Herta Müller
Anna Maria Vicini

Katarzyna Oliwa

«Ha saputo descrivere il panorama dei diseredati con la forza della poesia e la franchezza della prosa». Quando riceve il prestigioso riconoscimento l’autrice è quasi una sconosciuta, i suoi libri in Italia sono pubblicati da una piccola casa editrice di Rovereto (tn). Ma il 2009 è un anno particolare, perché ben cinque sono le donne premiate in diverse discipline, mai così tante.

Scrittrice, saggista e poeta, rumena appartenente alla minoranza di lingua tedesca, Herta Müller nasce il 17 agosto 1953 a Nitzkydorf, un villaggio del Banato. Quando nel 1947 nasce la Repubblica socialista di Romania, la popolazione rumena-tedesca viene presa di mira dal regime, molti di loro sono deportati nei campi di lavoro in Unione Sovietica. Una seconda deportazione, nella steppa di Baragan all’interno del Paese, avviene nel 1951 durante il conflitto fra Tito e Stalin. La famiglia di Herta Müller, di origine contadina, è stata segnata dalle tragedie di un periodo storico cruento: la madre, Catarina, nel 1945 era stata deportata in Unione Sovietica dove rimase per cinque anni; il padre, camionista, era stato arruolato nelle Waffen-SS. Nonostante le umili origini la giovane Herta riesce a frequentare un liceo e successivamente l’università di Timisoara dove studia Germanistica e Romanistica. Durante gli anni universitari si avvicina, unica donna, al Gruppo d’azione del Banato, un circolo di intellettuali dove conosce il suo primo marito, Richard Wagner. Pubblica articoli su riviste letterarie e allo stesso tempo lavora come maestra d’asilo e traduttrice. Sotto la dittatura di Nicolae Ceausescu, dopo una fase iniziale meno restrittiva, inizia negli anni 1974-75 una svolta repressiva contro le minoranze: nel 1980 Müeller viene sospesa dall’impiego perché si rifiuta di collaborare con i servizi segreti. Inizia per lei un periodo di intensa produzione letteraria, ma la sua esistenza è segnata dalla persecuzione nei confronti suoi e dei suoi amici da parte della Securitate. Finché nel 1985 riesce ad espatriare. Lascia la Romania per la Germania, dove si stabilisce a Berlino ovest. Dal 1989 al 2001 ottiene incarichi in diversi Paesi come docente a contratto: Inghilterra, Stati Uniti, Svizzera e Germania. Oltre all’ambito Nobel, nel corso della sua vita ha ricevuto numerosi premi.

La sua prima opera, pubblicata a Bucarest e successivamente rieditata in Germania, è una raccolta di racconti, Niederungen: pubblicata anche in italiano dagli Editori Riuniti (1987) con il titolo Bassure, ha ricevuto diversi riconoscimenti. Barfüβiger Februar (Febbraio Scalzo) celebra il mese in cui l’autrice ha ricevuto il permesso di espatrio. “L’arrivo era l’inverno. Straniero il Paese e sconosciuti gli amici. Gli alberi tagliati, febbraio freddo”: così descrive il suo arrivo in terra straniera, non proprio un inno alla gioia nonostante la Germania significasse per lei l’allontanamento da una situazione che la opprimeva. Nel frattempo era uscita la raccolta di prose Drückender Tango (Tango opprimente), alcune delle quali furono inserite nell’edizione berlinese di Bassure. Dedicato alla difficoltà di chi vive sospeso tra due Paesi e due culture è Reisende auf einem Bein (In viaggio su una gamba sola, Marsilio 2009), così come una storia di emigrazione dalla Romania è anche quella raccontata nel romanzo L’uomo è un grande fagiano nel mondo (Feltrinelli, 1986). Durante una conferenza stampa tenuta a Berlino nel 2009, alla domanda se si sentisse una scrittrice rumena o tedesca rispose:

«Ho sempre scritto in tedesco, il rumeno l’ho imparato solo a 15 anni, è una lingua bellissima, ma non saprei scriverla, ci vuole un’intimità che non ho. I miei libri trattano delle esperienze in Romania, ma alla Germania devo moltissimo. Qui mi sono sentita finalmente una donna libera, perché conosco la differenza, so cosa vuol dire uscire di casa la mattina e non sapere se la sera sarai ancora viva. So cosa significa andare dal parrucchiere ed essere prelevata per strada, ritrovarsi in una cella della Securitate per un interrogatorio. Ma solo con la caduta del regime di Ceausescu ho avuto la sensazione di essere veramente salva, di poter respirare, perché anche a Berlino ovest i servizi segreti rumeni continuavano a perseguitarmi e a minacciarmi. Francamente oggi non so cosa sono. Tedesca? Rumena? Sono un po’ tutte e due le cose e nessuna di esse».

