Dorothy Crowfoot Hodgkin
Laura Bertolotti

Tonka Uzu

Dorothy Crowfoot Hodgkin (Il Cairo 12-05-1910 - Shipston-on-Stour 29-07-1994), biochimica e cristallografa, vinse il Premio Nobel per la Chimica nel 1964 «per la determinazione delle strutture di importanti sostanze biochimiche tramite l'uso di tecniche legate ai raggi X».

Il padre di Dorothy, John Winter Crowfoot, era archeologo, diresse tra l'altro la Scuola di Archeologia di Gerusalemme. Anche la madre, Grace Mary Hood, era appassionata di archeologia e specializzata nello studio dei tessuti antichi oltre a essere un'esperta botanica. Dorothy e le sue tre sorelle trascorrevano molto tempo con i nonni paterni in Inghilterra, ma restavano unite ai genitori da una fitta corrispondenza. In gioventù anche lei si interessò agli scavi aiutando i suoi genitori nella scoperta di una chiesa bizantina nell'allora Transgiordania. Per il suo sedicesimo compleanno, la madre le regalò un libro sulla cristallografia a raggi X di Lawrence Bragg, pioniere nella tecnica che sfrutta la proprietà di diffrazione della luce sui cristalli. Da quella lettura Dorothy capì che la chimica sarebbe stata il suo campo, il suo futuro. Si laureò nel 1932 al Somerville, college femminile di Oxford, i suoi studi vertevano appunto su cristallografia e mineralogia. La preside, Margery Fry, amica di Virginia Woolf e Vanessa Bell, le offrì un posto da ricercatrice in un laboratorio "tutto per sé", ma Dorothy intraprese un dottorato di ricerca a Cambridge, sotto la guida di John Desmond Bernal. Qualche anno dopo, accettò l'incarico a Oxford, diventando tutor, cioè professoressa di chimica. Aveva finalmente l'indipendenza e la stabilità economica che cercava ma l'ambiente di Cambridge le mancava. Nel 1934 Dorothy incontrò, per così dire, l'ormone proteico dell'insulina, scoperto da poco, che rappresentava una grande speranza di salvezza per le persone diabetiche. Tuttavia le strutture dell'epoca erano inadatte per l'analisi di molecole così complesse e lei allora si adoperò nel perfezionare la tecnica della cristallografia proprio per riuscire a ottenere la struttura dell'ormone. Riuscì solo trentacinque anni dopo, nel 1969, grazie all'utilizzo di macchinari più potenti, come i computer, per l'analisi dei dati.

La struttura della penicillina le si svelò nel 1945 quando riuscì a ottenere un'immagine tridimensionale della disposizione degli atomi, concludendo così il lavoro iniziato da Alexander Fleming che l'aveva scoperta accidentalmente. Un fatto rilevante a cui già molte/i scienziate/i stavano lavorando con un approccio chimico, invece lei scelse un approccio fisico e i dati che ottenne permisero di progettare e sintetizzare altri antibiotici. Fu solo il punto di partenza per la scienziata che, a metà degli anni Cinquanta, scoprì la struttura della Cobalamina, nota come Vitamina B12, con la collaborazione di Kenneth Trueblood e P. Galen Lenhert. A causa del grande peso della molecola, lo studio richiese sei anni ma le valse poi il Premio Nobel. Con un numero di atomi pari a centoottantuno (di cui cento differenziati dall'idrogeno), la Vitamina B12 era considerata la molecola più complessa a essere stata analizzata dalla cristallografia. Tra le biomolecole di cui la studiosa determinò la struttura vanno anche ricordati il colesterolo, nel 1937, la lattoglobulina e la ferritina. Nel 1947 era entrata a far parte della Royal Society e, fra i suoi allievi, considerati alla stregua di figli, vi fu anche la futura Premier inglese Margaret Thatcher. Nel 1958 diventò membro dell'American Academy of Arts and Sciences e nel 1965 la regina Elisabetta II le conferì la più alta onorificenza inglese, che solo un'altra donna aveva ricevuto prima di lei, Florence Nightingale, ovvero l'Order of Merit.

