в підприємстві дослідження і розуміння".

Науковець не заперечує труднощів, з якими досі стикаються жінки в кар'єрі, традиційно закріпленій за чоловіками, проте налаштована оптимістично і впевнено в утвердженні жінок у кожній сфері, з любов'ю і вдячністю згадує, як юною дівчиною читала біографії взірцевих постатей, таких як Марія Кюрі, які стали на шлях справжніх першопрохідців і вказали їй дорогу. Вона вкотре наголошує на необхідності дивитися в майбутнє без страху, а на наш світ (і наше небо) завжди з цікавістю: "Повірте мені: науковий метод - це найкращий спосіб відкрити шляхи пізнання".