Del controllo oppressivo del regime comunista parla in Herztier, forse il suo libro più conosciuto in Italia – tradotto in italiano in due momenti diversi: primo titolo Il paese delle prugne verdi, (Keller 2008), secondo titolo Cuore animale (Feltrinelli, 2021): qui l’opposizione a Ceausescu viene vista nei suoi epiloghi tragici attraverso il suicidio di una giovane ragazza. L’altalena del respiro (Feltrinelli, 2012) racconta la storia di un diciassettenne deportato nei lager dell’Ucraina per ordine sovietico: per scriverlo l’autrice ha raccolto le testimonianze dei sopravvissuti e in primo luogo del poeta tedesco Oskar Pastior. In Cristina e il suo doppio (Sellerio, 2010) viene svelato il contenuto del fascicolo che la Securitate aveva realizzato su Herta Müeller: novecento pagine di un dossier incompleto e sottoposto a un’accurata “pulizia” da parte dei nuovi servizi segreti post-comunisti, racconto autobiografico e al tempo stesso testimonianza dell’opacità del potere. La persecuzione da parte dei servizi segreti rumeni è il tema dominante del romanzo La volpe era già il cacciatore (Feltrinelli, 2020).

I servizi segreti sono presenti in modo quasi ossessivo anche in altri romanzi: Oggi avrei preferito non incontrarmi (Feltrinelli, 2019), La mia patria era un seme di mela (Feltrinelli, 2015). In Lo sguardo estraneo (Sellerio, 1999) i temi cari all’autrice vengono filtrati attraverso la poesia, intesa come unico mezzo per sopravvivere, mentre La paura non può dormire. Riflessioni sulla violenza del secolo scorso (Feltrinelli 2012) è una raccolta di saggi in cui l’autrice riflette sulla violenza di un secolo e dei suoi totalitarismi. A cavallo tra narrativa autobiografica e saggistica è il libriccino Il re s’inchina e uccide (Keller, 2003), così come Il fiore rosso e il bastone (Keller, 2003) è un intreccio tra diario, poesia e riflessione. Herta Müller, come si può vedere, è un’autrice molto prolifica. Essendo tuttora vivente, potrà raccontare ancora molte storie.

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Prix Nobel de littérature 2009 « Elle a su décrire le panorama des déshérités avec la force de la poésie et la franchise de la prose». Lorsqu’elle reçoit la prestigieuse distinction, l’auteur est presque une inconnue, ses livres en Italie sont publiés par une petite maison d’édition de Rovereto (tn). Mais 2009 est une année particulière, parce que cinq femmes sont récompensées dans différentes disciplines, jamais autant.

Son premier ouvrage, publié à Bucarest puis réédité en Allemagne, est un recueil de nouvelles, Niederungen : publié en italien par les Editeurs Riuniti (1987) sous le titre Bassure, il a reçu plusieurs reconnaissances. Barfüβiger Februar (Février Déchaussé) célèbre le mois où l’auteur a reçu la permission d’expatriation. "L’arrivée était l’hiver. Étranger le pays et les amis inconnus. Les arbres coupés, février froid" : c’est ainsi qu’elle décrit son arrivée en terre étrangère, pas vraiment un hymne à la joie malgré le fait que l’Allemagne signifiait pour elle l’éloignement d’une situation qui l’opprimait. Entre-temps, le recueil de prose Drückender Tango (Tango oppressant) était sorti, dont certains ont été insérés dans l’édition berlinoise de Bassure. Reisende auf einem Bein (Voyage sur une jambe, Marsilio 2009) est dédié à la difficulté de ceux qui vivent suspendu entre deux pays et deux cultures ainsi qu’une histoire d’émigration de Roumanie aussi celle racontée dans le roman L’homme est un grand faisan dans le monde (Feutrines, 1986). Lors d’une conférence de presse tenue à Berlin en 2009, elle répondit à la question de savoir si elle se sentait écrivain roumain ou allemand :