Dorothy Crowfoot nutriva da sempre una passione per i Paesi africani che le veniva dalla permanenza nei luoghi nella sua infanzia e dai numerosi viaggi. Anche il matrimonio con Thomas Lionel Hodgkin, medico specializzato in malattie tropicali, figlio di uno storico del mondo africano e arabo, non fece che rafforzare quei suoi interessi. La coppia ebbe due figli e una figlia, che diventarono rispettivamente un matematico, un botanico e un'insegnante di storia. Crebbero nella grande casa di Woodstock Road, da cui partivano le numerose lettere indirizzate a colleghi e studiosi sparsi nel mondo, con cui venivano organizzati incontri e convegni. Nel 1970 la scienziata fondò la Hodgkin Scholarship e la Hodgkin House per favorire il diritto allo studio dei/delle studenti provenienti da Paesi africani e asiatici. Grazie al suo impegno pacifista per promuovere il disarmo e il superamento delle barriere indotte dalla Guerra fredda, fu insignita del Premio Lenin per la pace, nel 1987.

Chiamata affettuosamente in patria "la donna più intelligente d'Inghilterra", la sua modestia le faceva dire che era tutto merito del caso e del talento altrui. A una giornalista affermò con semplicità che per il 90% del tempo aveva avuto a che fare con fallimenti e, occasionalmente, con qualche successo. Eppure, il 10 dicembre 1964, nella Sala dei Concerti a Stoccolma, durante la cerimonia di assegnazione dei Premi Nobel, tra i numerosi uomini invitati, spiccava una donna in abito chiaro: la prima inglese a ricevere il premio in una disciplina scientifica. Per ironia della sorte, dopo una vita spesa nello studio e nella sperimentazione, sul Daily Mail del tempo la notizia apparve in tono minore:«Casalinga di Oxford vince il Premio Nobel».

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Dorothy Crowfoot Hodgkin (Le Caire 12-05-1910 - Shipston-on-Stour 29-07-1994), biochimiste et cristallographe, elle a remporté le prix Nobel de chimie en 1964 «pour la détermination des structures de substances biochimiques importantes par l’utilisation de techniques liées aux rayons X».

Le père de Dorothy, John Winter Crowfoot, était archéologue et dirigeait entre autres l’École d’archéologie de Jérusalem. Sa mère, Grace Mary Hood, était également passionnée par l’archéologie et spécialisée dans l’étude des tissus anciens en plus d’être une experte en botanique. Dorothy et ses trois sœurs passaient beaucoup de temps avec leurs grands-parents paternels en Angleterre, mais elles restaient unies à leurs parents par un lien profond. Dans sa jeunesse, elle s’intéressa elle aussi aux fouilles en aidant ses parents à découvrir une église byzantine en Transjordanie. Pour son seizième anniversaire, sa mère lui a offert un livre sur la cristallographie aux rayons X de Lawrence Bragg, pionnier dans la technique qui exploite la propriété de diffraction de la lumière sur les cristaux. De cette lecture, Dorothy comprit que la chimie serait son domaine, son avenir. Diplômée en 1932 du Somerville, collège féminin d’Oxford, elle étudie la cristallographie et la minéralogie. La principale, Margery Fry, amie de Virginia Woolf et Vanessa Bell, lui a offert un poste de chercheuse dans un laboratoire "tout pour elle", mais Dorothy a entrepris un doctorat à Cambridge, sous la direction de John Desmond Bernal. Quelques années plus tard, elle a accepté le poste à Oxford, en devenant tutrice, au juste, professeur de chimie. Elle avait enfin l’indépendance et la stabilité économique qu’elle cherchait, mais l’environnement de Cambridge lui manquait. En 1934, Dorothy a rencontré, pour ainsi dire, l’hormone protéique de l’insuline, récemment découverte, qui représentait l’espoir de gairison pour les personnes diabétiques. Cependant, les structures de l’époque étaient inadaptées pour l’analyse de molécules aussi complexes et elle s’efforça alors de perfectionner la technique de la cristallographie précisément pour réussir à obtenir la structure de l’hormone. Elle ne réussit que trente-cinq ans plus tard, en 1969, grâce à l’utilisation de machines plus puissantes, comme les ordinateurs, pour l’analyse des données.

La structure de la pénicilline a été révélée en 1945 lorsqu’elle a réussi à obtenir une image tridimensionnelle de la disposition des atomes, concluant ainsi le travail commencé par Alexander Fleming qui l’avait découverte accidentellement. Un fait important sur lequel beaucoup de scientifiques travaillaient déjà avec une approche chimique, mais elle a choisi une approche physique et les données qu’elle a obtenues ont permis de concevoir et de synthétiser d’autres antibiotiques. Ce n’était que le point de départ pour la scientifique qui, au milieu des années 1950, découvrit la structure de la cobalamine, connue sous le nom de vitamine B12, avec la collaboration de Kenneth Trueblood et de P. Galen Hertlen. En raison du poids important de la molécule, l’étude a duré six ans, mais elle lui a valu le prix Nobel. Avec un nombre d’atomes égal à cent-quatre (dont cent différenciés par l’hydrogène), la vitamine B12 était considérée comme la molécule la plus complexe à avoir été analysée par cristallographie. Parmi les biomolécules dont elle a déterminé la structure, il faut aussi mentionner le cholestérol, en 1937, la lactoglobuline et la ferritine. En 1947, elle a rejoint la Royal Society et, parmi ses élèves, la future Premier ministre anglaise Margaret Thatcher. En 1958, elle devient membre de l’American Academy of Arts and Sciences et en 1965, la reine Elizabeth II lui décerne la plus haute distinction anglaise, que seule une autre femme avait reçue avant elle, Florence Nightingale, l’Ordre du mérite.

Dorothy Crowfoot avait depuis toujours une passion pour les pays africains qui lui venait de son séjour dans les lieux de son enfance et de ses nombreux voyages. Son mariage avec Thomas Lionel Hodgkin, médecin spécialisé dans les maladies tropicales, fils d’un historien du monde africain et arabe, ne fait que renforcer ses intérêts. Le couple eut deux fils et une fille, qui devinrent respectivement mathématicien, botaniste et professeur d’histoire. Ils grandirent dans la grande maison de Woodstock Road, d’où partaient les nombreuses lettres adressées à des collègues et à des chercheurs du monde entier, avec lesquelles étaient organisées des rencontres et des congrès. En 1970, la scientifique a fondé la Hodgkin Scholarship et la Hodgkin House pour favoriser le droit à l’étude des étudiants des pays africains et asiatiques. Grâce à son engagement pacifiste pour promouvoir le désarmement et le dépassement des barrières induites par la guerre froide, elle a reçu le prix Lénine pour la paix en 1987.

Affectueusement appelée "la femme la plus intelligente d’Angleterre", sa modestie lui faisait dire que c’était tout le mérite du hasard et du talent d’autrui. Elle a simplement affirmé à une journaliste que 90 % du temps, elle avait eu à faire à des échecs et, parfois, à des succès. Et pourtant, le 10 décembre 1964, dans la Salle de Concert de Stockholm, lors de la cérémonie d’attribution des Prix Nobel, parmi les nombreux hommes invités, se distinguait une femme en costume clair : la première anglaise à recevoir le prix dans une discipline scientifique. Ironiquement, après une vie d’étude et d’expérimentation, dans le Daily Mail de l’époque, la nouvelle est apparue sur un ton mineur : «Femme au foyer d’Oxford gagne le prix Nobel».