«J’ai toujours écrit en allemand, je n’ai appris le roumain qu’à 15 ans, c’est une belle langue, mais je ne saurais l’écrire, il faut une intimité que je n’ai pas. Mes livres traitent des expériences en Roumanie, mais je dois beaucoup à l’Allemagne. Ici, je me suis enfin sentie une femme libre, parce que je connais la différence, je sais ce que c’est que de sortir de la maison le matin et de ne pas savoir si vous serez toujours en vie le soir. Je sais ce que c’est d’aller chez le coiffeur et d’être ramassée dans la rue, de se retrouver dans une cellule de Securitate pour un interrogatoire. Mais ce n’est qu’avec la chute du régime de Ceausescu que j’ai eu le sentiment d’être vraiment en sécurité, de pouvoir respirer, parce qu’à Berlin-Ouest aussi, les services secrets roumains continuaient à me harceler et à me menacer. Franchement, aujourd’hui je ne sais pas ce que je suis. Allemande? Roumaine? Ce sont un peu les deux et aucune d’entre elles ».

Herztier (Le Pays des prunes vertes, Keller 2008), peut-être son livre le plus connu en Italie, parle du contrôle oppressif du régime communiste, tandis qu’à Cuore animale (Feltrinelli, 2021) l’opposition à Ceausescu est vue dans ses épilogues tragiques par le suicide d’une jeune fille. La balançoire du souffle (Feltrinelli, 2012) raconte l’histoire d’un adolescent de 17 ans déporté dans les camps de l’Ukraine sur ordre soviétique : pour l’écrire, l’auteur a recueilli les témoignages des survivants et en premier lieu du poète allemand Oskar Pastior. Dans Cristina et son double (Sellerio, 2010) est dévoilé le contenu du dossier que Securitate avait réalisé sur Herta Müller : 900 pages d’un dossier incomplet et soumis à un minutieux "nettoyage" de la part des nouveaux services secrets post-Communistes, récit autobiographique et en même temps témoignage de l’opacité du pouvoir. La persécution par les services secrets roumains est le thème dominant du roman Le renard était déjà le chasseur (Feltrinelli, 2020).

Les services secrets sont également présents de manière presque obsessionnelle dans d’autres romans : Aujourd’hui, j’aurais préféré ne pas me rencontrer (Feltrinelli, 2019), Ma patrie était une graine de pomme (Feltrinelli, 2015). Dans Le regard étranger (Sellerio, 1999), les thèmes chers à l’auteur sont filtrés à travers la poésie, entendue comme le seul moyen de survivre, tandis que La peur ne peut pas dormir. Réflexions sur la violence du siècle dernier (Feltrinelli 2012) est un recueil d’essais dans lequel l’auteur réfléchit sur la violence d’un siècle et de ses totalitarismes. Le livre Le Roi s’incline et tue (Keller, 2003), ainsi que La Fleur rouge et le Bâton (Keller, 2003) est un entrelacement entre journal, poésie et réflexion. Herta Müller, comme vous pouvez le voir, est une auteure très prolifique. Étant toujours vivante, elle pourra raconter de nombreuses histoires.

Traduzione inglese
Syd Stapleton

Awarded to her as a writer, “…who, with the concentration of poetry and the frankness of prose, depicts the landscape of the dispossessed.” When she received the prestigious award Müller was almost an unknown, her books in Italy published only by a small publishing house in Rovereto. But 2009 was a special year, because five women were awarded the prize in different disciplines, which had never happened before.

Writer, essayist and poet, member of the German-speaking minority in Romania, Herta Müller was born on August 17, 1953, in Nitzkydorf, a village in Banat, Romania. When the Socialist Republic of Romania was created in 1947, the Romanian-German population was targeted by the regime, and many of them were deported to labor camps in the Soviet Union. A second deportation, to the Baragan steppe in the interior of the country, occurred in 1951 during the conflict between Tito and Stalin. Herta Müller's family, of peasant origin, was marked by the tragedies of a bloody period in history. Her father, a truck driver, had been drafted into the Waffen-SS during World War II. Her mother, Catarina, was deported to the Soviet Union in 1945, where she remained for five years. Despite her humble origins, young Herta managed to attend a high school and later the University of Timisoara where she engaged in German and Romanian cultural studies. During her university years she became the only woman close to the Banat Action Group, a circle of intellectuals where she met her first husband, Richard Wagner. She published articles in literary journals and at the same time worked as a kindergarten teacher and translator. Under the dictatorship of Nicolae Ceausescu, after an initial, less restrictive phase, a repressive turn against minorities began in the years 1974-75. In 1980 Müeller was suspended from employment because she refused to cooperate with the secret services. A period of intense literary production began for her, but her existence was marked by persecution by the Securitate against her and her friends. In 1985 she managed to leave Romania for Germany, where she settled in West Berlin. From 1989 to 2001 she obtained assignments in several countries as an adjunct lecturer - England, the United States, Switzerland and Germany. In addition to the coveted Nobel Prize, she received numerous other awards during her lifetime.