Traduzione inglese
Syd Stapleton

Dorothy Crowfoot Hodgkin (b. Cairo 12-05-1910 – d. Shipston-on-Stour 29-07-1994), biochemist and crystallographer, won the Nobel Prize in Chemistry in 1964 «for the determination of the structures of important biochemical substances by the use of X-ray-related techniques.»

Dorothy's father, John Winter Crowfoot, was an archaeologist, directing, among other things, the School of Archeology in Jerusalem. Her mother, Grace Mary Hood, was also passionate about archaeology and, in addition to being an expert botanist, specialized in the study of ancient textiles. Dorothy and her three sisters spent a great deal of time with her paternal grandparents in England, but remained connected to her parents by close correspondence. In her youth she also became interested in archeological excavation, helping her parents in the exploration of a Byzantine church in what was then Transjordan. For her sixteenth birthday, her mother gave her a book on X-ray crystallography by Lawrence Bragg, a pioneer in that technique, which exploits the diffraction of energy by crystals. From that reading Dorothy realized that chemistry would be her field, her future. She graduated in 1932 from Somerville, a women's college in Oxford, her studies centering on crystallography and mineralogy. The dean, Margery Fry, a friend of Virginia Woolf and Vanessa Bell, offered Crowfoot a research position in a laboratory "all to herself," but Dorothy began a Ph.D. program at Cambridge, under John Desmond Bernal. A few years later, she accepted the position at Oxford, becoming a tutor, that is, professor of chemistry. She finally had the independence and economic stability she sought, but she missed the Cambridge environment. In 1934 Dorothy encountered the newly discovered protein hormone insulin, which was a great hope of salvation for people with diabetes. However, the facilities of the time were unsuitable for the analysis of such complex molecules, and she then worked at perfecting the technique of crystallography for the purpose of obtaining the structure of the hormone. She succeeded only thirty-five years later, in 1969, by using more powerful resources, such as computers, to analyze the data.

The structure of penicillin was revealed to her in 1945 when she was able to obtain a three-dimensional image of the arrangement of the atoms, thus concluding the work begun by Alexander Fleming, who had discovered it accidentally. Many scientists were already working on the structure of molecules with a chemical approach. She instead chose a physical approach and the data she obtained made it possible to design and synthesize more antibiotics. It was just the starting point for Crowfoot who, in the mid-1950s, discovered the structure of cobalamin, known as Vitamin B12, with the collaboration of Kenneth Trueblood and P. Galen Lenhert. Due to the large weight of the molecule, the study took six years but later earned her the Nobel Prize. With one hundred eighty-one atoms (one hundred of which were hydrogen), Vitamin B12 was considered the most complex molecule to have been analyzed by crystallography. Biomolecules whose structure the scholar determined also include cholesterol, in 1937, and lactoglobulin and ferritin. By 1947 she had joined the Royal Society, and among her students, who she considered to be like children of hers, was the future British Prime Minister Margaret Thatcher. In 1958 she became a member of the American Academy of Arts and Sciences, and in 1965 Queen Elizabeth II bestowed on her the highest British honor, which only one other woman, Florence Nightingale, had received before her, namely the Order of Merit.

Dorothy Crowfoot had always harbored a passion for African countries that came from being in the places of her childhood and from her many travels. Her marriage to Thomas Lionel Hodgkin, a physician specializing in tropical diseases and the son of an historian of the African and Arab world, also strengthened those interests. The couple had two sons and a daughter, who, respectively, became a mathematician, a botanist and a history teacher. They grew up in the family’s large house on Woodstock Road, from which originated many letters addressed to colleagues and scholars scattered around the world, with whom meetings and conferences were organized. In 1970, Crowfoot founded the Hodgkin Scholarship and Hodgkin House to further the right to study for students from African and Asian countries. Because of her pacifist efforts to promote disarmament and overcome Cold War-induced barriers, she was awarded the Lenin Peace Prize in 1987.

Affectionately called "the smartest woman in England," in the UK, her modesty led her to say that it was all a result of chance, and the talents of others. She told a reporter that 90 percent of the time she had dealt with failure and only occasionally some success. Yet, on December 10, 1964, in the Concert Hall in Stockholm, during the Nobel Prize ceremony, a woman in a light suit stood out among the many men invited - the first Englishwoman to receive the prize in a scientific discipline. Ironically, after a lifetime spent in study and experimentation, the news appeared in the British Daily Mail with this headline: "Oxford Housewife Wins Nobel Prize."

Traduzione spagnola
Francesco Rapisarda

Dorothy Crowfoot Hodgkin (El Cairo, 12-05-1910/ Shipston-On-Stour, 29-07-1994), bioquímica cristalógrafa, ganó, en 1964, el Premio Nobel de Química «por sus determinaciones por técnicas de rayos X de las estructuras de importantes sustancias biomédicas».

El padre de Dorothy, John Winter Crowfoot, era arqueólogo y, entre otras cosas dignas de mención, dirigió la Escuela de Arqueología de Jerusalen. También su madre, Grace Mary Hood, era una apasionada de arqueología y estaba especializada en el estudio de los tejidos antiguos, además de ser una experta botánica. Dorothy y sus tres hermanas pasaban mucho tiempo con los abuelos paternos, pero se mantenía en contacto con sus padres gracias una densa correspondencia. En su juventud también se interesó por las excavaciones ayudando a sus padres en el descubrimiento de una iglesia bizantina en la entonces Transjordania. Para su decimosexto cumpleaños, su madre le regaló un libro sobre la cristalografía de rayos X de Lawrence Bragg, pionero en la técnica que explota la propiedad de difracción de la luz sobre los cristales. A partir de esa lectura, Dorothy se dio cuenta de que la química sería su campo, su futuro. Se graduó en 1932 en el Somerville College de Oxford, donde estudiaba cristalografía y mineralogía. La directora, Margery Fry, amiga de Virginia Woolf y Vanessa Bell, le ofreció un puesto de investigadora en un laboratorio “solo para ella”, pero Dorothy se doctoró en Cambridge bajo la dirección de John Desmond Bernal. Unos años más tarde, aceptó el puesto en Oxford, convirtiéndose en tutor, es decir, profesora de química. Finalmente tenía la independencia y la estabilidad económica que buscaba, pero extrañaba mucho el entorno de Cambridge. En 1934, Dorothy conoció, por así decirlo, la hormona proteica de la insulina, acabada de descubrir, que representaba una gran esperanza de salvación para las personas diabéticas. Sin embargo, las estructuras de la época eran inapropiadas para el análisis de moléculas tan complejas, así que se dedicó a perfeccionar la técnica de la cristalografía para conseguir la estructura de la hormona. Tuvo éxito solo 35 años después, en 1969, gracias al uso de máquinas más potentes, como las computadoras, para el análisis de datos.

La estructura de la penicilina se le reveló en 1945 cuando logró obtener una imagen tridimensional de la disposición de los átomos, concluyendo así el trabajo iniciado por Alexander Fleming que la había descubierto accidentalmente. Un hecho significativo en el que ya muchas/os científicas/os estaban trabajando con un enfoque químico, en cambio ella eligió un enfoque físico y los datos que obtuvo permitieron diseñar y sintetizar otros antibióticos. Fue solo el punto de partida para la científica que, a mediados de la década de 1950, descubrió la estructura de la cobalamina, conocida como vitamina B12, con la colaboración de Kenneth Trueblood y P. Galen Lenhert. Debido al gran peso de esta molécula, el estudio tardó seis años pero le valió el Premio Nobel. Con un número de átomos de ciento setenta y uno (de los cuales cien se diferenciaban del hidrógeno), la vitamina B12 se consideraba la molécula más compleja en haber sido analizada por la cristalografía. Entre las biomoléculas cuya estructura también determinó, hay que recordar el colesterol, en 1937, la lactoglobulina y la ferritina. En 1947 se incorporó a la Royal Society y, entre sus alumnos, considerados como hijos, también estuvo la futura Presidenta inglesa Margaret Thatcher. En 1958 se convirtió en miembro de la American Academy of Arts and Sciences y en 1965 la reina Isabel II le otorgó el más alto honor inglés, que solo otra mujer había recibido antes, Florence Nightingale, es decir la Orden del Mérito.