Her first work, published in Bucharest and later reissued in Germany, was a collection of short stories, Niederungen It was also published in Italian by Editori Riuniti (1987) under the title Bassure, and in English as Nadirs. It received several awards. Barfüβiger Februar [Barefoot February] celebrates the month in which the author received her expatriation permit. "The arrival was in winter. Stranger the country and unknown the friends. Trees cut down, February cold." This is how she describes her arrival in a foreign land, not exactly a hymn to joy despite the fact that Germany meant for her a departure from a situation in which she was oppressed. Meanwhile, the collection of prose Drückender Tango [Oppressive Tango] had come out, some of which was included in the Berlin edition of Bassure. Dedicated to the difficulties of those who live suspended between two countries and two cultures is Reisende auf einem Bein [Traveling on One Leg], and a story of emigration from Romania is also told in the novel L’uomo è un grande fagiano nel mondo (Feltrinelli, 1986) [published in English as The Passport]. At a press conference held in Berlin in 2009, when asked whether she felt she was a Romanian or German writer she replied:

"I've always written in German, I learned Romanian only when I was 15. It's a beautiful language, but I wouldn't know how to write in it, it takes an intimacy that I don't have. My books deal with experiences in Romania, but to Germany I owe so much. Here I finally felt like a free woman, because I know the difference, I know what it's like to leave the house in the morning and not know if you will still be alive at night. I know what it means to go to the hairdresser and be picked up on the street, to find yourself in a Securitate cell for interrogation. But it wasn't until the fall of the Ceausescu regime that I felt that I was really safe, that I could breathe, because even in West Berlin the Romanian secret service kept hounding me and threatening me. Frankly, today I don't know what I am. German? Romanian? I am a bit of both and neither."

Herztier (1994) [The Land of Green Plums (Henry Holt)], perhaps her best-known book in Italy, speaks of the oppressive control of the communist regime, while in Cuore animale (Feltrinelli, 2021) opposition to Ceausescu is seen in its tragic endings through the suicide of a young girl. L'altalena del respiro (Feltrinelli, 2012) [published in English as The Hunger Angel] tells the story of a 17-year-old boy deported to the camps of Ukraine by Soviet order. To write it, the author collected the testimonies of survivors and primarily of the German poet Oskar Pastior. Cristina e il suo doppio (Sellerio, 2010) reveals the contents of a dossier that the Securitate had made on Herta Müeller - nine hundred pages of an incomplete dossier subjected to a thorough "cleansing" by the new post-communist secret services, an autobiographical tale and at the same time a testimony to the opacity of power. Persecution by the Romanian secret services is the dominant theme of the novel Der Fuchs war damals schon der Jäger [The Fox Was Ever the Hunter (Henry Holt)].

The secret services are also present in an almost obsessive way in other novels, such as Oggi avrei preferito non incontrarmi (Feltrinelli, 2019), and La mia patria era un seme di mela (Feltrinelli, 2015). In Lo sguardo estraneo (Sellerio, 1999) the themes dear to the author are filtered through poetry, understood as the only means of survival, while La paura non può dormire. Riflessioni sulla violenza del secolo scorso (Feltrinelli 2012) is a collection of essays in which the author reflects on the violence of a century and its totalitarianisms. Straddling autobiographical fiction and nonfiction is the little book Il re s’inchina e uccide (Keller, 2003), just as Il fiore rosso e il bastone (Keller, 2003), is an interweaving of diary, poetry and reflection. Herta Müller, as can be seen, is a very prolific author. As she is still living, she will be able to tell many more stories.