Dorothy Crowfoot sentía desde siempre una pasión por los países africanos que venía de una estancia en aquellos lugares durante su infancia y de numerosos viajes. Su boda con Thomas Lionel Hodgkin, médico especializado en enfermedades tropicales, hijo de un historiador del mundo africano y árabe, no hizo más que reforzar esos intereses. La pareja tuvo dos hijos y una hija que se convirtieron respectivamente en un matemático, un botánico y una profesora de historia. Se criaron en la gran casa de Woodstock Road, de donde partían las numerosas cartas dirigidas a colegas y estudiosos de todo el mundo, con los que se organizaban encuentros y conferencias. En 1970 la científica fundó la Hodgkin Scholarship y la Hodgkin House para favorecer el derecho al estudio de los/las estudiantes procedentes de países africanos y asiáticos. Gracias a su compromiso pacifista para promover el desarme y la superación de las barreras inducidas por la Guerra Fría, fue galardonada con el Premio Lenin de la Paz, en 1987.

Llamada cariñosamente en su patria “la mujer más inteligente de Inglaterra”, su modestia le hacía decir que todo era mérito del azar y del talento de los demás. A una periodista le dijo con sencillez que durante el 90% del tiempo había tenido que lidiar con fracasos y, ocasionalmente, con algún éxito. Sin embargo, el 10 de diciembre de 1964, en la Sala de Conciertos de Estocolmo, durante la ceremonia de entrega de los Premios Nobel, entre los numerosos hombres invitados, destacaba una mujer con un traje claro: la primera inglesa en recibir el premio en una disciplina científica. Irónicamente, tras una vida de estudio y experimentación, en el «Daily Mail» de la época, la noticia apareció en tono menor: “Ama de casa de Oxford gana el Premio Nobel”.

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Дороті Кроуфут Годжкін (Каїр 12-05-1910 - Шипстон-он-Стур 29-07-1994), жінка-біохімік і кристалограф, отримала Нобелівську премію з хімії в 1964 році «за визначення структури важливих біохімічних речовин за допомогою використання методів, пов'язаних до рентгенівських променів».

Батько Дороті, Джон Вінтер Кроуфут, був археологом, він, серед іншого, керував Єрусалимською школою археології. Її мати, Грейс Мері Гуд, також захоплювалася археологією та спеціалізувалася на вивченні старовинних тканин, а також була ботаніком. Дороті та її три сестри проводили багато часу в Англії зі своїми бабусею та дідусем по батьківській лінії, але вони підтримували зв'язок зі своїми батьками шляхом тісного листування. У юності вона також захопилася розкопками, допомагаючи своїм батькам у відкритті візантійської церкви в тодішній Трансйорданії. На її шістнадцятий день народження мати подарувала їй книгу про рентгенівську кристалографію Лоуренса Брегга, піонера техніки, яка використовує дифракційні властивості світла на кристалах. Прочитавши цей текст, Дороті зрозуміла, що хімія буде її сферою діяльності, її майбутнім. У 1932 році вона закінчила Сомервілль, жіночий коледж в Оксфорді, її дослідження були зосереджені саме на кристалографії та мінералогії. Директор, Марджері Фрай, подруга Вірджинії Вульф і Ванесси Белл, запропонувала їй посаду дослідника в лабораторії, яка була в її розпорядженні, але Дороті вирішила отримати ступінь доктора філософії в Кембриджі під керівництвом Джона Десмонда Бернала. Через кілька років вона прийняла посаду в Оксфорді, ставши тутором, тобто професором хімії. Вона нарешті отримала незалежність та економічну стабільність, яких прагнула, але сумувала за оточенням Кембриджа. У 1934 році Дороті зустріла, так би мовити, нещодавно відкритий білковий гормон інсулін, який був великою надією на порятунок для людей з діабетом. Однак структури того часу були непридатними для аналізу таких складних молекул, і тоді вона працювала над вдосконаленням техніки кристалографії саме для того, щоб мати можливість отримати структуру гормону. Їй це вдалося лише через тридцять п’ять років, у 1969 році, завдяки використанню потужніших механізмів, таких як комп’ютери.