Traduzione spagnola
Daniela Leonardi

«Ha sabido describir el panorama de los desheredados con la fuerza de la poesía y la franqueza de la prosa». Cuando recibe el prestigioso reconocimiento, la autora es casi una desconocida, sus libros en España se empezarán a publicar con cierto retraso gracias a la editorial Siruela. Pero 2009 es un año especial, porque cinco mujeres son premiadas en diferentes disciplinas, nunca había habido tantas.

Escritora, ensayista y poeta, rumana perteneciente a la minoría de habla alemana, Herta Müller nació el 17 de agosto de 1953 en Nitzkydorf, un pueblo del Banato. Cuando en 1947 había nacido la República Socialista de Rumanía, la población rumanoalemana fue atacada por el régimen y muchas personas fueron deportadas a campos de trabajo en la Unión Soviética. Una segunda deportación, en la estepa de Baragan dentro del mismo país, tuvo lugar en 1951 durante el conflicto entre Tito y Stalin. La familia de Herta Müller, de origen campesino, estuvo marcada por las tragedias de un período histórico cruento: su madre, Catarina, en 1945 había sido deportada a la Unión Soviética donde permaneció cinco años; su padre, camionero, había sido reclutado en las Waffen-SS. A pesar de sus humildes orígenes, la joven Herta logra asistir a un instituto y luego a la universidad de Timisoara donde estudia Germanística y Romanística. Durante los años universitarios se acerca, única mujer, al Grupo de acción del Banato, un círculo de intelectuales donde conoce a su primer marido, Richard Wagner. Publica artículos en revistas literarias y al mismo tiempo trabaja como maestra de guardería y traductora. Bajo la dictadura de Nicolae Ceausescu, después de una fase inicial menos restrictiva, en los años 1974-75 tiene lugar un giro represivo contra las minorías: en 1980 Müeller es suspendida de su empleo porque se niega a colaborar con los servicios secretos. Comienza para ella un período de intensa producción literaria, pero su existencia está marcada por la persecución de la Securitate contra ella y sus amigos. Hasta que en 1985 logra expatriarse. Deja Rumanía por Alemania, donde se instala en Berlín Oeste. De 1989 a 2001 obtiene cargos en varios países como profesora contratada: Inglaterra, Estados Unidos, Suiza y Alemania. Además del codiciado Nobel, ha recibido numerosos premios a lo largo de su vida.

Su primera obra, publicada en Bucarest y luego reeditada en Alemania, es una colección de cuentos, Niederungen (1982 edición censurada; 1984 edición completa, Berlín): traducida a muchas lenguas, fue publicada muy tarde en español (Tierras bajas, Destino, 2016) y ha recibido varios premios. Barfüβiger Februar 1987 (Febrero descalzo, sin traducción al español) celebra el mes en que la autora recibió el permiso de expatriación. «La llegada era el invierno. Extranjero el país y desconocidos los amigos. Los árboles cortados, febrero frío»: así describe su llegada a tierra extranjera, no precisamente un himno a la alegría, aunque Alemania significaba para ella el alejamiento de una situación que la oprimía. Mientras tanto había salido la colección de prosas Drückender Tango 1984 (Tango oprimente, sin traducción al español), algunas de las cuales fueron incluidas en la edición berlinesa de Niederungen. Reisende auf einem Bein 1989 (Viajando en una sola pierna, sin traducción al español) está dedicado a la dificultad de quien vive suspendido entre dos países y dos culturas, así como la historia de emigración de Rumanía narrada en la novela Der Mensch ist ein großer Fasan auf der Welt, 1986 (El hombre es un gran faisán en el mundo, Siruela, 2009). Durante una rueda de prensa en Berlín en 2009, cuando le preguntaron si se sentía una escritora rumana o alemana, respondió:

«Siempre he escrito en alemán, el rumano lo aprendí solo a los 15 años, es un idioma hermoso, pero no sabría escribirlo, hace falta una intimidad que no tengo. Mis libros tratan de experiencias en Rumanía, pero a Alemania le debo mucho. Aquí me he sentido finalmente una mujer libre, porque conozco la diferencia, sé lo que es salir de casa por la mañana y no saber si seguirás viva por la noche. Sé lo que es ir a la peluquería y que te secuestren en la calle, y estar en una celda de la Securitate para un interrogatorio. Pero solo con la caída del régimen de Ceausescu tuve la sensación de estar verdaderamente a salvo, de poder respirar, porque también en Berlín occidental los servicios secretos rumanos seguían acosándome y amenazándome. Francamente hoy no sé qué soy. ¿Alemana? ¿Rumana? Soy un poco las dos cosas y ninguna de ellas».

Del control opresivo del régimen comunista habla Herztier 1994 (La bestia del corazón, Siruela 2010), quizás su libro más conocido, donde la oposición a Ceausescu se ve en sus trágicos epílogos a través del suicidio de una joven. Atemschaukel 2009 (Todo lo que tengo lo llevo conmigo, Siruela 2010) cuenta la historia de un joven de 17 años deportado a los campos de concentración de Ucrania por orden soviética: para escribirlo, la autora recogió los testimonios de los supervivientes y en primer lugar del poeta alemán Oskar Pastior. En el ensayo Cristina und ihre Attrappe oder Was (nicht) in den Akten der Securitate steht, 2009 (sin traducción al español) se revela el contenido del expediente que la Securitate había realizado sobre Herta Müeller: novecientas páginas de un dossier incompleto y sometido a una cuidadosa "limpieza" por parte de los nuevos servicios secretos post-comunistas, relato autobiográfico y al mismo tiempo testimonio de la opacidad del poder. La persecución por parte de los servicios secretos rumanos es el tema dominante de la novela Der Fuchs war damals schon der Jäger 1992 (La piel del zorro, Siruela 2009).

Los servicios secretos están presentes de manera casi obsesiva también en otras novelas: Heute wär ich mir lieber nicht begegnet 1997 (Hoy habría preferido no encontrarme a mí misma, Siruela 2010) y Mein Vaterland war ein Apfelkern, 2014 (Mi patria era una semilla de manzana, Siruela 2016). En Der fremde Blick oder das Leben ist ein Furz in der Laterne 1999 (La mirada extraña, sin traducción al español) los temas queridos por la autora se filtran a través de la poesía, entendida como el único medio para sobrevivir, mientras que Immer derselbe Schnee und immer derselbe Onkel 2011 (Es Siempre la misma nieve y siempre el mismo tío, Siruela 2019) es una recolección de ensayos en los que la autora reflexiona sobre la violencia de un siglo y sus totalitarismos. Entre narrativa autobiográfica y no ficción se encuentra el librito Der König verneigt sich und tötet 2003 (El rey se inclina y mata, Siruela 2011), que contiene una serie de breves textos como La flor roja y la vara en un híbrido entre diario, poesía y reflexión. Herta Müller, como se puede ver, es una autora muy prolífica. Como todavía vive, todavía puede contar muchas historias.

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Нобелівська премія з літератури 2009 «Вона вміла з силою поезії та відвертістю прози описати панораму знедолених». Коли вона отримує престижну нагороду, вона як автор майже невідома, її книги в Італії видає невелике видавництво в Роверето. 2009 рік особливий, тому що п'ять жінок були нагороджені в різних дисциплінах, ніколи не нагороджували стільки жінок, як тоді.

Румунська письменниця, есеїст і поетеса, з німецькомовної меншини, Герта Мюллер народилася 17 серпня 1953 року в селі Ніцкідорф у Банаті. Коли в 1947 році була створена Соціалістична Республіка Румунія, румунсько-німецьке населення стало мішенню режиму, багато з них були депортовані до трудових таборів Радянського Союзу. Друга депортація, до Бараганського степу всередині країни, відбулася в 1951 році під час конфлікту між Тіто і Сталіним. Сім'я Герти Мюллер селянського походження була відзначена трагедіями кривавого історичного періоду: її мати, Катаріна, у 1945 році була депортована до Радянського Союзу, де вона залишалася п'ять років; її батько, водій вантажівки, був призваний до Ваффен-СС. Незважаючи на своє скромне походження, юна Герта встигає відвідувати середню школу, а потім університет Тімішоари, де вона вивчає германістику та романистику. Під час навчання в університеті вона наближається до Банатської групи дій, де вона є єдиною жінкою в колі інтелектуалів і де вона зустрічає свого першого чоловіка Ріхарда Вагнера. Публікує статті в літературних журналах і паралельно працює вихователем у дитячому садку та перекладачем. Під час диктатури Ніколає Чаушеску, після початкової менш обмежувальної фази, у 1974-75 роках розпочався репресивний поворот проти меншин: у 1980 році Мюллер було відсторонено від роботи через її відмову співпрацювати зі спецслужбами. Для неї починається період інтенсивної літературної творчості, але її існування позначене переслідуваннями Секурітате її та її друзів. Лише в 1985 році їй вдалося виїхати з країни. Вона виїжджає з Румунії до Німеччини та переїжджає до Західного Берліна.