Структура пеніциліну була відкрита їй у 1945 році, коли вона змогла отримати тривимірне зображення розташування атомів, завершивши таким чином роботу, розпочату Олександром Флемінгом, який випадково відкрив її. Відповідний факт, над яким багато вчених уже працювали з хімічним підходом, натомість вона обрала фізичний підхід, і отримані нею дані дозволили розробити та синтезувати інші антибіотики. Це було лише відправною точкою для неї, оскільки в середині 1950-х років вона відкрила структуру кобаламіну, відомого як вітамін В12, у співпраці з Кеннетом Трубладом і П. Галеном Ленгертом. Через велику вагу молекули дослідження тривало шість років, але врешті-решт принесло їй Нобелівську премію. Вітамін В12 зі ста вісімдесяти одним атомом (сто диференційованих воднем) вважався найскладнішою молекулою, проаналізованою за допомогою кристалографії. Серед біомолекул, структуру яких визначила вчена, слід згадати також холестерин, у 1937 р. лактоглобулін і феритин. У 1947 році вона вступила до Королівського товариства, і серед її учнів була також майбутня прем'єр-міністр Англії Маргарет Тетчер. У 1958 році вона стала членом Американської академії мистецтв і наук, а в 1965 році королева Єлизавета II нагородила її найвищою англійською нагородою Order of Merit, яку до неї отримала лише одна жінка, Флоренс Найтінгейл.

Дороті Кроуфут завжди мала пристрасть до африканських країн, яка виникла під час перебування там у дитинстві. Її шлюб із Томасом Лайонелом Ходжкіним, лікарем, що спеціалізується на тропічних хворобах, сином історика з африканського та арабського світу, також посилив ці інтереси. Подружжя народило двох синів і доньку, які стали математиком, ботаніком і вчителем історії. Вони виросли у великому будинку на Вудсток-роуд, звідки надсилалися численні листи до колег і вчених по всьому світу, з якими організовувалися зустрічі та конференції. У 1970 році вчений заснував Hodgkin Scholarship та Hodgkin House для сприяння праву на навчання студентів з африканських та азійських країн. Завдяки її пацифістській відданості сприянню роззброєнню та подоланню бар’єрів, створених холодною війною, вона була нагороджена Ленінською премією миру в 1987 році.

Її ніжно називали на батьківщині «найрозумнішою жінкою Англії», вона зі скромності казала, що це все завдяки випадковості та таланту інших. Репортеру вона просто заявила, що 90% часу стикалася з невдачами, а інколи й з деяким успіхом. І все ж 10 грудня 1964 року в Концерт-холі в Стокгольмі під час церемонії вручення Нобелівської премії серед багатьох запрошених чоловіків виділялася жінка у світлому вбранні: перша англійка, яка отримала премію з наукової дисципліни. За іронією долі, після життя, проведеного в навчанні та експериментах, у тогочасній газеті Daily Mail з’явилася новина в мінорному тоні: «Оксфордська домогосподарка отримує Нобелівську премію».