З 1989 по 2001 рік вона працювала викладачем за контрактом у різних країнах: Англія, США, Швейцарія та Німеччина. Крім Нобелівської премії, вона отримала безліч нагород за своє життя. Її першою роботою, опублікованою в Бухаресті та згодом перевиданою в Німеччині, є збірка оповідань Низовина (Niederungen): також опублікована італійською мовою Editori Riuniti (1987) під назвою Bassure, вона отримала кілька нагород. Босоногий лютий (Barfüßiger Februar ) відзначає місяць, у якому авторка отримала дозвіл на виїзд. «Приїзд був зимовий. Країна чужа і друзі невідомі. Дерева зрізані, холодний лютий»: так вона описує свій приїзд на чужину, не зовсім гімн радості, незважаючи на те, що Німеччина означала для неї вихід із ситуації, яка її гнітила. Тим часом вийшла збірка прози Обтяжливе танго (Drückender Tango), деякі з яких увійшли до берлінського видання Bassure. Reisende auf einem Bein 1989, присвячений труднощам тих, хто живе у розриві між двома країнами та двома культурами, так само, як історія еміграції з Румунії також розповідається в романі Der Mensch ist ein großer Fasan auf der Welt 1987. Під час прес-конференції в Берліні в 2009 році, коли її запитали, чи відчуває вона себе румунською чи німецькою письменницею, вона відповіла:

«Я завжди писала німецькою, я вивчила румунську лише в 15 років, це гарна мова, але я не вмію нею писати, для цього потрібна інтимність, якої я не маю. Мої книги розповідають про досвід Румунії, але я багато чим завдячую Німеччині. Тут я нарешті відчула себе вільною жінкою, тому що я знаю різницю, я знаю, що означає вийти з дому вранці і не знати, чи залишишся ти живий увечері. Я знаю, що означає піти в перукарню і бути підібраним на вулиці, опинитися в камері Секурітате на допиті. Але лише після падіння режиму Чаушеску я відчула справжню безпеку, що можу дихати, тому що навіть у Західному Берліні румунські спецслужби продовжували переслідувати мене та погрожувати мені. Чесно кажучи, я не знаю, хто я сьогодні. Німкеня? Румунка? Я трохи того й іншого, і жодного з них».

Серце звіра (Herztier), говорить про репресивний контроль комуністичного режиму. Гойдалка дихання розповідає про сімнадцятирічного юнака, депортованого радянським наказом до українських концтаборів: щоб написати його, авторка зібрала свідчення тих, хто вижив, і насамперед німецького поета Оскара Пастіор. У Cristina und ihre Attrappe oder Was (nicht) in den Akten der Securitate steht розкривається зміст досьє, створеного Секурітате на Герту Мюллер: дев’ятсот сторінок неповного досьє, підданого ретельній «чистці» новими посткомуністичними спецслужбами, автобіографічне історія і водночас свідчення непрозорості влади. Переслідування з боку румунських спецслужб є домінуючою темою роману Лисиця була вже тоді мисливцем (Der Fuchs war damals schon der Jäger).

Майже нав’язливо присутні спецслужби й в інших романах: Сьогодні я не бажаю зустрічі з собою (Heute wär ich mir lieber nicht begegnet), Meine Heimat war ein Apfelkern (2014). У Der fremde Blick oder das Leben ist ein Furz in der Laterne (1999) дорогі для автора теми просочуються крізь поезію, призначена як єдиний засіб вижити, тоді як Страх не може спати. Роздуми про насильство минулого століття — це збірка есеїв, у яких авторка розмірковує про насильство століття та його тоталітаризм. Між автобіографічною художньою літературою та документальною літературою являється маленька книжка Король вклоняється і вбиває (Der König verneigt sich und tötet ), а також Die rote Blume und der Stock (2003) поєднання щоденника, поезії та роздумів. Герта Мюллер дуже плідна письменниця. Оскільки вона ще жива, вона ще зможе розповісти багато історій.